ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/1722/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився
відповідача 1 - не з`явився
відповідача 2 - не з`явився
відповідача 3 - не з`явився
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - не з`явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Файненс"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2022
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 39"
до: акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль";
товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Файненс";
товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Гефест"
про визнання недійсним договору,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 ;
приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяна Ярославівна;
ОСОБА_2 ,
1. Короткий зміст позовних вимог
В провадженні господарського суду Львівської області перебула справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №39" (далі - ТОВ "Аптека №39", позивач) до акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль", відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Файненс" (далі - ТОВ "Профіт Файненс", відповідач 2), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Гефест" (далі - ТОВ "Фінансова компанія Гефест", відповідач 3), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяни Ярославівни, ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", ТОВ "Аптека №39", посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я., зареєстрованого в реєстрі за №5746.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.12.2021 (суддя Сухович Ю.О.) закрито провадження у справі № 914/1722/21.
Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі стосується іпотечного договору, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання фізичної особи відповідно до умов кредитного договору, а тому даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М., Кордюк Г.Т., Плотніцький Б.Д.) ухвалу господарського суду Львівської області від 20.12.2021 скасовано. Справу направлено до господарського суду Львівської області для продовження розгляду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач 2 просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Відповідач 2 у своїй касаційній скарзі зазначає про те, що Західний апеляційний господарський суд під час винесення оскаржуваної постанови неправильно застосував положення статті 20 ГПК України щодо юрисдикції спору, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №753/12916/15-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/764/18, від 25.08.2020 у справі 904/5150/18, від 17.11.2020 у справі №904/3550/19.
5. Позиція інших учасників справи
Позивач у своєму відзиві доводи касаційної скарги не визнає і погоджуються із висновками суду апеляційної інстанцій, а також просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. 31.08.2007 посвідчено договір іпотеки, укладений між ТОВ "Аптека № 39" і ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".
За умовами договору іпотеки предметом іпотеки є приміщення аптеки, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є власністю ТОВ "Аптека № 39".
Відповідно до договору іпотеки іпотекодержателем є ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", іпотекодавцем - ТОВ "Аптека № 39", представником якого зазначена ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_1 , договір іпотеки укладено з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 31.08.2007 №014/0384/74/51553, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 .
У червні 2016 року ТОВ ?Аптека № 39? звернулося до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ПАТ ?Райффайзен Банк Аваль?, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяна Ярославівна про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, укладеного між ВАТ ?Райффайзен Банк Аваль?, ТОВ ?Аптека №39?, ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т. Я. та про зобов`язання по забезпеченню кредитного договору від 31.08.2007 № 014/0384/74/51553 покладеного на ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , стягнувши з них солідарно суму боргу 82 161,89 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12.10.2016 позов ТОВ ?Аптека № 39? задоволено частково, визнано недійсним договір іпотеки від 31.08.2007, у решті позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 01.06.2018 апеляційну скаргу ПАТ ?Райффайзен банк Аваль? залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12.10.2016 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 466/5401/16 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12.10.2016 та постанову апеляційного суду Львівської області від 01.06.2018 в частині визнання недійсним договору іпотеки скасовано, закрито провадження у справі та повідомлено ТОВ "Аптека № 39", що позов про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Аптека № 39" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
ТОВ "Аптека №39" у 2021 році звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до АТ "Райффайзен Банк Аваль", ТОВ "Профіт Файненс", за участі третіх осіб - ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяни Ярославівни про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", ТОВ "Аптека №39", ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я., зареєстрованого в реєстрі за №5746.
До господарського суду Львівської області від ТОВ ?Профіт Файненс? надійшло клопотання про закриття провадження у справі №914/1722/21.
Вказане клопотання мотивоване тим, що даний спір не підвідомчий господарським судам, при цьому представник відповідача 2 покладається на правовий висновок, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №906/277/18, у якому зазначено, що, якщо позичальником за кредитним договором є фізична особа, то позов до юридичної особи - майнового поручителя повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.12.2021 закрито провадження у справі № 914/1722/21.
Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предмет спору у справі, що розглядається, є визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", ТОВ "Аптека №39", ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я., зареєстрованого в реєстрі за №5746.
Позичальником за кредитним договором від 31.08.2007 № 014/0384/74/51553 є фізична особа. З позовною заявою у цій справі позивач звернувся до суду у 2021 році, тобто після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким встановлено, що господарські суди розглядають спори у справах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. З огляду на викладене, суд зазначив, що до юрисдикції господарського суду не належить спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча б однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
Таким чином, беручи до уваги те, що спір у справі стосується іпотечного договору, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання фізичної особи відповідно до умов кредитного договору, місцевий господарський суд встановив, що даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися відповідно до положень цивільного процесуального законодавства та закрив провадження у справі.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що правовідносини у даній справі підлягають розгляду не в порядку господарського судочинства, а в порядку цивільного судочинства. Водночас, відповідно до статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 30.10.2019 у справі № 466/5401/16 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12.10.2016 та постанову апеляційного суду Львівської області від 01.06.2018 в частині визнання недійсним договору іпотеки скасував, закрив провадження у справі та повідомив ТОВ "Аптека № 39", що позов про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Аптека № 39" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, то закриття даного провадження місцевим господарським судом позбавляє права особи на звернення до суду, гарантоване Конституцією України та поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України ?Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів? від 3 жовтня 2017 року завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2530/18 критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
15.12.2017 набрав чинності Закон України ?Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів? № 2147-VIII від 03.10.2017, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У вказаних вище постановах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц звернула увагу на те, що з 15.12.2017 - дати набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII ?Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів? спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 906/277/18).
У постанові від 31.10.2018 у справі № 753/12916/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.
Також, у постанові від 13.03.2019 у справі № 906/277/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункт 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).
У постанові від 20.11.2019 у справі № 910/9362/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Предметом спору у справі №914/1722/21, що розглядається, є визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, укладеного між ВАТ ?Райффайзен Банк Аваль? та ТОВ ?Аптека №39?, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я., зареєстрованого в реєстрі за №5746.
Відповідно до договору іпотеки іпотекодержателем є ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", іпотекодавцем - ТОВ "Аптека № 39", представником якого зазначена Кінзельська Б.Я. та позичальником Кінзельський Р.В., договір іпотеки укладено з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 31.08.2007 №014/0384/74/51553, укладеним між іпотекодержателем та позичальником.
Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі №466/5401/16 встановлено, що позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Аптека № 39" не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (керуючись Цивільно процесуальним кодексом України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).
При цьому, з позовною заявою у цій справі позивач звернувся до суду у 2021 році, тобто після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII ?Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів?.
З огляду на вказане, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
Втім, апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу місцевого суду, з висновками суду першої інстанції погодився, однак, зазначив щодо існування юрисдикційного конфлікту та з метою забезпечення права позивача на доступ до суду і на ефективний засіб юридичного захисту, апеляційний господарський суд вказав про те, що ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.
Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 12.12.2018 у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27.03.2019 у справі №766/10137/17, від 02.02.2021 у справа № 906/1308/19.
Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства"). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії").
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 28.02.2008 у справі "Церква села Сосулівка проти України" зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.
У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".
У справі, що розглядається, виникла ситуація, коли скаржник, ще до внесення змін у законодавство, звернувся спочатку до суду загальної юрисдикції, де Верховний Суд постановою від 30.10.2019 у справі №466/5401/16, скасувавши рішення попередніх інстанцій, закрив провадження у справі, вказавши позивачеві, що позов про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Після звернення до суду господарської юрисдикції ухвалою господарського суду Львівської області закрито провадження у справі з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, суд послався як на норми Господарського процесуального кодексу України, так і на актуальну судову практику щодо розмежування юрисдикції спору, яка стосувалася правовідносин, де позов було подано вже після внесення процесуальних змін (тобто, за неподібних обставин).
Таким чином, незважаючи на цілком правильні та обґрунтовані висновки місцевого господарського суду щодо юрисдикції даного спору відповідно до діючого на даний час законодавства, апеляційний господарський суд (погодився з висновками суду першої інстанції), ураховуючи принцип верховенства права і здійснення фактичного звернення до суду до внесення змін у процесуальний закон і неможливість через такі зміни реалізувати своє право на суд, дійшов правильного висновку щодо скасування ухвали суду першої інстанції із направленням справи до місцевого суду для продовження розгляду з урахуванням наведеної практики Великої Палати Верховного Суду щодо недопущення юрисдикційних конфліктів з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для його скасування.
10. Судові витрати
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Профіт Файненс" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 у справі № 914/1722/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суддя Т. Малашенкова