ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 911/3577/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пількова К. М., суддів: Краснова Є. В., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,
учасники справи:
прокурор - Баклан Н. Ю., Офіс Генерального прокурора;
позивач - не з`явився;
відповідач - ОСОБА_6 керівник, Захарчук І. А., адвокат;
третя особа-1 - ОСОБА_7 ;
третя особа-2 - не з`явився.
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"
на рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2018 (суддя Мальована Л. Я.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 (головуючий - Іоннікова І. А., Сулім В. В., Коротун О. М.) у справі
за позовом Першого заступника прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач, Уряд)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - Відповідач, ТОВ "Грінінвест")
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України (нова назва: Міністерство енергетики та захисту довкілля України) (далі - Міністерство) та Національного природного парка "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський")
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 30.11.2017 Прокурор в інтересах держави в особі Уряду звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Грінінвест" про витребування з незаконного володіння на користь держави в особі Уряду земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0135, яка розташована по АДРЕСА_2, вартістю 93 711 грн (далі - Земельна ділянка).
1.2. Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради (далі - Рада) від 25.12.2008 № 2099/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (далі - Рішення) ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЖ № 922161 на право власності на Земельну ділянку (далі - Акт). В подальшому Земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу відчужена фізичній особі, яка передала цю земельну ділянку до статутного капіталу Відповідача. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.07.2014 у справі № 367/3592/13-ц Рішення та Акт визнано недійсними. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд". На цей час Земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський". Земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто належить до земель лісогосподарського призначення та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, а її розпорядником є Уряд. Таким чином обставини, за яких Відповідач набув Земельну ділянку, виключають його добросовісність та є підставами для витребування ділянки в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за будь-яких умов.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.02.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019, позов задоволено; витребувано Земельну ділянку з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Уряду.
2.2. Рішення судів мотивовані тим, що Земельна ділянка знаходиться в межах НПП "Голосіївський", а встановлені у справі обставини свідчать про те, що вона вибула з володіння власника (Держави) не з його волі у зв`язку з чим наявні підстави для витребування Земельної ділянки відповідно до статті 388 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції залишив без розгляду заяву Відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, оскільки суд першої інстанції належним чином повідомляв ТОВ "Грінінвест" про вчинення процесуальних дій (про порушення провадження у справі, тощо), а Відповідач заявив про застосування позовної давності після винесення оскаржуваного рішення суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 22.04.2019 ТОВ "Грінінвест" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Рішення суду першої інстанції ухвалено без участі Відповідача, оскільки відповідні судові повістки ТОВ "Грінінвест" не отримувало з підстав неналежного виконання працівниками ПАТ "Укрпошта" своїх обов`язків, що підтверджується листом від 20.07.2018 № 1853-3-24418 ПАТ "Укрпошта" (т. 2, а. с. 101). Таким чином суд першої інстанції порушив положення статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з чим ТОВ "Грінінвест" не мало змоги надати документи і пояснення в суді першої інстанції та було позбавлено права на належний судовий захист.
4.2. Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Натомість вилучення Земельної ділянки здійснювалося за згодою уповноважених державних органів, які здійснюють контроль за розпорядженням об`єктами державної та комунальної власності, тому наявність позитивних висновків цих органів і видача державного акта про право власності на Земельну ділянку виключають підстави її витребування в порядку статті 388 ЦК України.
4.3. Суд апеляційної інстанції не врахував, що витребування Земельної ділянки з власності ТОВ "Грінінвест" здійснюється на підставі позову держави про витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України, а не в порядку, який визначено Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
4.4. В порушення приписів статей 80 85 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 114 115 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що передача земельної ділянки ОСОБА_3 до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" є безоплатною, а тому спірне майно може бути в будь-якому разі бути вилучено в порядку статті 388 ЦК України. Проте ОСОБА_3 передав Земельну ділянку в статутний капітал товариства оплатно і отримав відповідні корпоративні права, які відчужив на користь діючого власника ТОВ "Грінінвест" ОСОБА_4 .
4.5. Суди не врахували відсутність доказів того, що Земельна ділянка на момент передачі її у приватну власність перебувала у державній власності і належала до земель лісогосподарського чи природо-охоронного призначення. Натомість суди дійшли висновку, що Земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський" виключно на підставі акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А65/180, а також на підставі листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 року № 472, незважаючи на доводи Відповідача про відсутність проєктів землеустрою чи даних Державного земельного кадастру. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на положення частини четвертої статті 7 Закону України "Про природно-заповідних фонд України" та не врахував, що положеннями цієї статті визначається статус територій на підставі Проєктів створення територій, а не на підставі Картосхем, які подавалася до клопотання про заповідання.
4.6. Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо повноважень Уряду на вилучення земельних ділянок природоохоронного призначення, оскільки на час передачі Земельної ділянки у приватну власність вона не належала до земель природоохоронного призначення і земель лісового фонду; Земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Уряд на дату її вилучення і передачі у приватну власність або на сьогоднішній день, як за площею, так і за цільовим призначенням (Земельна ділянка належить до земель житлово-громадської забудови).
4.7. Суди неправильно застосували норми статей 118 151 ЗК України, оскільки вилученню і передачі Земельної ділянки у власність громадян передувало погодження такого вилучення органами державної влади, зокрема, Відділом Держкомзему в м. Ірпені, Відділом містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, Управлінням культури і туризму Київської обласної державної адміністрації, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Ірпінською міською санітарно-епідеміологічною станцією.
4.8. Суди визнали встановленими обставини з посиланням на частину четверту статті 75 ГПК України, проте не надали належної оцінки тому, що особи, щодо яких встановлювалися такі обставини Ірпінським міським судом, не беруть участі у розгляді цієї справи. При цьому, відповідні висновки про перебування Земельної ділянки за межами селища Коцюбинське у рішенні Ірпінського міського суду Київської області відсутні.
4.9. Рішенням адміністративного суду у справі № 2а-6326/11/2670 встановлено правомірність рішень Ради, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.
4.10. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в розгляді заяви про застосування строків позовної давності, позбавив Відповідача права на захист обмеживши його процесуальну правоздатність. При цьому, статтею 267 ЦК України передбачено право сторони на подання такої заяви до винесення судом рішення, а згідно з приписами статті 284 ГПК України остаточним є рішення суду саме апеляційної інстанції, оскільки воно набирає законної сили після його проголошення.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. 07.06.2019 Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову - без змін.
5.2. Для цієї справи є преюдиціальним той факт, що Рада, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у приватну власність, перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні.
5.3. Земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Відповідача на підставі статті 388 ЦК України.
5.4. Обставини, за яких Відповідач набув Земельну ділянку, виключають його добросовісність та є підставами для витребування у нього ділянки в порядку статті 388 ЦК України за будь-яких умов.
5.5. Спірна земельна ділянка цілковито вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які не можуть передаватись у приватну власність.
5.6. Суди правильно встановили факт порушення у цьому спорі інтересів держави в особі Уряду ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка є територією НПП "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду.
5.7. Посилання ТОВ "Грінінвест", що Земельна ділянка відповідно до містобудівної документації знаходиться в смт. Коцюбинське, а її належним розпорядником є Рада, не ґрунтуються на вимога законодавства.
5.8. Підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах відсутні.
6. Розгляд справи Верховним Судом
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2019, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест", призначено розгляд справи у судовому засіданні.
6.2. Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2019 зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 587/430/16-ц.
6.3. 26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 587/430/16-ц. Повний текст цієї постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.09.2019.
6.4. Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2019 у цій справі провадження поновлено та зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 914/3224/16.
6.5. 26.11.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 914/3224/16. Повний текст цієї постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.12.2019.
6.6. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2019 у цій справі провадження поновлено та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.01.2020.
6.7. Ухвалою суду від 21.01.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 04.02.2020.
6.8. 28.05.2019 та 21.01.2020 від ТОВ "Грінінвест" надійшли клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких товариство звернуло увагу, зокрема, на неоднозначність застосування судами попередніх інстанцій положень частини четвертої статті 75 ГПК України та наявність правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, та про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
6.9. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
6.10. Враховуючи, що наявність передбачених процесуальним законом підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не обґрунтована, а, розглядаючи цю справу, Суд таких підстав не вбачає, зазначені клопотання задоволенню не підлягають.
6.11. У судовому засіданні 21.01.2020 Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зупинення розгляду справи, оскільки у цій справі та у справі № 912/2385/18, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, підстави та предмет позовних вимог різні, а також встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.
6.12. З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.
7. Встановлені судами обставини
7.1. 25.12.2008 Рада своїм Рішенням затвердила ОСОБА_5 проєкт землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність Земельної ділянки.
7.2. 12.02.2009 на підставі Рішення ОСОБА_5 видано Акт на право власності на Земельну ділянку.
7.3. За договором купівлі-продажу земельної ділянки № 938 від 07.10.2009 (далі - Договір) Земельну ділянку придбав ОСОБА_3 , про що на Акті зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3 .
Як зазначено в пунктах 1.3, 1.4 Договору, відповідно до відомостей витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого відділом земельних ресурсів у місті Ірпені Київської області 04.03.2009 за № 717, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 77 214,38 грн; відповідно до витягу зі звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки від 04.02.2009, виданого Приватним підприємством "Експерт-Land" 04.02.2009, ринкова вартість відчужуваної земельної ділянки становить 49 890 грн.
Відповідно до пункту 2.1 Договору, продаж земельної ділянки вчинено за 77 214,38 грн.
7.4. На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" від 28.12.2015 № 1 та акта прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 30.12.2015 № 1, ОСОБА_3 передав належну йому Земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості від 02.08.2016 за № 30743380 про реєстрацію права власності на Земельну ділянку за ТОВ "Грінінвест".
7.5. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.07.2014 у справі № 367/3592/13-ц визнано недійсними Рішення Ради та Акт з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 , скасовано державну реєстрацію Акта.
Цим судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття Радою Рішення межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.
Даних про оскарження зазначеного рішення Єдиний державний реєстр судових рішень не містить. Доказів оскарження учасниками цієї справи не надано.
7.6. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача. За пояснювальною запискою та проєктними матеріалами до цього Указу розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.
7.7. За інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, які виділені Радою, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області № А53/180 від 18.03.2015, Земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування знаходиться у 101 кварталі.
7.8. Листом комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472 повідомлено, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Ради, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території НПП "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.
7.9. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час створення становила 14167 га. За розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945 - 1946, 1952 - 1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалося.
8. Позиція Верховного Суду
8.1. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У частині першій статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
8.2. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_5 встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.07.2014 у справі № 367/3592/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.
Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття Радою Рішення межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.
При цьому, Суд у цій справі позбавлений повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження Скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.
8.3. За змістом статей 317 319 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
8.4. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Уряду, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям Земельної ділянки, яка належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Уряду та передачею цієї ділянки у приватну власність.
У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Уряду належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
За змістом частини восьмої статті 122 ЗК України Уряд передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
8.5. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статей 4 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
8.6. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини третьої статті 83 цього Кодексу).
Частина друга статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини третьої статті 83 і в частині другої статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
8.7. Суди попередніх інстанцій з урахуванням наведених норм, акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області № А53/180 від 18.03.2015, листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014, схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки та схеми розширення НПП "Голосіївський" установили, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".
8.8. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Уряду в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині восьмій статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Уряд передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
8.9. Суди попередніх інстанцій установили, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час створення становила 14167 га. За розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945 - 1946, 1952 - 1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалося.
8.10. Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Суд також ураховує, що відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.
Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.
Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.
Із набранням чинності нової редакції ЛК України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
У такий спосіб, з огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судам, а також позиції сторін та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, Суд погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).
Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
8.11. За таких обставин Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора з вимогою про витребування Земельної ділянки із володіння ТОВ "Грінінвест" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.
В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").
Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.
8.12. Суд погоджується, що повернення Земельної ділянки Позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви Скаржника у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що результат розгляду судами позову Прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення Скаржника з цього приводу є безпідставними.
До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).
8.13. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).
8.14. Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.
8.15. Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
8.16. Зазначене не впливає на висновки щодо суті касаційної скарги, зокрема, з огляду на те, що прокурор не пропустив трирічний строк на звернення до суду з дня, коли дізнався або міг дізнатися про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.
8.17. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
8.18. У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація Позивачем, Прокурором і судами позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваних судових рішень слід змінити з урахуванням цієї постанови.
8.19. При цьому, твердження скаржника про неправомірне залишення судом апеляційної інстанції без розгляду заяви про застосування позовної давності Суд вважає безпідставним з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
8.20. Щодо наведених у касаційній скарзі доводів ТОВ "Грінінвест" про те, що оскаржуване рішення суд першої інстанції ухвалив без участі Відповідача, який не отримував судових повісток через неналежне виконання працівниками ПАТ "Укрпошта" своїх обов`язків, Суд зазначає про таке.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Господарського суду Київської області 04.12.2017 прийнято позовну заяву Прокурора до провадження, справу призначено до розгляду на 10.01.2018; ухвалою суду першої інстанції від 10.01.2018 підготовче засідання відкладено на 31.01.2018; ухвалою суду першої інстанції від 31.01.2018 закрито підготовче провадження у цій справі, призначено до розгляду по суті на 28.02.2018; представник Відповідача в судові засідання не з`являвся; 28.02.2018 суд першої інстанції в судовому засіданні ухвалив оскаржуване рішення без участі представника Відповідача.
Водночас в матеріалах справи містяться конверти з копіями ухвал місцевого господарського суду, які надсилались ТОВ "Грінінвест" за адресою: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Покровська, буд.1-Є, причиною повернення зазначено "за закінченням встановленого строку зберігання".
Вказана адреса зазначена в позовній заяві, а також є адресою місцезнаходження ТОВ "Грінінвест" за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до частини третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ТОВ "Грінінвест" (апелянт) мало можливість надати суду свої аргументовані пояснення, заперечення, додаткові докази, заяви/клопотання та вирішити інші необхідні процесуальні питання.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17).
Отже, колегія Суд вважає, що права Скаржника на участь у судовому розгляді справи не були порушені.
8.21. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.22. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
8.23. Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
8.24. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, проте оскаржувані судові рішення необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
8.25. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Суд вважає, що хоча доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог, проте наразі наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень.
9. Судові витрати
9.1. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
9.2. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 цього Кодексу у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
9.3. Зважаючи на висновок Суду про необхідність змінити мотивувальні частини судових рішень судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі № 911/3577/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В інших частинах рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі № 911/3577/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Пільков
Судді Є. В. Краснов
Ю. Я. Чумак