ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/7914/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Кібенко О. Р., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання Натаріної О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірнього підприємства Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт»
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Приходько І. В.
від 15.12.2021
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Коротун О. М., Майданевича А. Г., Суліма В. В.
від 06.06.2022
у справі за позовом Дочірнього підприємства Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт»
до Державного підприємства «Антонов»
про визнання частково недійсними окремих пунктів договору,
за участю представників:
від позивача: Циба Р.А.,
від відповідача: Наливайко Д.О.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року Дочірнє підприємство Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Антонов» про визнання частково недійсними пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії № STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти договору комісії, в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі, суперечать приписам ч. 3 ст. 1016, 1018 та ч. 1 ст. 1022 Цивільного кодексу України та ставлять комісіонера в таке положення, у якому він безпідставно несе відповідальність за поведінку третьої особи, адже комісіонер може нести відповідальність перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, тільки в тому випадку, коли він поручився за виконання договору (делькредере).
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2018 між Державним підприємством «Антонов» (комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» (комісіонер) укладено договір комісії №STE-1-156-Д/К-17 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків Ан-32 (надалі - продукція), найменування, перелік та істотні умови якого визначаються сторонами в додатку № 1 до цього договору.
Передбачене п. 1.1 цього договору доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента (п. 1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що комісіонер зобов`язаний виконати доручення комітента, визначене п. 1.1 цього договору протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором.
Як передбачено п. 3.1.1, 3.1.10, 3.1.15 договору комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента здійснити необхідну передконтрактну роботу та укласти контракт з покупцем на умовах, передбачених цим договором. У разі необхідності, та за попереднього письмового погодження з комітентом, вчинити інші (допоміжні) правочини, спрямовані на забезпечення виконання доручення комітента за цим договором, у тому числі шляхом залучення відповідних агентів. У термін протягом 10 робочих днів з дня виконання зобов`язань надати комітенту звіти комісіонера, а також копії документів, що його підтверджують, завірених печаткою комісіонера. Протягом 10 днів з дати підписання контракту з покупцем, надати комітенту завірену копію підписаного контракту.
Комітент у свою чергу зобов`язується, зокрема, передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію, згідно з розділом 5 цього договору, протягом строків вказаних в додатку № 1 до договору; сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 цього договору; відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за цим договором на умовах, визначених розділом 9 цього договору (п. 3.2.1, 3.2.5, 3.2.6 договору).
Відповідно до п. 5.8, 5.9 договору приймання-передача продукції проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акту приймання-передачі. Дата підписання акту приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за даним договором в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю.
Пунктом 7.1 договору визначено, що за виконання доручення, зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті комісіонером з отриманої комісійної плати), у розмірі 9% від загальної погодженої комітентом ціни продажу продукції за цим договором і складає 132 975, 00 доларів США.
Відповідно до п. 6.6. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 05.04.2019 договору комісії сторони домовились, що оплата за поставлену продукцію здійснюється через банк покупця протягом 10 (десяти) банківських днів з дня подачі комісіонером документів у банк і така плата буде зарахована на банківський рахунок комітента протягом 10 банківських днів з дня подачі комісіонером документів в банк, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно з п. 5.8.
Згідно з п. 8.1 в редакції додаткової угоди № 1 від 05.04.2019 договору отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.8.
Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту (п. 8.2 договору).
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що спірні пункти договору комісії не суперечать законодавству України, та відповідно не можуть бути визнані недійсними, адже, дані пункти договору комісії у їх взаємозв`язку із змістом інших положень означеного договору, закріпили саме зобов`язання позивача (а не третіх осіб), щодо контролю своєчасного відкриття акредитиву, своєчасного розкриття документарного подільного безвідкличного акредитиву та перерахування цих коштів на користь відповідача у строк, визначений договором комісії.
Також суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на статі 1016 1018 1022 Цивільного кодексу України є недоречними оскільки дані норми матеріального права регулюють правовідносини між комітентом та комісіонером лише за наявності фактичного невиконання умов договору саме третьою особою, тобто покупцем, а не комісіонером. У справі встановлено порушення умов договору комісії та умов контракту в частині дотримання строків передачі продукції саме позивачем, а не відповідачем чи покупцем. Разом з цим, виконання обов`язку щодо своєчасного надходження грошових коштів від покупця до комісіонера та від комісіонера до комітента перебуває саме на комісіонерові, як самостійному суб`єктові господарських правовідносин.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі №910/7914/21 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем, при зверненні з даним позовом, не доведено належними та допустимими засобами доказування обставини з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, в той час, як судом таких обставин не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Дочірнє підприємство Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі № 910/7914/21, у якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки правова природа договору комісії покладає на комісіонера виключно обов`язок повернути комітенту виручені від продажу продукції кошти, а не обов`язок оплатити таку продукцію, (який виникає у покупця, виходячи з правової природи договору купівлі-продажу) і цей обов`язок безпосередньо пов`язаний з надходженням коштів на рахунок комісіонера від третьої особи (покупця). Відповідно умови пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі не відповідають положенням частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України.
Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Спір по справі стосується визнання недійсними пунктів договору комісії, укладеного між позивачем та відповідачем.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).
У цьому зв`язку, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, є договір який в силу вимог частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Правовідносини з надання комісійних послуг за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Згідно зі статтею 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Договір укладається в простій письмовій формі з урахуванням статті 208 Цивільного кодексу України.
Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комісіонер є виконавцем доручення, що дає комітент.
Законодавство встановлює певні правила виконання договору комісії, які визначають поведінку сторін за договором.
Відповідно до статті 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладенню спірного договору в остаточній редакції передувала процедура узгодження розбіжностей передбачена статтею 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час укладення договору).
Під час процедури узгодження розбіжностей сторонами погоджено редакцію пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії, та у пункті 18.3. договору сторони дійшли згоди, що після підписання цього договору всі попередні домовленості сторін (листування, попередні угоди, протоколи, інше), що так чи інакше суперечать умовам цього договору, втрачають силу.
Щодо посилань скаржника про суперечність умов пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі нормам частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що за своєю юридичною природою договір комісії № STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018 є першочерговим у правовідносинах, що склалися між позивачем та відповідачем, та саме умов договору комісії зобов`язаний дотримуватись позивач, як комісіонер, адже, саме позивач зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента.
У разі, коли при вчиненні договору з третьою особою виникає непередбачувана ситуація, комісіонеру необхідно отримати нові розпорядження комітента щодо виконання правочину.
Положення статті 1016 Цивільного кодексу України, на які посилається скаржник, стосуються виконання договору, укладеного комісіонером з третьою особою, а не виконання договору комісії його учасниками.
Відповідно до частини третьої статті 1016 Цивільного кодексу України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).
Положення зазначеної статті підлягають застосуванню за встановлення факту укладення комісіонером за рахунок комітента договору з третьою особою, на умовах, найбільш вигідних для комітента, а також невиконання третьою особою такого договору, оскільки у такому випадку комісіонер відступає право вимоги до третьої особи комітенту.
У той же час питання укладення комісіонером контракту на постачання продукції, що є предметом договору комісії, та його виконання третьою особою (покупцем), не є предметом дослідження у цій справі.
Статтею 1018 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Згідно з частиною першою статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Тобто положення наведених заявником норм не регулюють порядок укладення та виконання договору комісії, а також не містять жодних заборон на встановлення сторонами у договорі строку для передачі комісіонером комітенту всього одержаного за договором комісії.
У даному випадку Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що доводи скаржника щодо недійсності пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі, фактично зводяться до наміру уникнути відповідальності, передбаченої пунктом 13.5 договору у вигляді сплати пені за прострочення термінів розрахунків комісіонера з комітентом.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, з якими закон пов`язує недійсність правочину (окремої його частини), а також не доведено належними доказами порушення прав та інтересів позивача укладанням спірних умов договору, у зв`язку з чим господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга подана позивачем на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Враховуючи, що норми частини третьої статті 1016, статті 1018 та частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України, застосуванню до спірних правовідносин у справі № 910/7914/21 не підлягають, з наведених вище мотивів, підстави для викладення висновку щодо застосування цих норм у Верховного Суду відсутні.
Отже, касаційна скарга, подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у справі № 910/7914/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кібенко
В. Студенець