ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/8115/19 (910/18547/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
позивача (скаржника) - адвокат Яковченко Р.Г.
відповідача 2 - адвокат Пономарьов М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 22.12.2021
та на ухвалу господарського суду міста Києва
від 30.06.2021
у справі № 910/8115/19 (910/18547/20)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв`язоктехсервіс"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Тек Україна"
про визнання договору недійсним
в межах справи № 910/8115/19
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв`язоктехсервіс"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8115/19 за заявою ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" до ТОВ "Зв`язоктехсервіс" про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021.
2. У листопаді 2020 в межах вказаної справи про банкрутство ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до ТОВ "Зв`язоктехсервіс" та ТОВ "Ай-Тек Україна" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.07.2016 № 01/07.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 відмовлено повністю у задоволенні вказаної заяви.
4. Не погоджуючись із вказаною ухвалою ТОВ "Зв`язоктехсервіс" та ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Рух касаційної скарги
6. 08.02.2022 Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 08.02.2022 № 02-4-1/105 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/8115/19(910/18547/20), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у справі № 910/8115/19 (910/18547/20) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Картере В. І., судді - Жукова С. В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2022.
8. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2022 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 08.02.2022 2022 № 02-4-1/105 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/8115/19(910/18547/20), залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1 723,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/8115/19(910/18547/20).
9. 06.04.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" надійшла заява від 10.03.2022 про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено документ (квитанція № 1153 від 23.02.2022), що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1 723,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/8115/19(910/18547/20).
10. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8115/19(910/18547/20) за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 08.02.2022 № 02-4-1/105 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021; призначено розгляд касаційної скарги на 21.06.2022 о 10:00 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
11. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
12.1 За результатами розгляду позову ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" суд першої інстанції прийняв ухвалу а не рішення, чим порушив вимоги частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
12.2 Судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.
12.3 Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивачем не доведено, яке саме право позивача було порушено шляхом укладення відповідачами договору відступлення права вимоги.
12.4 Незважаючи на факт надання дружиною судді Івченка А.М. як приватним нотаріусом послуг відповідачу-2, суддя Івченко А.М. самовідвід не заявив і виніс ухвалу про відмову у задоволенні позову чим порушив вимоги частини першої статті 2, частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України.
12.5 Суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без розгляду клопотання позивача про відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі та про витребування доказів.
13. Представник скаржника в судовому засіданні 21.06.2022 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
14. ТОВ "Ай-Тек Україна" подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
15. Представник відповідача 2 в судовому засіданні 21.02.2022 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.
Позиція Верховного Суду
16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
19. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
19.1 Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго"; правонаступником якого є ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго") і ТОВ "Зв`язоктехсервіс" укладено договір підряду від 14.12.2011 № 335/01-11 (далі Договір підряду), згідно з п. 1.1 якого (з урахуванням додаткової угоди від 27.12.2013 № 9) ТОВ "Зв`язоктехсервіс" (генпідрядник) зобов`язався у 2011-2014 роках власними або залученими силами з власних матеріальних ресурсів на підставі наданої ДП "НЕК "Укренерго" (замовником) проектно-кошторисної документації виконати та здати замовнику в установлений цим договором строк закінчені роботи - об`єкт будівництва, а замовник - надати генпідрядникові фронт робіт, передати проектно-кошторисну документацію та іншу необхідну дозвільну документацію, прийняти виконані роботи та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
19.2 Відповідно до п. 3.3 вказаного договору підряду (в редакції додаткової угоди від 25.03.2014 № 10) загальна ціна робіт (об`єкта будівництва) складає 96 724 452,56 грн. (з ПДВ).
19.3 01.07.2016 між ТОВ "Зв`язоктехсервіс" та ТОВ "Ай-Тек Україна" укладено договір про відступлення права вимоги №01/07 (далі Договір відступлення), відповідно до умов якого на користь останнього відступлено за плату (сума продажу - 1 000 000 грн.) право вимоги за Договором підряду № 335/01-11 від 14.12.2011, який був укладений між ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" та ТОВ "Зв`язоктехсервіс".
19.4 Господарським судом міста Києва розглядається справа № 910/27184/14 за позовом ТОВ "Зв`язоктехсервіс" до ДП "НЕК "Укренерго" про стягнення заборгованості за Договором підряду.
19.5 Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 по справі №910/27184/14 здійснено заміну позивача у справі - ТОВ "Зв`язоктехсервіс" його правонаступником - ТОВ "Ай-Тек Україна" на підставі укладеного останнім з ТОВ "Зв`язоктехсервіс" договору про відступлення права вимоги за Договором підряду від 01.07.2016 № 01/07.
20. Аргументи скаржника (пункти 12.2, 12.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
20.1 Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
20.2 Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
20.3 Згідно пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
20.4 Відповідно до частини першої статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
20.5 Згідно статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
20.6 Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
20.7 Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
20.8 Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
20.9 Згідно статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
20.10 Відповідно до статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
20.11 Згідно статті 1048 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.
20.12 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
20.13 Згідно частини першої статті 6 названого Закону фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
20.14 Відповідно до глави 73 Цивільного кодексу України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
20.15 Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
20.16 З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
20.17 Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
20.18 Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
20.19 Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
20.20 Згідно статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
20.21 Відповідно до частини першої статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
20.22 Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
20.23 Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 Цивільного кодексу України.
20.24 Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
20.25 Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
20.26 Як встановлено судами попередніх інстанцій, за оспорюваним договором від 01.07.2016 № 01/07 відступлено права вимоги за Договором підряду. У пункті 1.2 Договору відступлення сторони встановили, що обумовлена договором операція відступлення права вимоги не є операцією факторингу.
20.27 Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що предметом спірного договору є відступлення права вимоги до позивача за плату (купівля-продаж). Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
20.28 При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зазначено про те, що питання щодо розміру заборгованості ТОВ "Зв`язоктехсервіс" за Договором підряду не входить до предмету доказування у справі, яка розглядається, та не впливає на результат вирішення цього спору.
20.29 Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
20.30 Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
20.31 Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
20.32 Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
20.33 Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
20.34 Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
20.35 За наведених обставин та зважаючи на те, що сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не змінює обсягу прав і обов`язків позивача щодо сплати боргу за договором підряду у відповідному розмірі, за наявності на те правових підстав, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 01.07.2016 № 01/07.
20.36 Також, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 755/10947/17).
20.37 Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
20.38 З огляду на викладене, також помилковими є аргументи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, оскільки при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди покликалися на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18.
21. Аргументи скаржника (пункт 12.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
21.1 Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що незважаючи на факт надання дружиною судді Івченка А.М. як приватним нотаріусом послуг відповідачу-2, суддя Івченко А.М. самовідвід не заявив і виніс ухвалу про відмову у задоволенні позову чим порушив вимоги частини першої статті 2, частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України.
21.2 Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтями 35 36 Господарського процесуального кодексу України.
21.3 В силу положень частин другої та третьої статті 38 Господарського процесуального кодексу України, з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.
21.4 Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
21.5 Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
21.6 Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
21.7 Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
21.8 Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ у справі "Хаушильд проти Данії").
21.9 Стаття 6 Конвенції вимагає, що суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії").
21.10 Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі "Хаушильд проти Данії").
21.11 За усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України").
21.12 При цьому, особиста безсторонність суду, як суб`єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" від 09.11.2006).
21.13 Господарський процесуальний кодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
21.14 Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв`язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.
21.15 Таким чином, щодо суб`єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з`являються об`єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
21.16 Скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано яким саме чином здійснення професійної діяльності дружиною судді Івченка А.М. в цьому випадку ставить під сумнів неупередженість або об`єктивність судді Івченка А.М. під час розгляду цієї справи.
21.17 Окрім того, скаржником не наведено обґрунтувань, які б свідчили про обізнаність судді Івченка А.М. із обставинами надання його дружиною, як приватним нотаріусом, послуг відповідачу-2.
22. Аргументи скаржника (пункт 12.1 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
22.1 Згідно частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
22.2 Згідно пункту 1 частини першої статті 232 Господарського процесуального кодексу України рішення та ухвали суду є одними із видів судових рішень.
22.3 Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
22.4 Згідно частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
22.5 У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.
22.6 Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").
22.7 Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").
22.8 Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
22.9 Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.
22.10 З наведеного убачається, що сам по собі неправильний вибір судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для їх ухвалення за результатами розгляду відповідних заяв, в цьому випадку, не змінює їх змісту, мотивів з яких виходив суд під час їх ухвалення та не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування.
23. Аргументи скаржника (пункт 12.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
23.1 Згідно пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
23.2 Разом з тим, скаржником у касаційній скарзі не наведено обґрунтувань, які б свідчили про те, що залишення без розгляду вказаних клопотань унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
23.3 З огляду на викладене, вказані обставини щодо залишення без розгляду вказаних клопотань, в цьому випадку, не впливають на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування, з мотивів викладених у пунктах 22.3 - 22.9.
24. З огляду на все вищевикладене, скаржником не спростовано правильності висновків викладених в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій.
25. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
26. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
27. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
28. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
29. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
30. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.
31. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
32. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови були дотримані.
33. Оскільки підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240 300 301 304 308 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" від 08.02.2022 № 02-4-1/105 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/8115/19 (910/18547/20) залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/8115/19 (910/18547/20) залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді С. В. Жуков
В. І. Картере