№ 910/4962/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4962/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльова С.І., Зубець Л.П., Андрієнка В.В.

від 05.12.2019

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейлтранслогістік»

про стягнення 913 695,48 грн

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейлтранслогістік» про відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості вантажного вагону у розмірі, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, 570 000,00 грн, суми понесених витрат на визначення вартості вагону у розмірі 120,00 грн та суми упущеної вигоди у розмірі 343 575,48 грн.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії договору № 07/16/14/01-Р від 14.07.2016 відповідачем як замовником послуг за цим договором не було забезпечено збереження вагону № 66812140, що є власністю позивача, у зв`язку з чим відповідач повинен відшкодувати позивачу майнову шкоду у вигляді вартості такого вагону, суми понесених витрат на визначення вартості вагону та суми упущеної вигоди.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

14.07.2016 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рейлтранслогістік» (далі - замовник) було укладено договір № 07/16/14/01-Р про надання послуг (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець від свого імені та за рахунок замовника надає послуги з організації перевезень вантажів піввагонами, власності виконавця.

Згідно з пунктом 1.2 договору кількість вагонів для здійснення послуги, їх номери, модель, дата та станція початку здійснення перевезення, дата та станція повернення вагону після здійснення перевезення відображаються в актах подачі/повернення вагонів.

Як передбачено пунктом 1.3 договору, послуги надаються тільки для перевезення вантажів, дозволених до перевезення у піввагонах згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та угод про залізничні міжнародні сполучення.

Послуги надаються на території України (крім станцій АР Крим), країн СНД та Балтії, при цьому одна зі станцій (навантаження або вивантаження) повинна знаходитись в межах України. Станцією закінчення здійснення перевезення (надання послуг) не може бути станція, яка знаходиться в межах тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України; територій Донецької, Луганської областей в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць (пункт 1.4 договору).

За змістом пункту 2.1.2 договору на виконавця покладено обов`язок складати акти наданих послуг (додаток № 3) з нарахування сум платежів згідно з умовами пункту 3.6 розділу 3 цього договору та надавати їх для оформлення замовнику не пізніше 7-го числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору замовник зобов`язаний належним чином оформляти та узгоджувати з регіональними філіями залізниці заявки і плани на перевезення вантажів у вагонах виконавця.

На замовника покладено обов`язок завчасно, за 7 днів до дати подачі вагонів, відправляти виконавцю заявку відповідно до місячного плану перевезень, узгодженого з залізницею (дирекцією залізничних перевезень) та/або електронною поштою (додаток № 4) стосовно перевезення, яке планується (пункт 2.2.3 договору).

Згідно з пунктом 2.2.19 договору замовник зобов`язаний відшкодувати виконавцю збитки відповідно до пункту 4.4 цього договору.

Відповідно до пунктом 3.1 договору розрахунок ставки за кожен вагон за кожну добу визначається протоколом договірної ціни, який є невід`ємною частиною договору (додаток № 1).

Як передбачено пунктом 3.3 договору, період надання послуг починається з дати підписання акта подачі/повернення вагонів.

Оплата послуг виконавця здійснюється замовником в національній валюті України шляхом 100 % передоплати вартості послуг за поточний та останній місяці надання послуг протягом перших 5-ти календарних днів з дати отримання рахунку виконавця згідно з реквізитами, вказаними у розділі 12 цього договору. Кожна наступна оплата послуг виконавця здійснюється замовником в національній валюті України шляхом 100 відсоткової передплати вартості послуг за поточний календарний місяць протягом 5-ти календарних днів з дати отримання рахунку виконавця згідно з реквізитами, вказаними у розділі 12 цього договору. Виконавець зобов`язаний виставити рахунок на оплату послуг в перший робочий день поточного місяця (пункт 3.5 договору).

Відповідно до пункту 3.6 договору щомісячна вартість послуг визначається з розрахунку ставки за кожен вагон за кожну добу періоду надання послуг (додаток № 3), згідно з протоколами узгодження договірної ціни (додаток 1) та нараховується на підставі актів подачі/повернення вагонів (пункт 3.6 договору).

Згідно з пунктом 4.4 договору замовник несе відповідальність та зобов`язаний відшкодувати виконавцю збитки, понесені внаслідок пошкодження, знищення, втрати, неможливості повернення вагонів протягом більше десяти днів із тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України, територій Донецької, Луганської областей та АР Крим в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць.

Строк дії договору пунктом 10.1 визначено в один рік, а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного здійснення розрахунків.

На виконання умов укладеного договору, на підставі заявок замовника, виконавцем було подано замовнику вагон № 66812140, моделі № 12-532, для здійснення перевезення із станції початку перевезення - Батуринська, що підтверджується актом подачі/повернення вагонів № 51 від 10.01.2017.

13.09.2017 позивач звернувся до відповідача з листом № 3404, в якому повідомив про те, що 13.07.2017 закінчився термін дії договору, у зв`язку з тим, що вагон № 66812140 знаходиться на тимчасово окупованій території, тому, відповідно до пункту 4.4 договору, після проведення експертної оцінки залізницею буде визначено ринкову вартість відповідного вагону та пред`явлено для відшкодування товариству.

01.12.2017 листом № 4666 позивач направив на адресу відповідача звіт з незалежної оцінки майна від 21.11.2017 та вимагав відшкодувати збитки, понесені внаслідок втрати вагону у розмірі 471300,00 грн, та вартість послуг з незалежної оцінки у розмірі 120,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд м. Києва рішенням від 05.08.2019 у справі № 910/4962/18 позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 570 000,00 грн та витрати щодо здійснення оцінки майна у розмірі 120,00 грн, в іншій частині позову відмовив.

Рішення суду обґрунтовано тим, що умовами договору (пункт 4.4) сторони передбачили, що у випадку настання обставин за яких буде неможливим повернення вагонів виконавця протягом більше десяти днів із тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України, територій Донецької, Луганської областей та АР Крим в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць замовник буде зобов`язаний відшкодувати виконавцю відповідні збитки.

Відтак, у відповідності до приписів статтей 6 626-628 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України сторонами було погоджено, що незалежно від унормованого в положеннях статті 22 Цивільного кодексу України, статтей 224 225 Господарського кодексу України порядку застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків Товариство буде зобов`язано в будь-якому випадку відшкодувати завдані Залізниці збитки внаслідок пошкодження, знищення, втрати, неможливості повернення вагонів протягом більше десяти днів із тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України, територій Донецької, Луганської областей та АР Крим в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць, що не суперечить чинному законодавству України.

З огляду на викладене судом першої інстанції відхилено посилання відповідача на відсутність в його діях повного складу елементів цивільного правопорушення як підставу для звільнення від обов`язку відшкодувати завдані збитки внаслідок неможливості повернення спірного вагону Залізниці при його використанні задля виконання Договору, так як вони не ґрунтуються на положеннях договору, які в свою чергу виключають необхідність наявності вини відповідача для їх застосування.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що використання вагонів на підставі договору здійснювалося для організації перевезень вантажів на замовлення Товариства з перетином меж тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської областей, однак, як вказує позивач, а відповідачем не спростовано, з 15.07.2017 стало неможливим повернення спірного вагону у вільне володіння Залізниці, у зв`язку із припиненням залізничного сполучення на лінії розмежування.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.12.2019 рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2019 у справі № 910/4962/18 скасував в частині задоволених позовних вимог та прийняв в цій частині нове рішення про відмову в позові повністю.

Суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення тим, що зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17 та постанові Верховного Суду у справі № 916/626/18 від 19.03.2019.

За період з липня 2017 року по березень 2018 року включно, тобто по день звернення позивача з позовом, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» продовжувало надання замовнику послуг з організації перевезень, що зокрема підтверджується підписанням актів наданих послуг з організації перевезень вантажів за цей період із посиланням на договір № 07/16/14/01-Р від 14.07.2016.

Таким чином, зобов`язання між сторонами не припинено та досі існують.

Щодо доводів позивача, що в порушення умов пункту 1.4 договору відповідачем було визначено станцією закінчення здійснення перевезення (надання послуг), яка знаходиться в межах тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України, зокрема станцію Кринична Донецької залізниці, то судом апеляційної інстанції, встановлено, що згідно з витягом з поточної дислокації вагонів Української залізниці, 10.02.2017 вагон № 66812140 прибув на станцію Кринична та цього ж дня вибув з цієї станції.

Доказів того, що відповідачем було визначено станцію Кринична Донецької залізниці, як станцію закінчення здійснення перевезення, як і доказів того, що відповідачем взагалі було закінчено перевезення, позивачем не надано.

Крім того, після перетину станції Криничної Донецької залізниці 10.02.2017 між сторонами й надалі підписувались акти наданих послуг, що підтверджує подальше користування вагоном та виключає його кінцеве прибуття на станцію Кринична Донецької залізниці.

Умовами договору не заборонено перетинати станції в межах тимчасово окупованих територій, а лише вказано про неможливість визначати такі станції для закінчення здійснення перевезення (надання послуг), відтак відповідачем не було порушено умови укладеного договору, зокрема пункту 1.4 договору.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що вагон № 66812140, яким позивач надавав послуги, є знищеним або втраченим, тобто у позивача відсутні самі збитки у розумінні норм законодавства, у яких визначений склад збитків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/4962/18, в якій просило її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2019.

В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначило, що:

- використання вагонів на підставі договору здійснювалось для організації перевезень вантажів на замовлення відповідача з перетином меж тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської областей, однак з 15.07.2017 повернення вагону у вільне володіння позивача стало неможливим у зв?язку з припиненням залізничного сполучення на лінії розмежування;

- судом апеляційної інстанції помилково було взято за основу господарські зобов?язання, що виникли на підставі договору, після закінчення строку його дії, а саме, що до кінця березня 2018 року позивачем були виставлені підписані акти наданих послуг з організації перевезень вантажів, зокрема, вагоном № 66812140, а відповідачем було здійснено оплату, відтак, на виконання умов договору позивач нібито продовжував надавати послуги з перевезення, так як позивач був вимушений виставляти рахунки, з метою отримання прибутку від упущеної вигоди, так як відповідачем не було відшкодовано вартість вагону № 66812140 та не здійснено його повернення;

- відповідно до інформаційної довідки з автоматизованої системи контролю вантажних перевезень Укрзалізниці вагон № 66812140 прибув на станцію Кринична 11.02.2017 та станом на сьогоднішній день відповідачем не повернутий власнику - позивачу;

- ринкова вартість вагону визначена відповідно до висновку Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейлтранслогістік» до суду касаційної інстанції подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/4962/18 залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Зазначило, що згідно з пунктом 10.1 договору від 14.07.2016 №07/16/14/01-Р він припинив дію з 14.07.2017, однак з серпня 2017 року по травень 2018 року позивач продовжував надавати відповідачеві послуги з організації перевезення вагоном № 66812140 про що складено акти наданих послуг, рахунки фактури, документи про отримання позивачем оплати від відповідача. В усіх документах міститься посилання на договір від 14.07.2016 №07/16/14/01-Р. Надання позивачем послуг по травень 2018 року включно відбувалось відповідно до умов пункту 1.4 договору.

У договорі зобов?язання відповідача щодо повернення вагонів та умов їх повернення відсутні. Усі попередні вагони позивач відправляв з тих станцій де припиняв надання послуг. Надіслані позивачем листи не містять в собі вимоги повернути вагон № 66812140 та умов повернення з визначенням назви залізничної станції призначення вагону, коду залізничної станції призначення, назви та залізничного коду підприємства одержувача вагону, дати з якої вагон має бути відправлений.

Позивач є монопольним перевізником по залізничних шляхах загального користування України, перевезення вагону № 66812140 на станцію Кринична Донецької залізниці підтверджується залізничною накладною №48266688, позивач мав право організувати відправку та перевезти власний вагон № 66812140 з однієї залізничної станції на іншу, однак своє право не використав. Припинивши з 16.03.2017 перевезення вагонів зі станції Кринична Донецької залізниці не використав своє право перевезти вагон на іншу станцію та позбавив відповідача можливості здійснити будь-які дії з вагоном, у т.ч. відправити його за реквізитами позивача у разі надіслання вимоги (вказівки), довіреності та транспортної інструкції.

Заявлені позивачем вимоги про відшкодування збитків можливі лише у разі доведення порушення відповідачем господарського зобов?язання та в результаті встановлення факту втрати вагону саме з вини відповідача, що правильно враховано судом апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування вартості належного позивачу вагону №66812140, у зв`язку із неможливістю його повернення протягом більше десяти днів із тимчасово окупованих територій за наслідками організації перевезень на замовлення Товариства згідно договору, упущеної вигоди та витрат на визначення вартості вагону.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов`язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Статтею 905 Цивільного кодексу України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 10.1 договору від 14.07.2016 №07/16/14/01-Р строк дії договору скінчився 14.07.2017.

Однак з серпня 2017 року по травень 2018 року позивач продовжував надавати відповідачеві послуги з організації перевезення вагоном № 66812140, що підтверджують акти наданих послуг, рахунки фактури, документи про отримання позивачем оплати від відповідача, в яких є посилання на договір від 14.07.2016 №07/16/14/01-Р та складення яких позивач не заперечує.

Тобто станом на 13.09.2017, коли позивач звернувся до відповідача з листом № 3404, в якому повідомив про те, що вагон № 66812140 знаходиться на тимчасово окупованій території, тому залізницею буде пред`явлено вартість втраченого вагону для відшкодування товариству, зобов`язання між сторонами не припинилися та продовжували існувати.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Судом апеляційної інстанції надано оцінку доводам позивача, що в порушення умов пункту 1.4 укладеного договору відповідачем було визначено станцією закінчення здійснення перевезення (надання послуг), яка знаходиться в межах тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України, зокрема станцію Кринична Донецької залізниці, та встановлено, що з витягу з поточної дислокації вагонів Української залізниці 10.02.2017, вагон № 66812140 прибув на станцію Кринична та цього ж дня вибув з цієї станції.

Позивачем не надано доказів того, що відповідачем було визначено станцію Кринична Донецької залізниці, як станцію закінчення здійснення перевезення, як і доказів того, що відповідачем взагалі було закінчено перевезення, оскільки після перетину станції Кринична Донецької залізниці 10.02.2017, між сторонами й надалі підписувались акти наданих послуг, що підтверджує подальше користування вагоном та виключає його кінцеве прибуття на станцію Кринична Донецької залізниці.

Умовами укладеного договору не заборонено перетинати станції в межах тимчасово окупованих територій, а лише вказано про неможливість визначати такі станції для закінчення здійснення перевезення (надання послуг), пунктом 2.1.1 договору передбачено право виконавця не погодити замовнику заявку, тобто у разі визначення замовником станцією закінчення здійснення перевезення станції, яка знаходиться в межах тимчасово окупованих територій, в погоджені заявки мало б бути відмовлено, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не було порушено умови укладеного договору, зокрема пункту 1.4 договору.

Отже, судом апеляційної інстанції правильно застосовано загальні принципи права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, а саме щодо покладення на позивача обов?язку з доведення наявності збитків, протиправності поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, і прийнято обґрунтоване і мотивоване судове рішення.

Аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушень норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, що оскаржується, а відтак і відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги позивача.

Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/4962/18 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець