№ 910/5040/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/5040/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Случа О.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання - Денисюк І.Г.,

за участю представників:

Державного підприємства

«Харківський бронетанковий завод» - Федоренка Д.М., Ахтирської Н.М.,

Міністерства оборони України - Глазунова М.Ю., Хланя В.М., Ковальчука І.В.,

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 (у складі колегії суддів: Хрипун О.О. (головуючий), Іоннікова І.А., Чорногуз М.Г.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 (суддя Паламар П.І.)

у справі № 910/5040/21

за позовом Державного підприємства «Харківський бронетанковий завод»

до Міністерства оборони України

про стягнення заборгованості у сумі 10 349 241,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Державне підприємство «Харківський бронетанковий завод» (далі - ДП «Харківський бронетанковий завод») звернулося до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості в сумі 10 349 241,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами укладено державний контракт на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням від 28.12.2018 № 342/3/5/18/76, при виконанні якого позивачем за погодженням з відповідачем було здійснено закупівлю запасних частин (комплектуючих) у межах вартості робіт, визначених контрактом.

18.05.2020 між сторонами підписано акт приймання виконаних робіт з протоколом розбіжностей № 2, відповідно до якого має місце різниця між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовною вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням, та є спірною.

ДП «Харківський бронетанковий завод», посилаючись на те, що суму фактично понесених ним витрат на виконання робіт за контрактом відповідач йому не відшкодував, просив стягнути з Міністерства оборони України на свою користь заборгованість у сумі 10 349 241,22 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021, позов задоволено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ДП «Харківський бронетанковий завод» 10 349 241,22 грн боргу, 155 238,62 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, у листопаді 2021 року Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5040/21 за касаційною скаргою Міністерства оборони України з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у закритому судовому засіданні на 24.03.2022.

24.03.2022 судовий розгляд справи № 910/5040/21 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся, зважаючи на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, згідно з яким в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2022 призначено касаційну скаргу у справі № 910/5040/21 до розгляду у закритому судовому засіданні на 09.06.2022.

ДП «Харківський бронетанковий завод» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Водночас позивачем було подано клопотання про поновлення строку на подання відзиву як пропущеного з поважних причин.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2022 у судовому засіданні у справі № 910/5040/21 оголошено перерву до 07.07.2022.

Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 28.12.2018 між Міністерством оборони України (замовник) і ДП «Харківський бронетанковий завод» (виконавець) укладено державний контракт № 342/3/5/18/76 на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника протягом 2019-2020 років виконати роботи (надати послуги) з ремонту і технічного обслуговування виробів за номенклатурою, етапами, в обсягах та у строки, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток № 1 до контракту, містить гриф «таємно»), що є невід`ємною частиною цього контракту, а замовник - прийняти через 85 військове представництво Міністерства оборони України та вантажоодержувача та оплатити вартість виконаних робіт на умовах контракту (пункт 1.1). Орієнтовна вартість робіт (послуг) на момент укладення контракту з урахуванням ПДВ та з урахуванням 22 % від суми кредитних коштів, які планується отримати для виконання контракту, становить 1 345 920 115,08 грн (пункт 2.1).

З метою дотримання умов контракту ДП «Харківський бронетанковий завод» у листах від 15.05.2019 № 5/15/8, 21.05.2019 № 5/21/6, 03.07.2019 № 7/3/8, направлених на адресу відповідача, повідомило останнього про необхідність виділення окремих комплектуючих як давальницької сировини.

У листах від 22.05.2019 № 717/5/1931, від 08.07.2019 № 717/5/2567, 24.01.2020 № 717/5/43 відповідач повідомив позивача про відсутність запитуваних деталей та надав згоду на закупівлю таких самостійно позивачем за умови, що це не призведе до збільшення суми контракту.

Судом встановлено факт виконання ДП «Харківський бронетанковий завод» робіт за контрактом.

18.05.2020 між сторонами підписано акт приймання виконаних робіт з ремонту виробів за державним контрактом від 28.12.2018 № 342/3/5/18/76.

До цього акта сторонами складено та підписано протокол розбіжностей № 2 від 18.05.2020, відповідно до якого сторони не досягли згоди стосовно договірної (фактичної) ціни робіт з ремонту виробів. Виконавець вважає, що має право на оплату виконаних робіт відповідно до умов контракту в сумі 843 805 562,85 грн; замовник, керуючись умовами пунктів 2.2, 2.3, 2.5, 2.9, 2.10 контракту, не погодився із рівнем фактичних витрат та вважає, що сума в 10 349 241,22 грн - різниця між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовною вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням, є спірною. Сума 833 456 321,63 грн є безспірною та підлягає оплаті.

Предметом позову ДП «Харківський бронетанковий завод» є вимога, заявлена до Міністерства оборони України, про стягнення заборгованості в сумі 10 349 241,22 грн, обґрунтована тим, що відмова відповідача від здійснення оплати договірної ціни контракту в повному обсязі за належним чином виконані роботи, за відсутності будь-яких претензій відповідача щодо якості, обсягу та строку виконаних робіт, є порушенням умов контракту, які, на думку позивача, сторонами тлумачяться по-різному. При цьому позивач вважає, що за умовами контракту виконавець не має права перевищувати загальну договірну ціну контракту; виконавець має право провести перерозподіл витрат по статтях собівартості робіт на окремі одиниці виробу за контрактом, а письмові погодження на такий перерозподіл контрактом не передбачено; оплаті підлягає договірна ціна контракту в повному обсязі. За твердженням позивача, ним як виконавцем роботи виконано належним чином у межах загальної ціни контракту, на обов`язковості дотримання якої було наголошено відповідачем у офіційному листуванні між сторонами з приводу виконання умов контракту, у тому числі при наданні відповідачем згоди на закупівлю необхідних запчастин самостійно позивачем. Тому порушення умов контракту в частині повної оплати виконаних робіт було допущено саме замовником, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що загальна вартість контракту відповідачем (виконавцем) не перевищена, за умовами контракту виконавець мав право провести перерозподіл витрат по статтях собівартості робіт на окремі одиниці виробу, тому посилання відповідача на відсутність звернень виконавця щодо перегляду орієнтовної вартості виконання робіт з ремонту виробів, що унеможливлює зміну ціни, визначеної контрактом, є необґрунтованими. Також судом зазначено, що за умовами контракту (пункт 2.2) орієнтовна вартість послуг з ремонту виробів була встановлена на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів з урахуванням висновків 85 військового представництва Міністерства оборони України від 25.10.2018 № 1417, тобто орієнтовна ціна визначена на підставі висновку, що був зроблений до укладення контракту, отже, у позивача була відсутня можливість заздалегідь передбачити зростання рівня фактичних витрат. Крім того, зупинення виконання робіт до узгодження із замовником збільшення кошторису було неможливе в інтересах замовника з огляду на важливість державного оборонного замовлення. Таким чином, за висновками суду з відповідача на користь позивача відповідно до положень статті 622 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підлягає стягненню 10 349 241,22 грн боргу, виходячи з розміру фактично понесених позивачем витрат на ремонт виробів за контрактом.

У поданій касаційній скарзі Міністерство оборони України послалося, зокрема на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 526 ЦК, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Такий висновок Верховного Суду, на думку скаржника, має бути зроблений у взаємозв`язку з пунктом 2.3 контракту, що перегляд орієнтовної вартості послуг здійснюється за згодою сторін до закінчення терміну надання послуг з ремонту на підставі письмового звернення однієї із сторін, а також з пунктом 2.5 контракту, що заміна вартості, зазначеної державним контрактом, не допускається, якщо продукцію оборонного призначення, яка є предметом державного контракту, виготовлено та прийнято 85 військовим представництвом Міністерства оборони України, що підтверджується відповідним посвідченням № 22 від 28.04.2020 (вих. № 797 від 28.04.2020) з урахуванням розбіжностей, викладених у протоколі від 24.04.2020. Скаржник посилається на те, що вироби за контрактом прийняті 85 військовим представництвом Міністерства оборони України та відвантажені до місця призначення, а замовником здійснено оплату за виконання робіт з ремонту, тому відповідно до пункту 2.5 контракту зарахування фактичних витрат з виконання ремонту виробів за контрактом, вартість яких перевищую орієнтовну вартість, є неможливим. Оскільки, виконавцем було підписано 24.04.2020 акт прийняття виконаних робіт за контрактом, а Міністерством оборони України здійснено оплату за виконання робіт з ремонту , тому відсутні підстави для стягнення з замовника (відповідача) перевищення вартості наданих послуг у сумі 10 349 241,22 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК, зокрема з договорів та інших правочинів.

У частині 1 статті 626 ЦК передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

Судами попередніх інстанцій установлено, що між сторонами у справі виникли відносини з договору (контракту), який містить елементи різних договорів (змішаний договір), а саме: у частині виконання робіт - договору підряду, що врегульовано главою 61 ЦК, у частині надання послуг - договору про надання послуг, що врегульовано главою 63 ЦК.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК).

За змістом статті 844 ЦК ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (частина 1). Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частина 2). Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом (частина 3).

У частинах 4, 5 статті 844 ЦК визначено, що в разі якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв`язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи. Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов`язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК).

Як установлено судами попередніх інстанцій, за умовами контракту, укладеного між сторонами, орієнтовна вартість робіт (послуг) на момент укладення контракту з урахуванням ПДВ та з урахуванням 22 % від суми кредитних коштів, які планується отримати для виконання контракту, становить 1 345 920 115,08 грн (пункт 2.1). Орієнтовна вартість послуг з ремонту виробів встановлена сторонами на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів з визначення орієнтовної ціни ремонту одиниці виробів складених виконавцем відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань планування, обліку і розрахунку собівартості робіт та з урахуванням висновку 85 військового представництва Міністерства оборони України (від 25.10.2018 № 1417) про рівень орієнтовної ціни разом з аналізом елементів витрат, складеного на підставі проведеного розгляду розрахунково-калькуляційних матеріалів з визначення орієнтовної ціни поставки (закупівлі) продукції (послуг) за контрактом з урахуванням відсотків за кредитом, що буде отриманий виконавцем. Орієнтовна ціна виконання робіт з ремонту виробів зафіксована у кошторисі на виконання робіт за державним оборонним замовленням (додаток 2 до контракту). Орієнтовна вартість послуг за одиницю виробу є базовою для визначення вартості продукції на момент укладання контракту та досягнення домовленостей про договірну ціну (пункт 2.2).

Згідно з пунктом 2.3 орієнтовна вартість послуг за контрактом не може бути перевищена виконавцем, при цьому виконавець має право проводити перерозподіл витрат по статтях загальної собівартості без перевищення ціни контракту. Орієнтовна ціна виконання ремонту одиниці виробу та орієнтовна вартість робіт за контрактом можуть бути уточнені після проведення дефектації виробів, після погодження замовником переліку давальницької сировини та після погодження замовником проекту кредитного договору. У разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин (зміна тарифів, цін на матеріали та покупні комплектуючі вироби, систем оплати праці, мінімальної заробітної плати та інших умов, обумовлених законодавчими та нормативно-правовими актами, у тому числі зміни умов кредитування, погашення кредиту, неможливість замовником надати давальницьку сировину) орієнтовна вартість послуг підлягає перегляду. Перегляд орієнтовної вартості послуг здійснюється за згодою сторін до закінчення терміну надання послуг з ремонту на підставі письмового звернення однієї із сторін. За результатами перегляду орієнтовної вартості послуг сторони вносять зміни в Календарний план надання послуг щодо кількості, вартості та термінів надання послуг на решту виробів.

За змістом пункту 2.4 у ціну послуг з ремонту виробів включено, зокрема, вартість усіх видів послуг, наданих відповідно до пункту 1.1; вартість запасних частин, витратних матеріалів, які необхідні для проведення ремонту; послуги щодо завантаження, розвантаження; вартість робіт, проведених виконавцем до підписання контракту; вартість ремонту комплектуючих, наданих змовником через центральні служби забезпечення (у разі їх несправності); вартість ремонту комплектуючих; витрати виконавця на отримання банківського кредиту та ін.

У цьому пункті контракту також визначено, що: - вартість сировини, комплектуючих (давальницької сировини), які будуть надані замовником виконавцю до фактичних витрат виконавця не включаються; - зміна вартості, визначеної контрактом, не допускається, якщо надані послуги, які є предметом контракту, надано (виконано) та прийнято 85 військовим представництвом Міністерства оборони України, що підтверджуються посвідченням, частково або повністю оплачено, а також коли сторонами повністю виконано свої обов`язки за контрактом.

За умовами пункту 2.6 замовник оплачує послуги з ремонту за договірною (фактичною) ціною, встановленою сторонами та зафіксованою у протоколі погодження договірної ціни на надання послуг з ремонту виробів.

Згідно з пунктом 2.9 контракту, договірна (фактична) ціна визначається замовником з урахуванням висновку 85 військового представництва Міністерства оборони України щодо договірної ціни шляхом розгляду розрахунково-калькуляційних матеріалів, складених виконавцем на підставі понесених фактичних витрат та висновків військового представництва Міністерства оборони України щодо контролю співвиконавців, пов`язаних з виконанням зобов`язань за контрактом.

Відповідно до пункту 2.10 контракту, у разі коли фактичні витрати виконавця на ремонт виробів перевищують орієнтовну вартість робіт за контрактом, замовник не зобов`язаний оплачувати таке перевищення.

Як установлено судами попередніх інстанцій, про що було зазначено вище, ДП «Харківський бронетанковий завод» виконало роботи за контрактом, що не оспорюється сторонами, проте між сторонами виник спір щодо оплати вартості виконаних робіт у розмірі 10 349 241,22 грн - різниця між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовною вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням та є спірною.

Відповідно до положень статті 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).

Положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору (контракту), суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11 509 ЦК і статей 173 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Разом із тим з огляду на матеріали справи та обставини виникнення між сторонами спору щодо оплати замовником виконаних виконавцем робіт на умовах і в порядку, передбачених цим контрактом, позивач протягом усього часу розгляду справи наводив доводи, за якими єдиним приводом для спору є різне тлумачення сторонами відповідних положень контракту. При цьому позивач стверджує, що ним відповідно до умов контракту при його виконанні не допущено перевищення загальної договірної ціни контракту, яка становить 1 345 920 115,08 грн (пункт 2.1), при виконанні певних робіт він як виконавець мав право згідно з пунктом 2.3 контракту провести перерозподіл витрат по статтях собівартості робіт на окремі одиниці виробу за контрактом, а письмового погодження замовника про такий перерозподіл контрактом не передбачено. Водночас позивач додатково зазначив, що офіційне листування сторін (наявне у матеріалах справи) підтверджує той факт, що відповідачем як замовником було надано дозвіл на встановлення певних деталей на окремих одиницях виробу, самостійне придбання відповідних деталей виконавцем з огляду, зокрема на їх відсутність у відповідача як давальницької сировини, за умови, що це не призведе до збільшення вартості контракту.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, наполягав на тому, що орієнтовна вартість послуг за контрактом не може бути перевищена виконавцем; зміна вартості, зазначеної контрактом, не допускається, якщо відповідну продукцію, яка є предметом цього контракту, було прийнято 85 військовим представництвом Міністерства оборони України; в будь-якому разі перегляд орієнтовної вартості послуг здійснюється за згодою сторін до закінчення терміну надання послуг з ремонту на підставі письмового звернення однієї із сторін. Вироби за контрактом було прийнято у встановленому порядку, а замовником здійснено оплату за виконання робіт за контрактом, тому зарахування фактичних витрат з виконання ремонту виробів за контрактом, вартість яких перевищує орієнтовну вартість, є неможливим. При цьому відповідач вважає, що не зобов`язаний оплачувати різницю між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовною вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на виконання робіт. Разом із тим відповідач зазначив, що позивач як виконавець за певних умов, які склалися, в порядку статті 851 ЦК мав зупинити роботи за контрактом та звернутися до замовника для перегляду орієнтовної ціни, з подальшим внесенням змін до календарного плану щодо кількості, вартості та термінів надання послуг, чого позивачем зроблено не було.

Крім того, з огляду на зміст додаткових угод № 4 від 10.10.2019, № 5 від 25.11.2019, № 6 від 26.11.2019, № 7 від 12.12.2019, № 8 від 22.01.2020, № 9 від 24.04.2020, № 10 від 18.05.2020 до державного контракту від 28.12.2018 № 342/3/5/18/76, укладених між сторонами у справі, до пункту 2.1 контракту неодноразово вносилися зміни щодо орієнтовної (фактичної) вартості робіт (послуг) за контрактом, у тому числі щодо регламентованого ремонту виробів по кожному виду окремо.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір та дійшовши висновку про наявність підстав для задоволенні позову, належним чином не з`ясували обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, зокрема судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено прав і обов`язків сторін за укладеним між ними контрактом щодо порядку та умов виконання зобов`язань з виконання виконавцем певних робіт та проведення замовником розрахунків за виконані роботи; судами належним чином не встановлено та не надано оцінки умовам договору щодо орієнтовної (фактичної) вартості робіт (послуг) за контрактом, у межах якої позивачем належало виконувати відповідні роботи, чи не змінювалася ця вартість протягом виконання позивачем своїх зобов`язань за контрактом, що давало б підстави для висновку про належне/неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань у межах визначеної сторонами вартості робіт (послуг) та виникнення у відповідача обов`язку з оплати робіт у відповідному розмірі (спірна сума); чи мав право позивач відповідно до умов контракту при його виконанні проводити перерозподіл витрат по статтях собівартості робіт на окремі одиниці виробу та на вироби іншого виду за контрактом та чи був потрібен дозвіл замовника на такі дії виконавця і якщо так, то яким чином мав бути оформлений такий дозвіл, а також яким чином у такому разі має бути проведено оплату замовником виконаних робіт.

Крім того судами попередніх інстанцій не було досліджено та не надано належної правової оцінки змісту додаткових угод № 4 від 10.10.2019, № 5 від 25.11.2019, № 6 від 26.11.2019, № 7 від 12.12.2019, № 8 від 22.01.2020, № 9 від 24.04.2020, № 10 від 18.05.2020 до державного контракту від 28.12.2018 № 342/3/5/18/76, укладених між сторонами у справі, за якими до контракту (зокрема пункту 2.1) неодноразово вносилися зміни щодо орієнтовної (фактичної) вартості робіт (послуг) за контрактом, у тому числі щодо регламентованого ремонту виробів по кожному виду окремо.

Разом із тим за наявності у сторін різного трактування наведених вище умов контракту в частині прав та обов`язків сторін щодо способу його виконання позивачем та подальшої оплати виконаних робіт відповідачем з огляду на наведені положення чинного законодавства, суди попередніх інстанцій не встановили та в рішенні не зазначили, чи наявний спір між сторонами зазначеного контракту щодо його змісту та обставин наявності різного тлумачення сторонами умов контракту (зокрема пунктів 2.1, 2,2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.9, 2.10), у тому числі щодо вартості робіт (послуг), порядку та умов проведення розрахунків, з урахуванням додаткових угод до цього контракту, що є його невід`ємними частинами, у чому саме полягає невизначеність і незрозумілість сторонами умов контракту в частині способу виконання зобов`язань, наявність/відсутність у змісті контракту будь-яких формулювань, які б ускладнювали виконання сторонами своїх зобов`язань за цим контрактом, а, отже, не встановили змісту цього правочину у сукупності з іншими його умовами відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, оскільки встановлення таких обставин є необхідним для вирішення питання належного/неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за контрактом та настання відповідних наслідків.

Водночас судами попередніх інстанцій за таких обставин не з`ясовано та не надано оцінки тому, яка із сторін контракту має нести ризики негативних наслідків, пов`язаних з неясністю зазначених умов контракту з огляду на принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

У постановах Верховного Суду, зокрема від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, від 25.03.2020 у справі № 756/1381/17-ц, наведено правовий висновок про те, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20 тощо).

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, чи відповідає поведінка відповідача за тих обставин, що склалися, засадам добросовісності, послідовності та передбачуваності, а також, чи не суперечать його дії щодо відмови в оплаті спірної суми (різниці між фактичними витратами виконавця на ремонт виробів та орієнтовною вартістю, визначеною у протоколі погодження орієнтовної ціни на виконання робіт (надання послуг) з огляду, зокрема на не отримання, на думку відповідача, відповідного дозволу замовника, його попередній поведінці (на чому наголошував позивач) стосовно надання виконавцю дозволу, у зв`язку з відсутністю давальницької сировини та запитуваних деталей, самостійно відповідно до вимог законодавства проводити закупку необхідних запасних частин для виконання робіт за контрактом, якщо це не призведе до збільшення суми контракту, про що свідчить наявна у матеріалах справи офіційна переписка між сторонами, за умови що позивач розумно покладався (розраховував) на виконання відповідачем як замовником умов контракту в частині оплати виконаних робіт (щодо якості та строку виконання яких відсутні заперечення відповідача).

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для стягнення з відповідача заборгованості за контрактом, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався відповідач у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 у справі № 910/5040/21 скасувати.

3. Справу № 910/5040/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: О.В. Случ

В.Ю. Уркевич