ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 913/162/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця, позивач) - Хлабистін Д.М. (адвокат),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Техекспрес-М» (далі - Товариство, відповідач, скаржник) - Странніков А.В. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду Луганської області від 03.04.2023 (головуючий - суддя Шеліхіна Р.М.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 (головуючий - суддя Сгара Е.В., судді Гетьман Р.А., Склярук О.І.)
у справі №913/162/22
за позовом Укрзалізниці
до Товариства
про стягнення 1 718 072, 40 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення пені та штрафу.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Укрзалізниця звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення 1 242 716,40 грн пені та 475 356 грн штрафу.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що за умовами укладеного з відповідачем договору Товариство зобов`язалося надати позивачу послуги з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2. Проте, відповідач порушив зобов`язання за договором та не надав замовнику послуги у встановлений договором строк.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 03.04.2023 у справі №913/162/22 позов задоволено частково та стягнуто пеню у розмірі 752 156,78 грн за період з 30.12.2021 по 30.06.2022 і штраф - 287 710,13 грн.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 рішення Господарського суду Луганської області від 03.04.2023 у справі №913/162/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, вирішити питання розподілу судових витрат за результатами касаційного перегляду справи.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі (в новій редакції) скаржник вказує, що має місце встановлення обставини щодо надсилання рознарядки на підставі недопустимих доказів (зокрема, електронного листування, яке не містить цифрового підпису). Скаржник вказує, що оскільки електронна переписка не має усіх обов`язкових реквізитів, а саме цифрового підпису, тому покладання такого факту в основу оскаржуваних судових актів свідчить про порушення судами попередніх інстанцій пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України [далі - ГПК України]. Встановлення судами факту надсилання позивачем відповідачу рознарядки на підставі недопустимості такого доказу як електронна переписка - скріншоти якої покладено в основу оскаржуваних рішень свідчить про факт неправильного застосуванням судами попередніх інстанції висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №202/2965/21 (обов`язковість цифрового підпису для електронного листування), що, в свою чергу, в контексті всього описаного є підставою для скасування судових актів в силу приписів пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, як таких, в основу яких покладено обставину встановлену на підставі очевидно недопустимих доказів (електронна переписка очевидно не містить цифрового підпису).
4.2. Скаржник зазначає, що підставою для касаційного оскарження прийнятих судових актів є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, що обумовлюється відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо:
- того, з якого часу вважати, що строк дії договору припиненим (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України [далі - ЦК України]), тобто відсутність чіткого визначеного часу протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору: з моменту про який зазначено в самому договорі (пункт 13.1.); з моменту виконання договору; як, в контексті обставин цієї справи, трактувати одночасно пункт 13.1. та підписання сторонами зворотнього акта прийому-передачі акту майна після того, як за згаданим вище пунктом договір припинив свою дію; чи можна вважати конклюдентні дії сторін після закінчення строку дії договору поновленням його строку, якщо так, то яким законом це передбачено;
- частини першої статті 651 ЦК України, а саме можливості в односторонньому порядку шляхом складання рознарядки змінювати умови договору строку надання послуг.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Укрзалізниця заперечила проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Залізницею (замовником) і Товариством (виконавцем) укладено договір від 25.10.2021 №ПР/п-21559/НЮ (далі-Договір), за умовами якого:
- виконавець зобов`язується на власний ризик, своїми силами, засобами та матеріалами надати послуги з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2, згідно з обсягом послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 (Додаток №1) та переліком послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 (Додаток №2), а замовник - прийняти та оплатити їх на умовах Договору (пункт 1.1);
- вартість послуг визначається на підставі калькуляцій на надання послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 (з розшифруванням матеріальних витрат та витрат на оплату праці), яка є невід`ємною частиною Договору (Додаток №3) та складає 6 790 800 грн з ПДВ (пункт 3.1);
- строк надання послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 становить не більше 90 календарних днів від дня направлення замовником письмової рознарядки, а у випадку направлення письмової рознарядки замовником після 29.09.2021, строк надання послуг - не пізніше 29.12.2021 (пункт 4.1);
- доставка снігоприбиральної машини СМ-2 до місця надання послуг і відправка снігоприбиральної машини СМ-2 після наданих послуг з ремонту здійснюється виконавцем власними силами та за його рахунок (пункт 4.2);
- передача виконавцю снігоприбиральної машини СМ-2 в ремонт проводиться після отримання письмової рознарядки від замовника про готовність до початку надання послуг з ремонту (пункт 4.3);
- надання послуг проводиться протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до отримання послуг. Зі сторони замовника рознарядка підписується з урахуванням вимог статуту замовника щонайменше двома такими уповноваженими особами: директор (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця"; перший заступник директора (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця"; заступник директора (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця", згідно з розподілом обов`язків; головний інженер (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" (пункт 4.4);
- про передачу снігоприбиральної машини СМ-2 в ремонт уповноваженими представниками сторін підписується акт приймання-передачі в ремонт (пункт 4.8);
- послуги з ремонту надаються на території виконавця за адресою: 61007, м. Харків, просп. Московський, 275 (пункт 4.9);
- виконавець зобов`язаний забезпечити надання послуг у строки, встановлені Договором (пункт 5.3).
6.1.1. У Додатку № 1 до Договору "Обсяг послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2" сторони визначили, що відповідач повинен надати послуги з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 на суму 5 659 000 грн, у тому числі ПДВ 1 131 800 грн, а всього на суму 6 790 800 грн.
6.2. У листі від 28.10.2021 №28/10-001, адресованому начальнику структурного підрозділу "Павлоградська дистанція колії" регіональної філії «Придніпровська залізниця» відповідач надав гарантію що його підприємство виконає ремонт снігоприбиральної машини СМ-2 у строк, передбачений пунктом 4.1 Договору - не пізніше 29.12.2021.
6.3. На виконання умов договору, за актом прийому-передачі снігоприбиральної машини СМ-2 №703 в ремонт, 08.11.2021 відповідачем прийнято в ремонт снігоприбиральну машину СМ-2, про що сторони підписали цей акт і скріпили печатками підприємств сторін.
6.4. Відповідно до рознарядки від 10.11.2021 №НГ/НЗІ-3-3/388 позивач просив надати послуги з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2, де встановив строк виконання робіт - не більше 60 календарних днів з дня підписання акта приймання-передачі в ремонт, але не пізніше 30.12.2021, якщо акт приймання-передачі в ремонт підписаний після 01.11.2021.
6.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наданих скріншотів з електронної пошти позивача, рознарядку направлено на електронну адресу відповідача - tehexpress-m@ukr.net 10.11.2021 та 15.11.2021.
6.6. Претензією від 29.12.2021 №1386, направленою директору Товариства, позивач повідомив, що після отримання відповідачем рознарядки, станом на 30.12.2021 послуги з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 не надані.
6.7. У претензії від 07.02.2022 №129 позивач просив відповідача сплатити пеню та штраф відповідно до умов пункту 6.4 Договору, у зв`язку з простроченням відповідачем зобов`язання з надання послуг ремонту снігоприбиральної машини.
6.8. Листом від 14.04.2022 №269 позивач зазначив, що ремонт снігоприбиральної машини СМ-2 за Договором не наданий та станом на 24.02.2022 порушення термінів надання послуг становить 56 днів, у зв`язку із чим нараховує пеню та штраф.
6.9. Товариство листом від 20.04.2022 №20/04-001 повідомило замовника, що об`єм виконаних робіт складає 100% від необхідного, а снігоприбиральна машина перебуває в м. Харків. Також, відповідач зазначив, що не погоджується з нарахуванням пені та штрафу і після закінчення бойових дій у м. Харків повідомить про дату та час приймання снігоприбиральної машини СМ-2 з ремонту.
6.10. У подальшому відповідно до залізничної накладної №43855881 снігоприбиральна машина СМ-2 була перевезена ТОВ "ТЕК Сервіс Голд" з м. Харкова до м. Полтави для ремонту, де вона знаходилась за адресою: вул. Гайового, буд.30, що підтверджується листом Товариства від 16.12.2022 №16/12-001.
6.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в процесі розгляду спору у суді першої інстанції, сторони підписали акт здачі-приймання наданих послуг від 30.12.2022, за яким послуги з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 прийняті позивачем на суму 4 932 173,66 грн з ПДВ (4 110 144,72 грн без ПДВ).
6.12. Укрзалізниця звернулася з позовом про стягнення пені у розмірі 1 242 716,40 грн за період з 30.12.2021 по 30.06.2022 та штраф за прострочення надання послуг понад 30 днів в розмірі 475 356 грн за Договором.
6.13. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі виходив, зокрема, з такого:
- комплексний аналіз умов Договору свідчить про те, що сторони узгодили можливість виконання робіт з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 в разі надання відповідачу рознарядки та подальшої передачі снігоприбиральної машини СМ-2 в ремонт;
- у даному випадку, сторони порушили процедуру, передбачену пунктом 4.3 Договору, оскільки, рознарядка була складена 10.11.2021, а замовник передав виконавцю снігоприбиральну машину СМ-2 в ремонт 08.11.2021, що вбачається із відповідного акта прийому-передачі;
- сам факт передачі позивачем снігоприбиральної машини СМ-2 в ремонт фактично свідчить про надання відповідачу дозволу на надання послуг з ремонту та є підтвердженням готовності замовника до отримання послуг;
- у свою чергу, підписання Товариством акта прийому-передачі від 08.11.2021 також свідчить про вчинення дій, направлених на виконання умов Договору, усвідомлення про факт отримання дозволу від замовника на ремонт та необхідність проведення ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 в строк не пізніше 29.12.2021;
- приймаючи до уваги умови пункту 4.1 Договору, факт направлення рознарядки на електронну пошту Товариства, зміст листа відповідача від 28.10.2021 №28/10-001, підписання сторонами акта прийому-передачі від 08.11.2021, колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що строк виконання ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 встановлено сторонами до 29.12.2021;
- при цьому, факт отримання Товариством рознарядки (яка є дозволом на надання послуг) підтверджується тим, що виконавець приступив до виконання ремонту снігоприбиральної машини СМ-2, що підтверджується листом відповідача від 20.04.2022 №20/04-001 та актом здачі-приймання наданих послуг від 30.12.2022;
- отже, дії Товариства свідчить про отримання останнім рознарядки від 10.11.2021 №НГ/НЗІ-3-3/388;
- доводи відповідача, що отримання ним від позивача снігоприбиральної машини СМ - 2 та факт її повернення позивачу, жодним чином не свідчить, що замовник надав виконавцю письмову рознарядку, є безпідставними, оскільки в разі якщо Товариство не отримало рознарядку, останнє не мало правових підстав приступати до виконання ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 в силу положень пункту 4.4 Договору;
- за таких обставин є також необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивач допустив прострочення кредитора;
- доводи Товариства про те, що скан-копія письмової рознарядки від 10.11.2021 №НГ/НЗІ-3-3/388 є електронним документом та повинна була містити електронний підпис відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки вищевказана скан-копія є електронною копією письмового документу. При цьому, в силу положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ може містити інформацію виключно у вигляді електронних даних, що виключає можливість його існування у письмовій формі;
- приймаючи до уваги те, що Товариство не виконало ремонт снігоприбиральної машини СМ-2 до 29.12.2021, відповідач порушив зобов`язання, у зв`язку із чим позивач мав правові підстави для нарахування пені та штрафу у відповідності до пункту 6.4 Договору;
- відповідно до пункту 6.4 Договору за порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів виконавець додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості та замовник має право достроково в односторонньому порядку розірвати Договір, попередивши виконавця у письмовій формі за 10 днів до дати розірвання;
- враховуючи наведене, з огляду на умови Договору та факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного ремонту снігоприбиральної машини СМ-2, перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з відповідача підлягають стягненню пеня в розмірі 1 242 716,40 грн за період з 30.12.2021 по 30.06.2022 та штраф в розмірі 475 356 грн;
- суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції стосовно нарахування штрафу та пені на суму частково наданих послуг в розмірі 4 110 144,72 грн, зважаючи на таке:
суд першої інстанції, розраховуючи штрафні санкції на суму наданих послуг в розмірі 4 110 144,72 грн виходив з того, що вартість послуг була зменшена до 4 110 144,72 грн, про що сторонами підписано акт здачі-приймання наданих послуг від 30.12.2022;
проте, відповідно до пункту 3.1 Договору вартість послуг за Договором визначається на підставі калькуляцій на надання послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 (з розшифруванням матеріальних витрат та витрат на оплату праці), яка є невід`ємною частиною Договору (Додаток №3) та складає 6 790 800 грн (у тому числі ПДВ 1 131 800 грн);
відповідно до калькуляції на надання послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 (Додаток №3 до Договору), відпускна ціна із ПДВ складає 6 790 800 грн;
отже, сторонами погоджено вартість ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 в розмірі 6 790 800 грн;
приймаючи до уваги те, що жодних додаткових угод до Договору сторонами не укладалось, вартість послуг з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 складає 6 790 800 грн, у зв`язку із чим розрахунок штрафних санкцій слід було здійснювати виходячи саме із цієї суми, що не було враховано судом першої інстанції та призвело до неправильного розрахунку суми штрафних санкцій.
6.14. Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, таке:
- в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій Товариство зазначило, що послуги з ремонту мали надаватися в м. Харкові, який постійно, починаючи з 24.02.2022 перебував під обстрілами внаслідок військової агресії російської федерації проти України. При цьому, відповідачем з метою збереження життя та здоров`я його працівників, останні не могли виконувати будь-які ремонтні роботи з незалежних від них причин. На підтвердження вищевказаних обставин, Товариство надало фотографії пошкодження його приміщень та під`їзної колії;
- дослідивши зазначені відповідачем доводи та надані документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо залишення вищевказаного клопотання без задоволення, зважаючи на таке:
відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Таким чином, вказана правова норма встановлює, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності;
строк виконання ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 встановлено сторонами до 29.12.2021, що свідчить про безпідставність посилання Товариства на проведення бойових дій в місті Харкові внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, оскільки бойові дії розпочались 24.02.2022, тобто вже після закінчення строку виконання зобов`язання відповідача з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2;
надані відповідачем документи не є беззаперечним доказом неможливості проведення ремонту снігоприбиральної машини СМ-2;
відповідно до наявних у матеріалах справи документів, снігоприбиральна машина СМ-2 була перевезена з м. Харків до м. Полтава, що свідчить про можливість проведення Товариством ремонту в іншому місті;
наведені вище обставини свідчать, що обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, не свідчать про їх винятковість, та як наслідок, про відсутність підстав для їх зменшення, що є підставою для залишення вищевказаного клопотання без задоволення.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 26.09.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №913/162/22 на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Від Товариства 09.10.2023 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення по справі (щодо зменшення штрафних санкцій).
7.3. Від Товариства 13.10.2023 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення по справі (щодо зменшення штрафних санкцій за договором).
7.4. Суд протокольною ухвалою від 17.10.2023 долучив вказані письмові пояснення з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.4. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.5. Отже, в контексті пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.6. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.7. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.8. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.9. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.10. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.11. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.12. Предметом розгляду у даній справі є стягнення штрафу та пені за прострочення виконання робіт з ремонту.
8.13. Скаржник вказує, що відсутні правові висновки Верховного Суду щодо:
- того, з якого часу вважати, що строк дії договору є припиненим (частина перша статті 631 ЦК України), тобто відсутність чіткого визначеного часу протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору: з моменту про який зазначено в самому Договорі (пункт 13.1.); з моменту виконання Договору; як, в контексті обставин цієї справи, трактувати одночасно пункт 13.1 та підписання сторонами зворотнього акта прийому-передачі майна після того, як за згаданим вище пунктом Договір припинив свою дію; чи можна вважати конклюдентні дії сторін після закінчення строку дії Договору поновленням його строку, якщо так, то яким законом це передбачено;
- частини першої статті 651 ЦК України, а саме можливості в односторонньому порядку шляхом складання рознарядки змінювати умови Договору строку надання послуг.
8.14. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду щодо питання застосування вказаних вище норм матеріального права у справах стосовно стягнення пені та штрафу за договором надання послуг відсутні.
8.15. Отже, з огляду на відсутність такого висновку, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.16. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій встановлено прострочення виконавця в частині строків надання послуг з ремонту та залишено без задоволення клопотання Товариства про зменшення розміру штрафних санкцій.
8.17. Встановлюючи обставини щодо строку виконання ремонту, суди попередніх інстанцій з`ясовували питання надсилання позивачем відповідачу рознарядки, яка в силу умов Договору (пункти 4.1, 4.4) є обов`язковою передумовою для початку надання послуг з ремонту відповідачем.
8.18. Товариство послідовно вказувало на те, що надіслана на його електронну адресу скан-копія письмової рознарядки не містила цифрового підпису, а відтак стверджувало про недопустимість доказу.
8.19. У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи Товариства про те, що скан-копія письмової рознарядки від 10.11.2021 №НГ/НЗІ-3-3/388 є електронним документом та повинна була містити електронний підпис відхиляються, оскільки, вищевказана скан-копія є електронною копією письмового документу.
8.20. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що при цьому, в силу положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ може містити інформацію виключно у вигляді електронних даних, що виключає можливість його існування у письмовій формі.
8.21. Отже, встановивши, що скан-копія рознарядки від 10.11.2021 №НГ/НЗІ-3-3/388 є електронною копією письмового документа, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою з`ясування питання чи має бути така електронна копія завірена належним чином, а саме шляхом накладення електронного підпису/кваліфікованого електронного підпису.
8.22. Верховний Суд виходить з того, що підставою касаційного оскарження є також пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України (підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів), яку слід розглядати у даній справі у логічному взаємозв`язку з означеною вище підставою касаційного оскарження.
8.22.1. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами досліджувалось, оцінювалось і з`ясовано: який порядок і спосіб комунікації сторони узгодили у Договорі, зокрема, і в аспекті щодо письмової рознарядки (пункт 4.4 Договору); чи надсилання на електронну адресу сторін документів у формі скан-копії, як порядок, спосіб, форма, має здійснюватись з засвідченням електронним підписом/кваліфікованим електронним підписом чи без такого засвідчення; чи сторони визначали, що буде вважатись належним відліком в контексті умов Договору - сам факт надіслання письмової рознарядки чи факт її отримання.
8.23. Оцінюючи доводи в контексті допустимості/недопустимості доказу, Верховний Суд виходить з того, що недопустимість і неналежність є різними поняттями. Така позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №910/2328/21.
8.23.1. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
8.23.2. За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
8.23.3. Відповідно до частини першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.
8.23.4. Верховний Суд також виходить з того, що фактично у даній справі ключовим і вагомим є з`ясування питань стосовно порядку та способу комунікації між замовником і виконавцем, ураховуючи умови Договору та ділові стосунки сторін; які докази підтверджують/непідверджують таку комунікацію (електронне листування); встановлення, що саме було прикріплено до електронного листа: форма та зміст документу, який був вкладений в електронне листування, чи електронна копія письмового документу належним/неналежним чином засвідчена та чи це впливає на факт надіслання/отримання документу та його юридичну силу для сторін в контексті обставин даної конкректної справи.
8.23.5. Скаржник, аргументуючи доводи касаційної скарги, посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №202/2965/21.
8.23.6. Так, Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №202/2965/21 вказав, зокрема, таке:
"У частинах першій, третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі №904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі №922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі №922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі №910/1162/19.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При наданні в якості електронних доказів листа банківської установи з формою замовлення на вчинення позивачем грошового переказу у розмірі 65 000 доларів США на ім`я та на банківський рахунок відповідача, а також роздруківок з мобільного додатку WhatsApp, відповідач не звернула увагу на зазначені вимоги закону, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неналежність та недопустимість наданих відповідачем електронних доказів".
8.23.7. Суд, розглядаючи дані доводи касаційної скарги, вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 щодо питання визнання чи невизнання у якості належних та допустимих електронних доказів електронного листування за допомогою відправлень електронною поштою, яка викладена пізніше ніж правова позиція на яку посилається скаржник. Так, Велика Палата Верховного Суду вказала таке:
"38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах".
8.24. Колегія суддів у цій справі звертається і до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 такого змісту:
« 68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом»;
« 70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
79. Умовами договору передбачено складення письмової заявки у двох примірниках. Перший примірник письмової заявки має спочатку направлятися покупцем на електронну пошту постачальника. Таке направлення відбувається надсиланням на електронну пошту електронного листа з прикріпленням до нього відсканованої (шляхом перенесення тексту та зображення з аркуша паперу в цифровий вид з подальшим збереженням на комп`ютер) чи сфотографованої (шляхом отримання електронного зображення документа за допомогою фотокамери) письмової заявки.
80. Надалі цей саме письмовий документ (перший примірник письмової заявки) направляється на поштову адресу постачальника: 79018, м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 45-А, або надається особисто уповноваженій особі постачальника. Другий примірник письмової заявки залишається у покупця.
82. На підтвердження направлення вказаних скан-копій письмових заявок позивач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.
83. При цьому письмова заявка, направлена покупцем постачальником, не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», адже не має його ознак.
84. Звідси, оскільки заявки від 17.09.2020 № 743/16-09 та від 24.09.2020 № 752/16-09 на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.
88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
89. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
90. Разом з тим, у справі, що розглядається, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що заявки від 17.09.2020 №743/16-09 та від 24.09.2020 №752/16-09 на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає».
8.25. Враховуючи вище наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, у контексті обставин даної справи, як щодо паперової копії електронного доказу як електронного доказу, так і щодо електронної копії письмового доказу, впливу наявності/відсутності кваліфікованого електронного підпису, можливість ідентифікації особи відправника електронного повідомлення, слід виходити з такого:
- по-перше, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі як доказу у судовій справі.
- по-друге, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи, на відміну від електронного документа, адже, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Отже, поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа.
- по-третє, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.
- по-четверте, суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу;
- по-п`яте, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
8.26. Отже, у даному випадку поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з`ясування питання стосовно:
(1) порядку та способу комунікації (надсилання електронною поштою, ураховуючи умови Договору), у тому числі в контексті можливості/неможливості встановлення автора такого листування, докази, що підтверджують такі обставини;
(2) обставин надсилання/отримання електронною поштою електронної копії саме письмової рознарядки, паперова копія якої міститься у матеріалах даної справи, без її завірення шляхом накладення електронного підпису/кваліфікованого електронного підпису як електронної копії.
8.27. Враховуючи зміст встановленого судами пункту 4.3 Договору "надання послуг проводиться на підставі письмової рознарядки", поза увагою судів попередніх інстанцій також залишилось дослідження питання існування оригіналу відповідного письмового документа та факту його надання чи відсутності таких обставин.
8.28. З`ясування вказаних питань є вагомими для вирішення даного господарського спору, зважаючи на те, що направлення саме рознарядки в силу умов Договору є дозволом на виконання робіт (пункт 4.4) і підставою для початку перебігу строку надання послуг з ремонту (пункт 4.1), встановлення прострочення якого матиме наслідком застосування штрафних санкцій до виконавця.
8.29. Крім того, у даній справі відповідач просив суд як першої, так і апеляційної інстанцій зменшити розмір штрафних санкцій.
8.30. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції взагалі не розглянув вказане клопотання, що є порушенням статті 236 та 237 ГПК України.
8.31. Втім, суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання Товариства, з посиланням на статтю 42 «Підприємництво як вид господарської діяльності» ГК України вказав, зокрема, таке:
- строк виконання ремонту снігоприбиральної машини СМ-2 встановлено сторонами до 29.12.2021, що свідчить про безпідставність посилання Товариства на проведення бойових дій в місті Харкові внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, оскільки бойові дії розпочались 24.02.2022, тобто вже після закінчення строку виконання зобов`язання відповідача з ремонту снігоприбиральної машини СМ-2;
- надані відповідачем документи не є беззаперечним доказом неможливості проведення ремонту снігоприбиральної машини СМ-2;
- відповідно до наявних у матеріалах справи документів, снігоприбиральна машина СМ-2 була перевезена з м. Харків до м. Полтава, що свідчить про можливість проведення Товариством ремонту в іншому місті;
- наведені вище обставини свідчать, що обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, не свідчать про їх винятковість, та як наслідок, про відсутність підстав для їх зменшення, що є підставою для залишення вищевказаного клопотання без задоволення.
8.32. Отже, суд апеляційної інстанції фактично зосередився виключно на з`ясуванні питання наявності/відсутності виняткових обставин, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду, виходячи з такого.
8.33. Верховний Суд виходить з того, що стосовно зменшення штрафних санкцій судом на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Суд неодноразово висловлював правові позиції.
8.33.1. Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати (1) наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є (2) даний випадок винятковим, виходячи з (3) інтересів сторін, які заслуговують на увагу, (4) ступеня виконання зобов`язань, (5) причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, (6) незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, (7) поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), (8) майновий стан сторін.
8.33.2. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19)].
8.34. Верховний Суд відзначає, що поряд із засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3), частина перша статті 3 ЦК України також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
8.35. Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
8.36. Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
8.37. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
8.38. Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності.
8.39. Водночас слід також взяти до уваги те, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити [постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.24) та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункт 85)].
8.40. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.41. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
8.42. Враховуючи вище викладене у цій постанові, судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону (статті 236 237 ГПК України) не відповідають.
8.43. Також, Суд вважає за необхідне наголосити, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 вказав, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
8.44. Отже, вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, серед іншого, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов`язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків.
8.45. Втім, поза увагою, без дослідження та оцінки, залишились доводи сторони, які були наведені Товариством стосовно зменшення штрафних санкцій (зокрема, про те, що незважаючи на постійні обстріли м. Харкова та безпосередньо майданчика де знаходилася машина та приміщень, в яких здійснювалися роботи, відповідач самостійно, за власний кошт відбуксирував відповідну машину до м. Полтави, де і закінчив розпочаті роботи; у справі маються фотографії, які підтверджують знищення боєприпасами в м. Харкові під`їзної залізничної колії на якій знаходилася снігоприбиральна машина і цей факт не заперечується позивачем; відповідач самостійно прийняв рішення та за власний кошт здійснив дії, які уберегли майно Укрзалізниці від можливого знищення; у матеріалах справи відсутні будь-які відомості з аналізу яких можна дійти висновку, що позивачу завдані збитки), що є порушенням статей 86 та 210, пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України.
8.46. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.47. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, у тому числі, стосовно порушень норм процесуального права у контексті пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.48. Ураховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення неустойки, то питання дії договору в аспекті доводів касаційної скарги (дивись пункт 4.2 цієї постанови), з огляду на правову природу спірних правовідносин (стягнення штрафу та пені за неналежне виконання зобов`язань), предмету доказування, перебуває поза правовими межами даного спору. Верховний Суд формулює правовий висновок щодо застосування конкретно вказаних норм права на підставі обставин справи встановлених судом, які мають вагомість, істотність, юридичну значущість, тощо на правову кваліфікацію спірних правовідносин у контексті доводів і доказів у справі.
8.49. З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права та порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.50. Верховний Суд, ураховуючи міркування, наведені у цій постанові, вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
8.51. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.52. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.53. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, ураховуючи доводи касаційної скарги, відзиву, пояснень, у тому числі, додаткових.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.
9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права (статті 86 210 236 - 238 ГПК України), то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу цього судового збору.
Керуючись статтями 129 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техекспрес-М» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Луганської області від 03.04.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 у справі №913/162/22 скасувати.
3. Справу №913/162/22 передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос