ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/4804/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 (суддя Борисенко І.І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 (Агрикова О.В. - головуючий, судді Козир Т.П., Мальченко А.О.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум"
до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_1 ,
2) ОСОБА_2 ,
3) Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву,
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТС-17",
про визнання недійсним наказу та свідоцтва про право власності.
(у судовому засіданні взяли участь: ОСОБА_1, представники: позивача - Іллюшко О.М., ТОВ "ЕТС-17" - Бондар О.Г., Галазюк О.П. - Бондар О.Г.)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У 2019 році Приватне акціонерне товариство "Укргіпробум" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (з урахуванням заяви про зміни предмету позову) із вимогами:
1) визнати недійсним Наказ Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації від 05.07.2002 р. №468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", в частині оформлення права власності (передачі у власність) Відкритому акціонерному товариству "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревопром" (код 05275523) будівлі ветцентру по вул. Марини Раскової, 17, у м. Києві, позначену на плані будівлі літерою "Б".
2) визнати недійсним Свідоцтво про право власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації на підставі наказу від 05.07.2002 р. № 468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна" Відкритому акціонерному товариству "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" (код 05275523) на нежитлові будівлі по вул. Марини Раскової, 17 у м. Києві, позначені на плані будівлі літерами "А" і "Б", в частині оформлення права власності (передачі у власність) будівлі вентцентру по вул. Марини Раскової, 17 у м. Києві, позначеному на плані будівлі літерою "Б".
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Головне управління комунальної власності м. Києва всупереч вимогам діючого законодавства про приватизацію державного майна, не маючи відповідного дозволу (необхідного обсягу цивільної дієздатності) прийняло рішення та видало свідоцтво про передачу у приватну власність ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" будівлі вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, позначеної на плані будівлі літерою "Б".
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, що відповідно до наказу Міністерства лісової та деревообробної промисловості СРСР від 04.02.1974 № 8 "Про затвердження технічного проекту виробничого корпусу "Укргіпродревпром" по вул. М. Раскової в м. Києві", затверджено технічний проект виробничого корпусу "Укргіппроддеревпром" з наступними основними показниками: виробний корпус та вентиляційний корпус з надбудовоною трансформаторною підстанцією.
Після завершення будівництва приміщення вентцентру інституту Укргіпродеревпром були обміряні Інвентрирізаційним бюро м. Києва та було складено "Журнал внутрішніх площ приміщень будови літер "Б", по ул. Марині Расковой 17", який наявний в матеріалах справи, відповідно до якого також описані приміщення вентиляційного центру та площа цих об`єктів.
В 1995 році був зроблений Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування Інституту Укргіпродеревпром.
На схемі розташування земельної ділянки та абрисі земельної ділянки чітко зазначено, що вентиляційний центр із трансформаторною підстанцією, гаражами, складськими та підсобними приміщеннями (ТП 4118) знаходиться в межах прибудинкової ділянки будівлі №17 по вул. Марини Раскової, що належить саме інституту "Укрдіпродеревпром".
У матеріалах справи про оформлення права власності міститься завірена копія інвентарної картки обліку основних засобів № 001, складеної головним бухгалтером "Укргіпродревпрома" Загоровським Д.В. від 02.01.1996 року, за типовою формою № 03-6 затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352 та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу - Українського державного інституту "Укрдіпродеревпром" 29.12.1995 року затверджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, складений за результатами інвентаризації майна Українського державного інституту "Укрдіпродеревпром" станом на 01.11.1995 року.
Також наявний план приватизації Українського державного інституту по проектуванню деревообробних та меблевих підприємств «Укрдіпродеревопром» погоджений представником регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 15.05.1996 року та затверджений начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 16.05.1996.
Судами встановлено, що на підставі наказу Фонду державного майна України від 13.04.1994 року №25-АТ до статутного фонду ВАТ "Укрдіпропапір" була передана будівля державного інституту "Укрдіпропапір" по вул. М. Раскової, 19 у м. Києві, площею 12294,0 кв.м, яка належала до загальнодержавної власності. Також згідно наказу Фонду державного майна України від 13.04.1994 pоку № 25-АТ Державний інститут "Укрдіпропапір" було перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Укрдіпропапір" (код ЄДРПОУ 00280689), яке в даний час є приватним акціонерним товариством "Укргіпробум".
В матеріалах інвентаризаційної справи станом на 01.11.1995 значиться об`єкт нерухомості - будівля (інв. №001, введення в експлуатацію 1976).
Після завершення приватизації Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву було передано до статутного фонду ВАТ "Укрдніпродеревпром" будівлю за адресою: вул. м. Раскової, 17 (інв. №1), що підтверджується листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 05.05.1998 № 30-03/2309.
Згідно з протоколом підсумків продажу акцій ВАТ "Укрдіпродеревпром" №5 від 23.06.1998, продано 100% акцій, і наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 07.07.1998 №1062 завершено приватизацію ВАТ "Укрдіпродеревпром".
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 16.01.2001 року №1, виданої за підписом голови правління та головного бухгалтера ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств", значиться, що на балансі відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" за інвентарним номером 1 знаходиться будівля, яка складається з виробничого корпусу (літера "А") площею 4755,1 кв.м та невід`ємного від нього вентиляційного центру з трансформаторною підстанцією (літера "Б") площею 579,7 кв.м. Станом на 01.01.2001 року балансова вартість будівлі, з урахуванням зносу, індексації основних засобів та капітальних ремонтів, складала 1 586 333, 22 грн. (відповідно, балансова вартість виробничого корпусу - 1 575 221, 90 грн. вентиляційного центру з трансформаторною підстанцією -11 111, 32 грн).
Згідно з технічним паспортом об`єкту, який повністю відповідає технічному паспорту 16.10.2000 року та матеріалам наступних інвентаризацій 05.12.2002р. та 25.02.2003р. (відповідні викопіювання зі справи - журнал 1977 року та експлікації 2000- 2003 років по будові літера "Б" - наявні в справі), відповідно до яких будівля за адресою: місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка (колишня - Марини Раскової) будинок 17 включає вентиляційний центр із трансформаторною підстанцією, гаражами, складськими та підсобними приміщеннями, що разом мають площу 579,7кв.м, до складу будівлі загальною площею 5334,8 кв.м.
Відповідно до матеріалів технічної документації на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Марини Раскової, 17, складеної Київським міським бюро технічної інвентаризації від 16.10.2000 року, об`єкт включає в себе два будування позначені літерою "А" та літерою "Б".
Судами досліджено інвентарну картку обліку основних засобів № 001, складеної головним бухгалтером "Укргіпродревпрома" Загоровським Д.В. від 02.01.1996 року, за типовою формою № 03-6 затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 352 та встановлено, що відповідно до вказаного наказу інвентарна картка обліку основних засобів (форма № 03-6) застосовується для обліку основних засобів та ведеться в бухгалтерії на кожний об`єкт чи групу об`єктів. В розділі "Коротка індивідуальна характеристика об`єкта" записуються тільки основні якісні та кількісні показники основного об`єкта, а також найважливіші прибудови, пристосування та приналежності, що відносяться до нього, відповідно до якої зазначено вентцентр.
Відкрите акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдніпродеревпром" (далі - ВАТ "Укрдніпродеревпром") подало заяву із пакетом необхідних документів, передбачених п. 9, п. 10.2, п. 11.5 Положення, до Головного управління з питань майна зареєстровану під № 10967 від 26.12.2000 року. В заяві площа об`єкту нерухомості становить 5334,8 кв.м, яка пояснюється довідкою від 16.01.2001 № 1, що на балансі ВАТ "Укрдніпродеревпром" за інвентарним номером 1 знаходиться будівля, яка складається з виробничого корпусу (літера "А") площею 4755,1 кв.м та невід`ємного від нього вентиляційного центру з трансформаторною підстанцією (літера "Б") площею 579,7 кв.м.
У матеріалах справи наявний лист №30-03/1650 від 28.03.2001 в якому Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву повідомило Головне управління з питань майна Київської міської державної адміністрації, що згідно з нормативними документами по інвентаризації майна в процесі приватизації, в інвентарні описи нерухомого майна, які надаються до органів приватизації, заносяться лише інвентарні номера об`єктів та їх балансова і залишкова вартість на дату оцінки. Щодо розмірів площ приміщень та будівель, то ці відомості містяться у технічних паспортах, іншій технічній документації на об`єкти.
Судом першої інстанції також було встановлено, що будівля вентцентру за адресою вул. М. Раскової, 17, позначена на плані будівлі літерою "Б", в якій знаходиться спільний теплопункт, системи водопостачання і водного пожежогасіння будівель була передана на підставі наказу №468-В від 05.07.2002 року у власність ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" (код 05275523). На підставі вказаного наказу № 468-В від 05.07.2002 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва 11.07.2002 р. було видане свідоцтво про право власності ВАТ "Укрдіпродеревпром" на будівлю вентцентру за адресою: вул. М. Раскової, 17, позначену на плані будівлі літерою "Б". Також на підставі вищевикладеного Наказ від 05.07.2002 № 468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", та свідоцтво про право власності від 11.07.2002 серії НБ 010003871 були прийняті в межах компетенції та в спосіб, визначений законодавством на момент їх прийняття.
Головним управлінням комунальної власності свідоцтво видавалось на нежилу будівлю по вул. М. Раскової, 17, разом з тим, вказана будівля включає в себе об`єкти позначені літерами "А" та "Б". Оскільки, з матеріалів справи вбачається, що "другої будівлі", як окремого інвентарного об`єкту не існує, а в силу встановлених судом обставин справи, за наявними документами по справі, в силу вимог ст.ст.186 187 ЦК України, встановлено, що вентиляційний центр площею 579,7 кв.м є невід`ємною частиною будівлі за адресою м. Київ, вул. М. Раскової, 17.
В подальшому, будівля вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, позначена в плані будівлі літерою "Б" на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2003 року рівних частинах перейшла у власність фізичним особам ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які були акціонерами ліквідованого пізніше ВАТ "Укрдіпродеревпром".
Також згідно рішення Київської міської ради від 10.07.2003 року № 584/744 "Про затвердження Положень про головні управління та інші структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пункт 7 абзац 28 Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснювало у встановленому порядку оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв про право власності.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/4804/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що оспорюваний наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.07.2002 року № 468-В та свідоцтво про право власності від 11.07.2002 року серії НБ № 010003871 на об`єкт нерухомого майна нежилу будівлю за адресою: вул. Марини Раскової, 17, позначену на плані літерою "Б" ніяким чином не порушують права Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум". Скасування вказаних наказу і свідоцтва виданих Головним управлінням комунальної власності м. Києва не призведе до поновлення прав Позивача, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між способом захисту порушених прав та можливим настанням юридичних наслідків у разі задоволення позовних вимог.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 910/4804/19, ПАТ "Укргіпробум" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга подається з підстав передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)
Скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 31, 32 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 та розділу ІІ постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, щодо визначення правового статусу спірного майна. Скаржник також вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, а також статей 15 16 21 Цивільного кодексу України, статей 2 5 236 237 ГПК України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при обґрунтуванні спірних рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 28.02.2018 у справі № 910/21160/16.
Також скаржник зазначає про відсутність правових висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-ХІІ, частини другої та третьої статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 № 2171-ХІІ та Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 24.05.2002 № 906.
Заявник вважає, що будівля вентцентру, розташована за адресою: вул. Марини Раскової, 17, позначена літерою "Б" не могла бути приватизована окремо від розташованих у ній систем водо-, теплопостачання, пожежогасіння, яке належить власникам будівель № 15, 17, 19. Крім того, спірна будівля належить до комунальної власності, а документальне підтвердження приватизації вентцентру та передачі його до статутного фонду ВАТ "Укрдіпродеревпром" відсутнє.
Головне управління комунальної власності м. Києва не мало повноважень для прийняття відповідного рішення та видачі свідоцтва про право власності.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу відповідач та у поясненнях Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву вказують на безпідставність доводів скаржника, просять залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
5.3. Предметом позовних вимог є визнання недійсним наказу Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації від 05.07.2002 р. №468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", в частині оформлення права власності (передачі у власність) Відкритому акціонерному товариству "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревопром" (код 05275523) будівлі ветцентру по вул. Марини Раскової, 17, у м. Києві, позначену на плані будівлі літерою "Б", а також виданого на його підставі свідоцтва про право власності.
Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною другою статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналогічні положення містяться у статті 15 ЦК України, яка передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 та постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, 02.09.2020 у справі №922/1614/19.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
5.4. Зважаючи на викладене, а також враховуючи зміст позовних вимог, звертаючись із позовом ПАТ "Укргіпробум" мав довести факт порушення його прав або законного інтересу, а обраний спосіб захисту має поновити відповідні порушені права.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
За частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вентиляційний центр площею 579,7 кв.м є невід`ємною частиною будівлі за адресою м. Київ, вул. М. Раскової, 17.
Зокрема, приватизація спірного майна проводилася Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву, який передав до статутного фонду ВАТ «Укрдіпродеревпром» будівлю за адресою: вул. М. Раскової, 17 (інв. №1), що підтверджується листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 05.05.1998 № 30-03/2309, відповідно до якої виробничий корпус позначений на плані літерою «А» та вентиляційний центр позначений літерою «Б» це і є один інвентарний об`єкт за адресою: вул. М. Раскової, 17.
Водночас позивач є власником будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. М. Раскова, 19, площею 12294,0 кв.м.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18).
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).
Однак, жодних доказів на підставі яких суди попередніх інстанцій могли б встановити, що позивач має право власності на майно, яке розташоване у будівлі вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, літ."Б" матеріали справи не містять, а доводи касаційної скарги зазначеного також не підтверджують. Таким чином, скаржник фактично не довів порушення його прав та законних інтересів наказом Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації від 05.07.2002 р. №468-В та свідоцтвом про право власності. Аргументація позовних вимог тим, що під час прийняття спірного наказу не було враховано права на приватизацію вентцентру ПАТ "Укргіпробум", не є переконливим доводом порушеного права, оскільки не підтверджується жодним доказом.
Колегія суддів погоджується із аргументами судів попередніх інстанцій, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом скасування оскаржуваних наказу та свідоцтва не призводить до настання тих наслідків, які можуть бути розцінені як ефективне відновлення можливого порушеного права.
За таких обставин, оскільки позивач не довів наявність об`єкту захисту у виді порушеного права чи законного інтересу, а також яким чином позовні вимоги можуть поновити його права, правильним висновком є ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що суд першої і апеляційної інстанції надали відповіді на основні доводи позивача, встановивши, зокрема, що: приватизацію державного майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 17 здійснювало Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву в межах своїх повноважень; позивачем не доведено, що спірна будівля не належить до комунальної власності, а Київська міська рада, у свою чергу, не приймала рішення про приватизацію; Головне управління комунальної власності м. Києва здійснило документальне підтвердження права власності на вказану будівлю на основі вже існуючого права власності ВАТ "Укргіпродревпром" на вказаний об`єкт відповідно до приписів Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 № 1820.
5.5. Верховний Суд зауважує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Зокрема, з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 убачається, що позовними вимогами було визнання незаконними та скасування рішень Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, визнання недійсними договорів міни, визнання права власності за територіальною громадою, витребування нерухомого майна з незаконного володіння. З тексу постанови очевидно слідує, що предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 19/028-10/13 та у справі, яка розглядається, є різними.
Аналогічних висновків колегія суддів дійшла аналізуючи правові позиції викладені у, у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 28.02.2018 у справі № 910/21160/16. Так, предметом позовних вимог у справі № 912/1856/16 було визнання недійсним рішення про відмову у поновленні договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, у справі № 910/11511/18 - визнання правочину удаваним, а у справі № 910/21160/16 - стягнення вартості частини майна, пропорційній частці у статутному капіталі. Таким чином, досліджуючи висновки у зазначених справах, Верховний Суд вбачає безсумнівну відмінність предмету і підстав позовів, змісту позовних вимог, фактичних обставин зі справою № 910/480419.
Таким чином, наведе виключає подібність спірних правовідносин у цих справах та є підставою для закриття провадження в частині цієї підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 5 частини 1 статті 236 ГПК України.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Крім того, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, колегія суддів також відхиляє, оскільки зазначеною постановою справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, остаточне рішення у вказаній справі не приймалося, а постанова не містить висновків щодо застосування норми матеріального права, який міг би розглядатися в контексті даної справи як такий, що не був врахований судами попередніх інстанцій під час її розгляду. Направлення справи на новий розгляд стало наслідком недотримання норм процесуального права, а за результатами такого розгляду встановлені фактичні обставини і матеріально-правове регулювання яке підлягає до застосуванню до правовідносин може істотно змінитися. У свою чергу, касаційна скарга не містить доводів які саме порушення норм процесуального права встановлені у справі № 903/879/18, відповідають можливим порушенням у справі яка розглядається.
За таких обставин, касаційне провадження в частині підстави оскарження передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підлягає закриттю.
5.6. Крім того, оскільки не знайшла свого підтвердження підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції не убачає доводів які могли б підтвердити підставу оскарження передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки така була обґрунтована посиланням на правові висновки Верховного Суду, які колегія суддів відхилила як неподібні до спірних правовідносин.
5.7. Щодо підстави передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне вказати на таке. Оскільки під час розгляду справи не встановлено наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, у Верховного Суду відсутні підстави для формування правового висновку щодо застосування у подібних правовідносинах приписів законодавства, на які ПАТ "Укргіпробум" посилається у касаційній скарзі.
5.8. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі щодо наявності підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди, ґрунтуються на переоцінці обставин справи, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ "Укргіпробум"ю
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне провадження в частині підстави оскарження передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 910/4804/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ