№ 911/580/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 911/580/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді -Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,

за участю представників учасників справи:

представника позивачів1, 2 та 3 Неведомського В.О. - адвоката,

представника позивачів 2 та 3 Левкович -Зеленіної Т.В. -самопредставництво,

представника позивача-1 Кулагіна О.В. - директора,

представників відповідача Бєлкіна Л.М. - адвоката, Вабіщевич Т.В. - адвоката,

представника третьої особи Березіна О.М. - самопредставництво,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент", яке діє від імені та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Консент Капітал Фінанс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Коротун О.М., судді - Сулім В.В., Ткаченко Б.О.)

від 22.11.2021

у справі за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Омокс",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-кредитна група "Чайка",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент", яке діє від імені та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Консент Капітал Фінанс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку

про визнання договору укладеним

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2021 ТОВ "Омокс", ТОВ "Фінансово-кредитна група "Чайка" та ТОВ "Укргаз", як власники інвестиційних сертифікатів пайового фонду, звернулися до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Консент Капітал Менеджмент" (надалі - Компанії з управління активами пайового фонду), яке діє від імені та за рахунок Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "Консент Капітал Фінанс" (надалі - Фонд) про визнання укладеним договору про розподіл інших, ніж кошти, активів пайового фонду, у запропонованій позивачами редакції.

2. Позовні вимоги обґрунтовані анулюванням ліцензії Компанії з управління активами пайового фонду, не здійсненням ліквідаційною комісією Фонду (далі - ліквідаційна комісія) розрахунків з учасниками при ліквідації Фонду та ухиленням від укладання договору на здійснення розрахунків іншими, ніж кошти, активами Фонду, незважаючи на наявність згоди всіх учасників Фонду на здійснення розрахунків таким способом та дотримання всіх умов відповідно до частини третьої та четвертої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

3. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на статті 6 627 649 ЦК України, статті 179 187 ГК України та зазначає, що укладення договору про розподіл інших, ніж кошти, активів пайового фонду є правом, а не обов'язком останнього. Крім того, стверджує, що укладення договору в судовому порядку суперечить вимогам частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування", оскільки активів фонду недостатньо для погашення зобов'язань перед бюджетом та кредиторами. Посилаючись на частину першу статті 638 ЦК України, частини другу та третю статті 180 ГК України, також зауважує, що проект договору не містить усіх істотних умов.

4. Підтримавши позов, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (надалі - Комісія) зазначила, що процедура ліквідації пайового фонду регулюється статтями 46, 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування", за умовами яких розрахунки з учасниками фонду в процесі ліквідації можуть здійснюватися іншими, ніж кошти, активами фонду, за умови дотримання вимог відповідно до частини третьої та четвертої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

Фактичні обставини справи, установлені судами

5. 07.06.2011 ТОВ "Консент Капітал Менеджмент", як Компанією з управління активами, було створено та внесено до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування Пайовий венчурний недиверсифікований закритий інвестиційний фонд "Консент Капітал Фінанс", код ЄДРІСІ 2331635, зі строком дії до 07.06.2021 року.

6. 03.07.2020 на підставі рішення Комісії № 39 анульовано ліцензію Компанії з управління активами пайового фонду на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку з управління активами інституційних інвесторів.

7. Як наслідок, 09.07.2020 Компанія з управління активами пайового фонду прийняла рішення, оформлене протоколом № 09/07/2020, про ліквідацію пайового фонду "Консент Капітал Фінанс", створення ліквідаційної комісії Фонду, затверджено положення про ліквідаційну комісію.

8. Позивачі є власниками бездокументарних іменних інвестиційних сертифікатів Фонду, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах станом на 03.02.2020 року, депозитарна установа ПАТ банк "Укргазбанк", код ЄДРПОУ 23697280, а саме: ТОВ "Омокс" є власником бездокументарних іменних інвестиційних сертифікатів в кількості 11 843 штук, загальною номінальною вартістю 11 843 000,00 грн.; ТОВ "Фінансово-кредитна група "Чайка" є власником бездокументарних іменних інвестиційних сертифікатів в кількості 7620 штук, загальною номінальною вартістю 7 620 000,00 грн; ТОВ "Фінансово-кредитна група "Укргаз" є власником бездокументарних іменних інвестиційних сертифікатів в кількості 1002 штук, загальною номінальною вартістю 1 002 000,00 грн.

9. Інвестиційні сертифікати розміщувалися лише шляхом приватного розміщення (пункт 5 Проспекту емісії інвестиційних сертифікатів пайового фонду, затвердженого рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Консент Капітал Менеджмент" № 29 від 08.07.2011).

10. У повідомленнях про порядок проведення розрахунків з учасниками фонду від 20.07.2020, вих. №№ 20/07/1, 20/07/2, 20/07/3, направлених відповідачем позивачам, серед іншого зазначається, що розрахунки з учасниками Фонду за належними їм на праві спільної часткової власності інвестиційними сертифікатами Фонду здійснюються коштами (п. 6).

11. Учасники Фонду звернулися з повторною вимогою № 238/08 від 26.08.2020 щодо одностайної згоди учасників Фонду на проведення розрахунків іншими, ніж кошти, активами Фонду.

12. Позивачі зазначили, що їм відомий склад та структура активів Фонду станом на момент подання останньої звітності Комісії, які складаються з: корпоративних прав і частки в статутному капіталі ТОВ "Омокс" у розмірі 3,89% статутного капіталу; цінних паперів у вигляді простих векселів ТОВ "БК "Будцентр", ТОВ "Київський центр фондових послуг", ТОВ "Укргаз"; безготівкових грошових коштів, розміщених на рахунках в АТ "КБ "ГЛОБУС" та АБ "Укргазбанк" у загальній сумі 1 206 207, 31 грн; дебіторської заборгованості за господарсько-правовими договорами. Належність вищевказаного майна: корпоративних прав, цінних паперів та дебіторської заборгованості (прав вимоги) до активів Фонду, підтверджується останньою поданою відповідачем до НКЦПФР звітністю.

13. Згідно з листом Комісії від 09.09.2020 № 10-01/14344 регулятором надано в електронному вигляді останню наявну інформацію станом на 31.10.2018.

14. Відповідач подав до суду першої інстанції копію балансу (звіт про фінансовий стан) ТОВ "Консент Капітал Менеджмент" ЗНВПІФ "Консент Капітал Фінанс", згідно з яким станом на 08.07.2020, день, що передував дню прийняття рішення про ліквідацію фонду, грошових коштів на рахунках в банках вказано - 1 206 тис. грн (код рядка 1167), поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями (товари, роботи, послуги) становить 5 120 тис. грн (код рядка 1615), інші поточні зобов`язання становлять 32 847 тис. грн (код рядка 1690). Такий баланс підписано керівником - Товстуха С. та скріплено печаткою ТОВ "Консент Капітал Менеджмент".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

15. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.08.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав відсутності у відповідача обов`язку укладати договір про розподіл інших, ніж кошти, активів Фонду.

16. Суд першої інстанції виходив з того, що:

- Закон України "Про інститути спільного інвестування" передбачає обумовлену настанням певних обставин можливість розрахунків з учасниками Фонду в процесі ліквідації Фонду іншими, ніж кошти, активами Фонду, проте не містить прямої вказівки на обов`язок здійснення таких розрахунків, в тому числі на вимогу учасників Фонду;

- для проведення розрахунків з учасниками Фонду в процесі його ліквідації іншими, ніж кошти, активами, недостатньо самої лише згоди всіх учасників та навіть оформлення ними відповідного договору з ліквідаційною комісією, оскільки мають бути також дотримані умови, наведені в частині третій статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування";

- набуття учасниками Фонду права власності на активи за відсутності у Фонду коштів, достатніх для виконання грошових зобов`язань відповідно до черговості, визначеній в частині першій статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування", є порушенням вимог Закону та прав інших учасників ліквідаційної процедури;

- для учасників Фонду, які своєчасно не скористались можливістю викупити майнові сертифікати до запровадження ліквідаційної процедури, запровадження процедури ліквідації пайового фонду передбачає певні обмеження в можливості реалізації належного їм права спільної часткової власності, тому однієї лише згоди всіх учасників Фонду не достатньо для розподілу між ними майна Фонду;

- застосування норми четвертої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування", яка стосується задоволення вимог четвертої черги, без врахування та завершення розрахунків за попередніми чергами, є незаконним. Відповідна норма не передбачає обов`язковості укладення договору про розподіл інших, ніж кошти, активів пайового фонду;

- проект договору не містить істотних умов, зокрема, вартості (ціни) чистих активів фонду, що підлягають розподілу, та розрахункової вартості інвестиційних сертифікатів, що підлягають погашенню внаслідок розподілу активів між учасниками. Без зазначення у договорі цих даних належний розрахунок з учасниками фонду внаслідок укладення договору не є можливим;

- у проекті договору наведені активи з огляду на інформацію про склад, структуру та вартість активів Фонду станом на 31.10.2018, тоді як рішення про ліквідацію Фонду було прийнято 09.07.2020, що не відповідає вимогам пункту 3 розділу ІІІ Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.11.2013 року N 2605 (надалі - Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду) та пункту 8.2. Регламенту Фонду;

- у проекті договору визначено, що частка в статутному капіталі ТОВ "Омокс", що підлягає розподілу, становить 3,89%. Позивачі не надали одностайне рішення загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства, про згоду на придбання частки в статутному капіталі ТОВ "ОМОКС", а також не надали доказів формування резервного капіталу у розмірі ціни придбання частки відповідно до статті 25 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- згідно з судовими рішеннями у справі 911/3156/19 Компанія з управління активами пайового фонду є власником частки в розмірі 10% статутного капіталу ТОВ "Омокс";

- дії відповідача, як Компанії з управління активами пайового фонду, до прийняття рішення про ліквідацію фонду не входять до предмету доказування та не мають правового значення для правильного вирішення судового спору у справі.

17. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, позовні вимоги задоволено повністю.

18. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- особливістю Фонду є участь в ньому лише трьох осіб, які висловили одностайну позицію щодо укладення договору про розподіл інших, ніж кошти, активів;

- висновок суду першої інстанції, що укладення відповідного правочину не є обов`язковим в силу закону є необґрунтованим, оскільки норма статті 47 "Про інститути спільного інвестування" не передбачає альтернативи укладенню договору про розподіл активів Фонду у разі його ліквідації, а лише передбачає два можливих варіанти укладення договору: розподіл коштів отриманих від реалізації активів (ч. 1) або розподіл іншими, ніж кошти, активами пайового фонду (ч. 3), і наявність слова "можуть" передбачає можливість укласти договір про розподіл не тільки коштами, але й іншими, ніж кошти, активами Фонду, однак не звільняє ліквідаційну комісію від укладення договору;

- зазначення в назві договору словосполучення "інших, ніж коштів" не може свідчити про розподіл активів за виключенням грошових коштів, оскільки саме поняття "активу" включає й поняття "грошових коштів";

- ліквідаційна комісія не може переймати на себе ініціативу укладення того чи іншого договору, у разі якщо це не суперечить нормам законодавства та інтересам учасників Фонду;

- на момент прийняття рішення про ліквідацію Фонду (09.07.2020) у Компанії з управління активами був відсутній обов`язок складати та подавати звіт про фінансовий стан Фонду;

- необхідність подання копії звіту про фінансовий стан Фонду була визначена у підпункті 1 пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок припинення фонду, у редакції рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.06.2020 N 318, що набрало чинність лише 21.08.2020;

- баланс (звіт про фінансовий стан) станом 08.07.2020, складений відповідачем, не подавався до контролюючого органу;

- відповідач не надав доказів на підтвердження інформації, відображеної у звіті про фінансовий стан Фонду; доказів звернення кредиторів до голови ліквідаційної комісії Фонду з кредиторськими вимогами;

- Компанія з управління активами не подавала також до Комісії річний звіт щодо діяльності інституту спільного інвестування за 2019 на виконання вимог частини другої, абзацу другого частини третьої статті 75 Закону України "Про інститути спільного інвестування";

- у матеріалах справи наявна інформація про стан та структуру активів Фонду станом на 31.10.2018, на момент подання останньої звітності по Фонду до Комісії, що надана регулятором;

- докази, надані скаржниками, на підтвердження структури Фонду, є більш вірогідними, аніж звіт про фінансовий стан Фонду, що наданий відповідачем, оскільки останній не оцінювався регулятором та іншими контролюючими органами;

- у даному конкретному випадку предметом договору є активи Фонду, які мають бути передані його учасниками, тому основним є визначення розподілу активів між учасниками Фонду. Визначення вартості таких активів не визнається учасниками Фонду обов`язковим;

- на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції минуло більше року з моменту ухвалення рішення про ліквідацію Фонду. Відповідач не дотримав присічний річний строк для укладення договору про розподіл активів Фонду (ані шляхом розподілу коштів, як про це зазначав ліквідатор, ані іншими, ніж коштами активами, як того вимагали учасники).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

19. 22.11.2021 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням поданих доповнень) просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

20. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 6 627 649 ЦК України, статей 179 187 ГК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 11.09.2018 у справі №922/1618/17, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18, від 16.03.2021 у справі № 911/178/20, від 15.09.2021 у справі № 643/21744/19, від 31.03.2021 у справі № 909/1402/19, що суд може вирішити судовий спір та зобов'язати сторони укласти договір за таких умов: на виконання державного замовлення; на підставі прямої вказівки закону про обов'язковість укладення договору; за наявності угоди сторін та/або попереднього договору, що є підставою для касаційного оскарження постанови відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

21. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" і дійшов помилкового висновку щодо обов'язковості укладення договору на підставі прямої вказівки закону, а висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми та можливості укладення договору про розподіл інших, ніж грошові кошти, активів пайового фонду в судовому порядку відсутній, що є підставою для касаційного оскарження постанови відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

22. В обґрунтування доводів та вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що:

- норма частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" передбачає можливість, а не обов'язок, укладення між ліквідаційною комісією та учасниками фонду договору про розподіл інших, ніж кошти, активів фонду та виключно за умови дотримання вимог, і оскільки на момент прийняття рішення про ліквідацію фонду, коштів, наявних в активах фонду, було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, укладання договору в судовому порядку суперечить вимогам Закону;

- оскільки на момент прийняття рішення про ліквідацію Фонду коштів, наявних в активах фонду, було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що підтверджується балансом (звітом про фінансовий стан) та інформаційною довідкою про склад та вартість чистих активів пайового фонду, складеними напередодні прийняття рішення про ліквідацію Фонду, то укладення договору в судовому порядку суперечить вимогам частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування";

- норма частини першої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" не передбачає укладення договору про розподіл коштів пайового фонду між ліквідаційною комісією та учасниками фонду, що перебуває в процесі ліквідації, а передбачає реалізацію активів Фонду за кошти та подальший розподіл вилучених коштів в порядку черговості: спочатку за рахунок таких коштів задовольняються зобов'язання перед бюджетом, потім перед кредиторами, і в останню чергу перед учасниками фонду.

23. Скаржник також зауважує, що:

- висновок суду апеляційної інстанції, що у Компанії з управління активами під час ліквідації Фонду був відсутній обов'язок складати та подавати звіт про фінансовий стан Фонду суперечить абзацу сьомому пункту 3 розділу ІІ Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду, яким було передбачено, що рішення має містити інформацію про затвердження балансу та довідки про вартість чистих активів Фонду складених та розрахованих на кінець робочого дня, що передує дню прийняття рішення про ліквідацію Фонду, що й було виконано відповідачем;

- ліквідаційна комісія на виконання пункту 5 розділу II цього Положення надіслала Комісії відповідне рішення, а обов'язок подавати затверджений баланс та довідку про вартість чистих активів Фонду був відсутній;

- Положення про порядок складання та розкриття інформації компаніями з управління активами та особами, що здійснюють управління активами недержавних пенсійних фондів, та подання відповідних документів до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02 жовтня 2012 року N 1343, навпаки передбачає, що з дати прийняття рішення щодо припинення діяльності інституту спільного інвестування дані щодо ІСІ не подаються;

- висновок суду апеляційної інстанції, що визначення вартості чистих активів Фонду не є обов'язковим, суперечить пунктам 3 та 4 розділу II Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду;

- на момент звернення позивачів до суду, встановлений законом річний строк на проведення розрахунків з учасниками Фонду не сплив, тому права позивачів не були порушені;

- не доведено наявність дебіторської заборгованості за договорами позики, вказаними у проекті договору;

- в активах Фонду перебуває частка в статутному капіталі ТОВ "Омокс" в розмірі 10%, а не 3,89%, як зазначено в проекті договору.

24. 29.12.2021 представник позивачів подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що касаційна скарга не містить обґрунтувань неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не містить підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, у зв'язку з чим подана касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

25. Позивачі наполягають, що:

- відповідач не довів наявність заборгованості Фонду перед бюджетом чи кредиторами. Така заборгованість доводиться виключно довідкою про вартість чистих активів Фонду, складеною за формою визначеною в Положенні про порядок визначення вартості чистих активів інститутів спільного інвестування, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.07.2013 N 1336;

- довідка про вартість чистих активів Фонду, яка була затверджена відповідачем на загальних зборах учасників при прийнятті рішення про ліквідацію Фонду, не надавалась у встановленій формі учасникам Фонду, Комісії та суду. Інформація про вартість чистих активів інвестиційного фонду не є довідкою про вартість чистих активів, що витребувалась судом. Наданий позивачем документ містить лише узагальнюючі сукупні розрахунки вартості активів, без їх деталізації, структури, вартості та підстав набуття;

- баланс складений на ТОВ "Компанія з управління активами "Консент Капітал" не є належним, оскільки не стосується відповідача у справі. Обставини невідповідності поданих відповідачем документів було повно досліджено в апеляційній інстанції.

- абзац другий частини шостої статті 63 Закону України "Про інститути спільного інвестування" передбачає можливість погашення заборгованості за власний рахунок компанії з управління активами пайового фонду в разі недостатності коштів фонду;

- передбачена частиною третьою статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" можливість здійснення розрахунків іншими ніж кошти активами Фонду, не стосується прав ліквідаційної комісії та за умови дотримання вимог трансформується в обов'язок відповідача здійснити розрахунки з учасниками Фонду шляхом розподілу іншими ніж кошти активами Фонду, що оформлюється договором;

- висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними;

- відповідно до закону визначена єдина істотна умова договору - пропорційний розподіл активів Фонду по відношенню до кількості належних кожному учаснику Фонду інвестиційних сертифікатів, що було виконано. Вартість чистих активів не є істотною умовою договору;

- процедура проведення розрахунків з учасниками Фонду повинна була завершитись 06 червня 2021 року;

- усі активи Фонду, як то: грошові кошти, нерухоме майно, цінні папери, корпоративні права, дебіторські вимоги, належать учасникам Фонду на праві спільної часткової власності, а не Компанії з управління активами, яка здійснює управління активами інституту спільного інвестування.

26. 24.01.2022 представник відповідача подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому зауважує, що:

- позивачі помилково ототожнюють "можливість" та "обов'язковість" укладання договору;

- передача активів учасникам Фонду можлива виключно після розрахунків з кредиторами;

- затримка у розрахунках пов'язана з діями позивача-1, який відмовляється повертати позику;

- передача частки у статутному капіталі товариства суперечить частині другій статті 25 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю";

- рішення загальних зборів є дійсними, поки у судовому порядку не встановлено інше.

27. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (частина перша статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята цієї статті).

28. Відповідач не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення від 04.02.2022, в яких навів додаткові доводи щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому ці додаткові пояснення Верховний Суд залишає без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

29. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

30. Відповідно до частини 2 статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

31. Згідно з частиною п'ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

32. Переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341).

33. Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору (пункт 6.2.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17).

34. Відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи з умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов'язковим для відповідного суб'єкта господарювання (стаття 183 цього Кодексу), або б) існує публічне зобов'язання суб'єкта господарювання (стаття 178, частина 6 статті 179 цього Кодексу), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 цього Кодексу), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом (пункт 5.7 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів від 01.12.2021 у справі 46/606).

35. У розумінні статті 187 ГК України, статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).

36. У справі, що розглядається, переддоговірний спір з підстав ухилення від укладання ліквідаційною комісією договору, який на думку позивачів є обов'язковим, що є ключовим для вирішення питання щодо правильного застосування норм статей 6 627 649 ЦК України, статей 179 187 ГК України, частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування". Вирішуючи це питання, Верховний Суд виходить з такого.

37. За змістом частини 1, пункту 5 частини другої статті 46 Закону України "Про інститути спільного інвестування" пайовий фонд припиняється виключно шляхом ліквідації. Компанія з управління активами пайового фонду приймає рішення про його ліквідацію у разі, якщо анульовано ліцензію, видану компанії з управління активами на провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів.

38. Пайовий фонд ліквідується в порядку та у строки, що встановлені нормативно-правовими актами Комісії. Розрахунки з учасниками пайового фонду під час ліквідації пайового фонду здійснюються в порядку, встановленому Комісією (частина шоста статті 46 Закону України "Про інститути спільного інвестування").

39. Відповідно до вимог пункту 1 розділу ІІІ Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду розрахунки з учасниками Фонду здійснюються коштами або іншими, ніж кошти, активами Фонду у порядку, визначеному цим Положенням.

40. Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" у процесі ліквідації пайового фонду його активи реалізуються за кошти в строки, встановлені Комісією. Кошти, отримані від реалізації, розподіляються у такій черговості:

1) здійснюються виплати учасникам пайового фонду, що подали заявки на викуп інвестиційних сертифікатів до моменту прийняття рішення про ліквідацію пайового фонду (крім закритих пайових фондів);

2) вносяться обов'язкові платежі до Державного бюджету України;

3) задовольняються вимоги кредиторів компанії з управління активами пайового фонду з погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку з діяльністю пайового фонду, що ліквідується;

4) розподіляються кошти між учасниками пайового фонду пропорційно кількості інвестиційних сертифікатів пайового фонду, що їм належать, у порядку, встановленому Комісією.

41. Кошти, отримані від реалізації активів Фонду, розподіляються у черговості, установленій частинами першою та другою статті 47 Закону (пункт 7 розділу ІІІ Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду).

42. Розподіл коштів здійснюється після повного задоволення вимог попередньої черги (частина друга статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування").

43. Згідно з частиною третьої цієї статті розрахунки з учасниками пайового фонду в процесі ліквідації пайового фонду можуть здійснюватися іншими, ніж кошти, активами пайового фонду у разі, якщо:

1) інвестиційні сертифікати розміщувалися лише шляхом приватного розміщення;

2) регламентом передбачена можливість здійснення розрахунків з учасниками пайового фонду іншими, ніж кошти, активами пайового фонду;

3) згода на здійснення розрахунків з учасниками пайового фонду іншими, ніж кошти, активами пайового фонду надана усіма учасниками пайового фонду;

4) кошти, наявні в активах пайового фонду на момент прийняття рішення про ліквідацію, є достатніми для внесення обов'язкових платежів до Державного бюджету України та задоволення вимог кредиторів і будуть використовуватися виключно для таких цілей.

44. Відповідно до частини четвертої цієї статті розподіл інших, ніж кошти, активів пайового фонду здійснюється за умови згоди всіх учасників такого фонду та оформляється договором про розподіл інших, ніж кошти, активів пайового фонду, що укладається між ліквідаційною комісією та всіма учасниками фонду.

45. Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду розрахунки з учасниками Фонду в процесі ліквідації Фонду можуть здійснюватися іншими, ніж кошти, активами Фонду за умови дотримання вимог частин третьої та четвертої статті 47 Закону. У разі розподілу інших, ніж кошти, активів Фонду реалізація таких активів не здійснюється.

46. Отже, обов'язковість укладання договору у разі наявності згоди всіх учасників Фонду та дотримання інших вимог прямо випливає зі змісту частини четвертої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" та суті відносин учасників спірних правовідносин. Ухилення ліквідаційної комісії, як від укладення договору, так і від здійснення розрахунків у встановлений строк (не пізніше одного календарного року з дати прийняття рішення про його ліквідацію) є порушенням прав учасників Фонду, як власників майна.

47. Аргументи скаржника, що норма частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" передбачає можливість, але не обов'язковість укладання договору з огляду на наявність словосполучення "можуть здійснюватися", Верховний Суд відхиляє, оскільки граматичне та логічне тлумачення зазначеної норми права дає підстави вважати, що у даному випадку дане словосполучення вживається для вираження наявності альтернативного порядку розрахунків з учасниками Фонду за їх згодою, і не може бути підставою для висновку наявності у ліквідаційної комісії свободи вибору щодо порядку розрахунків з учасниками пайового фонду, а саме: коштами, отриманими від реалізації активів Фонду, чи безпосередньо активами Фонду, реалізація яких не здійснюється.

48. Зважаючи на викладене, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо неправильного застосування норм статей 6 627 649 ЦК України, статей 179 187 ГК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 11.09.2018 у справі №922/1618/17, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18, від 16.03.2021 у справі № 911/178/20, від 15.09.2021 у справі № 643/21744/19, від 31.03.2021 у справі № 909/1402/19. У даному випадку суд наділений повноваженнями визнавати договір укладеним, обов'язковість якого для відповідача передбачена частиною четвертою статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

49. Аргументи скаржника, що укладення договору в судовому порядку суперечить вимогам частини третьої статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування", оскільки на момент прийняття рішення про ліквідацію Фонду коштів, наявних в активах фонду, було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що підтверджується балансом (звітом про фінансовий стан) та інформаційною довідкою про склад та вартість чистих активів пайового фонду, складеними напередодні прийняття рішення про ліквідацію Фонду, Верховний Суд визнає необґрунтованими.

50. Суд апеляційної інстанції оцінив відповідні докази. Враховуючи відсутність доказів подання Компанією з управління активами річного звіту за 2019 рік (рік, що передував ліквідації Фонду) до Комісії або ж надання відповідної інформації учасникам для можливості з`ясування питання дійсного фінансового стану Фонду; відсутність доказів звернення кредиторів до голови ліквідаційної комісії Фонду з кредиторськими вимогами, про які зазначає відповідач, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 79 ГПК України дійшов висновку про більшу вірогідність ("баланс вірогідностей") доказів на підтвердження структури Фонду, наданих позивачами, аніж звіт про фінансовий стан Фонду, наданий відповідачем, оскільки останній не оцінювався регулятором та іншими контролюючими органами. Переоцінка доказів та установлених обставин справи не входить до повноважень Верховного Суду згідно зі статтею 300 ГПК України.

51. З цих підстав відхиляються також і доводи касаційної скарги щодо недоведеності позивачами наявності активів, розподіл яких вони вимагають та переляк яких наводять в проекті договору.

52. Аргументи скаржника, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що обов`язок складати та подавати звіт про фінансовий стан у Фонду виник з 09.07.2020, Верховний Суд відхиляє, оскільки зі змісту постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції врахував, що указані зміни набули чинності з 21.08.2020, і навпаки зауважив, що на момент прийняття рішення про ліквідацію Фонду (09.07.2020) у компанії з управління активами під час ліквідації Фонду був відсутній обов`язок складати та подавати звіт про фінансовий стан Фонду. Із змісту постанови вбачається, що в цій частині суд апеляційної інстанції допустив описку і помилково вказав, що такий обов'язок виник 09.07.2020, оскільки фактично врахував, що відповідні зміни набули чинності лише 21.08.2020. Така помилка не вплинула на правильність висновків суду апеляційної інстанції та не може бути підставою для скасування судового рішення.

53. Аргументи скаржника, що на момент звернення позивача до суду, встановлені законом строки для проведення розрахунків з учасниками Фонду не спливли, а отже права позивачів не були порушені, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до частини першої та другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. На момент ухвалення рішення суду такий строк вже сплив. Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що матеріали справи не містять доказів вчинення ліквідаційною комісією дій, спрямованих на виконання вимог статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування" (розподіл коштів, реалізація активів з метою укладення договору з учасниками Фонду, погашення заборгованості Фонду, у разі якщо така існує, переговори з учасниками Фонду, тощо), що свідчить про порушення прав позивачів.

54. Щодо доводів скаржника стосовно відсутності у договорі Розрахункової вартості одного інвестиційного сертифіката Фонду та вартості чистих активів пайового фонду, то Верховний Суд виходить з того, що відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Положення про порядок припинення пайового інвестиційного фонду саме на ліквідаційну комісію покладений обов'язок забезпечення укладення договору про розподіл інших, ніж кошти, активів Фонду та підписання його всіма учасниками Фонду із зазначенням у ньому найменування емітентів, кількості, ціни, загальної вартості цінних паперів, коштів, майнових та немайнових прав, іншого майна, належного кожному учаснику Фонду. Відсутність таких відомостей у проекті договору, який запропонований позивачами, зважаючи на ухилення ліквідаційної комісії від його укладання, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки такі умови не є істотними в силу закону.

55. З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, беручи до уваги наявність згоди учасників Фонду на укладення договору про розподіл інших ніж коштів активів (частина четверта статті 47 Закону України "Про інститути спільного інвестування"); наявність звітності прийнятої регулятором станом на 31.10.2018, не підтвердження первинними документами звіту, наданого відповідачем (подання звітності до фіскального органу, подання звітності до регулятора після 2018 року, тощо); відсутність доказів наявності у Фонду дійсної заборгованості перед третіми особами, не забезпечення ліквідаційною комісією укладення договору протягом року з моменту ухвалення рішення про ліквідацію Фонду, а також зважаючи на те, що первісним та основним обов`язком ліквідаційної комісії Фонду є забезпечення інтересів саме учасників Фонду, дійшов обґрунтованого та законного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання укладеним договору про розподіл інших, ніж кошти активів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

57. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Розподіл судових витрат

59. З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консент Капітал Менеджмент", яке діє від імені та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Консент Капітал Фінанс", залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі № 911/580/21 - без змін.

Поновити дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі № 911/580/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко