05.02.2023

№ 914/1967/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1967/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Желік М.Б.)

від 28.10.2021

у справі № 914/1967/19

за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", ОСОБА_4

про визнання недійсним договору дарування частини частки в статутному капіталі; визнання недійсним рішення загальних зборів; скасування реєстраційної дії,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", ОСОБА_4

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота",

за участю представників учасників справи:

позивача 1 - ОСОБА_5

позивача 2 - не з`явився;

позивача 3 - не з`явився;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_6 звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", ОСОБА_4 про:

- визнання недійсним договору дарування частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ;

- визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", оформленого протоколом №2 від 08.09.2017;

-скасування реєстраційної дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота": державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 29.09.2017 №14151050011009388; приватний нотаріус Коваль Ольга Миколаївна; зміна складу або інформації про засновників.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" були ОСОБА_6 (позивач) та ОСОБА_7 із рівними частками у статутному капіталі (по 50% кожен), номінальна вартість кожної з яких становила 10 250, 00 грн. Згодом, на підставі протоколу загальних зборів від 15.06.2017, за ОСОБА_6 було зареєстровано 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", про що 21.06.2017 внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Надалі, будучи єдиним учасником товариства, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 (відповідачу-2) 50% частки у статутному капіталі товариства за договором дарування від 08.09.2017. Протоколом загальних зборів учасників товариства від 08.09.2017 ОСОБА_4 було прийнято до товариства із часткою 50%. Відповідно до нової редакції статуту товариства, його учасниками стали ОСОБА_6 (50%) та ОСОБА_4 (50%).

Однак, рішенням Господарського суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №914/1480/17 було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", що оформлене протоколом №1 від 15.06.2017 про виключення ОСОБА_7 зі складу учасників товариства, визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі товариства та внесення змін до статуту товариства; скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів товариства, проведену 21.06.2017. Відповідне скасування державної реєстрації, на виконання судового рішення у справі №914/1480/17, було здійснено 26.03.2018.

З огляду на наведені фактичні обставини, ОСОБА_6 у своїй позовній заяві стверджувала, що укладаючи оскаржуваний договір дарування від 08.09.2017, вона вважала себе власником 100% статутного капіталу товариства та мала намір відчужити лише половину статутного капіталу. Таким чином, вона помилялася щодо обсягу наявних у неї прав та помилково вважала, що подарувавши 50% статутного капіталу, у неї залишиться у власності інші 50%. За вказаних умов, оскаржуваний договір, на думку позивачки, в силу приписів частини 3 статті 203, статті 215 та 229 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним. Друга позовна вимога (про визнання недійсним рішень загальних зборів учасників товариства від 08.09.2017) є похідною від першої. Водночас, з урахуванням судового рішення у справі №914/1480/17, є підстави вважати, що загальні збори, які були проведені 08.09.2017 одноосібно позивачкою, були проведені без кворуму, що є самостійною підставою для визнання недійсними рішень, ухвалених на вказаних загальних зборах.

1.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Теракота" та ОСОБА_4 подали зустрічну позовну до ОСОБА_6 про визнання за ОСОБА_4 права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" в розмірі 50% номінальною вартістю 10 250, 00 грн.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що станом на 08.09.2017 ОСОБА_6 , відповідно до рішення суду у справі № 914/1480/17, дійсно належало лише 50 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" номінальною вартістю 10 250 гривень, якими вона розпорядилася на власний розсуд, а саме, віддарувала ОСОБА_4 . Позивачі за зустрічним позовом вважають, що з 08.09.2017, після укладення договору дарування, дійсними фактичними власниками часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" стали ОСОБА_4 (частка 50 відсотків номінальною вартістю 10 250 гривень) та ОСОБА_7 (частка 50 відсотків номінальною вартістю 10 250 гривень). Також, позивачі за зустрічним позовом посилаються на те, що ОСОБА_6 не тільки не помилялася як відносно природи правочину, так і відносно прав та обов`язків сторін цього правочину, а бажала та всіляко прагнула настання саме тих наслідків, що передбачені правочином; ОСОБА_6 володіла всім обсягом інформації, необхідної для оцінки обставин, які впливали на прийняття нею рішення про укладення договору дарування, а деякі з цих обставин з невідомих мотивів навіть приховала від ОСОБА_4 . Позивачі за зустрічним позовом також вказали на те, що позовні вимоги ОСОБА_6 за первісним позовом є необґрунтованими та не доведені жодними доказами.

1.4. У зв`язку зі смертю позивачки (за первісним позовом) ОСОБА_6 , ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 апеляційне провадження у даній справі було зупинено до вирішення питання правонаступництва щодо її корпоративних прав.

Ухвалою суду від 26.01.2021 апеляційне провадження у даній справі було поновлено.

Ухвалою суду від 17.06.2021 до участі у справі було залучено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як правонаступників позивачки (за первісним позовом) - ОСОБА_6 .

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2020 первісний позов задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив з того, що фактичні обставини даної справи свідчать про те, що укладаючи договір дарування від 08.09.2017 позивачка помилялася щодо обсягу наявних у неї прав та помилково вважала, що подарувавши 50% статутного капіталу, у неї залишиться у власності інших 50%. Таким чином, на думку суду, позивачка фактично відчужила корпоративні права, які їй не належали, що відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", оформлених протоколом № 2 від 08.09.2017, суд зазначив, що вказані збори проводились з метою виконання п.8 договору дарування від 08.09.2017, тобто з метою внесення змін до установчих документів товариства у зв`язку із зміною складу учасників. В той же час, оскільки суд дійшов висновку про недійсність договору дарування від 08.09.2017, вказане тягне за собою необхідність визнання недійсними спірних рішень загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота".

Позовні вимоги ОСОБА_6 про скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців реєстраційних дій/записів, вчинених щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", за висновкам місцевого господарського суду є похідними від перших двох позовних вимог та стосуються відновлення становища, яке існувало у позивачки до порушення її прав, у зв`язку з чим спірна реєстраційна дія підлягає скасуванню.

У частині зустрічного позову суд першої інстанції зазначив, що встановлена недійсність договору дарування від 08.09.2017, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , а також недійсність рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017, оформлених протоколом № 2 означають, що до ОСОБА_4 не перейшли права на частку в статутному капіталі товариства, а тому правові підстави для визнання права власності на 50% статутного капіталу відсутні. Вказане виключає можливість задоволення зустрічних позовних вимог про визнання права власності.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2020 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.

Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2020 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, виходив з того, що дії ОСОБА_6 при укладенні з ОСОБА_4 договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017 не свідчать про наявність у них помилки у розумінні статті 229 Цивільного кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що висновок місцевого господарського суду про те, що позивачка фактично відчужила корпоративні права, які їй не належали - безпідставний, оскільки спірний договір був укладений у межах належної позивачці частки. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування державної реєстрації змін до установчих документів суд апеляційної інстанції відмовив, у зв`язку з недоведеністю позивачкою порушення її корпоративних прав. Разом з тим суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, проте з інших підстав, а саме: ОСОБА_4 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", про що переконливо та однозначно свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, отже відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на його частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" в розмірі 50% номінальною вартістю 10 250, 00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2020.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не застосував частину першу статті 334 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню, та не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19. Скаржниця звертає увагу на те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не було підписано акта приймання-передачі частки, що свідчить про відсутність її волевиявлення. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив чи був договір дарування реальним або консенсуальним, на що вказує та обставина, що лише 01.04.2019 ОСОБА_4 зареєстрував за собою частку в розмірі 50% статутного капіталу.

Іншою підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд встановив обставини щодо "свідомої недобросовісної поведінки" позивача на підставі недопустимих доказів. При цьому скаржниця зазначає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є лише його припущеннями, а доказів, які б їх підтверджували немає.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Теракота" (ідентифікаційний код 23885645) зареєстроване 29.01.1996 за адресою: АДРЕСА_1 . Основним видом діяльності товариства є будівництво житлових і нежитлових будівель.

В матеріалах справи є статут товариства, зареєстрований 03.07.2006, відповідно до пунктів 1.2 та 4.3 якого засновниками (учасниками) товариства є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із рівними частками у статутному капіталі, вартість кожної з яких становить 10 250, 00 грн.

Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, склад учасників товариства у різний час був таким:

- витяг, сформований станом на 01.01.2016 - учасниками товариства були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із рівними частками у статутному капіталі, розмір кожної яких становить 10 250, 00 грн;

- витяг, сформований станом на 22.06.2017 - ОСОБА_6 із розміром внеску до статутного капіталу у розмірі 20 500, 00 грн (державна реєстрація змін у складі засновників проведена 21.06.2017, номер запису №14151050010009388);

- витяг, сформований станом на 09.11.2017 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 із рівними частками у статутному капіталі, розмір кожної з яких становить 10 250, 00 грн (державна реєстрація змін у складі засновників проведена 29.09.2017, номер запису №14151050011009388);

- витяг, сформований станом на 31.03.2019 - ОСОБА_6 та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Рідний дім" із рівними частками у статутному капіталі, розмір кожної з яких становить 10 250, 00 грн (державна реєстрація змін у складі засновників проведена 20.12.2018, номер запису №14151050015009388);

- витяг, сформований станом на 06.04.2019 - ОСОБА_4 та Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Рідний дім" із рівними частками у статутному капіталі, розмір кожної з яких становить 10 250, 00 грн (державна реєстрація змін у складі засновників проведена 01.04.2019, номер запису №14151050016009388).

Керуючись частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу, суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи врахували обставини встановлені у іншій господарській справі - № 914/1480/17 за участю ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та ОСОБА_6 .

Враховуючи фактичні обставини, встановлені господарськими судами в справі №914/1480/17 та документи, які наявні у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідні зміни у складі учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" пов`язані із такими обставинами.

15.06.2017 (тобто, станом на момент, коли учасниками товариства були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", на яких була присутня лише один учасник товариства - ОСОБА_6 , та були прийняті такі рішення:

1) про виключення ОСОБА_7 з числа учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" на підставі статті 52 Закону України "Про господарські товариства";

2) про перерозподіл частки ОСОБА_7 в розмірі 50 відсотків номінальною вартістю 10 250 гривень на користь ОСОБА_6 , внаслідок чого, статутний капітал товариства залишити в розмірі 20 500, 00 грн, а частку ОСОБА_6 в статутному капіталі товариства збільшити до 20 500, 00 грн, що становить 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота";

3) про внесення змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" в частині визначення одноосібним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" з розміром частки 100 відсотків номінальною вартістю 20 500 гривень ОСОБА_6 .

Вказані рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" оформлені протоколом № 1 від 15.06.2017.

Виключення ОСОБА_7 відображено у реєстраційному записі у ЄДРЮОФОПГФ за №14151050010009388 від 21.06.2017.

18.07.2017 ОСОБА_7 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про визнання недійсними вказаних рішень загальних зборів учасників від 15.06.2017 та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 21.06.2017.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.07.2017 порушено провадження в справі №914/1480/17. У своїй ухвалі про порушення провадження суд вказав ОСОБА_6 як третю особу у тій справі.

У період, коли справа №914/1480/17 розглядалась у суді, а саме, 08.09.2017 між ОСОБА_6 (дарувальником), яка була учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та ОСОБА_4 (обдаровуваний) було укладено договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота".

Відповідно до умов договору дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв частину частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" в розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків статутного капіталу Товариства, що складає 10 250 (десять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Відповідно до п. 2 договору дарування дарувальник заявляє, що відчуження (дарування) ним частини своєї частки на користь обдаровуваного не порушує вимог статуту товариства.

Пунктом 3 договору передбачено, що право власності на частину частки статутного капіталу товариства, що відчужується (дарується) за даним договором, переходить до обдаровуваного з моменту державної реєстрації відповідних змін до статуту товариства.

Пунктом 4 договору передбачено, що разом з переходом права власності на зазначену частину частки в статутному капіталі до обдаровуваного переходять у відповідному обсязі всі права та обов`язки, що належали дарувальнику, передбачені установчими документами товариства та чинним законодавством.

У пункті 5 договору зазначено, що відповідно до статуту товариства, дарувальник є учасником (засновником) Товариства і володіє часткою в розмірі 100 (сто) відсотків статутного капіталу, що складає 20 500 (двадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Також, у договорі зазначено, що дарувальник свідчить, що зазначена частка на момент укладення даного договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не надана в заставу, не є предметом обтяження, в податковій заставі під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб щодо частки в статутному капіталі товариства відсутні, питання права власності на частку в статутному капіталі товариства не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеної частки в статутному капіталі Товариства відсутні (п.6 договору дарування).

Всі права та обов`язки учасника (засновника) товариства переходять до обдаровуваного з моменту державної реєстрації відповідних змін до статуту товариства (п. 9 договору).

Сторони у договорі дарування зазначили, що цей договір відповідає дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічною тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, що вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, що засвідчують особистими підписами на договорі.

На підставі договору дарування від 08.09.2017, згідно з протоколом загальних зборів учасників товариства №2 від 08.09.2017, ОСОБА_4 було прийнято до складу учасників із часткою у статутному капіталі у розмірі 50%. До матеріалів справи долучено копію згаданого протоколу, зі змісту якого вбачається, що на вказаних загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" 08.09.2017 був присутній єдиний учасник - ОСОБА_6 (в протоколі зазначено, що реальна частка в статутному капіталі становить 100 відсотків, кількість голосів 100 зі 100) та запрошений ОСОБА_4 .

На зборах прийнято рішення: 1) про прийняття до товариства нового учасника - ОСОБА_4 , який набув частку в статутному капіталі у зв`язку з відступленням частини належної частки ОСОБА_6 ; 2) про затвердження нової редакції статуту товариства.

У матеріалах справи наявна згадана редакція статуту, затверджена вказаним протоколом, відповідно до якої учасниками товариства є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 із рівними частками у статутному капіталі, вартість яких становить по 10 250, 00 грн.

Включення нового учасника відображене у реєстраційному записі у ЄДРЮОФОПГФ за №14151050011009388 від 29.09.2017.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №914/1480/17 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", що оформлене протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ "Теракота" від 15.06.2017 про: виключення учасника ОСОБА_7 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота"; визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота"; внесення змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", а також скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, проведених 21.06.2017 приватним нотаріусом Максимів Людмилою Данилівною в частині запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 14151050010009388 про зміну складу або інформації про засновників, вчиненого стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі №914/1480/17 рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2017 залишено без змін.

Ухвалюючи рішення у вказаній справі, суди виходили з того, що учасник ОСОБА_7 не був повідомлений про час та дату загальних зборів, а також з того, що оскаржуване рішення загальних зборів було прийнято за відсутності кворуму, необхідного для прийняття рішення.

З наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що запис №14151050010009388 від 21.06.2017 (відповідно до якого єдиним учасником товариства була ОСОБА_6 ) був скасований 26.03.2018 на підставі зазначених судових рішень.

Надалі, 14.12.2018 учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" ОСОБА_7 передав свою частку у статутному капіталі товариства на користь Обслуговуючого кооперативу ЖБК "Рідний дім" на підставі відповідного акта приймання-передачі частки.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо відсутності акту приймання-передачі частки

5.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував частину першу статті 334 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню та не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19. Скаржниця звертає увагу на те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не було підписано акта приймання-передачі частки, що свідчить про відсутність її волевиявлення. При цьому скаржниця посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу касаційного оскарження.

5.3. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною 1 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

У пункті 4 частині 1 статті 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи був врегульований статтею 147 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" (яка була чинною на момент укладення спірного договору). Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

У постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 911/2218/18 Верховний Суд зробив висновок, що право власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

5.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №906/1336/19, на яку посилається скаржник, наведено висновок, відповідно до якого за законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.

Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо.

Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників в ЄДРЮОФОПГФ має значення для третіх осіб, оскільки статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРЮОФОПГФ. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15, від 06 лютого 2019 року у справі №462/2646/17, від 19 червня 2019 року у справі №826/5806/17, від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18.

При цьому відповідно до пункту 10 частини 4 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, зокрема, такі документи: примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.

Тобто станом на момент виникнення спірних правовідносин факту укладення учасником товариства з обмеженою відповідальністю договору з іншою особою, яким відчужується частка у статутному капіталі, достатньо для переходу права власності на таку частку до набувача. При цьому Закон не вимагав додаткових документів, в тому числі акту приймання-передачі частки, для реєстрації такого переходу прав та, відповідно, змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

5.5. Як встановили суди попередніх інстанцій, 08.09.2017 між ОСОБА_6 (дарувальником), яка була учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та ОСОБА_4 (обдаровуваний) було укладено договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота".

Положення договору так само не передбачали вимоги щодо укладення сторонами акту приймання-передачі. Натомість пунктом 3 договору передбачено, що право власності на частину частки статутного капіталу товариства, що відчужується (дарується) за даним договором, переходить до обдаровуваного з моменту державної реєстрації відповідних змін до статуту товариства.

На підставі договору дарування від 08.09.2017, протоколом загальних зборів учасників товариства №2 від 08.09.2017, ОСОБА_4 було прийнято до складу учасників із часткою у статутному капіталі у розмірі 50%. До матеріалів справи долучено копію вказаного протоколу, зі змісту якого вбачається, що на вказаних загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" 08.09.2017 був присутній єдиний учасник - ОСОБА_6 (в протоколі зазначено, що реальна частка в статутному капіталі становить 100 відсотків, кількість голосів 100 зі 100) та запрошений ОСОБА_4 .

У матеріалах справи є згадана редакція статуту, затверджена вказаним протоколом, відповідно до якої учасниками товариства є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 із рівними частками у статутному капіталі, вартість яких становить по 10 250, 00 грн.

Включення нового учасника відображене у реєстраційному записі у ЄДРЮОФОПГФ за №14151050011009388 від 29.09.2017.

Тому Верховний Суд доходить до висновку, що доводи скаржника про відсутність волевиявлення ОСОБА_6 на відчуження нею частки не знайшли свого підтвердження, оскільки не узгоджуються з фактичними обставинами справи, встановленими судом апеляційної інстанції.

5.6. Враховуючи викладене та беручи до уваги обставин цієї справи, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19.

Щодо помилки позивача у обставинах, які мають істотне значення при укладенні договору

5.7. Як встановив суд апеляційної інстанції, первісний позов у цій справі обґрунтований тим, що оскаржуваний договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017 вчинено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Вказана помилка проявилась у тому, що ОСОБА_6 , укладаючи оскаржуваний договір, вважала себе власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та мала намір відчужити половину статутного капіталу і залишитися учасником товариства, який володіє другою половиною статутного капіталу.

5.8. Відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Виходячи з наведеного, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

5.9. Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, виходячи з наведеного, саме на позивача в цій справі покладено обов`язок доведення обставин, щодо яких вона помилилася як сторона правочину, а також доведення того, що така помилка має істотне значення.

5.10. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

В контексті наведених норм права, а також фактичних обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_6 при укладенні з ОСОБА_4 договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017 не свідчать про наявність у неї помилки у розумінні статті 229 Цивільного кодексу України.

5.11. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що твердження ОСОБА_6 , що вона станом на 08.09.2017 вважала себе власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та мала намір відчужити лише половину статутного капіталу не свідчать про добросовісність таких тверджень, а також про дотримання останньою засад справедливості, добросовісності та розумності у спірних правовідносинах. Так, у судових рішеннях у справі №914/1480/17 було встановлено, що виключення ОСОБА_7 зі складу учасників товариства було здійснено із грубими порушеннями чинного законодавства, а саме, без його належного повідомлення про проведення зборів, на яких його було виключено зі складу учасників, а також за відсутності кворуму на зборах для ухвалення відповідного рішення та без зазначення у протоколі зборів конкретної підстави для його виключення. Про ці обставини не могло не бути відомо ОСОБА_6 , яка фактично, одноособово ухвалила відповідне рішення та підписала протокол зборів від 15.06.2017.

Крім того, Верховний Суд враховує, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

5.12. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідна "помилка" позивачки виникла внаслідок її свідомої недобросовісної поведінки у спірних правовідносинах, внаслідок чого подальші негативні наслідки такої "помилки" не можуть бути покладені ані на ОСОБА_4 , ані на ОСОБА_7 .

Щодо недопустимих доказів

5.13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо "свідомої недобросовісної поведінки" позивача на підставі недопустимих доказів. Стверджує, що такі висновки суду апеляційної інстанції є лише його припущеннями, а доказів, які б їх підтверджували немає (посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу касаційного оскарження).

5.14. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду судової справи №914/1480/17, про яку позивачка була обізнана, про що свідчить явка її представника в судові засідання 03.08.2017, 19.09.2017, 27.09.2017 та 23.11.2017; також позивачка уклала спірний договір від 08.09.2017, у якому, зокрема, посилалась на те, що "питання права власності на частку в статутному капіталі товариства не є предметом судового розгляду" (пункт 6). Суд дійшов висновку, що вказані обставини свідчать про те, що позивачка (станом на момент ухвалення рішення - її правонаступники), не мають підстав посилатись на статтю 229 Цивільного кодексу України. Відповідна "помилка" позивачки виникла внаслідок її свідомої недобросовісної поведінки у спірних правовідносинах, внаслідок чого подальші негативні наслідки такої "помилки" не можуть бути покладені на інших осіб.

5.15. Відповідно до принципу змагальності, закріпленого у пункті 4 частини 3 статті 2 та у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має довести, що він не поширював відповідну інформацію або те, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Верховний Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №923/875/19, від 16 липня 2021 року у справі №916/2620/20, від 16 вересня 2021 року у справі №910/12930/18, від 13 жовтня 2021 року у справі №923/1379/20).

5.16. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17, від 31 березня 2021 року у справі №923/875/19, від 13 жовтня 2021 року у справі №923/1379/20).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

5.17. Як зазначалось вище, посилаючись на існування істотної помилки в розумінні статті 229 Цивільного кодексу України, що існувала під час укладення спірного договору, позивачка повинна була навести відповідні доводи, а також надати докази відповідно до статей 73 74 Господарського процесуального кодексу України, які, на її думку, доводять зазначену обставину та які є більш вагомими в порівнянні з доказами, наданими відповідачем. Врахування судом доказів відповідача як більш вірогідних в розумінні статті 79 Господарського процесуального кодексу України не свідчить про порушення судом вимог цього Кодексу.

Крім того, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів, скаржниця не зазначила, як саме докази вона вважає недопустимими та в чому саме, на її думку, полягає невідповідність таких доказів вимогам статті 77 Господарського кодексу України.

При цьому доводи скаржниці щодо ухвалення судом апеляційної інстанції рішення на підставі недопустимих доказів фактично зводяться до переоцінки тих доказів, що наявні у матеріалах справи. Така оцінка доказів знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду в розумінні статті 300 Господарського кодексу України.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє цей довід скаржниці.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №914/1967/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко