ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5761/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» - Волощук П.Ю., адвокат (довіреність від 04.01.2022 № Др-7-0122),
відповідача - акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Будник Б.А., адвокат (довіреність від 30.05.2022 №14-37),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз»
на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2021 (суддя Ващенко Т.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 (головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.)
у справі № 910/5761/21
за позовом акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», Товариство, позивач, скаржник)
до акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія, відповідач)
про визнання зобов`язання припиненим.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про визнання припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем у сумі 369128773,53 грн на підставі заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням суду у справі № 911/1173/16 стягнуто з Товариства на користь Компанії заборгованість за договором від 04.01.2013 № 13-222-ВТВ у загальному розмірі 374877861,12 грн, з яких: 5749087,59 грн погашено на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.10.2016 № 26-6736/1.2-16 та відповідного платіжного доручення. Також позивач вказував на те, що Компанія, у свою чергу, має заборгованість перед Товариством в сумі 369128773,53 грн на підставі договорів про відступлення права вимоги від 13.05.2019 №№ 56S810-12205-19 та 56S810-12448-19. З огляду на викладене, позивач зазначає, що решта заборгованості, стягнута за судовим рішенням, в сумі 369128773,53 грн є погашеною на підстави спірної заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321. Разом з цим, відповідач не визнає розрахунки за договором від 04.01.2013 № 13-222-ВТВ, вчинені позивачем на підставі заяви про зарахування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі № 910/5761/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зобов`язання Компанії перед Товариством на суму 369128773,53 грн є спірним не лише відносно його розміру та умов виконання, але і факту їх наявності, у зв`язку з існуванням судових спорів з приводу дійсності заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321 та щодо заборгованості, пов`язаної з укладенням договорів про відступлення права вимоги від 13.05.2019 №№ 56S810-12205-19 та 56S810-12448-19, тому відсутні підстави для задоволення позову. Разом з тим, апеляційний господарський суд з посиланням на сталу практику Верховного Суду щодо застосування приписів статей 601 та 602 Цивільного кодексу України, а також на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, зазначив, що відповідно до умов договорів про відступлення права вимоги від 13.05.2019 №№ 56S810-12205-19 та 56S810-12448-19 до Товариства перейшли права грошових вимог до Компанії у загальному розмірі 369128773,53 грн., однак вказана заборгованість відповідача оспорюється в межах справи № 910/9617/20; рішення зі справі № 910/9617/20 не набрало законної сили та станом на час розгляду апеляційної скарги переглядається Північним апеляційним господарським судом. Отже, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заявленого позову про визнання припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем у сумі 369128773,53 грн на підставі заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник у якості підстави касаційного оскарження, із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у частині застосування приписів статті 601 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.
Також із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, зокрема, частини третьої статті 310 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України) та є підставою для скасування судових рішень.
Доводи інших учасників справи
Від Компанії надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить Суд поновити строк на йог подання через військову агресію Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, а також просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх судових інстанцій - без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.
Протокольною ухвалою від 02.06.2022 вказане клопотання Компанії розглянуто, відзив долучено до матеріалів справи з мотивів наведених у протокольній ухвалі.
02.06.2022 представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів згідно з ухвалою Суду від 30.05.2022.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що відповідно до умов договорів про відступлення права вимоги від 13.05.2019 №№ 56S810-12205-19 та 56S810-12448-19 до Товариства перейшли права грошових вимог до Компанії у загальному розмірі 369128773,53 грн., однак, вказана заборгованість відповідача оспорюється в межах справи № 910/9617/20.
Так, у справі № 910/9617/20 товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» звернулося з позовом до Компанії про:
- зобов`язання виконати вимоги абзацу 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143;
- визнання протиправними дій з повернення товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» коригуючих актів листом від 25.04.2019 № 26-3525/1.17-19;
- зобов`язання визнати переплату товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» у сумі 1756256489,16 грн за договорами купівлі-продажу газу №№15-709-Н від 30.06.2015, 16-106-Н від 30.12.2015, 16-405-Н від 28.10.2016, 17-204-Н від 12.04.2017, 17-404-Н від 29.09.2017 та 18-504-Н від 05.11.2018 та оформити первинні документи на підтвердження її визнання;
- стягнення суми безпідставно збережених коштів у розмірі 1756256489,16 грн, 3% річних у розмірі 28080179,89 грн та інфляційних втрат у розмірі 5689716,58 грн.
Суди встановили, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2021 у справі № 910/9617/20 стягнуто з Компанії на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» суму безпідставно збережених коштів у розмірі 966396645,10 грн, 3% річних у розмірі 26981195,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 5689716,58 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2021 у справі № 910/9617/20 скасовано в частині стягнення вказаних грошових коштів та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 31.08.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі № 910/9617/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Також встановлено, що ухвалою господарського суду Київської області від 05.05.2021 відкрито провадження у справі № 911/1254/21 за позовом Компанії до Товариства про визнання недійсним правочину, оформленого заявою від 02.03.2021 № 810007-Сл-2536-0321 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Таким чином, за вказаних обставин, суди попередніх судових інстанцій встановили, що зобов`язання Компанії перед Товариством на суму 369128773,53 грн є спірним не лише відносно його розміру та умов виконання, але і наявності, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем у сумі 369128773,53 грн на підставі заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321.
Звертаючись з даним позовом Товариство зазначало про те, що зобов`язання позивача перед відповідачем у сумі 369128773,53 грн є погашеними на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321, тому просило суд визнати припиненими такі зобов`язання Товариства перед Компанією на зазначену суму (369128773,53 грн).
В свою чергу, Компанія заперечувала проти позовних вимог Товариства, які зараховуються останнім на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2534-0321. Зазначене свідчить про відсутність безспірності заявлених однорідних вимог та відсутність всіх необхідних умов, передбачених приписами статті 601 Цивільного кодексу України для здійснення такого зарахування. Також відповідач зазначав, що рішеннями судів встановлено відсутність прав вимоги до Компанії за договорами про відступлення права вимоги від 13.05.2019 №№ 56S810-12205-19 та 56S810-12448-19. Оскільки за вказаними договорами права вимоги були відступлені саме Товариству, останнє безпідставно намагається зарахувати вказані вимоги в рахунок погашення заборгованості перед Компанією.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом позову є вимоги про визнання зобов`язання припиненим шляхом зарахування.
Підставою позову є невизнання відповідачем розрахунків за договором від 04.01.2013 № 13-222-ВТВ вчиненими в повному обсязі, в тому числі, на підставі заяви про зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 02.03.2021 № 810007-Сл-2536-0321.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання зобов`язання припиненим шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у частині застосування приписів статті 601 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.
Крім того, із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, зокрема, частини третьої статті 310 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України) та є підставою для скасування судових рішень.
Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
Як на підставу для подання касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування приписів статті 601 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог.
Статтями 202 203 Господарського кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України та статей 202 203 Господарського кодексу України:
- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Суди попередніх інстанцій у даній справі прийняли оскаржувані судові рішення відповідно до вказаного вище висновку Верховного Суду.
Отже, з наведеного вбачається, що існує висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у частині застосування приписів статті 601 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов`язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, який правильно застосований судом апеляційної інстанцій при розгляді даної справи. Підстав для відступу від зазначеного висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду Суд не вбачає.
Верховний Суд зазначає, що доводи Товариства, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зводяться до заперечень висновків судів про неможливість припинення зобов`язання відповідача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у зв`язку з відсутністю ознак безспірності.
Таким чином, аргументи скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статті 601 Цивільного кодексу України вже сформовані.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
З огляду на вищевикладене, Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження у цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначає таке.
Скаржник, із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди порушили норми процесуального права, зокрема, частини третьої статті 310 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, не надали мотивованої оцінки доказам та не навели правового обґрунтування чому ці докази не взято судом до уваги (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), що є підставою для скасування судових рішень.
Верховний Суд зазначає, що за приписами пункту 4 частини другої статті 287 відсутні підстави для закриття касаційного провадження. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 зі справи № 905/2137/19, від 22.04.2021 зі справи № 910/6322/20, від 01.07.2021 зі справи № 910/15635/20 .
З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилася.
З огляду на викладене судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Водночас, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
Судові витрати
У зв`язку з тим, що в частині підстави, передбаченої приписами пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга залишається без задоволення, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України касаційне провадження зі справи підлягає закриттю, судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/5761/21 за касаційною скаргою акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі № 910/5761/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова