ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/9817/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Селіваненка В.П.
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - Титикало Р.С. - адвокат (ордер від 20.08.2020 № АА 1039706), Сторожук В.А - адвокат (ордер від 20.08.2020 № АІ 105039 від 20.08.2020),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дека НК"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Дека НК"
про визнання договору недійсним.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" (надалі - ТОВ "Амадеус Ко") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дека НК" (надалі - "ТОВ "Дека НК") про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 26.08.2016 №26/08/2016-2.
1.2. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує на те, що укладений між сторонами договір не відповідає приписам законодавства України. Підставою для недійсності договору №26/08/2016-2 позивачем визначено невідповідність його вимогам статей 182 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); у зв`язку з тим, що визначений ним об`єкт оренди не є нерухомістю, адже його не було введено в експлуатацію, і тому він не може бути предметом правовідносин оренди.
2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2019 (суддя Ващенко Т.М.) у задоволенні позовних вимог ТОВ "Амадеус Ко" до ТОВ "Дека НК" про визнання договору від 26.08.2016 №26/08/2016-2 недійсним відмовлено повністю.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд встановив нікчемність договору № 26/08/2016-2 в силу закону (частина перша статті 220 ЦК України) з огляду на відсутність його нотаріального посвідчення, а також судового рішення про визнання його дійсним. При цьому суд першої інстанції вказував, що такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. На підтвердження вказаної позиції місцевий господарський суд посилався на аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 (колегія суддів: Кравчук Г.А. - головуючий, Коробенко Г.П., Козир Т.П.) рішення суду першої інстанції змінено, викладено мотивувальну частину постанови в іншій редакції, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що договір № 26/082016-2, укладений позивачем як орендодавцем, який не провів державну реєстрацію нерухомого майна, і відповідно, не набув права власності на це майно, не має наслідком виникнення законного права на володіння та користування майном у орендаря, а тому договір №26/08/2016-2 є таким, що порушує публічний порядок, оскільки такий правочин посягає на економічну основу держави щодо непорушності права приватної власності як конституційного права людини і громадянина і спрямований на використання приватної власності на нерухоме майно всупереч закону, який передбачає обов`язковість державної реєстрації прав. Наведені обставини свідчать про нікчемність договору №26/08/2016-2 у відповідності до вимог частини другої статті 228 ЦК України. Оскільки такий договір є нікчемним в силу закону, не породжує будь-яких правових наслідків для сторін, позовна вимога про визнання вказаного договору недійсним як оспорюваного не може бути задоволена судом.
2.5. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що укладення одночасно договору № 26/08 та договору № 26/08/2016-2 мало на меті виключно обхід встановленого законодавством обов`язку здійснення нотаріального посвідчення правочину оренди нерухомості, укладеного строком більше трьох років, фактично відбулось дроблення строку оренди майна за ними, що в силу приписів статей 12 13 ЦК України свідчить про недобросовісність сторін. Враховуючи відсутність нотаріального посвідчення договору № 26/08 та договору № 26/08/2016-2, а також судових рішень про визнання їх дійсними, колегія суддів апеляційного господарського суду погодилась із висновком суду першої інстанції, що такі правочини є нікчемними в силу приписів частини першої статті 220 ЦК України.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині встановлення нікчемності оспорюваного договору.
4. Аргументи учасників справи
4.1. Аргументи касаційної скарги
4.1.1. Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, встановивши нікчемність договору № 26/08/2016-2 на підставі частин першої та другої статті 228 ЦК України, застосував норму права про нікчемність договору без урахування висновків Верховного Суду, викладених щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16 Верховний Суд вказував, що, виділяючи правочин, який порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. На думку відповідача, оскільки спірний договір не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави і не спрямований на порушення публічного порядку, то суд апеляційної інстанції, без установлення вини сторін, яка виражається в намірі порушити публічний порядок, дійшов помилкових висновків, що договір № 26/08/2016-2 є таким, який порушує публічний порядок.
4.1.2. Відповідач також вказує на те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкових висновків щодо нікчемності договору у зв`язку із недодержанням форми правочину щодо нотаріального посвідчення договору. Відповідач вказує, що відповідно до умов договору № 26/08/2016-2 сторони дійшли згоди щодо терміну дії договору лише 35 місяців (два роки одинадцять місяців), висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо недобросовісної поведінки сторін (укладення 26.08.2016 одночасно двох договорів мало на меті дроблення строку оренди майна за ними та відповідно обхід встановленого законодавством обов`язку щодо нотаріального посвідчення) ґрунтуються лише на припущеннях суду, без належного обґрунтування. На думку скаржника, законом не встановлено нікчемність довготривалих правовідносин за різними договорами.
4.2. Доводи інших учасників.
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, а також просить рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. Розгляд клопотань
5.1. 20.08.2020 представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв`язку із неможливістю прибути в судове засідання.
5.2. Колегією суддів Касаційного господарського суду вказане клопотання відхиляється, як необґрунтоване, оскільки неможливість прибуття у судове засідання представника не є перешкодою позивачу направити у судове засідання іншого представника або здійснювати представництво інтересів товариства у суді безпосередньо директором. Крім того явка представників сторін, ухвалою суду обов`язковою не визнавалась.
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.08.2016 між ТОВ "Амадеус Ко" (орендодавець) та ТОВ "Дека НК" (орендар) було укладено договір оренди № 26/08 нерухомого майна (далі - договір № 26/08), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування об`єкт оренди: частину тераси загальною площею 349 кв. м на третьому поверсі будівлі №1 (літера "А"), яка розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А (комплекс).
6.2. За змістом пунктів 2.1, 2.3 договору № 26/08 цільове використання об`єкта оренди - розміщення закладу ресторанного господарства. Строк оренди становить 35 місяців. Перебіг строку оренди починається з дати передачі об`єкту оренди по акту приймання-передачі.
6.3. Пунктом 3.1 договору № 26/08 визначено, що передача об`єкту оренди в користування орендарю здійснюється 26.08.2016 з одночасним підписанням уповноваженими представниками сторін відповідного акта приймання-передачі, який підтверджує факт передачі об`єкта оренди.
6.4. За умовами пункту 12.1 договору № 26/08 договір набирає сили з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками обох сторін і припиняється по закінченні строку оренди, а стосовно обов`язків, пов`язаних з розрахунками та передачею об`єкту оренди, - після повного виконання.
6.5. Судами встановлено, що на виконання умов договору № 26/08 позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв об`єкт оренди, про що свідчить акт прийому-передачі об`єкту оренди від 26.08.2016, підписаний уповноваженими представниками сторін.
6.6. Судами також встановлено, що одночасно, в той же день, 26.08.2016, між ТОВ "Амадеус Ко" (орендодавець) та ТОВ "Дека НК" (орендар) було укладено спірний договір оренди № 26/08/2016-2 нерухомого майна (далі - договір № 26/08/2016-2), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування об`єкт оренди: частину тераси загальною площею 349 кв. м на третьому поверсі будівлі №1 (літера "А"), яка розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А (комплекс).
6.7. Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору №26/08/2016-2 цільове використання об`єкта оренди - розміщення закладу ресторанного господарства. Строк оренди становить 35 місяців. Перебіг строку оренди починається з дати передачі об`єкту оренди по акту приймання-передачі.
6.8. Пунктом 3.1 договору № 26/08/2016-2 сторони визначили, що передача об`єкту оренди в користування орендарю здійснюється 27.07.2019 з одночасним підписанням уповноваженими представниками сторін відповідного акта приймання-передачі, який підтверджує факт передачі об`єкта оренди. Під час передачі об`єкта оренди орендарю акт приймання-передачі готує орендодавець та передає на підписання орендарю. Якщо орендодавець не надасть орендарю акт приймання-передачі 27.07.2019, а орендар фактично буде користуватися об`єктом оренди, то об`єкт оренди буде вважатися переданим у користування орендодавцем орендарю у відповідності до умов договору, а орендодавець зобов`язується виплатити орендарю не пізніше 01.08.2019 штраф у розмірі орендної плати за останній місяць оренди (з урахуванням індексації), нарахованої у відповідності до умов договору оренди нерухомого майна, укладеного між орендодавцем та орендарем 26.08.2016.
6.9. За умовами пункту 12.1 договору № 26/08/2016-2 договір набирає сили з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками обох сторін і припиняється по закінченні строку оренди, а стосовно обов`язків, пов`язаних з розрахунками та передачею об`єкту оренди - після повного виконання.
6.10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами спору також 26.08.2016 було оформлено із тим же цільовим призначенням (розміщення закладу ресторанного господарства), правовідносини оренди нежитлових приміщень загальною площею 825,1 кв. м, які розташовані на третьому поверсі будівлі №1 (літера "А") за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, шляхом укладення договору оренди нерухомого майна зі строком оренди за ним - 113 місяців, що починається з 26.08.2016, і такий договір було посвідчено 26.08.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горняк Х.В. за реєстровим №598.
6.11. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Амадеус Ко" є власником об`єкта нерухомого майна - будівлі №1 (літера " А") загальною площею 20 107,6 кв. м, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.02.2014 № 18050312 та Інформаційною довідкою від 24.09.2018 № 138810882 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
6.12. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно з даними Експлікації приміщень до плану поверхів будівлі 16-А по вул. Паркова дорога в м. Києві, р-н Печерський, Плану 3-го поверху зазначеної будівлі Технічного паспорта на будівлю А по вул. Паркова дорога, 16-А в м. Києві, виготовленого станом на 11.02.2014, тераса [частина якої є об`єктом оренди за оспорюваним позивачем договором № 26/08/2016-2 та межує із приміщенням (залою ресторану), що орендується відповідачем за договором №598 (в Експлікації приміщення 35-36 за планом поверху 3 номеру груп приміщень - 14)] не присвоєно відповідного номеру, не визначено її площу, та відповідно, її не включено до складу зазначеного об`єкта нерухомого майна.
6.13. За описом приміщень літери А за планом поверху 3 номеру груп приміщень - 11 значиться: 30% тераса загальною площею 174,0 кв. м (тотожна площі літніх приміщень).
6.14. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.02.2014 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві позивачу видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 18050312, у тому числі на складову частину об`єкта нерухомого майна: будівля №1 (літера "А") загальною площею 20 107,6 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, 16-А.
6.15. Відповідно до Інформаційної довідки від 24.09.2018 за № 138810882 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 31.07.2013 (з урахуванням внесених змін на підставі рішення №11044590 від 19.02.2014) проведено державну реєстрацію вказаного об`єкта нерухомого майна в цілому та складової його частини - будівлі №1 (літера " А") загальною площею 20 107,6 кв. м, номер запису про право власності: 2041434.
6.16. Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "Амадеус Ко" вказувало, що договір № 26/08/2016-2 є недійсним, оскільки не відповідає вимогам статей 182 761 ЦК України, оскільки переданий за ним об`єкт оренди не було введено в експлуатацію, щодо нього не було здійснено державної реєстрації і тому він не набув статусу нерухомого майна, а відтак є неможливою передача його в оренду за договором оренди нерухомого майна.
6.17. Приймаючи рішення у цій справі про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказував, що судом встановлено нікчемність договору № 26/08/2016-2 в силу закону, тому, відповідно, правові підстави для визнання його недійсним відсутні.
6.18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що укладення одночасно договору № 26/08 та договору № 26/08/2016-2 мало на меті виключно обхід встановленого законодавством обов`язку здійснення нотаріального посвідчення правочину оренди нерухомості, а тому спірний договір є нікчемним в силу Закону. Також суд апеляційної інстанції вказував на те, що договір № 26/082016-2, укладений позивачем як орендодавцем, який не провів державну реєстрацію нерухомого майна, і відповідно, не набув права власності на це майно, не має наслідком виникнення законного права на володіння та користування майном у орендаря, а тому договір № 26/08/2016-2 є таким, що порушує публічний порядок і отже, у відповідності до вимог частини другої статті 228 ЦК України є нікчемним та не потребує визнання недійсним у судовому порядку.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА
7. Цивільний кодекс України (ЦК)
7.1. Стаття 11
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
7.2. Частина перша статті 16
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
7.3. Стаття 202
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
7.4. Частина перша статті 203
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
7.5. Стаття 204
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
7.6. Частина перша статті 215
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
7.7. Стаття 220
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
7.8. Частини перша, друга статті 228
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
7.9. Стаття 328
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
7.10. Стаття 631
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
7.11. Стаття 638
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
7.12. Частина перша статті 759
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
7.13. Частина перша статті 760
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
7.14. Частина перша статті 761
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
7.15. Стаття 763
Договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.
Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.
Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.
Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.
право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
7.16. Стаття 794
Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.
8. Господарський кодекс України (ГК)
8.1. Частина друга статті 180
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
8.2. Частини перша, друга, третя та шоста статті 283
за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
8.3. Частина перша статті 284
Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
9. Господарський процесуальний кодекс України (ГПК)
9.1. Частина третя статті 2
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
9.2. Частина третя статті 86
суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
9.2. Частина перша статті 300
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9.3. Частина друга статті 300
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
9.4. Пункт 1 частини третьої статті 310
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
10.1. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК.
10.2. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
10.3. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
10.4. Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
10.5. Як вбачається із змісту позовної заяви підставою недійсності договору № 26/08/2016-2 позивачем визначається невідповідність його вимогам статей 182 761 ЦК України у зв`язку з тим, що переданий за ним об`єкт оренди не було введено в експлуатацію, щодо нього не було здійснено державної реєстрації і тому він не набув статусу нерухомого майна, а відтак є неможливою передача його в оренду за договором оренди нерухомого майна.
10.6. Суд першої інстанції встановив нікчемність договору № 26/08/2016-2 в силу закону (частина перша статті 220 ЦК України) з огляду на відсутність його нотаріального посвідчення, а також судового рішення про визнання його дійсним.
10.7. Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
10.8. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
10.9. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.08.2016 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено спірний договір оренди № 26/08/2016-2 нерухомого майна. Відповідно до умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування об`єкт оренди: частину тераси загальною площею 349 кв. м на третьому поверсі будівлі №1 (літера "А"), яка розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А (комплекс). Згідно з умовами договору, строк оренди становить 35 місяців. Передача об`єкту оренди в користування орендарю здійснюється 27.07.2019 з одночасним підписанням уповноваженими представниками сторін відповідного акту приймання-передачі, який підтверджує факт передачі об`єкта оренди. Перебіг строку оренди починається з дати передачі об`єкту оренди по акту приймання-передачі.
10.10. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
10.11. Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК України.
10.12. Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
10.13. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
10.14. У даному випадку, за висновками суду, оскаржуваний договір № 26/08/2016-2 за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, тобто між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в т. ч., Глави 58 ЦК України.
10.15. Так, у відповідності до статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
10.16. Положеннями статті 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
10.17. Тобто укладення договору оренди нерухомого майна на строк більше трьох років обумовлено, в першу чергу, його обов`язковим нотаріальним посвідченням.
10.18. Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
10.19. Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.
10.20. Разом з тим, у справі, яка розглядається, судами установлено, що відповідно до змісту оскаржуваного договору №26/08/2016-2 при його укладанні сторони передбачили відтермінування безпосередньої передачі об`єкту оренди в користування відповідачу до 27.07.2019, з чим і пов`язали початок відліку строку оренди, який було встановлено на 35 місяців, таким чином, визначивши, що право оренди за таким правочином встановлено лише строком на 2 роки та 11 місяців.
10.21. Частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
10.22. Натомість частиною другою статті 220 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
10.23. Таким чином, суду надається право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору (недобросовісна сторона).
10.24. При цьому суд відзначає, що з вимогою про визнання недійсним договору, який нотаріально не посвідчений, може звернутись саме особа, яка є стороною за договором. Рішення про визнання недійсним нотаріально непосвідченого правочину може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка повністю або частково виконала договір.
10.25. Отже, зміст положень частини другої статі 220 ЦК України дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони поширюються лише на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору однією із сторін. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.
10.26. Враховуючи те, що законом визначено обов`язок нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна лише у випадку укладення договору на строк більше трьох років, а спірний договір сторонами укладено на строк, який не перевищує 3 роки, з урахуванням того, що жодна зі сторін спірного правочину з вимогою про визнання недійсним спірного договору на підставі недодержання вимог нотаріального посвідчення до суду не зверталась, колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо нікчемності спірного договору на підставі статті 220 ЦК України.
10.27. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір № 26/082016-2, укладений позивачем як орендодавцем, який не провів державну реєстрацію нерухомого майна, і відповідно, не набув права власності на це майно, не має наслідком виникнення законного права на володіння та користування майном у орендаря, а тому договір № 26/08/2016-2 є таким, що порушує публічний порядок, оскільки такий правочин посягає на економічну основу держави щодо непорушності права приватної власності як конституційного права людини і громадянина і спрямований на використання приватної власності на нерухоме майно всупереч закону, який передбачає обов`язковість державної реєстрації прав. Наведені обставини свідчать про нікчемність договору №26/08/2016-2 у відповідності до вимог частини другої статті 228 ЦК України.
10.28. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (стаття 761 ЦК України).
10.29. Тобто, за загальним правилом, право передати майно в оренду реалізує власник.
10.30. При цьому судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що спірний об`єкт оренди (частина тераси площею 349 кв. м на третьому поверсі будівлі №1 (літера "А"), яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, 16-А) та є предметом договору № 26/08/2016-2 від 26.08.2016, не належить позивачу так як не зареєстрований у визначеному законом порядку.
10.31. Суд апеляційної інстанції, встановивши вказані обставини, дійшов висновку щодо невідповідності договору № 26/08/2016-2 вимогам частини другої статті 228 ЦК України.
10.32. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції також погодитися не можна.
10.33. Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
10.34. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
10.35. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
10.36. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
10.37. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
10.38. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.
10.39. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
10.40. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
10.41. При кваліфікації правочину за ознаками статті 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
10.42. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі 910/24075/16 та від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19.
10.43. Спірний договір не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останній не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є таким, що порушує публічний порядок.
10.44. До того ж, судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувались обставини щодо наявності вини позивача (орендодавця), яка виражається в намірі порушити публічний порядок щодо знищення чи незаконного заволодіння майном, тощо.
10.45. При цьому, на думку колегії суддів касаційного господарського суду, апеляційний господарський суд встановивши факт нікчемності договору у відповідності до приписів частини другої статті 228 ЦК України, суперечить своїм же висновкам щодо нікчемності спірного договору у відповідності до приписів частини першої статті 220 ЦК України.
10.46. Частиною п`ятою статті 12 ЦК України встановлено презумпцію добросовісності та розумності особи при здійсненні нею своїх цивільних прав та закріплено обов`язок учасників цивільного обороту дотримуватися принципів добросовісності та розумності у здійсненні своїх цивільних прав.
10.47. Статтею 328 ЦК України визначено умови набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти. При цьому законодавець визнає необхідність державної реєстрації прав на нерухомість.
10.48. Натомість, частиною другою статті 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
10.49. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя статті 180 ГК України).
10.50. Відповідно до частини першої статті 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
10.51. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
10.52. Аналогічні вимоги містить частина перша статті 180 ГК України.
10.53. Разом з тим вказані обставини взагалі залишено поза увагою судом першої інстанції.
10.54. Натомість суд апеляційної інстанції, встановивши, що до загальної площі об`єкта нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за позивачем, - будівлі №1 (літера "А"), що розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, яка становить 20 107,6 кв. м, не включено частину тераси 3-го поверху площею 349 кв. м, що є об`єктом оренди за оспорюваним позивачем договором № 26/08/2016-2 та межує із приміщенням (залою ресторану) та орендується відповідачем за договором № 598 (в Експлікації приміщення 35-36 за планом поверху 3 номеру груп приміщень - 14), судом взагалі не надано оцінки таким обставинам: чи є предмет оренди частиною нежитлового приміщення на третьому поверсі будівлі № 1 (літера "А") що розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А; чи підлягає державній реєстрації вказане майно та відповідно, дійти висновків щодо можливості передачі цього майна в оренду і правомочності позивача як орендодавця.
10.55. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
10.56. Окрім того за висновками суду касаційної інстанції, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, позивач, (орендодавець) мав би переслідувати, як кінцеву мету захист свого права власності на нерухоме майно, яким він розпорядився уклавши спірний правочин.
10.57. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
10.58. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
10.59. Як вбачається із матеріалів справи, судами під час розгляду даної справи не встановлено наявність співвласників спірного майна, переданого у користування за договором № 26/08/2016-2, а тому, за висновками колегії суддів, в першу чергу дослідженню та встановленню підлягають обставини щодо порушення (невизнання або оспорювання) права (інтересу) позивача укладанням спірного правочину.
10.60. З огляду на визначені статтею 2 ГПК України (на яку посилається скаржник) основні засади (принципи) господарського судочинства, колегія суддів Касаційного господарського суду бере до уваги аргументи касаційної скарги про те, що попередніми судовими інстанціями порушені норми процесуального права, оскільки, по-перше, не встановлені фактичні обставини, зокрема: по-перше, чи є предмет оренди частиною нежитлового приміщення на третьому поверсі будівлі № 1 (літера "А") що розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А та чи підлягає державній реєстрації вказане майно; по-друге: обставини щодо досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору та у зв`язку із цим - відповідності договору вимогам закону; по-третє: не досліджено обставин щодо порушеного (невизнання або оспорювання) права позивача.
10.61. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
10.62. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
10.63. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
10.64. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
10.65. Частиною п`ятою статті 236 ГПК України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
10.66. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
10.67. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення питання щодо порушеного права позивача і вирішили спір без урахування всіх обставин справи, зокрема щодо порушення (невизнання або оспорювання) права позивача з боку відповідача, без дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи.
10.68. Отже, наявні передбачені для застосування пункту першого частини третьої статті 310 ГПК України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.69. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
10.70. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому судова колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції із направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
11.1. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
11.2. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
11.3. Відповідачем доведено неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення обох інстанцій підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
11.4. При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 ГПК, надати оцінку всім умовам договору та вирішити спір у відповідності до вимог статей 236 - 238 ГПК України.
12. Судові витрати
12.1. З огляду на висновок Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 у справі № 910/9817/19 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя В. Селіваненко