№ 914/1858/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1858/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дійчук Дзвенислави Василівни

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (у складі колегії суддів: Скрипчук О. С. (головуючої), Кравчук Н. М., Матущака О. І.),

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Дійчук Дзвенислави Василівни

до CubiCo Home Decor LLP 702

про стягнення суми основного боргу в розмірі 10 909,40 євро,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року від Фізичної особи-підприємця Дійчук Дзвенислави Василівни (далі - ФОП Дійчук Д. В., позивачка) до Господарського суду Лвівської області надійшла позовна заява до CubiCo Home Decor LLP 702, Building No. 3, Jaya Garden Jangid Complex Road, Mira Road East 401107 Thane, Mumbai, Maharashtra, (India) (далі - відповідач, покупець) про стягнення суми основного боргу в розмірі 10 909,40 євро.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за Контрактом № 1, укладеним 10.09.2021 між нею та відповідачем, на поставку товару на загальну суму 20 874,40 євро.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 19.06.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив справу розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначив на 20.12.2023, резервна дата судового засідання 24.01.2024.

У зв`язку із направленням судового доручення, а саме Прохання Центральному Органу Республіки Індії (Joint Secretary (Legal & Treaties) Ministry of External Affairs Legal & Treaties Division) про вручення відповідачу судових документів в порядку передбаченому статтею 3 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, встановлених нормами Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, Господарський суд Львівської області ухвалою від 19.06.2023 зупинив провадження у цій справі.

24.01.2024 провадження у справі № 914/1858/23 було поновлено.

Рішенням від 10.04.2024 Господарський суд Львівської області у задоволенні позовних вимог ФОП Дійчук Д. В. відмовив повністю у зв`язку з необґрунтованістю.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, ФОП Дійчук Д. В. 24.05.2024 подала до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на зазначене рішення місцевого господарського суду, в якій просила рішення суду першої інстанції від 10.04.2024 у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнути з відповідача на її користь 10 909,40 євро заборгованості за договором від 10.09.2021.

Західним апеляційним господарським судом ухвалою від 03.06.2024 апеляційну скаргу повернуто у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 258 ГПК України.

Повертаючи апеляційну скаргу ФОП Дійчук Д. В., подану представником, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказану скаргу подано представником на підставі довіреності, якою позивачка уповноважила Дійчук Христину Володимирівну представляти її інтереси як фізичної особи-підприємця. На підтвердження своїх повноважень заявником разом з апеляційною скаргою було подано лише довіреність, у якій не міститься інформації про те, що Дійчук Х. В. має статус адвоката, як і не подано належних доказів на підтвердження права самопредставництва цієї особи. Апеляційний господарський суд вказав, що ця справа за ціною позову не є малозначною, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 10 909,40 євро (що еквівалентно 430 594,02 грн відповідно до курсу, встановленого НБУ станом на 14.06.2023), а тому представництво у справі, що розглядається, повинен здійснювати виключно адвокат.

Не погодившись з указаною ухвалою апеляційного господарського суду, ФОП Дійчук Д. В. звернулася до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024. Справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України, позивачка зазначила, що суд апеляційної інстанції, приймаючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, у порушення норм статей 56 58 ГПК України позбавив її конституційного права на судовий захист (апеляційний перегляд справи) з підстави того, що апеляційну скаргу від її імені було подано представником за дорученням, а саме - особою, що не має статусу адвоката. Вважає підставою касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості підписання і подання апеляційної скарги представником учасника процесу, який діє за дорученням (довіреністю), якщо у справі приймає участь та надає правову допомогу на професійних засадах адвокат.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Верховний Суд ухвалою від 15.08.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Дійчук Д. В. в порядку письмового провадження та витребував матеріали справи № 914/1858/23. Згідно з інформацією автоматизованої бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» справа надійшла до Верховного Суду 25.09.2024, отже розглядається у розумні строки.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини першої та шостої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 ГПК України).

Малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справи, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 12 ГПК України).

Згідно з частиною першою статті 247 ГПК України у спрощеному позовному провадженні господарський суд розглядає малозначні справи.

Відповідно до частини третьої статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Окрім наведеного, відповідно до частини другої статті 247 ГПК України у спрощеному порядку може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Приписами пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, відповідно до пункту 2 указаної норми малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, процесуальний закон визначає малозначними справами, які по-перше, визнані такими (малозначними) в силу закону (пункт 1 частина п`ята статті 12 ГПК України), і по друге, визнані малозначними судом (пункт 2 частини п`ятої статті 12 ГПК України).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що дана справа не є малозначною, оскільки згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривні, а тому на момент подання позову, малозначною справою була справа, у яких ціна позову не перевищує 268 400,00 грн.

Ураховуючи викладене, помилковими є доводи скаржника про можливість подання апеляційної скарги у справі, що розглядається, представником за довіреністю відповідно до вимог частини другої статті 58 ГПК України, якою унормовано право представництва у малозначних справах, особою, яка досягла вісімнадцяти років та має цивільну процесуальну дієздатність у справах, що розглядаються у порядку спрощеного провадження, вважаючи вказану справу малозначною.

Розгляд справи судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження не може свідчити про те, що така справа визнана судом малозначною, оскільки за частиною другою статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Судом встановлено, що предметом касаційного оскарження є ухвала Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, якою апеляційну скаргу ФОП Дійчук Д. В. на рішення суду першої інстанції від 10.04.2024 та доданими до неї матеріалами було повернуто (надіслано) скаржнику, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга не відповідала вимогам статті 258 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).

Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).

Водночас реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України, якими, відповідно, й закріплені вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема статтею 258 ГПК України.

Відповідно до вимог частини першої статті 56 ГПК України cторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Приписами частини першої статті 58 ГПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Конституції України та доповнено Основний Закон окремими статтями.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Ураховуючи наведене, представництво у суді апеляційної інстанції, у провадженнях, розпочатих після 01.01.2018 має здійснюватися адвокатом. При цьому підписання та/або подання апеляційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

Згідно з частинами першою та третьою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Отже, особа, яка здійснює представництво за довіреністю, в якій зазначено, що вона видана фізичній особі/громадянину, повинна мати статус адвоката та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 910/6421/19 та від 28.04.2020 у справі № 910/8331/19

Також, відповідно до вимог статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви скарги клопотання (частини четверта та дев`ята статті 60 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає документів на підтвердження його повноважень.

Частиною другою статті 260 ГПК України, зокрема, визначено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 908/1101/17 наведено правовий висновок про те, що особа, яка здійснює представництво за довіреністю, повинна мати статус адвоката та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Судом апеляційної інстанції установлено, що Дійчук Х. В. на час підписання та подання апеляційної скарги від імені ФОП Дійчук Д. В., статусу адвоката не мала.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо вона подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, апеляційну скаргу ФОП Дійчук Д. В. на рішення суду першої інстанції подано та підписано представником Дійчук Х. В. на підставі довіреності від 03.05.2023 № 1048, проте ані матеріали апеляційної скарги, ані матеріали справи не містять відомостей, що зазначений представник є адвокатом. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення апеляційної скарги, оскільки встановив, що на момент підписання та подання апеляційної скарги Дійчук Х. В. не мала необхідного обсягу повноважень підписувати та подавати апеляційну скаргу від імені ФОП Дійчук Д. В.

Ураховуючи те, що Дійчук Х. В. не є (та не була на час подання апеляційної скарги) адвокатом, доказів зворотного не надає, питання правильного застосування норм права, зокрема статті 260 ГПК України, на порушення якої позивачка посилається в обґрунтування касаційної скарги, під час прийняття оскаржуваного судового рішення у справі, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції, які ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах та нормах чинного законодавства, з якими погоджується і суд касаційної інстанції, спростовують доводи скаржника, у тому числі наведені у касаційній скарзі, стосовно того, що підписання та подання апеляційної скарги може здійснюватися особою, яка не має статусу адвоката у той час, коли у справі приймає участь адвокат.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що превалюючим завданням судочинства є впровадження ефективного, неупередженого, справедливого та своєчасного захисту прав і свобод особи. За змістом Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, тому залишення апеляційної скарги без розгляду, оформленої відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

За таких обставин суд апеляційної інстанції при винесенні ухвали про залишення апеляційної скарги ФОП Дійчук Д. В., поданої представником за довіреністю Дійчук Х. В., без розгляду правильно застосував норми матеріального та процесуального права, які регулюють питання представництва адвоката в суді, висновки апеляційного господарського суду у цій справі є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки суду апеляційної інстанції, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про порушення судом норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ФОП Дійчук Д. В. про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної судової ухвали не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу ФОП Дійчук Д. В. слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дійчук Дзвенислави Василівни залишити без задоволення, ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі № 914/1858/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя А. А. Ємець

Суддя І. Б. Колос