21.10.2023

№ 910/9742/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа №910/9742/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранця О. М. - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Андреїшиної І.О.

від 22.03.2023 (повний текст складено 03.04.2023)

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Барсук М.А., Кропивної Л.В., Руденко М.А.,

від 04.07.2023 (повний текст складено 17.07.2023)

у справі за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

до: відповідача - 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг";

відповідача - 2 - ОСОБА_1

про солідарне стягнення 12 856 109,58 грн,

за участю представників:

від позивача: Кожуховська О.Л.,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №010/150-2/1667 "Кредитування траншами для корпоративних клієнтів" до Генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 у розмірі 12 856 109,58 грн, з яких 12 000 000,00 грн основного боргу та 856 109,58 грн відсотків.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач-1 порушив умови договору в частині своєчасного погашення заборгованості, у зв`язку з чим позивач має право вимагати виконання позичальником та поручителем своїх зобов`язань за договором.

Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

09.12.2014 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (далі - банк, кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДНІПРО-торг» (далі- позичальник, відповідач -1) було укладено Генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 01/01-00-3-0/322.

До зазначеного Генерального договору між сторонами було підписано ряд додаткових угод.

Відповідно до умов Генерального договору кредитор зобов`язався здійснювати на користь позичальника кредитні операції у межах загального ліміту та сублімітів, передбачених пунктами 1.2, 1.3 Генерального договору, в порядку, визначеному статтею 2 Генерального договору, а позичальник зобов`язався виконати усі обов`язки, що витікають зі змісту Кредитної операції, Генерального договору, умов та договорів, і здійснити повне погашення заборгованості у межах строку кредитної операції.

Додатковою угодою №01/01-00-3-0/322/15 від 15.04.2021 до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № № 01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 були внесені зміни до п. 1.3., відповідно до яких в межах загального ліміту сторони можуть здійснювати фінансування поточної діяльності з сублімітом в розмірі 12 000 000,00 грн у вигляді відновлювального субліміту з можливістю повторного укладання договорів та наступним графіком зменшення субліміту:

- з 15 квітня 2021 по 08 березня 2022 включно - 12 000 000,00 грн;

- з 09 березня 2022 по 08 квітня 2022 включно - 6 000 000,00 грн.

29.04.2020 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДНІПРО-торг» було укладено кредитний договір № 010/150-2/1667 «Кредитування траншами для корпоративних клієнтів» до Генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014.

15.04.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду № 010/150-2/1667/1 до кредитного договору № 010/150-2/1667 від 29.04.2020 «Кредитування траншами для корпоративних клієнтів» до Генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 (далі - кредитний договір №010/150-2/1667 від 29.04.2020 разом з додатковою угодою іменуються Кредитний договір).

За умовами Кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у формі відновлювального ліміту з видачею кредитних коштів траншами на підставі повідомлення про вибірку кредитних коштів з лімітом кредитної операції (ліміт) 12 000 000,00 гривень, а позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості не пізніше останнього дня строку дії ліміту (08.04.2022) та з урахуванням графіку зменшення ліміту кредитної операції, що є додатком №4 до Кредитного договору, шляхом перерахування суми траншу в дату погашення траншу на рахунки, відкриті на підставі повідомлень про вибірку кредитних коштів (п.п. 1.1., 1.2., 1.12. Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.7. Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом (траншем) зазначається у повідомленнях та є фіксованою і не може бути змінена кредитором в односторонньому порядку. У випадку неповернення траншу в останній день строку дії траншу, позичальник зобов`язаний сплатити проценти, що нараховуються на залишок основної заборгованості за траншем, що не була сплачена в останній день строку дії траншу, визначеного повідомленням, з дня, наступного за останнім днем строку дії траншу до дня погашення основної заборгованості за траншем. Порядок сплати процентів - щомісячно, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця та остаточно в останній день строк дії ліміту (п. 1.10. Кредитного договору).

Крім того, 29.04.2020 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Генеральним договором на здійснення кредитних операцій №01/01-00-3-0/322 від 09.12.2014 та кредитним договором № 010/150-2/1667 «Кредитування траншами для корпоративних клієнтів» від 29.04.2020 між АТ "Райффайзен Банк" та громадянином України ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) було укладено договір поруки №12/150-2/2924 (далі - договір поруки), за яким поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов договорів, за умовами яких позичальник зобов`язаний повернути кредит у розмірі 12 000 000,00 гривень (кредит) в порядку передбаченому договорами; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі, порядку та строки, визначені договорами або у будь-якому розмірі, зміненому відповідно до умов договорів та/або визначеному додатковими договорами/правочинами до Кредитного договору, укладеними після набуття чинності цим договором поруки; сплатити комісії в розмірах, передбачених договорами; сплатити пені, штрафи, передбачені договорами, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов`язані з неналежним виконанням позичальником умов договорів.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань в порядку та строки, встановлені договорами, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов`язаннями.

Згідно з п. 2.2 договору поруки поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов`язань.

Повідомленням про вибірку кредитних коштів №010/150-2/1667/12 від 23.10.2021 позичальник повідомив про намір отримати кредитні кошти (транш) у сумі 6 000 000 грн, зі строком траншу - з 23.10.2021 по 08.04.2022, з процентною ставкою за користування траншем у розмірі 12,00% річних.

Також повідомленням про вибірку кредитних коштів №010/150-2/1667/13 від 23.10.2021 позичальник повідомив про намір отримати кредитні кошти (транш) у сумі 6 000 000 грн, зі строком траншу - з 23.10.2021 по 07.03.2022. За користування кредитними коштами встановлено процентну ставку у розмірі 12,00% річних.

Позивач у позовній заяві зазначає, що виконав зобов`язання, передбачені Кредитним договором, і надав позичальнику 23.10.2021 кредитні кошти в розмірі 6 000 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.10.2021 та випискою по ОР №206302154616 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022; 6 000 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №1 від 23.10.2021 та випискою по ОР №206302154617 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022.

Листом, який було направлено 09.05.2022 за допомогою системи клієнт-банк, позичальнику строк повернення коштів було подовжено до 31.05.2022 (включно).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем-1 порушено строки сплати кредиту, зокрема, не погашено 12 000 000,00 грн в строк до 31.05.2022, а тому заборгованість відповідача-1 за тілом кредиту станом на дату подачі позовної заяви складає 12 000 000,00 грн.

13.07.2022 на адресу відповідача-2 позивачем направлена вимога про погашення заборгованості вих. № 188/2/181 від 04.07.2022. Зазначена вимога отримана відповідачем-2 - 15.07.2022.

Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" заборгованість за кредитом у розмірі 12 000 000 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 481 315 грн 06 коп. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНІПРО-торг" на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 93 609 грн 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 93 609 грн 86 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що позивачем документально доведено заборгованість відповідача-1 за кредитним договором, що складається із заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 12 000 000,00 грн. Водночас, в частині нарахування відсотків за користування тілом кредиту, суд першої інстанції вказав, що після спливу визначеного строку кредитування, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами у визначеному договором розмірі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі №910/9742/22 рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 змінено в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" витрат по сплаті судового збору в розмірі 93 609 грн 86 коп., виключивши з резолютивної частини рішення абзац 5. Доповнено резолютивну частину рішення абзацом 5 наступного змісту: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 93 609 грн 86 коп». В решті рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 у справі №910/9742/22 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої про те, що після спливу визначеного строку кредитування, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами у визначеному договором розмірі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023, в якій (з урахуванням нової редакції скарги) просить скасувати рішення та постанову, прийняти нове рішення, яким передати справу повністю на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (скаржник вказує на підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Скаржник зазначає, що апеляційним господарським судом не вірно застосовано висновки Верховного Суду, викладені в постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/2116/21 (910/12050/21), та не враховано, що проведення судового засідання не у встановлений час у зв`язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога» зумовило неможливість надання доказів до Господарського суду міста Києва, а тому вже до апеляційної скарги були долучені копії платіжних інструкцій №1 від 14.03.2023 на суму 220 000,00 грн., №2 від 21.03.2023 на суму 191 500,00 грн., від 03.03.2023 на суму 200 000,00 грн. Ці документи були надані представнику ОСОБА_1 напередодні судового засідання, і, наприклад, платіжна інструкція від 21.03.2023 не могла бути передана завчасно.

Тому на думку скаржника, Північний апеляційний господарський суд дійшов до передчасного висновку, що відповідачем-2 не наведено обґрунтованих пояснень та не надано відповідних доказів, які підтверджують неможливість подання доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього.

Також скаржник вважає, що апеляційним господарським судом не були застосовані висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 щодо положень ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1050 ЦК України та ст. 625 ЦК України, зокрема про те, що за користування кредитними коштами в межах строку кредитування стягуються проценти на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України, а поза межами строку дії кредитного договору) - на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Скаржник вважає необґрунтованим нарахування відсотків за період з 01.06.2022, оскільки таке нарахування відсотків вже виходячи з аналізу наведеної судової практики відбувається на підставі ст. 625 ЦК України, а тому враховуючи наявність воєнного стану в Україні підлягає списанню позивачем.

За твердженням скаржника, Північний апеляційний господарським суд при застосуванні норм матеріального прав не враховував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №910/7389/17 і від 29.05.2019 у справі №910/11429/18, в яких зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки, а випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

У скарзі зазначається, що Північним апеляційним господарським судом не досліджувалось питання ефективності захисту прав позивача, враховуючи в тому числі, що ОСОБА_1 є не тільки поручителем, але й майновим поручителем за зобов`язаннями відповідача-1, зокрема, в заставу (іпотеку) були передані належні йому на праві приватної власності транспортні засоби і нерухоме майно, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

За твердженням скаржника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» в частині солідарного стягнення з основного боржника та поручителя неустойки (штрафу, пені), нарахованих процентів, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Скаржник вважає, що судам попередніх інстанцій необхідно було перевірити розрахунок позивача щодо дійсного розміру заборгованості з метою уникнення надмірного покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності, а тому формальне застосування норм законодавства без врахування його виконання позивачем, що підтверджується наданим розрахунком поданим до Північного апеляційного господарського суду (додаток до відзиву на апеляційну скаргу), нівелює фактично реалізацію вказаної правової норми.

Також скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що позивач самостійно 22.03.2023 не повідомив суд першої інстанції про часткове погашення боргу, на що розраховував ОСОБА_1 , і підтримав у вказаному засіданні позовну заяву у повному обсязі, хоча мало місце зменшення боргу. Також вже після ухвалення судом першої інстанції судового рішення було здійснено часткове погашення боргу перед позивачем. Північним апеляційним господарським судом не було надано належну правову оцінку того факту, що судом першої інстанції не було забезпечено дослідження і встановлення фактичної суми заборгованості, що наявна у ТОВ «Торговий дім «ДНІПРО-торг» перед AT «Райффайзен Банк» на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, зокрема не було враховано часткове погашення заборгованості.

Також звертає увагу, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не було враховано, що Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) внесло банківську групу Raiffeisen Bank International, до переліку міжнародних спонсорів війни.

На думку скаржника апеляційним господарським судом всупереч п. 3 ч. 3 ст. 310 Г ПК України було відмовлено у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи, яке було обґрунтоване тим, що оскільки позивачем додано до відзиву на апеляційну скаргу розрахунок заборгованості лише по договору №010/150-2/1667/12 від 23.10.2021 та останній не повідомив суд про часткове погашення боргу, а тому вбачається за необхідне надати такий розрахунок, в тому числі враховуючи п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. У порушення норм п. 4 ч. 3 ст. 310 Г ПК України апеляційним господарським судом було проігноровано, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу надає інші розрахунки боргу відповідача-1.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» вважає касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На думку позивача, як Господарським судом міста Києва, так і Північним апеляційним судом були застосовані та враховані при винесені оскаржуваних рішень висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статті 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку з посиланням на відповідну судову практику.

Також позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій при винесені оскаржуваних рішень було застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також норма Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» та частково відмовлено позивачу у стягненні відсотків нарахованих за період після кінцевого терміну повернення кредитних коштів.

За твердженням позивача, відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки його представники приймали участь у розгляді справи, подавали свої письмові пояснення щодо поданого позову, які були враховані судом першої інстанції, що підтверджує надання сторонам рівних шансів у заслуховуванні їх аргументів та доводів. Оскільки справа №910/9742/22 слухалась з 21.11.2022 та неодноразово відкладалась, Господарським судом міста Києва не було визнано явку учасників справи обов`язковою, в матеріалах справи були наявні необхідні документи та докази для винесення рішення по справі в судовому засіданні 23.03.2023, а також, враховуючи, що відповідачем-2 не доведено, як відсутність його представника під час ухвалення судового рішення вплинула на вирішення справи, позивач вважає, що у даному випадку процесуальні порушення під час ухвалення оскаржуваного рішення відсутні. Відповідач-2 будь-яких доказів оплати ним заборгованості за кредитним договором у суд першої інстанції не надавав, а ні при подачі письмових пояснень (заперечень) щодо позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, а ні будь-яким іншим способом, що передбачений процесуальним кодексом. Квитанції про сплату заборгованості за Кредитним договором були подані відповідачем-2 лише разом з апеляційною скаргою, що суперечить ч. 3 ст. 80 Г ПК України.

Також позивач зазначає, що правовідносини у справах, на висновки яких посилається відповідач-2 у касаційній справі, не є подібними даній справі.

Також позивачем подано до Суду заяву, в якій останній просить закрити касаційне провадження у справі №910/9742/22 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 Г ПК України. Заява обґрунтована, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій було застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, а правовідносини у інших справах, на висновки яких посилається скаржник, не є подібними з правовідносинами у даній справі.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд звертає увагу, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана не тільки на підставі пункту 1, а й на підставі пункту 3 та пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, за положеннями пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Г ПК України закривається у разі, якщо правовідносини у всіх справах, на висновки яких посилається скаржник, є неподібними з правовідносинами у даній справі.

Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/9742/22 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 Г ПК України.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частини 1, 3 статті 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Стаття 559 Цивільного кодексу України передбачає, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що банк надав позичальнику 23.10.2021 кредитні кошти в розмірі 6 000 000, 00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.10.2021 та випискою по ОР №206302154616 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022; 6 000 000, 00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №1 від 23.10.2021 та випискою по ОР №206302154617 за період з 23.10.2021 по 22.09.2022.

Позивач за допомогою системи клієнт-банк позичальнику строк повернення коштів було подовжено до 31.05.2022 (включно).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач-1 не виконав своє зобов`язання у встановлений сторонами строк, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом у розмірі 12 000 000,00 грн.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано часткове погашення кредитної заборгованості, а апеляційним судом помилково не прийнято подані в підтвердження такого погашення докази.

Як вбачається з постанови апеляційного господарського суду, не приймаючи долучені відповідачем-2 до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідачем-2 не наведено обґрунтованих пояснень та не надано відповідних доказів, які підтверджують неможливість подання доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник посилається на те, що судове засідання 22.03.2023 господарським судом міста Києва проведено не в призначений судом час через «Повітряну тривогу», у зв`язку з чим скаржник не мав змоги бути присутнім на засіданні та подати відповідні документи.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 Г ПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Г ПК України (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18)

Апеляційним господарським судом встановлено, що підтверджується матеріалами апеляційної скарги, що відповідачем-2 взагалі не наведено обґрунтованих пояснень та не надано відповідних доказів, які підтверджують неможливість подання доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 Г ПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв долучені відповідачем-2 до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення).

У постанові від 22.12.2022 у справі № 910/2116/21 (910/12050/21), на яку посилається скаржник, Верховний Суд вважав передчасним завершення апеляційного перегляду справи у першому судовому засіданні 17.10.2022 за відсутності представників сторін, які не мали можливості з`явитися у судове засідання з поважних причин через оголошення сигналу "повітряна тривога", що свідчить про неналежне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.

Тоді як дана справа №910/9742/22 розглядалась судом першої інстанції з 21.11.2022 та відкладалась неодноразово (зокрема і за клопотаннями відповідача-2). Відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд справи, так як його представник приймав участь у розгляді справи, подавав свої письмові пояснення щодо поданого позову, які були враховані судом першої інстанції.

Також скаржник вважає, що апеляційним господарським судом не були застосовані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 щодо положень ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1050 ЦК України та ст. 625 ЦК України, зокрема про те, що за користування кредитними коштами в межах строку кредитування стягуються проценти на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України, а поза межами строку дії кредитного договору - на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);

- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови);

- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).

У справі що розглядається господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, врахували наведену правову позицію Верховного Суду щодо права на отримання процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, та вказали, що оскільки остаточним терміном повернення кредиту встановлено 31.05.2022, то після зазначеної дати розпочав свій перебіг строк протиправного користування позичальником кредитними грошовими коштами, яке підпадає під дію положень статті 625 Цивільного кодексу України. І саме у зв`язку з цим було відмовлено у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих з 01.06.2022.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у справі що переглядається, не тільки не суперечать, а повністю відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду.

А посилання скаржника не необґрунтованість нарахування відсотків за період з 01.06.2022 є безпідставним, оскільки судами не задоволено позовні вимоги щодо стягнення відсотків з 01.06.2022.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).»

Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України, що не підлягає списанню відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.

За твердженням скаржника, Північний апеляційний господарський суд при застосуванні норм матеріального прав не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №910/7389/17 і від 29.05.2019 у справі №910/11429/18, відповідно до яких зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки, а випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Відповідно до частини 1 ст. 559 Цивільного кодексу України у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Верховний Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 1.3. договору поруки сторони передбачили порядок отримання згоди поручителя у випадку внесення змін до кредитного договору, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя та/або які не передбачені у п. 1.4., 1.5. цього договору.

Відповідно до пункту 1.4 договору поруки сторони встановили, що без додаткового отримання попередньої згоди поручителя, у томи числі без додаткового повідомлення поручителя та без укладення додаткових угод до договору, порукою за цим договором також забезпечуються у повному обсязі забезпечені зобов`язання, які виникнуть (зміняться) внаслідок внесення змін до кредитного договору, зокрема, внесення змін щодо продовження на будь-які строки користування кредитом (його частинами) та/або будь-яку зміну строків використання всіх або окремих забезпечених зобов`язань, що призводять до збільшення періоду, за який нараховуються проценти, та/або до збільшення суми нарахованих процентів.

Підписанням договору поручитель погоджується на збільшення обсягу його відповідальності внаслідок внесених вищенаведених змін до кредитного договору та підтверджує, що порука за цим договором забезпечує збільшені внаслідок таких змін забезпечені зобов`язання без отримання його додаткової згоди, у тому числі без його додаткового повідомлення та без укладання додаткових угод до цього договору.

Крім того, умовами пункту 7.5 договору сторони погодили, що зміни до договору оформлюються у вигляді додаткових угод, які підписуються сторонами , якщо інше не передбачено договором.

Враховуючи, що в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість продовження на будь-які строки користування кредитом без додаткового отримання попередньої згоди поручителя та без додаткового повідомлення та без укладення додаткових угод до договору, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну такого зобов`язання у майбутньому і така згода є очевидною.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки повідомленням банку було продовжено лише строк користування кредитними коштами (до 31.05.2022), то відповідно до умов договору поруки такі зміни не мали узгоджуватись сторонами шляхом укладення додаткових угод до договору поруки.

За таких обставин та з урахуванням умов договору поруки позивач набув право вимоги до поручителя як солідарного боржника щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій встановлений факт наявності у відповідача-1 заборгованості за кредитом у сумі 12 000 000,00 грн. та процентів за користування кредитом у розмірі 481 315,06 грн., розмір яких не спростований відповідачами, вказані суми обґрунтовано стягнуто судами попередніх інстанцій відповідачів солідарно.

Щодо аргументів скаржника про недослідження судами ефективності захисту прав позивача, з урахуваннями що відповідач-2 є ще й майновим поручителем за зобов`язаннями відповідача-1, Верховний Суд звертає увагу, що кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

За частиною 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, судові рішення у даній справі про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя не суперечать правовим Верховного Суду, зазначеним у наведених скаржником постановах (від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Посилання скаржника на часткове погашення боргу не є підставою для скасування рішення господарського суду, яке прийняте на підставі наявних у матеріалах справи на момент його ухвалення доказах.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що згідно з частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Таким чином, відповідач-2 не позбавлений права звернутися до суду з заявою в порядку ст. 328 Г ПК України, або подати відповідні докази про часткову сплату заборгованості на стадії виконання судового рішення як сторона виконавчого провадження.

Посилання скаржника на те, що апеляційним господарським судом було проігноровано, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу надає інші розрахунки боргу відповідача-1, та помилково відмовлено у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи, відхиляється Верховним Судом, оскільки апеляційний суд встановив, що місцевий господарським суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів здійснивши власний розрахунок, дійшов до вірного висновку про обґрунтованість частини позовних вимог. Таким чином, розрахунки, подані позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, не впливають на правильність рішення господарського суду першої інстанції.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки підстави касаційного оскарження судових рішень не підтвердились, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, а постанову апеляційного господарського суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі №910/9742/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Кролевець