№ 912/2007/18 (912/403/22)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 912/2007/18 (912/403/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), Білоуса В.В., Васьковського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Квашук О.М., адвокат (в режимі відеоконференції),

відповідач 1 - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

представник відповідача - не з`явився,

відповідач 2 - Приватне підприємство "Спецзовнішкомплект",

представник відповідача - арбітражний керуючий Карасюк О.В., ліквідатор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) касаційну скаргу

ОСОБА_1 ,

на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області

від 21.06.2022

у складі судді: Поліщук Г.Б.,

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 19.10.2022

у складі колегії суддів: Вечірко І.О. (головуючий), Чередка А.Є., Коваль Л.А.

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект"

про визнання договору поруки припиненим

у справі за заявою

Фізичної особи-підприємця Кодаченка Григорія Васильовича

до Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект"

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Ухвалою від 17.08.2018 Господарський суд Кіровоградської області відкрив провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" (далі - ПП "Спецзовнішкомплект"), ввів процедуру розпорядження майном боржника ПП "Спецзовнішкомплект" на строк 115 календарних днів, призначив розпорядником майна боржника ПП "Спецзовнішкомплект" арбітражного керуючого Чикильдіну С.А., постановив з метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника здійснити офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект" на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

2. Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2019 визнано ПП "Спецзовнішкомплект" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, припинено повноваження розпорядника майна - арбітражного керуючого Чикильдіної С.А., призначено ліквідатором банкрута - ПП "Спецзовнішкомплект" арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича.

3. До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та ПП "Спецзовнішкомплект" про визнання договору поруки № 1 від 07.10.2011, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України", Банк), ОСОБА_1 та ПП "Спецзовнішкомплект" припиненим з 05.10.2012, з покладенням на відповідача - 1 судових витрат.

4. Позовна заява мотивована тим, що в результаті укладення додаткового договору № 3 від 05.10.2012 до договору кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 було змінено структуру платежів за кредитною лінією, що призвело до збільшення грошових зобов`язань позичальника, а також до збільшення відповідальності поручителя. Проте, поручителя про внесення змін до кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди повідомлено не було, згоди на укладення додаткового договору поручитель не надавав. Позивач з посиланням на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та практику Верховного Суду посилається на те, що банк був зобов`язаний на виконання п. 1.1. договору поруки в обов`язковому порядку не лише повідомити поручителя про зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності позичальника та, відповідно, і поручителя, але й отримати згоду на такі зміни до поручителя в належній формі. На думку позивача, недотримання банком цих приписів має наслідком припинення договору поруки у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.

5. Ухвалою від 22.03.2022 господарським судом прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду в межах справи № 912/2007/18 про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект" з присвоєнням номеру 912/403/22, постановлено позовну заяву у справі № 912/2007/18 (912/403/22) розглядати за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

6. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 провадження у справі № 912/2007/18 (912/403/22) закрито.

7. Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що:

7.1. вимога, яка пред`являється до боржника під час провадження у справі про його банкрутство, має бути майновою або стосовно недійсності правочину, укладеного боржником у цій справі про банкрутство;

7.2. з аналізу частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) не вбачається можливим розгляд у межах справи про банкрутство усіх без виключення спорів за участю боржника. Судом встановлено, що ОСОБА_1 заявлено позов про визнання припиненим з 05.10.2012 договору поруки, укладеного між ПАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_1 та ПП "Спецзовнішкомплект", тобто позовні вимоги (предмет позову) не є майновим;

7.3. поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Таким чином, укладення договору поруки зумовлює виникнення взаємопов`язаних прав та обов`язків виключно кредитора та поручителя. Жодних зобов`язань позичальника щодо кредитора та/або поручителя умови спірного договору поруки не містять;

7.4. позовні вимоги у цій справі не стосуються майна банкрута, наслідком вирішення даного спору не буде зміна розміру або складу ліквідаційної маси банкрута;

7.5. на немайнові спори, результати розгляду яких не впливають на обсяг ліквідаційної маси боржника, не поширюється дія частини 2 статті 7 КУзПБ, і їх належить розглядати за правилами господарського судочинства. При цьому, широке тлумачення вказаної норми суперечить ГПК України та Конституції України;

7.6. господарський суд не наділений повноваженнями розглядати в межах справи про банкрутство позовні вимоги, які не охоплюються метою відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом в частині задоволення вимог кредиторів, оскільки немайнові спори є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин;

7.7. позовні вимоги ОСОБА_1 за своїм змістом спрямовані на захист прав та інтересів останнього у співвідношенні із зобов`язаннями, визначеними спірним договором поруки, перед ПАТ "Державний ощадний банк України". Результат вирішення даного спору жодним чином не вплине на обсяг відповідальності ПП "Спецзовнішкомплект" перед банком. Наявність на спірному договорі підпису уповноваженої особи та печатки ПП "Спецзовнішкомплект" не змінює характеру правовідносин сторін за договором;

7.8. розгляд такого позову штучно розширить перелік справ, які можуть бути розглянуті в межах справи про банкрутство;

7.9. у суду відсутні підстави для розгляду цього спору у межах справи про банкрутство.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 у справі № 912/2007/18 (912/403/22) залишено без змін.

9. Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги у цій справі не є майновими, а на немайнові спори, результати розгляду яких не впливають на обсяг ліквідаційної маси боржника, не поширюється дія частини 2 статті 7 КУзПБ і їх належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою справу передати до Господарського суду Кіровоградської області для продовження розгляду.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 912/2007/18 (912/403/22) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022.

12. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 912/2007/18 (912/403/22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022.

Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 відбудеться 13.12.2022 о 11:45 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.

13. 02.12.2022 засобами електронного зв`язку на адресу Касаційного господарського суду від АТ "Державний ощадний банк України" надійшов Відзив з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

14. 02.12.2022 на адресу Касаційного господарського суду (засобами поштового зв`язку) від представника ОСОБА_1 , надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

15. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2022 Клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Доручено Кіровському районному суду м. Кіровограда забезпечити проведення відеоконференції 13.12.2022 о 11 год. 45 хв. у приміщенні Кіровського районного суду м. Кіровограда за адресою: м. Кропивницький, вул. Габдрахманова, 7.

16. 07.12.2022 до Верховного Суду від ліквідатора ПП "Спецзовнішкомплект" арбітражного керуючого Карасюка О.В. надійшов Відзив з вимогами:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ,

2. Відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у цій справі.

17. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX), Указу Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX), Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX), Указу Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX), Указу Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України від 16.11.2022 № 2738-IX), Верховний Суд розглядає справу № 912/2007/18 (912/403/22) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

18. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (13.12.2022) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 13.12.2022.

19. Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні 13.12.2022 в режимі відеоконференції судового засідання повністю підтримала вимоги касаційної скарги за доводами викладеними в ній.

Просила Суд ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у цій справі скасувати, справу передати до Господарського суду Кіровоградської області для продовження розгляду.

20. Ліквідатор ПП "Спецзовнішкомплект" арбітражний керуючий Карасюк О.В.

в засіданні суду 13.12.2022 проти вимог та доводів касаційної скарги заперечив з підстав викладених у Відзиві. Просив Суд оскаржені судові рішення залишити без змін.

21. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили.

Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином.

22. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

( ОСОБА_1 )

23. В обґрунтування заявлених вимог скаржник вказує на порушення судами частини 1 статті 86, частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 7 КУзПБ, неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права викладених у постанові від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19.

23.1. Скаржник доводить, що Договір поруки безпосередньо стосується Позичальника в частині передбаченої законом солідарної відповідальності Боржника та Поручителя перед Банком, а також в результаті підписаної Позичальником Додаткової угоди щодо збільшеної відповідальності, зокрема, Поручителя.

23.2. Окрім того, у випадку виконання Поручителем зобов`язання Боржника перед Банком, Поручитель може стати кредитором боржника у справі про банкрутство, що матиме прямий вплив на обов`язки останнього, і розмір цього обов`язку буде залежати від розміру відповідальності Поручителя перед Банком, який повинен бути встановлений у справі за позовом Поручителя до Банку та Позивача про визнання Договору поруки припиненим.

Доводи відповідача

(АТ "Державний ощадний банк України")

24. Відповідач доводить правомірність оскаржених судових рішень та вказує на наявність судових рішень (Господарського суду Кіровоградської області від 10.05.2016 у справі № 912/1543/16, від 29.06.2016 у справі № 912/1542/16, Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2016 у справі № 756/217/15-ц, апеляційного суду м. Києва від 16.11.2016 у справі № 756/217/15-ц) за якими АТ "Ощадбанк" вже стягнуто кредитну заборгованість з ПП "Спецзовнішкомплект" (за кредитним договором) та з ОСОБА_1 (за договором поруки).

Доводи ліквідатора ПП "Спецзовнішкомплект"

(арбітражного керуючого Карасюка О.В.)

25. Ліквідатор доводить:

25.1. оскаржувана ухвала, відповідно до положень частини 3 статті 9 КУзПБ не підлягає касаційному оскарженню;

25.2. позовна заява ОСОБА_1 не має розглядатися в межах справи про банкрутство;

25.3. боржник (позичальник) стороною договору що оспорюється не виступає, він несе відповідальність (зобов`язання) за іншим договором (правочином);

25.4. єдиним відповідачем у цій справі має бути АТ "Державний ощадний банк України";

25.5. заявлені вимоги позивача до відповідача, який є боржником, не підлягають грошовій оцінці та є немайновими, а результат їх розгляду безпосередньо не впливає на обсяг ліквідаційної маси чи обсяг грошових зобов`язань боржника.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

26. Відповідно до вимог статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

27. Предметом розгляду цього провадження є позов фізичної особи ОСОБА_1 до ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПП "Спецзовнішкомплект" про визнання договору поруки припиненим.

28. Позивач просив визнати припиненим договір поруки, оскільки банк і позичальник без повідомлення та погодження з поручителем уклали договір про внесення змін і доповнень, збільшивши обсяг відповідальності останнього.

29. Позов подано в межах справи № 912/2007/18 про банкрутство ПП "Спецзовнішкомплект".

30. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 (залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022) провадження у справі № 912/2007/18 (912/403/22) закрито, з мотивів викладених у пункті 7 цієї Постанови. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції керувався, зокрема, приписами статті 231 ГПК України.

31. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

31.1. Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 ГПК України.

31.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

31.3. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

31.4. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку господарський судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

31.5. За змістом пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

31.6. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

31.7. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

31.8. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

31.9. Аналогічну правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду у справі № 13/51-04 (постанова від 26.06.2019) і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 916/144/18 (постанова від 25.07.2019).

31.10. Згідно з пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 175 цього Кодексу.

31.11. Пунктом 2 частини 1 статті 175 ГПК передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

31.12. Верховний Суд у постанові від 14.01.2021 у справі № 910/6567/20 зазначає, що передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

31.13. Таким чином, для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України необхідна наявність одночасно трьох однакових складових: рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.

32. З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

33. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

34. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

35. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

36. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

37. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

38. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

39. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

40. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

41. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

42. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

43. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

44. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

45. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

45.1. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

45.2. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

45.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

45.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала в постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12916/15-ц).

Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2022 у справі №345/1537/21.

45.5. Якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства господарський суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

46. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є припинення відносин за Договором поруки № 1 від 07.10.2011, укладеного у забезпечення виконання ПП "СпецЗовнішКомплект" (Позичальник) перед АТ "Ощадбанк" (кредитор) зобов`язань за Договором кредитної лінії № 5 від 07.10.2011 та додатковими договорами, угодами, додатками та доповненнями до нього.

47. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

47.1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).

47.2. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

48. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

48.1. З договору можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки.

48.2. Аналіз положень статті 553 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем передбачена умова (порушення зобов`язання боржником) та наслідок настання такої умови (поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником). При цьому, договір поруки прямо залежить від основного договору та його умов. Відтак, договір поруки як акцесорне зобов`язання - це передбачені положеннями закону та/або договором гарантії, які стимулюють належне задоволення вимог кредитора.

48.3. Такі висновки узгоджуються із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, в якій Суд не лише звернув увагу на те, що порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, але й зазначив, що такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.

48.4. Частинами 1 і 2 статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

49. Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 31) та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції Договір поруки № 1 від 07.10.2011 укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (Кредитор, Банк) з однієї сторони, ОСОБА_1 (Поручитель) з другої сторони, Приватним підприємством "СпецЗовнішКомплект" (Позичальник) з третьої сторони.

49.1. Сторонами договору визначені: АТ "Ощадбанк", ОСОБА_1 та ПП "СпецЗовнішКомплект". Тобто, вказаний договір є трьохстороннім.

50. За приписами частини 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

51. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.

52. Верховний Суд зазначає, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (подібні висновки, які є загальним алгоритмом судового розгляду спору, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17).

52. Вирішуючи позовні вимоги, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи за загальним правилом мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 та постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

53. З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог суд встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

53.1. У цій справі, як вбачається зі змісту судових рішень, неналежність суб`єктного складу судами не встановлено.

54. Враховуючи приписи пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України, правові позиції Великої Палати Верховного Суду (пункт 45.4 цієї Постанови) слід встановити, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

55. Позовна заява подана в межах справи про банкрутство ПП "СпецЗовнішКомплект", з тих підстав, що стороною правочину, який є предметом позову, та одним з відповідачів є ПП "СпецЗовнішКомплект".

55.1. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

55.2. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

55.3. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

55.4. Відповідно до частини першої, другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

55.5. Отже, наведеними нормами пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та частини другої і третій статті 7 КУзПБ врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

56. Втім, судами ні першої, ні апеляційної інстанції предметна та суб`єктна юрисдикція заявлено спору, як і взагалі, наявність спору досліджено та встановлено не було.

57. Оскільки, перелік підстав закриття провадження у справі, визначений у статті 231 ГПК України, є вичерпним, закриваючи провадження у справі суд першої інстанції підстав закриття не визначив, такого недоліку суд апеляційної інстанції, в межах наданих процесуальним законом, не виправив.

58. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».

58.1. Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04) і включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

58.2. Відтак, за певних обставин справи, якщо на переконання суду під час розгляду справи він буде діяти не як "суд, встановлений законом", за відсутністю визначених приписами процесуального закону підстав, закриття провадження у справі має бути достатньо вмотивованим.

59. Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 у справі № 912/207/18 (912/403/22) (арк. справи 142), суд першої інстанції, дійшовши висновку, що у суду відсутні підстави для розгляду цього спору у межах справи про банкрутство, вказав, що господарський суд, в силу приписів частини 2 статті 29 ГПК України, також позбавлений можливості самостійно направити матеріали справи за належною підсудністю, оскільки відповідачами у цій справі позивачем визначено дві юридичні особи за місцем реєстрації м. Київ та Кіровоградська область.

59.1. Відповідно до статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

59.2. У постанові від 09.04.2019 у справі № 910/6407/18 Верховний Суд зазначив, що при визначенні підсудності спору відповідному господарському суду з урахуванням критерію територіальної юрисдикції судам належить керуватися приписами статей 27- 30 ГПК України та враховувати законодавчо встановлену заборону спорів між судами щодо підсудності.

59.3. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (частина сьома статті 31 ГПК України).

59.4. При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що за наявності умов, встановлених частиною 2 статті 29 ГПК України, суд, за погодженням з позивачем має визначити відповідний господарський суд.

59.5. Відповідно до частини 3 статті 31 ГПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

59.6. Тобто, передача справи на розгляд іншому суду, в порядку статті 31 ГПК України, у разі встановлення не підсудності справи визначеному позивачем суду, з визначенням суду якому дана конкретна справи підсудна, - є обов`язком суду а не правом.

59.7. При цьому, передача справи іншому суду за підсудністю не є підставою для закриття провадження у справі.

59.8. Водночас, ураховуючи положення пункту 8 частини 1 статті 255 ГПК України, учасник справи, не погоджуючись з ухвалою про передачу справи на розгляд іншого суду, має право оскаржити її до суду апеляційної інстанції, завданням якого відповідно до чинного процесуального законодавства є перевірка законності прийнятого рішення судом першої інстанції.

60. Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про передчасність та необґрунтованість закриття провадження у цій справі.

61. Крім того, судова колегія вважає необхідним звернути увагу на таке:

61.1. Як вбачається з викладеного вище, позивач просив визнати припиненим договір поруки, оскільки банк і позичальник без повідомлення та погодження з поручителем уклали договір про внесення змін і доповнень, збільшивши обсяг відповідальності останнього.

61.2. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

61.3. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

61.4. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

61.5. Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.

61.6. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

61.7. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

61.8. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі відступила від висновків про те, що визнання договору поруки припиненим може бути способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11) і про те, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11). Такий відступ узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо ефективного способу захисту, сформульованими у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14.

61.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц).

62. Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

63. Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

64. Відтак, під час розгляду цієї справи мають бути враховані висновки Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

66. Частиною 6 статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і передачі справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

67. Згідно із частиною 4 статті 304 ГПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

68. Враховуючи викладене та керуючись пунктом 2 частини 1 статті 308, статтею 304 ГПК України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 - скасуванню із направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240 300 301 304 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 21.06.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі № 912/2007/18 (912/403/22) скасувати.

3. Справу № 912/2007/18 (912/403/22) передати для продовження розгляду до Господарського суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

О.В. Васьковський