№ 910/3716/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3716/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кролевець О.А., Селіваненко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства обмеженою відповідальністю "Беніш Джі Пі Ес Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Алєєва І.В.)

від 25.05.2021,

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя -Алєєва І.В.)

від 08.06.2021,

та постанови Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипка І.М., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 02.09.2021,

за позовом Адвокатського об`єднання "Поз, Солод Партнерс"

до Товариства обмеженою відповідальністю "Беніш Джі Пі Ес Україна"

про стягнення 174 812, 50 грн

В С Т А Н О В И В:

у березні 2021 року Адвокатське об`єднання "Поз, Солод Партнерс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з відповідача штрафу у сумі 174 812, 50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору про надання правової допомоги № 1/8 від 01.06.2017, внаслідок чого до відповідача застосовується відповідальність у вигляді штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021, позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Беніш Джі Пі Ес Україна" на користь АО "Поз, Солод Партнерс" 174 812,50 грн штрафу, 2 622,19 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021, заяву позивача про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Беніш Джі Пі Ес Україна" на користь АО "Поз, Солод Партнерс" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 заяву АО "Поз, Солод Партнерс" про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Беніш Джі Пі Ес Україна" на користь АО "Поз, Солод Партнерс" 47 481,25 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

В решті заяви відмовлено.

29.11.2021 ТОВ "Беніш Джі Пі Ес Україна" подало касаційні скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021, в яких просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову та відмовити у задоволені заяви від 25.05.2021 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18.06.2019 у справі № 914/1208/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18. Також посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Зазначає, що вимога про оплату рахунків у строк, встановлений п. п. 11.5, 11.8 Правил надання правової допомоги АО "Поз, Солод Партнерс", не відповідає дійсності, адже згідно з п. 4 угоди № 1 в Правилах погоджуються лише питання, які не врегульовані у договорі, зокрема, і в додаткових угодах № 1, № 2. Стверджує, що при прийнятті постанови від 02.09.2021 внаслідок перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021, Північний апеляційний господарський суд порушив норми процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 124, ч. ч. 2, 3 ст. 126, ч. ч. 6, 8 ст. 129, ч. ч. 2, 4 ст. 170 ГПК України. На думку скаржника, заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу була підписана неуповноваженим представником об`єднання та підлягала поверненню позивачу без розгляду (ордер КС № 070248 від 01.03.2021 не підтверджує повноваження адвоката Пацалюк А.В. як представника об`єднання, адже він виданий на ім`я Іллі Солода). Зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що розмір гонорару може бути змінений в залежності від остаточного вирішення судом справи по суті. Вважає, що стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у встановлених судами розмірах є грубим порушенням прав відповідача та засад господарського судочинства, закріплених у ст. ст. 7 13 ГПК України - рівності перед законом і судом, змагальності сторін. Вказує, що позивач не надав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести під час розгляд справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення з наведених у відзиві мотивів.

У зв`язку з відпусткою судді Кондратової І.Д. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Стратієнко Л.В. - головуюча суддя, доповідач, судді - Кролевець О.А., Селіваненко В.П., про що свідчить витяг з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.12.2021.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Судами встановлено, що 01.06.2017 між ТОВ "Беніш Джі Пі Ес Україна" (клієнт) та АО "Поз, Солод Партнерс" (об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги № 1/8, який регламентує правовідносини сторін, що виникають у зв`язку з наданням об`єднанням й замовленням, прийняттям і оплатою клієнтом правової допомоги щодо представництва та захисту, іншої допомоги і інтересах клієнта, відповідно до законодавства та правил надання правової допомоги об`єднанням.

Пунктом 6 договору встановлено, що гонорар визначається сторонами в додатковій угоді до договору, а у разі її відсутності - у розмірі, визначеному об`єднанням за погодинною ставкою відповідно до правил, що оплачується клієнтом у безспірному порядку разовим платежем.

15.09.2017 між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору, відповідно до п. п. 4, 5, 6 якої гонорар становить еквівалент 2 500,00 доларів (валюті Сполучених Штатів Америки) в гривнях (валюті України) за комерційним курсом об`єднання, що визначається об`єднанням самостійно на основі середньо-зваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на момент фактичного надання допомоги об`єднанням. Передбачений цією угодою гонорар визначено у спеціальному порядку у вигляді щомісячної абонентської оплати за договором, що надається в межах максимального ліміту часу, еквівалентного 50 (п`ятдесят) годин на місячний строк. При цьому, за перший місяць надання допомоги гонорар підлягає оплаті в подвійному розмірі, що обумовлено цілями допомоги. Клієнт оплачує гонорар у порядку відповідно до договору до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, в якому надається допомога чим підтверджує фактичне надання об`єднанням належної допомоги своєю оплатою гонорару.

20.09.2017 сторонами укладена додаткова угода № 2 до договору, в якій додаткову угоду № 1 від 15.09.2017 було викладено в новій редакції.

За п. п. 5, 6 додаткової угоди № 2 від 20.09.2017 до договору гонорар становить еквівалент 2 500,00 доларів (валюті Сполучених Штатів Америки) в гривнях (валюті України) за комерційним курсом об`єднання, що визначається об`єднанням самостійно на основі середньо - зваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на момент, визначений відповідно до договору, за місяць. Гонорар підлягає оплаті клієнтом щомісячно, а за перший місяць надання допомоги сплачується у подвійному розмірі. Передбачений цією угодою гонорар визначено у спеціальному порядку у вигляді щомісячної абонентської оплати за договором, що надається в межах максимального ліміту часу, еквівалентного 25 годин на місячний строк. Обов`язок клієнта з оплати гонорару не залежить від мінімальної кількості часу, витраченого об`єднанням на надання допомоги, а її не надання через діяльність клієнта на розмір гонорару не впливає.

Відповідно до п. 7 угоди № 2 від 20.09.2017 клієнт оплачує гонорар відповідно до договору до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надається допомога чим підтверджує фактичне надання належної допомоги. Для самостійної оплати гонорару клієнтом окреме виставлення об`єднанням рахунку та укладення сторонами акту наданої правової допомоги (виконаних робіт) не вимагається й здійснюється виключно в цілях бухгалтерського (податкового) обліку.

16.09.2020 між сторонами було підписано додаткову угоду № 3, якою змінили строк дії договору, припинили дію окремих його умов та визнали факти порушення строків оплати гонорару.

Рішенням ради АО "Поз, Солод Партнерс" від 18.01.2016 (протокол № 1) затверджені правила надання правової допомоги АО "Поз, Солод Партнерс", за п. 13.4 яких порушення (не виконання та/або неналежне виконання) строків виконання фінансових зобов`язань за договором понад півмісячний строк є підставою для застосування до клієнта додаткової відповідальності у вигляді разового штрафу в розмірі 50 % від суми невиконаного фінансового зобов`язання.

Судами встановлено, що між сторонами було підписано акти наданої правової допомоги (виконаних робіт) № 11 від 13.08.2018, № 12 від 24.09.2018, № 15 від 22.12.2018, № 16 від 22.01.2019, № 18 від 20.03.2019 та позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури (інвойс) до договору про надання правової допомоги № 11 від 17.08.2018 на суму 70 250, 00 грн, № 12 від 24.09.2018 на суму 71 000, 00 грн, № 15 від 22.12.2018 на суму 70 000, 00 грн, № 16 від 22.01.2019 на суму 70 000, 00 грн, № 18 від 20.03.2019 на суму 68 375, 00 грн.

Також встановили, що відповідачем здійснено оплату рахунку № 11 на суму 70 250, 00 грн - 05.10.2018, рахунку № 12 на суму 71 000, 00 грн - 30.11.2018, рахунку № 15 на суму 70 000, 00 грн - 04.02.2019, рахунку № 16 на суму 70 000, 00 грн - 20.03.2019, рахунку № 18 на суму 68 375, 00 грн - 21.05.2019.

Врахувавши умови договору, додаткових угод, правил, затверджених рішенням ради АО "Поз, Солод Партнерс" від 18.01.2016, зазначивши, що відповідач несвоєчасно здійснив оплату за актами наданої правової допомоги (виконаних робіт) № 11 від 13.08.2018, № 12 від 24.09.2018, № 15 від 22.12.2018, № 16 від 22.01.2019, № 18 від 20.03.2019, суд першої інстанцій, з яким погодився і апеляційний господарський суд, стягнув з відповідача на користь позивача 174 812,50 грн штрафу.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву (а.с. 45-51, т. 1), апеляційній скарзі (а.с. 135-143, т. 1) відповідач заперечував щодо нарахування йому штрафних санкцій (штрафу) в повному обсязі та зазначав про можливість його зменшення судом. При цьому, посилався на ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За своєю правовою природою штраф (ч. 2 ст. 549 ЦК України) є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 Конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах "Гарсія Руїс проти Іспанії", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Проніна проти України", "Хелле проти Фінляндії", "Татішвілі проти Росії").

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в ст. 7 (рівність перед законом і судом) та ст. 13 (змагальність сторін) ГПК України.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зменшення штрафу хоч і є правом суду, однак це право не усуває його обов`язку розглянути подане стороною клопотання про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення з цієї сторони, з наведенням у рішенні мотивів його відхилення чи задоволення (часткового задоволення).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не надав оцінку клопотанню відповідача про зменшення розміру штрафу, яке міститься у відзиві на позовну заяву від 06.04.2021, не зазначив про його задоволення чи відхилення, чим порушив вимоги ст. ст. 7 86 ГПК України та фактично прийняв судове рішення на користь однієї з сторін, що є недопустимим.

На відміну від суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на незадоволення вказаного клопотання відповідача з огляду на встановлені обставини справи. При розгляді вказаного клопотання послався на висновки, викладені в постановах суду касаційної інстанції від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу вказаної норми процесуального права вбачається, що суд у рішенні повинен не лише зазначити висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а й прийняти своє рішення з їх дотриманням.

Зазначивши про наявність висновків суду касаційної інстанції щодо застосування ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, апеляційним господарським судом не було прийнято постанову з їх дотриманням, що є порушенням вимог ст. 236 ГПК України.

Також апеляційний суд не прийняв постанову з дотриманням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 914/1208/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, на які скаржник посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафу та відмовляючи в його задоволенні, суд апеляційної інстанції не дослідив обставин - наявності чи відсутності значного перевищення розміру неустойки (штрафу) порівняно з розміром збитків, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання відповідачем, існування незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення відповідачем порушення та його наслідків, на необхідність дослідження чого вказав суд касаційної інстанції у постанові від 18.06.2019 у справі № 914/1208/18 при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам відповідача щодо можливості зменшення штрафу з урахуванням того, що під час дії договору об`єднання не висловлювало жодних претензій до товариства щодо строку оплати рахунків; що платежі відповідачем було сплачено і у нього відсутня заборгованість та, що позивач просить застосувати до відповідача і іншу відповідальність, зокрема, встановлену ч. 2 ст. 625 ЦК України, за порушення умов вказаного договору, про що свідчить подання позивачем позовів в інших справах (а.с. 140, т. 1).

Апеляційний господарський суд прийняв постанову без дотриманням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, хоча послався на них. Зокрема, не надав оцінки чи буде застосована до відповідача відповідальність у вигляді стягнення штрафу у сумі 174 812, 50 грн розумною, пропорційною наслідкам правопорушення, справедливою щодо боржника, а також щодо третіх осіб. Судом апеляційної інстанції не було дотримано розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, що має враховуватись судом при розгляді клопотання сторони про зменшення штрафних санкцій.

Оскільки рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм матеріального права - ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, процесуального права - ст. ст. 7 86 ГПК України, з недотриманням висновків Верховного Суду, на які скаржник посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляду суду необхідно належним чином досліди всі наявні в матеріалах справи докази, розглянути клопотання відповідача про зменшення штрафу, яке містить у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі (а.с. 45-51, 135-143, т. 1), на підставі чого, з правильним застосуванням ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вирішити питання щодо можливості зменшення розміру штрафу та прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 -238 ГПК України.

З огляду на скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 підлягає скасуванню і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 та додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 02.12.2021, якою було стягнуто з відповідача на користь позивача 47 481, 25 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Також Верховний Суд, скасовуючи додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 та від 02.12.2021 (додаткова постанова), зазначає таке.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору; що вказана справа є малозначною в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України і її розгляд здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання; що адвокатом надавались позивачу послуги в аналогічних правовідносинах; заперечення відповідача, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 30 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

02.12.2021 апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 47 481,25 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (30 000, 00 грн - витрати на професійну правничу допомогу + гонорар успіху в сумі 17 481,25 грн), врахувавши ті самі обставин при їх розподілі, що і суд першої інстанції. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що адвокат Пацалюк А.В. була уповноваженим представником позивача на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та є уповноваженим представником позивача на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, й має право на здійснення будь-яких дій, передбачених п. п. 2, 3 договору від 01.03.2021 та ст. ст. 46 61 ГПК України.

Водночас, судами попередніх інстанцій не було врахованого такого.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Однак, ні суд першої, ні апеляційної інстанції при розподілі витрат на професійну правничу допомогу та стягненні їх з відповідача належним чином не врахували критерії - дійсності, обґрунтованості, розумності цих витрат, на необхідність врахування яких вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, ЄСПЛ у вказаних судових рішеннях. Не дослідив суд першої інстанції які послуги адвокатом Пацалюк А.В. надавались позивачу у суді першої інстанції, скільки годин Пацалюк А.В. було затрачено на надання цих послуг, враховуючи, що позов підписував і подавав від імені позивача Солод І.В., який є керівником вказаного адвокатського об`єднання та адвокатом (а.с. 5, 10, 126); не дослідив можливості позивача здійснювати самостійно захист своїх прав і інтересів у господарському суді з огляду на те, що основним видом діяльності АО "Поз, Солод Партнерс" є саме діяльність у сфері права, тобто не встановили чи були витрати понесені позивачем на надання йому послуг адвокатом Пацалюк А.В. реальними та необхідними, на врахування чого вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Отже, судові рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої і апеляційної інстанції були прийняті всупереч ст. ст. 126 129 ГПК України, а тому додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 необхідно скасувати.

Щодо посилань відповідача на відсутність попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат у суді першої і апеляційної і інстанцій, як на підставу для відмови у розподілі заявлених позивачем витрат, необхідно зазначити, що відсутність вказаного рахунку не є безумовною обставиною для відмови в їх розподілі, адже в ч. 2 ст. 124 ГПК України закріплено саме право, а не обов`язок суду відмовити у відшкодуванні судових витрат у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат.

Відповідно до вимог п. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 129 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційні скарги Товариства обмеженою відповідальністю "Беніш Джі Пі Ес Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25 травня 2021 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08 червня 2021 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 02 вересня 2021 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 грудня 2021 року у справі № 910/3716/21 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кролевець

В. Селіваненко