№ 910/3704/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3704/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий Сітайло Л.Г., судді Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.)

від 20.05.2021,

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс"

про забезпечення позову у справі № 910/3704/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс"

до 1) Міністерства оборони України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтехресурс"

про визнання недійсним контракту,

В С Т А Н О В И В:

у березні 2021 ТОВ Північно-Український Будівельний Альянс звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним державного контракту, укладеного між відповідачами щодо об`єкту реконструкція технічної території арсеналу (шифр - РТ-Ц-58) ІІ-ІІІ черга.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний державний контракт визначає необхідність проведення робіт, які вже є предметом державного контракту № 362/5/18/1 від 17.05.2018 та порушує права позивача.

30.03.2021 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити Міністерству оборони України, ТОВ "Спецтехресурс" і будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання державного контракту, укладеного між Міністерством оборони України і ТОВ "Спецтехресурс" за об`єктом "реконструкція технічної території арсеналу (шифр - РТ-Ц-58) II - III черга", а саме: "реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 (яка дислокується в с. Цвітоха, Славуцького району, Хмельницької області)" II - III черга, в тому числі заборонити вчиняти дії спрямовані на виконання будівельно-монтажних робіт до вирішення спору по суті. Також просив зупинити дію державного контракту, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ "Спецтехресурс" за об`єктом "реконструкція технічної території арсеналу" (шифр - РТ-Ц-58) II - III черга, а саме: "реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 (яка дислокується в с. Цвітоха, Славуцького району Хмельницької області") друга та третя черги до вирішення спору по суті.

Вказана заява обґрунтована тим, що 17.05.2018 між позивачем (виконавець) і відповідачем (замовник) було укладено державний контракт № 362/5/18/1, за умовами якого позивач зобов`язувався за завданням відповідача виконати роботи з "реконструкції технічної території арсеналу" (шифр - РТ-Ц-58) за чергами (етапами) в обсягах та у строки, які зазначені в календарному плані виконання робіт за державним оборонним замовленням згідно з додатком № 1 до контракту. Стверджує, що незважаючи на те, що вказаний контракт є чинним, відповідач наприкінці 2020 року знову провів закупівлю робіт, які є предметом попереднього контракту, за які вже визначено договірну ціну, заплановано і здійснюється фінансування. Дії відповідача щодо укладення повторного контракту є неправомірними, матимуть негативні фінансові наслідки, зокрема, повторне виділення коштів з державного бюджету на ті самі роботи. Зазначає, що у випадку часткового виконання ТОВ "Спецтехресурс" робіт за контрактом, у випадку задоволення цього позову, первісний виконавець буде зобов`язаний здійснити переробку цих робіт; провести дослідження (в тому числі експертні) на предмет вартості і якості цих робіт; вказане призведе до необхідності коригувань і уточнень умов державного контракту № 362/5/18/1 від 17.05.2018 щодо вартості робіт, обсягів робіт, строків виконання робіт. З урахуванням вказаного, на думку позивача, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам і інтересам позивача при виконанні первісного контракту, для їх відновлення йому необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. На підставі ст. ст. 136 137 ГПК України просить задовольнити вказану заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 заяву ТОВ Північно-Український Будівельний Альянс про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.

Зупинено дію державного контракту, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ Спецтехресурс за об`єктом реконструкція технічної території арсеналу (шифр - РТ-Ц-58) II - III черга, а саме: реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 (яка дислокується в с. Цвітоха, Славуцького району, Хмельницької області) друга та третя черги до вирішення спору по суті.

В іншій частині заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є необхідність застосувати захід забезпечення позову, шляхом зупинення дії державного контракту, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ Спецтехресурс за об`єктом реконструкція технічної території арсеналу (шифр - РТ-Ц-58) II - III черга, а саме: реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 (яка дислокується в с. Цвітоха, Славуцького району Хмельницької області) друга та третя черги до вирішення спору по суті, оскільки цей захід є розумним та адекватним щодо заявленого позову. На думку місцевого господарського суду, невжиття вказаного заходу забезпечення позову призведе до заподіяння шкоди правам і інтересам заявника, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль, навіть у випадку задоволення позову у справі. Також суд першої інстанції посилався на збалансованість інтересів сторін у випадку вжиття вказаного заходу забезпечення позову. Щодо заходу забезпечення позову шляхом заборонити Міністерству оборони України, ТОВ "Спецтехресурс" і будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на виконання державного контракту, укладеного між Міністерством оборони України і ТОВ "Спецтехресурс" за об`єктом "реконструкція технічної території арсеналу (шифр - РТ-Ц-58) II - III черга", а саме: "реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 (яка дислокується в с. Цвітоха, Славуцького району, Хмельницької області)" II - III черга, в тому числі заборонити вчиняти дії спрямовані на виконання будівельно-монтажних робіт до вирішення спору по суті, то суд першої інстанції вказав, що ця вимога фактично дублює та охоплює вимогу про зупинення дії державного контракту, а тому не підлягає задоволенню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 та у задоволенні заяви ТОВ Північно-Український Будівельний Альянс про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, апеляційний господарський суд зазначив, що, враховуючи предмет та підстави позову, запропонований позивачем спосіб забезпечення позову має ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, що є недопустимим з огляду на вимоги ч. 11 ст. 137 ГПК України. На думку апеляційного господарського суду, зупиняючи дію державного контракту, суд першої інстанції фактично поставив під сумнів правомірність укладання оспорюваного правочину та спонукав сторін до невиконання умов договору, який є чинним, а зобов`язання за ним мають виконуватись сторонами відповідно до його умов. На думку апеляційного суду, ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням вимог ч. 11 ст. 137 ГПК України.

11.06.2021 ТОВ "Північно-Український Будівельний Альянс" подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 залишити в силі.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції зазначає порушення норм процесуального права ст. ст. 136 137 ГПК України. Також скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 10.11.2020 у справі № 915/167/20. Вказує на незаконність дій відповідача щодо укладення нового контракту попри чинність попереднього державного контракту № 362/5/18/1 від 17.05.2018. Зазначає, що в результаті укладення нового контракту настануть негативні фінансові наслідки - повторне виділення коштів з державного бюджету на ті самі роботи. Стверджує про безпідставність посилань відповідача на порушення судом першої інстанції ч. 11 ст. 137 ГПК України, адже заходи забезпечення позову не є тотожними заявленим позовним вимогам. Посилається на те, що заходи забезпечення позову у цій справі мають тимчасовий характер, спрямовані на забезпечення "status quo" до остаточного вирішення спору. Вказує про правомірність врахування судом першої інстанції, що наразі існує два контракти, укладених Міністерством оборони України з різними виконавцями, які стосуються одних і тих самих робіт, а тому зупинення дії контракту, який оскаржується, відповідає також і державним інтересам.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Спецтехресурс" просить постанову суду апеляційної інстанції, яка є законною і обґрунтованою, залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з наведених у відзиві мотивів. Зокрема, зазначає, що застосування такого заходу забезпечення позову як заборона вчиняти будь-які дії на виконання договору (в тому числі внаслідок зупинення дії договору) призведе до блокування господарської діяльності відповідачів і за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін у справі (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 15.01.2020 у справі № 910/14150/19). Стверджує, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не відповідають вимогам щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів учасників, доведеності реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорених прав і інтересів заявника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (абз. 2 ч. 2 ст. 287, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

За змістом ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 137 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про забезпечення позову).

Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити з законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (ст. 6 ГК України).

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги визнання недійсним державного контракту, укладеного між відповідачами щодо об`єкту реконструкція технічної території арсеналу (шифр - РТ-Ц-58) ІІ-ІІІ черга, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність дослідження в цьому випадку питання чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення, чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду. Але, виходячи з предмета та підстав позову, правильно встановив, що застосований захід забезпечення позову має ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки, фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.

Водночас ст. 204 ЦК України встановлено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину у випадку коли такий правочин недійсним судом не визнаний.

Однак, суд першої інстанції вказаного не врахував, поставивши під сумнів правомірність укладеного оспорюваного правочину, що може бути встановлено лише при розгляду справи по суті, та спонукав сторін до невиконання умов правочину, який недійсним не визнаний.

Необхідно зазначити, що застосування такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії державного контракту, що є фактично забороною відповідачам вчиняти будь-які дії на виконання цього контракту, який недійсним не визнаний, свідчить про втручання суду у господарські відносини, зокрема, до блокування господарської діяльності відповідачів, що є недопустимим з огляду на ст. 6 ГК України і, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 15.01.2020 у справі № 910/14150/19, від 16.04.2020 у справі № 910/18680/19).

Отже, апеляційний господарський суд, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з дотриманням норм процесуального права, навівши в своєму судовому рішенні необхідне мотивування, дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо недоведеності заявником підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, а також неспівмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції, на відміну від ухвали суду першої інстанції, прийнята з правильним застосуванням ст. ст. 136 137 ГПК України, що відповідає вимогам ст. 236 ГПК України та спростовує доводи скаржника про зворотнє.

Щодо посилання скаржника на те, що заходи забезпечення позову у цій справі мають тимчасовий характер, спрямовані на забезпечення "status quo" до остаточного вирішення спору, то не необхідно зазначити таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що п. 1 ст. 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, за якими він звертався до суду, необхідно розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Проте, заявлені позивачем заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, на що вказав ЄСПЛ, а є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить інституту забезпечення позову.

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 10.11.2020 у справі № 915/167/20, необхідно зазначити, що ці висновки є нерелевантними для цієї справи, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними зі справою, яка переглядається.

Зокрема, у справі № 910/19113/19 за позовом ТОВ "КМ-Холдинг" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Таранко Дмитра Вікторовича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Інни Леонтіївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, надавалась оцінка такому заходу забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, а не зупиненню дії державного контракту, що є окремими самостійними заходами забезпечення позову. При цьому судом першої інстанції у справі № 910/19113/19, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, було вжито заходи забезпечення позову за інших встановлених обставин, ніж у справі, яка переглядається (в якій суд не встановив необхідності для вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову).

У постанові Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат-К" про визнання недійсним рішення загальних зборів та стягнення 1 000 000,00 грн, судом касаційної інстанції було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову з наведених у цій постанові мотивів. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 20.05.2021, якою також було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, жодним чином не суперечить висновкам, викладеним у постанові суду касаційної інстанції від 13.01.2020.

У справі № 915/167/20 Верховний Суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Управлінню архітектурно-будівельного контролю ради, Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості за спірною адресою, а також заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів нерухомості на земельній ділянці може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ради, за захистом яких прокурор має намір звернутись до суду, тобто за інших обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, ніж ті, що були встановлені при розгляді заяви про забезпечення позову у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції про часткове забезпечення позову у справі.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова апеляційного господарського суду від 20.05.2021, на відміну від ухвали суду першої інстанції, прийнята з додержанням вимог процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300 301 304 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 травня 2021 року у справі за № 910/3704/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова