№ 910/6459/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/6459/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

відповідача - Сокуренко Є. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Ткаченко Б. О., Буравльов С. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 (суддя Котков О. В.) у справі

за позовом Приватного підприємства "АРТ-СВІТ"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчук Олег Миколайович,

про визнання іпотеки такою, що припинена та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У квітні 2021 року Приватне підприємство "АРТ-СВІТ" (далі - ПП "АРТ-СВІТ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк") про визнання іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 17.12.2007 (далі -договір іпотеки від 17.12.2007), посвідченого приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем (далі - приватний нотаріус) за реєстровим номером 3981, такою, що припинена; та зняття заборони відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження № 6246320).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок припинення зобов`язань за кредитною угодою від 17.12.2007 № МА-36-07 (далі - кредитна угода, кредитний договір від 17.12.2007) шляхом повного її виконання, зобов`язання за договором іпотеки від 17.12.2007, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитною угодою, припинилося, отже, іпотека є такою, що припинена відповідно до положень статті 17 Закону України "Про іпотеку". При цьому позивач посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц, стосовно дострокового погашення позичальником заборгованості перед АТ "КБ "ПриватБанк" за кредитною угодою від 17.12.2007.

1.2. Від АТ "КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необґрунтованими, просив в задоволенні позову відмовити, наголошуючи, зокрема, на тому, що позивач не довів обставин повного виконання позичальником зобов`язань за кредитною угодою від 17.12.2007 та договором про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07; висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц не повинні сприйматися як обов`язкові для цієї справи, оскільки надані сторонами докази у справі повинні бути оцінені судом у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

1.3. АТ "КБ "ПриватБанк" подало до суду заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 позов задоволено повністю.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що наявні правові підстави для припинення іпотеки, оскільки основне зобов`язання припинено у зв`язку з його виконанням боржником. При цьому, як зазначив суд, обставини дострокового погашення позичальником - ОСОБА_1 зобов`язань за кредитною угодою від 17.12.2007 є преюдиціальними та не підлягають повторному доведенню в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, позаяк такі обставини встановлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц.

Водночас суд зауважив на тому, що оскільки наявність обтяження іпотекою належного позивачеві на праві власності майна передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, то, окрім визнання іпотеки припиненою, наявні підстави для зняття заборони відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Поза тим місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 391 Цивільного кодексу України, а отже, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у цій справі залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення заявленого позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. АТ "КБ "ПриватБанк", не погоджуючись із рішенням і постановою у справі, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаржник стверджує про порушення судами норм матеріального права, а саме про неправильне застосування частини 1 статті 593, статей 598 599 Цивільного кодексу України, статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку", незастосування статей 256 261 267 Цивільного кодексу України, помилкове застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, порушення частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України; наголошує на неврахуванні умов спірної кредитної угоди та договорів про видачу траншів, а також інших об`єктивних обставин у справі та рішень в інших судових справах, що мають істотне значення для правильного вирішення цього спору.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19 щодо застосування положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України стосовно преюдиціальності обставин встановлених у іншій справі; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 361/7543/17 стосовно того, що ухвалення судового рішення про відмову у стягнення заборгованості не є підставою для припинення основного зобов`язання, а також у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 755/14287/18.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно поклали в основу судових рішень висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц, оскільки у вказаній цивільній справі не вирішувався спір щодо стягнення заборгованості за договором про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07, а отже, висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях про припинення іпотеки є передчасними.

Крім того, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції рішення Апеляційного суду Житомирської області від 13.07.2011 у справі № 2-36/2011 за позовом ОСОБА_1 до банку про визнання недійсною кредитної угоди, договору застави, договору іпотеки, в якому суд встановив факт укладення договору про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07; отримання 18.01.2008 позичальником ОСОБА_1 нового траншу у сумі 100 000 доларів США; наявність невиконаних зобов`язань ОСОБА_1 перед банком за договором про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07.

3.2. Від ПП "АРТ-СВІТ" відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 17.12.2007 між позивачем (іпотекодавцем) та відповідачем (іпотекодержателем) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця, що випливають з кредитного договору від 17.12.2007.

Відповідно до пункту 7 вказаного договору іпотеки на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме нежитлові будівлі - гараж загальною площею 665,9 м2, будівлю агромайстерні загальною площею 1217,5 м2, котельню загальною площею 115,3 м2, склад ПММ загальною площею 15,0 м2, артсвердловину загальною площею 8,2 м2, водонапірну башту, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення предмету іпотеки - нежилі будівлі.

Попередні судові інстанції також зазначили, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк", наразі - АТ "КБ "ПриватБанк") задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ПАТ "КБ "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2013 в нескасованій частині та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 залишено без змін.

Як зауважили господарські суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц встановлено факт дострокового погашення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 17.12.2007 № МА-36-07, зокрема, 17.01.2008 і 18.01.2008 здійснено погашення кредиту та відсотків за кредитом саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07.

Так, зокрема, господарські суди попередніх інстанції наголосили, що в постанові від 04.09.2019 Великою Палатою Верховного Суду зазначено:

"Суди установили, що 17 грудня 2007 року ПАТ КБ "Приватбанк" укладено із ОСОБА_1 кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки № МА-36-07, а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Акцент-Банк" - договір поруки № 167.

17 січня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № МА-36/2-07, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитного договору № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року. Сума траншу - 100 000,00 доларів США.

18 січня 2008 року ОСОБА_1 достроково виконав зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 (т. 1, а. с. 172).".

"З матеріалів справи убачається, що 17 та 18 січня 2008 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредиту та відсотків по кредиту саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07.

Доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, матеріали справи не містять, про що правильно зробили висновок суди на підставі принципу змагальності.

Враховуючи, що ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № МА-36-07, яка погашена позичальником достроково, Велика Плата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.".

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ПП "АРТ-СВІТ" заявлені до АТ "КБ "ПриватБанк" про визнання іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 17.12.2007, такою, що припинена, та зняття заборони відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що позичальник достроково погасив заборгованість за кредитною угодою від 17.12.2007; отже, оскільки зобов`язання за кредитною угодою припинилося його належним виконанням, що, як вважав позивач, встановлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц, то додаткове зобов`язання за договором іпотеки від 17.12.2007, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за вказаною кредитною угодою, також слід вважати припиненим.

Зважаючи на встановлені судовим рішенням в іншій справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц) обставини припинення основного зобов`язання, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для припинення іпотеки, яка має похідний характер від основного зобов`язання.

4.4. Проте колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

4.5. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526 599 Цивільного кодексу України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

За приписами статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

За положеннями частини 1 статті 593 Цивільного кодексу України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 Цивільного кодексу України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України, на припинення зобов`язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-243цс14 та у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15-ц.

Таким чином, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, яке є похідним від основного зобов`язання, а отже, зважаючи на предмет, підстави позову у цій справі, що розглядається, достеменне дослідження та встановлення судом зазначених обставин має вирішальне значення для правильного вирішення спору у справі.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів зазначає, що обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України.

У пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, обов`язок щодо надання правового аналізу заявленим вимогам та запереченням на них, дослідження та оцінки доказів на їх підтвердження чи спростування, а також оцінки доводів учасників справи, покладений на суд.

Водночас згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Як уже зазначалося, задовольняючи позовні вимоги у цій справі, попередні судові інстанції виходили із наявності підстав для припинення іпотеки, оскільки основне зобов`язання припинено у зв`язку з його виконанням.

В основу оскаржених судових рішень покладено висновок судів про те, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц встановлено факт, що не підлягає повторному доказуванню під час вирішення цього спору, а саме щодо дострокового погашення позичальником заборгованості перед банком за кредитним договором.

Проте такий висновок зроблений судами, по-перше, без урахування того, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов`язані з доказуванням (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 17.04.2018 у справі №916/3170/14 та від 26.06.2018 у справі № 910/22867/15). А по-друге, без дослідження та надання оцінки судовим рішенням у справі № 202/32532/13-ц (ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 і рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2013), перегляд яких здійснювався Великою Палатою Верховного Суду, зокрема щодо предмета та підстав позову у вказаній цивільній справі, а саме чи стосувався спір у справі № 202/32532/13-ц обставин надання банком кредиту позичальникові та невиконання ним належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором стосовно повернення кредиту, отриманого за договором про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07.

Крім того, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі).

Водночас, як свідчать матеріали справи, відповідач, заперечуючи проти позову, упродовж розгляду спору посилався на те, що відповідно до кредитної угоди від 17.12.2007 (зобов`язання за якою були забезпечені іпотекою, припинення якої є предметом спору у цій справі) банк та позичальник - ОСОБА_1 уклали два договори про видачу траншу: перший - договір про видачу траншу 17.12.2007 № МА-36-07, другий - договір про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07 і саме на порушення умов кредитної угоди та другого договору про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07 (за яким ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США в межах ліміту визначеного кредитною угодою) позичальник не здійснив погашення заборгованості у встановленому договором порядку та строки. Проте належна оцінка наведеним доводам судами надана не була.

Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на преюдиціальність обставин, встановлених постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц, помилково ухилилися від самостійного дослідження обставин справи щодо належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором та наявних у справі доказів, не з`ясували дійсного обсягу прав та обов`язків сторін, не дослідили та не надали оцінки документам, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача у справі, зокрема, кредитній угоді, договору іпотеки, договорам про видачу траншів, які є невід`ємними частинами кредитної угоди, у тому числі і договору про видачу траншу від 17.01.2008 № МА-36/2-07, а також первинним документам, наявним у справі, щодо перерахування коштів, зокрема, банківським випискам, квитанціям, прибутковим касовим ордерам тощо, що у наведеному випадку має значення для правильного вирішення спору, зважаючи на предмет і підстави позову.

З урахуванням наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованими посилання скаржника на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для припинення іпотеки.

Допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. Зважаючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86 236 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведені скаржником підстави касаційного оскарження отримали підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваних у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції і часткового задоволення касаційної скарги.

5.5. Під час нового розгляду справи суду слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

6. Розподіл судових витрат

6.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак