ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5543/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В. П.,
за участю секретаря судового засідання - Ковалівської О.М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЛС Україна",
представник позивача - Некрасов О.С., адвокат (ордер від 26.01.2022 № 1120150),
відповідач-1 - приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал",
представник відповідача-1 - Герасименко І.В., адвокат (довіреність від 18.04.2022 № 209),
відповідач-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Мобільне спеціалізоване БМУ № 87 "Антисептик",
представник відповідача-2 - Чорний О.А., керівник (виписка з ЄДР від 11.07.2019),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛС Україна"
на рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2021 (головуючий суддя Комарова О.С.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (головуючий Михальська Ю.Б, судді: Разіна Т.І. і Скрипка І.М.)
у справі № 910/5543/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛС Україна" (далі - Позивач)
до: 1) приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - Відповідач-1) ;
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Мобільне спеціалізоване БМУ № 87 "Антисептик" (далі - Відповідач-2)
про зобов`язання вчинити дії.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача-1 та Відповідача-2 про визнання укладеними акта розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж та акта розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін у запропонованій позивачем редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через відмову відповідачів підписати тристоронні акти розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж та розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін Позивач позбавлений можливості укласти відповідні договори на вже існуючі мережі, з моменту купівлі у 2012 році 17/100 майнового комплексу інженерним мережам, з Відповідачем-1 як постачальником послуг водопостачання та водовідведення, що порушує права та інтереси Позивача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- у Позивача відсутні майнові права на інженерні комунікації на об`єкті нерухомості, оскільки предметом договору купівлі-продажу 17/100 (сімнадцяти сотих) частин від майнового комплексу з відкладальною умовою від 15.06.2012 (далі - Договір) було 17/100 (сімнадцяти сотих) частин майнового комплексу, що складає ідеальну частку - гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") загальною площею 350,30 кв.м у будинку № 29 по вулиці Резервній в місті Києві. Отже, за Договором Позивачем було придбано нерухоме майно, а не підприємство як цілісний майновий комплекс;
- обставини набуття права власності на інженерні комунікації вже досліджувались господарським судом міста Києва в межах справи № 910/14402/19;
- вимоги Позивача щодо підписання акта розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж та акта розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін у суб`єктному складі: експлуатаційна організація, споживач, субспоживач не узгоджуються з положеннями профільних нормативно-правових актів та не відповідають меті отримання послуг з водопостачання та водовідведення, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 191 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також у відзиві Відповідачем-1 наведений попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.06.2012 приватним акціонерним товариством "Мобільне спеціалізоване БМУ № 87 "Антисептик", правонаступником якого є Відповідач-2 (продавець), та Позивачем (покупець) було укладено Договір, за умовами якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність та оплатив 17/100 (сімнадцять сотих) частин від майнового комплексу, що складає ідеальну частку - гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") загальною площею 350,30 кв.м у будинку № 29 по вулиці Резервній в місті Києві.
У пункті 1.7 Договору продавець підтвердив, що усі інженерні комунікації знаходяться в робочому стані і функціонують за призначенням.
Сторонами Договору 20.07.2021 підписано акт приймання-передачі 17/100 частин від майнового комплексу (ідеальна частка - гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") загальною площею 350,30 кв.м.
Також 15.06.2021 приватним акціонерним товариством "Мобільне спеціалізоване БМУ № 87 "Антисептик", правонаступником якого є Відповідач-2, та Позивачем укладено угоду про поділ земельної ділянки від 15.06.2012 (далі - Угода), предметом якої є право користування частиною земельної ділянки, орієнтована площа якої складає 3 656,0 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29. Перехід права користування зумовлюється укладенням продавцем та покупцем угоди купівлі-продажу частини майнового комплексу [гаражу з ремонтно-механічною майстернею площею 350,30 кв.м (позначена в свідоцтві про право власності літерами Г, г)].
За ініціативою Позивача частка в майновому комплексі, що належала йому на праві спільної часткової власності, була виділена в натурі на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 5/1/19, виданого 24.04.2019 ТОВ "Корунд Консалтінг".
Так, 17.05.2019 за Позивачем зареєстроване право власності на нежитлові будівлі (літери Г, Л, М, Н), розташовані за адресою: м. Київ, вул. Резервна, буд. 29.
Водночас водопостачання та водовідведення майнового комплексу здійснюється з використанням мереж, які знаходяться на балансі Відповідача-2 згідно з актом розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж від 10.02.2011 № 277 та актом розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 10.09.2018.
Позивач зазначає, що вказані акти були складені Відповідачем-1 та Відповідачем-2 без урахування належності частини мереж субспоживачу - Позивачу, як наслідок через Відповідача-2 припиняється доступ Позивача до водопостачання, водовідведення та каналізаційних мереж.
Актами довільної форми від 01.08.2018, 15.01.2019, 15.05.2019, 10.09.2019, 21.01.2021, 25.03.2021 Позивачем зафіксовано припинення водопостачання з боку Відповідача-2.
Відповідач-2 вказував, що у зв`язку з підозрою у незаконному підключенні до каналізаційних мереж, що знаходяться на балансі підприємства, він звернувся до Відповідача-1 з проханням провести обстеження його каналізаційних мереж за адресою: м. Київ, вул. Резервна, буд. 29.
У відповідь Відповідач-1 повідомив, що провести 27.09.2019 повне обстеження каналізаційної мережі по вул. Резервній, буд. 29 не було можливості, оскільки частково зазначена мережа проходить по території Позивача, і працівників РЕКМ № 2 ДЕКГ не було допущено на територію для проведення обстеження.
Позивач 24.10.2019 звернувся до Відповідача-1 листом № 05/10-2019 з пропозицією розглянути можливість укладення договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Листом від 28.11.2019 № 12787/8/8/02-19 Відповідач-1 повідомив про порядок укладення договору на послуги з водопостачання та водовідведення.
Відповідачем-1 14.11.2019 та 12.06.2020 складені акти обстеження об`єкта (Відповідача-2), що скидає стічні води у міську каналізацію, та 26.02.2020 акт обстеження технічного стану відомчої каналізаційної мережі Відповідача-2 за адресою: м. Київ, вул. Резервна, буд. 29.
Згідно з актом обстеження об`єкта, що скидає стічні води у міську каналізацію від 14.11.2019 № 0950, службова особа Відповідача-1 зафіксувала, що на момент обстеження частина каналізаційної мережі абонента - Відповідача-2, що перебуває відповідно до акта розмежування балансової належності на його балансі, знаходиться поза межами території абонента, на території Позивача.
В акті від 26.02.2020 Відповідачем-1 зафіксовано, що каналізаційна мережа виходить з території Відповідача-2 на територію Позивача. На території Позивача через поворотний колодязь повертається на територію Відповідача-2. На каналізаційній мережі, яка проходить по території Позивача, збудована будівля, яка підключена двома випусками в поворотний колодязь, згідно з генпланом, який надав Відповідач-2, на мережі під будівлею знаходиться каналізаційний колодязь, наявність якого виявити немає можливості, зі слів представника Позивача будь-які каналізаційні оглядові колодязі в будівлі чи під нею відсутні. У зазначений поворотний каналізаційний колодязь підключена ще одна з будівель Позивача.
У зв`язку із зазначеним Відповідач-2 звернувся до Відповідача-1 з питанням щодо винесення каналізаційної мережі, яка перебуває у нього на балансі, з-під будівель і споруд по об`єкту по вул. Резервній, 29 "Г".
Відповідачем-1 було видано Відповідачеві-2 технічні умови від 07.05.2020 № 14862 на каналізування об`єкта.
Актом обстеження каналізації від 18.02.2021 підтверджено, що каналізаційна мережа побудована у відповідності до умов, виданих на замовлення Відповідача-2 для каналізування від 07.05.2020 № 14862.
Відповідачу-2 22.06.2021 видано тимчасовий акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін строком на один рік.
Звертаючись до суду з даним позовом, заявник вказував на те, що акт розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж від 10.02.2011 № 277 та акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 10.09.2018 були складені без урахування належності Позивачеві частин мереж майнового комплексу, а відтак він звернувся до відповідачів із заявою від 25.01.2021 № 02/1-2021ЛС, в якій просив підписати надані тристоронні акт розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж та акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін.
На вказану заяву Відповідачем-1 надано відповідь від 12.02.2021 № 172/5/5/02-21, в якій зазначено, що акт меж обслуговування зовнішніх водопровідних мереж до майнового комплексу за адресою: вул. Резервна, 29 літери Г, Л, М, Н може бути наданий за умови реалізації наданих технічних умов Відповідача-1 від 24.06.2020 № 14016 на водопостачання об`єкта "Нежитлові будівлі по вул. Резервній, 29, літери Г, Л, М, Н".
Аналогічним чином, як вбачається зі службової записки Відповідача-1, акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін може бути виданий за умови виконання виданих технічних умов від 24.06.2020 № 13977 на каналізування об`єкта "Нежитлові будівлі по вул. Резервній, 29, літери Г, Л, М, Н".
За твердженнями Позивача, він отримав від Відповідача-1 технічні умови на цілком нове підключення, яке не враховує вже наявні робочі мережі на території позивача, й виконання яких, згідно з кошторисом, підготовленим інженером-проектувальником Оцоколічем В.В., складає 3 021 059,87 грн.
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, врегульовано Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Частиною першою статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з централізованого водопостачання надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Аналогічним чином послуга з централізованого водовідведення надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (частина третя статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою визначено у Законі України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".
Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з:
- підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням;
- підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення;
- об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів;
- власниками будинків, що перебувають у приватній власності;
- індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Абзацом п`ятим частини першої статті 23 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" передбачено, що підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення мають право видавати дозволи і технічні умови на підключення споживачів до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення, а також на повторне використання очищеної стічної води та осаду, за умови дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій та нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", технічні умови - це комплекс умов і вимог до інженерного забезпечення систем водопостачання та водовідведення, які мають відповідати його розрахунковим параметрам.
За змістом частини дев`ятої статті 29 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" у технічних умовах зазначаються:
а) найменування та адреса об`єкта, замовника, проектувальника, вид будівництва, нормативні терміни проектування і будівництва;
б) відомості про джерела питного водопостачання;
в) місце приєднання до водопровідних мереж, вимоги до обладнання, вузлів приєднання;
г) основні розрахункові інженерні параметри системи питного водопостачання, що включають: гарантовану кількість і якість питної води; тиск у місці підключення; умови водовідведення.
Відповідно до частини десятої статті 29 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" порядок розроблення та затвердження технічних умов у сфері питної води та питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190, зареєстрованим Міністерством юстиції України 07.10.2008 за № 936/15627, затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила).
Згідно з пунктом 1.1 Правил вони визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
У пункті 1.2 Правил наведено визначення терміну субспоживач. Так, субспоживач - це суб`єкт господарювання, який одержує воду з комунальної водопровідної мережі або скидає стічні води в комунальну мережу водовідведення через мережі споживача.
Відповідно до пункту 2.1 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Розділ IV Правил визначає особливості приєднання об`єктів до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення.
За приписами пунктів 4.1, 4.3, 4.4, 4.7-4.9 Правил для приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення замовнику таких послуг надаються технічні умови. Форма технічних умов наведена в додатку 1 до цих Правил.
Для одержання технічних умов замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення подає до виробника таких послуг: заяву; опитувальний лист за формою згідно з додатком 2; ситуаційний план з визначенням місця розташування земельної ділянки на відповідній території.
Технічні умови мають містити графічний матеріал із нанесенням відповідних інженерних мереж та місць приєднання до них об`єкта будівництва.
Виробник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення видає замовнику технічні умови згідно з поданою заявою протягом десяти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви з урахуванням потужностей споруд та пропускної спроможності мереж систем централізованого водопостачання та водовідведення, із зазначенням умов для проектування вводу: місця приєднання, місця розташування водомірного вузла, умов для влаштування проміжного резервуара і насосів - підвищувачів тиску.
Забороняється будь-яке самовільне приєднання об`єктів водоспоживання до діючих систем централізованого водопостачання та водовідведення (включаючи приєднання до будинкових вводів, внутрішньобудинкових мереж або до мереж споживачів).
Виконання технічних умов є обов`язковим при розробленні проектів на об`єкти будівництва.
Приєднання мереж водопостачання та водовідведення субспоживачів до мереж споживачів здійснюється згідно з порядком, наведеним у пунктах 4.1-4.6 цих Правил.
Виробник узгоджує приєднання водопровідних вводів субспоживачів до водопровідних мереж споживачів за умови наявності згоди споживачів.
Каналізаційні випуски стічних вод до міської мережі водовідведення повинні бути обладнані запломбованими запірними пристроями. У разі їх відсутності споживач в узгоджені з виробником строки зобов`язаний виконати роботи з обладнання випусків пристроями, що дозволяють припинити приймання стічних вод у міську мережу водовідведення та здійснювати відбір проб.
Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Позивач стверджував, що йому як власнику 17/100 майнового комплексу загальною площею 350,30 кв.м за адресою № 29 по вулиці Резервній в місті Києві належить частина водопровідних та каналізаційних мереж.
Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.
Матеріалами справи підтверджується, що 15.06.2012 Позивач придбав за Договором у Відповідача-2 окремо виділене майно, а саме гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") площею 350,30 кв.м, яке складало 17/100 майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29.
Позивач стверджував, що на підставі вказаного Договору набув також право власності на 17/100 інженерних комунікацій.
Наведені твердження Позивача були визнані судами безпідставними, оскільки жодними належними та допустимими доказами не підтверджується позиція Позивача про набуття ним права власності на інженерні комунікації.
Предметом Договору купівлі-продажу від 15.06.2012 було 17/100 частин від майнового комплексу, що складає ідеальну частку - гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") загальною площею 350,30 кв.м у будинку № 29 по вулиці Резервній в місті Києві.
Отже, за Договором було придбано нерухоме майно, а не підприємство як цілісний майновий комплекс у розумінні статті 191 ЦК України.
Крім того, пунктом 1.5 Договору передбачено, що відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", встановлено опис майна майнового комплексу, із змісту якого не вбачається, що інженерні комунікації входять до складу майнового комплексу.
Також у висновку від 24.04.2019 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна зазначено, що новоутворені об`єкти за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29, літ. А, Б, В, Д, І, загальною площею 1 671,9 кв.м, що відповідає 83/100 розміру частки (приналежність відповідача-2) та за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29, літ. Г, Л, М, Н загальною площею 1 140,4 кв.м, що відповідає 17/100 розміру частки (приналежність позивачу), забезпечені окремими в`їздами, будівлі кожного експлуатуються ізольовано одна від одної і фактично є окремими об`єктами нерухомого майна.
Посилання Позивача на набуття ним згідно з Договором ідеальної частки у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності, а тому висновок суду про конкретизацію майна, права власності на яке набуте Позивачем, визнано апеляційним судом безпідставними, оскільки, по-перше, у пункті 1.5 Договору конкретизовано майно, на яке набуто право власності; по-друге, ідеальна частка не може бути встановлена в натурі без втрати її сутності, у той час як у даному спорі за ініціативою Позивача така частка була виділена останньому в натурі, про що сам Позивач вказує у позовній заяві.
Також судами під час розгляду даної справи встановлено, що обставина набуття права власності на інженерні комунікації вже досліджувалась господарським судом міста Києва в межах господарської справи № 910/14402/19 за позовом Позивача до Відповідача-2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та заборону здійснення дій.
У мотивувальній частині рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі № 910/14402/19, яке набрало законної сили, зазначено:
"Спір у даній справі виник безпосередньо через використання інженерних комунікаційних мереж (водопостачання та енергопостачання), оскільки, за твердженням позивача, Управління чинить перешкоди в користуванні.
Суд відзначає, що вказівка у договорі купівлі-продажу 17/100 приміщення від 15.06.2012 про те, що всі інженерні комунікації знаходяться в робочому стані і функціонують за призначенням (пункт 1.7) не свідчить про набуття права власності Товариством на вказані інженерні комунікації.
Наведене виключає можливість застосування такого способу захисту права власності, як усунення перешкод у користуванні майном, що застосовується у випадках наявності порушень прав власника, не пов`язаних з позбавленням власника права володіння майном.
За наведених фактичних обставин правові підстави для задоволення негаторного позову в даній справі відсутні".
Враховуючи предмет позову у справі № 910/14402/19 про усунення перешкод у користуванні майном, який може бути заявлений саме власником майна, суд, відмовляючи у його задоволенні, безумовно торкався питання наявності чи відсутності у Позивача права власності на нього, оскільки дана обставина входить до предмета доказування у справі з вказаним предметом позову.
Отже, твердження Позивача про те, що рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі № 910/14402/19, яке набрало законної сили, не встановило жодних преюдиційних обставин у розумінні частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), визнано апеляційним судом помилковими.
У контексті викладеного апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи Відповідача-1, що в межах чинного законодавства Позивач має два варіанти отримання послуг з водопостачання та водовідведення, а саме як субспоживача (за наявними мережами, які належать Відповідачу-2, та за умови надання згоди останнім) або ж як самостійного споживача.
У другому випадку Позивачу необхідно виконати вимоги, визначені пунктами 4.1-4.6 Правил, що, з-поміж іншого, включає виконання технічних умов, які надавались Позивачу Відповідачем-1.
За вказаних обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 191 355 ЦК України.
Однак у Суду відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у цій справі, а саме: звертаючись до суду з позовом у даній справі, заявник вказував на те, що акт розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж від 10.02.2011 № 277 та акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін від 10.09.2018 були складені без урахування належності Позивачеві частин мереж майнового комплексу, а відтак він звернувся до відповідачів із заявою від 25.01.2021 № 02/1-2021ЛС, в якій просив підписати надані тристоронні акт розмежування балансової належності зовнішніх водопровідних мереж та акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін; на вказану заяву Відповідачем-1 надано відповідь від 12.02.2021 № 172/5/5/02-21, в якій зазначено, що акт меж обслуговування зовнішніх водопровідних мереж до майнового комплексу за адресою: вул. Резервна, 29, літери Г, Л, М, Н, може бути наданий за умови реалізації наданих технічних умов Відповідача-1 від 24.06.2020 № 14016 на водопостачання об`єкта "Нежитлові будівлі по вул. Резервній, 29, літери Г, Л, М, Н"; аналогічним чином, як вбачається зі службової записки Відповідача-1, акт розмежування балансової належності каналізаційних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін може бути виданий при умові виконання виданих технічних умов від 24.06.2020 № 13977 на каналізування об`єкта "Нежитлові будівлі по вул. Резервній, 29, літери Г, Л, М, Н"; матеріалами справи підтверджується, що 15.06.2012 Позивач придбав за Договором у Відповідача-2 окремо виділене майно, а саме гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") площею 350,30 кв.м, яке складало 17/100 майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29; Позивач стверджував, що на підставі вказаного Договору набув також право власності на 17/100 інженерних комунікацій. Предметом Договору купівлі-продажу від 15.06.2012 було 17/100 частин від майнового комплексу, що складає ідеальну частку - гараж з ремонтно-механічною майстернею (літ. "Г,г") загальною площею 350,30 кв.м у будинку № 29 по вулиці Резервній в місті Києві, тобто за Договором було придбано нерухоме майно, а не підприємство як цілісний майновий комплекс у розумінні статті 191 ЦК України; пунктом 1.5 Договору передбачено, що відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", встановлено опис майна майнового комплексу, із змісту якого не вбачається, що інженерні комунікації входять до складу майнового комплексу; у висновку від 24.04.2019 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна зазначено, що новоутворені об`єкти за за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29, літ. А, Б, В, Д, І, загальною площею 1 671,9 кв.м, що відповідає 83/100 розміру частки (приналежність відповідача-2) та за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 29, літ. Г, Л, М, Н, загальною площею 1 140,4 кв.м, що відповідає 17/100 розміру частки (приналежність позивачу) забезпечені окремими в`їздами, будівлі кожного експлуатуються ізольовано один від одного і фактично є окремими об`єктами нерухомого майна; обставина набуття права власності на інженерні комунікації вже досліджувалась господарським судом міста Києва в межах господарської справи № 910/14402/19 за позовом Позивача до Відповідача-2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та заборону здійснення дій.
Що ж до доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає, що скаржником не вказано, які саме докази не були досліджені судом, а також, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.
Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛС Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі № 910/5543/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко