ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 912/14/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 (колегія суддів: Березкіна О.В. головуючий, Іванов О.Г., Дармін М.О.)
за позовом заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях
до 1.Державного підприємства "Укрриба"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне агентство рибного господарства України
про визнання недійсним договору та додаткової угоди, зобов`язання повернути майно
за участю:
прокурора: Титарчук О.В. (посвідчення)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник прокурора Кіровоградської області (далі-прокурор) звернувся до суду в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі-позивач) до Державного підприємства "Укрриба" (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" (далі-відповідач-2), згідно якого просив визнати недійсними договір простого товариства від 22.06.2006 № 1 та додаткової угоди до нього від 01.11.2014, які укладені між відповідачами, та просив зобов`язати відповідача-2 повернути відповідачу-1 державне нерухоме майно, а саме гідротехнічні споруди загальною вартістю 812 761,00 грн, розташованих в селах Куцеволівка, Успенка, Онуфріївського району Кіровоградської області, за вказаними прокурором у позовній заяві інвентарними номерами. При цьому прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини є удаваними, оскільки вони фактично є договорами оренди державного майна, та укладені з перевищенням відповідачем-1 своїх повноважень, оскільки відсутній дозвіл позивача, як єдиного орендодавця державного нерухомого майна.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019, позов задоволено.
2.2. Свій висновок суд першої інстанції мотивував обґрунтованістю підстав звернення прокурора з позовом у цій справі в інтересах держави в особі позивача та наявністю підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому суд послався на обізнаність прокурора про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах з дати отримання листа Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області від 17.10.2018 № 340-24, у зв`язку з чим строк на звернення до суду не пропущений, що свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності на застосуванні якого наполягав відповідач-2.
2.3. Оскарженою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
2.4. Апеляційний суд виходив з того, що оспорюваний договір з урахуванням додаткової угоди не суперечить вимогам чинного законодавства, що виключає підстави для визнання його недійсним та застосування наслідків спливу строку позовної давності. Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності та поважних причин його пропуску позивачем не наведено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
3.2. В обґрунтування доводів, викладених у касаційній скарзі, прокурор посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Прокурор вказує, що спірний договір за своїм змістом приховує договір оренди державного майна, що свідчить про те, що він є удаваним, оскільки у кожного учасника цього договору був свій інтерес, якій виразився в тому, що лише відповідач-2 здійснює господарську діяльність, а відповідач-1 отримує лише грошові кошти в сталому фіксованому розмірі. При цьому прокурор посилається на низку постанов Верховного Суду, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови суду. Також прокурор зазначає про помилковість висновків апеляційного суду про обізнаність позивача про існування спірного договору з 2007 року, оскільки позивач згоди на його укладення не давав, а про даний факт довідався лише у грудні 2016 року, тому позовна заява подана в межах строку позовної давності.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
4.2. Поданий позивачем відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
4.3. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 297 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
4.4. Отже оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відтак він не відповідає наведеним положенням частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України, тому в силу наведених норм права не може бути розглянутий судом як відзив на касаційну скаргу, а відтак поданий відзив залишається без розгляду.
5. Мотивувальна частина
5.1. Суди встановили, що у 2003 році за виданими наказами та актами відповідачу-1 було передано на баланс гідротехнічні споруди, які в подальшому стали предметом спірного договору.
5.2. 22.06.2006 між відповідачами укладено договір простого товариства № 1 (далі-договір), за умовами якого учасники взяли на себе зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку від забезпечення належного та ефективного використання в сільськогосподарському виробництві гідротехнічних споруд, що перебувають у державній власності та розташовані у селі Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області та не увійшли до статутного фонду відповідача-2 при приватизації державного майна, підвищення ефективності використання цього майна. Вкладом відповідача-1 в просте товариство, що утворюється на підставі цього договору, виступає майно, яке визначено у п.1.2 договору.
5.3. Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що він набирає чинності з моменту його підписання учасниками і діє з цього моменту протягом 25 років.
5.4. Згідно акта приймання - передачі державного нерухомого майна від 22.06.2006, відповідач-1 в якості свого внеску передав, а відповідач-2 прийняв до простого товариства з метою отримання спільного прибутку в користування нерухоме державне майно, яке розташоване в селах Куцеволівка, Успенка, Онуфріївського району Кіровоградської області, відповідною вартістю, а саме: нагульні стави інвентарними номерами 009-014, риборозплідник інвентарний номер 017 та недобудований лиман ТРГ.
5.5. Також встановлено, що відповідачем-2 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
5.6. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка підлягає застосуванню при розгляді касаційної скарги, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.7. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
5.8. Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5.9. З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
5.10. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
5.11. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.
5.12. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 927/451/18, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.
5.13. Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За приписами статті 287 цього Кодексу, у редакції на час укладення спірного договору, та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним у редакції на час укладення договору, орендодавцем державного майна цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
5.14. Відповідно до пункту 5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, яке було чинне на момент укладення договору, Фонд державного майна України виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів.
5.15. Отже, правомочності щодо розпорядження об`єктами права державної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування (оренду) юридичним особам належать органу, яким у спірних правовідносинах є позивач.
5.16. Суд першої інстанції встановив, що позивач не був поінформований про укладення відповідачами спірного договору, оскільки він не здійснює контроль за діяльністю відповідача-1, так як він не входить до сфери управління позивача, а про укладення оспорюваного договору, позивач довідався з листа Фонду державного майна України від 09.12.2016 № 10-16-24050.
5.17. Встановивши, що майно передане відповідачем-1 в довгострокове платне користування відповідачу-2 без відома та без погодження із органами Фонду державного майна України як орендодавця та без дотримання спеціальних процедур передачі в оренду державного майна, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна і, що сторонами при його укладенні та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимоги статті 287 ГК України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсним згідно з статтями 203 215 ЦК України.
5.18. При цьому, колегія суддів зазначає, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, тоді як користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками оренди державного майна.
5.19. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає висновки апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам законодавства помилковими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
5.20. Крім того апеляційний суд послався на те, що Фонд державного майна України з 2007 року повинен був бути обізнаний про існування оспорюваного договору, що свідчить про пропуск позовної давності при зверненні прокурором до суду в інтересах держави в особі цієї особи, і поважності причин пропуску такого строку, позивачем не наведено.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.
5.21. У Цивільному кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому визначений у цій нормі права термін «могла довідатися» означає, що у такої особи, у разі належної реалізації нею своїх прав чи виконання обов`язків, існувала реальна можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
5.22. Суд апеляційної інстанції у цій частині у своїй постанові зазначив, що Методикою проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 за № 1121 передбачений обов`язок Фонду проводити інвентаризацію державного майна один раз на рік, і із матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір було укладено 22.06.2006, а тому виконуючи свій обов`язок з управління державним майном, ФДМУ принаймні з 2007 року повинен бути обізнаний про існування оспорюваного договору.
5.23. Разом з тим із встановлених у даній справі обставин справи вбачається, що спірне майно є в наявності та знаходиться у користуванні відповідача-2.
Між тим у постанові суду апеляційної інстанції не обґрунтовано те, що у разі належного проведення інвентаризації державного майна у позивача існувала реальна можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
5.24. Оскільки апеляційний суд не дослідив та не обґрунтував, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, установлених ГПК, не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє його можливості ухвалити рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.
5.25. За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 301 308 310 315 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 у справі Господарського суду Кіровоградської області №912/14/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов