ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/2994/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: не з?явився
Відповідача : Заяць О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023
(головуючий - Плотніцький Б.Д., судді Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 17.05.2023
(суддя - Матвіїв Р.І.)
у справі №914/2994/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія»
до Приватного акціонерного товариства «Санаторно-готельний комплекс «Дніпро-Бескид»
про стягнення 2 527 519,98 грн за порушення зобов`язань по договору на постачання природного газу,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку із запланованим відрядженням судді Кібенко О.Р. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.12.2023.
Короткий зміст позовних вимог
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія»(далі - ТОВ«ЙЕ Енергія», позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Санаторно-готельний комплекс «Дніпро-Бескид» (далі - ПрАТ «Дніпро-Бескид», відповідач) про стягнення 2 527 519,98 грн заборгованості.
3. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу, щодо своєчасної оплати природного газу, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача, з урахуванням 231.402,24 грн інфляційних втрат, 28.443,55 грн 3 % річних, 431.786,91 грн пені.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4.Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.05.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1.835.887,28 грн боргу, 231.402,24 грн інфляційних втрат, 2 844,36 грн 3 % річних. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 25.599,20 грн 3 % річних і 431.786,91 грн пені. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.05.2023 на вісім місяців з дня ухвалення рішення.
5. Судове рішення мотивовано тим, що судами встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1.835.887,28 грн за поставлений позивачем природний газ, з січня по лютий 2022 року. У зв`язку з чим, суди вказали на наявність підстав для стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, та пені.
Разом з цим, суди посилаючись на положення ст. 617 Цивільного кодексу України, та враховуючи характер здійснюваної відповідачем діяльності у спірний період, зазначили, що між виникненням у відповідача заборгованості та форс-мажорними обставинами введенням воєнного стану на території України доведено причинно-наслідковий зв`язок, отже, наявні об`єктивні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання, відповідно в задоволенні позовної вимоги про стягнення 431.786,91 грн пені суди відмовили.
Розмір нарахованих позивачем інфляційних втрат судами перевірено та встановлено правильність їх розрахунку, а тому суди задовольнили позов в частині стягнення інфляційних втрат.
Водночас, суди скориставшись правом, передбаченим положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, на зменшення заявлених до стягнення 3% річних, зробили висновок, що в даному випадку обґрунтованим та підставним буде зменшення розміру нарахованих 3 % річних на 90% до суми 2.844, 36 грн. Крім того, суди вказали на наявність підстав для відстрочення виконання рішення на вісім місяців, з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції, на підставі положень ст. 331 ГПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині 25.599,20 грн 3 % річних, 431.786,91 грн пені та відстрочення виконання рішення на вісім місяців з дня ухвалення рішення, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення вказаної частини вимог, відмовивши у задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення.
7. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та вказує на неврахування судами при прийнятті судових рішень правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 26.07.2023 у справі № 909/1043/21, від 23.03.2023 у справі № 920/505/22, щодо обґрунтування наявності форс-мажорних обставин саме для відповідача у справі, враховуючи відсутність у матеріалах справи сертифікату Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України), сам факт введення воєнного стану не може бути правовою підставою для невиконання зобов`язань.
8. Скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо надання відстрочення виконання рішення, без дотримання балансу інтересів сторін та без надання відповідачем доказів можливості виконання такого рішення після закінчення терміну такого відстрочення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.12.2019 між ТОВ «РГК Трейдінг» (постачальник) та ПрАТ«Санаторно-готельний комплекс «Дніпро-Бескид» (споживач) укладено договір № 41АР167-1487-19 (далі - договір) про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2019 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
11. Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання - передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання - передачі природного газу (п. 2.5.3). У випадку відмови від підписання акта приймання - передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника (п. 2.5.4). Сторони домовились, що до моменту обміну оригіналами актів скановані копії підписаних сторонами актів, надіслані сторонами одна одній по електронній пошті, мають силу оригіналу (п. 2.5.5).
12. Ціна одного кубічного метру природного газу становить 6,348992 грн (п. 3.2).
13. Відповідно до п. 4.2 договору остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним.
14. Додатковою угодою № 3 від 03.03.2020 сторони внесли зміни в договір постачання природного газу щодо найменування та реквізитів постачальника, вказали: «Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄГАЗ», а додатковою угодою № 12 від 02.10.2020 вказали «Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія».
15. Додатковою угодою № 28 від 15.12.2021 сторонами змінено плановий обсяг постачання газу та визначено обсяг на 2022 рік.
16. Додатковою угодою № 29 від 29.12.2021 змінено умови п. 3.3 договору стосовно узгодження ціни на 2022 рік, починаючи з 01.01.2022 по 31.01.2022, в розмірі 66,46389120 грн. Крім цього, викладено в новій редакції п. 3.3.1 договору: «в разі порушення Споживачем графіку оплата, визначеного п. 4.2. цього Договору, більше ніж на 3 (три) банківські дні, Постачальник в односторонньому порядку встановлює ціну кубічного метру газу без урахування податку на додану вартість на рівні: 55,33333333 гривень, крім того компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600 гривень. Ціна одного кубічного метру природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 55,46990933 гривень. Податок на додану вартість становить 11,09398187 гривень. Всього ціна одного кубічного метру природного газу становить 66,56389120 гривень.».
17. Додатковими угодами сторони внесли такі зміни:
- № 30 від 19.01.2022 змінено умови п. 3.3 договору стосовно узгодження ціни, починаючи з лютого 2022, в розмірі 38,86389120 грн, а відповідно до п. 3.3.1 договору 38,96389120 грн;
- № 31 від 28.02.2022 змінено умови п. 3.3 договору стосовно узгодження ціни, починаючи з березня 2022, в розмірі 49,16389120 грн, а відповідно до п. 3.3.1 договору 50,16389120 грн;
- № 32 від 09.03.2022 змінено ціну, починаючи з 01.03.2022, - 49,14899200 грн, а відповідно до п. 3.3.1 договору 49,24899200 грн. Вказана додаткова угода підписана сторонами у сервісі «Вчасно» 27.05.2022. Відповідно до п. 3 угоди така набирає чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на правовідносини, що складаються з 01.03.2022 і діє протягом строку дії договору;
- № 33 від 30.04.2022 змінено ціну, починаючи з 01.05.2022, - 49,16389120 грн, а відповідно до п. 3.3.1 договору 50,16389120 грн. Вказана додаткова угода підписана сторонами у сервісі «Вчасно» 08.06.2022. Відповідно до п. 3 угоди така набирає чинності з дати її підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом строку дії договору;
- № 34 від 31.05.2022 змінено ціну, починаючи з 01.06.2022, - 39,16389120 грн, а відповідно до п. 3.3.1 договору 40,16389120 грн. Вказана додаткова угода підписана сторонами у сервісі «Вчасно» 27.05.2022. Відповідно до п. 3 угоди така набирає чинності з дати її підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом строку дії договору.
18. Відповідно до підписаних з використанням електронних цифрових підписів актів приймання передачі природного газу від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 31.03.2022, від 30.04.2022, від 31.05.2022, від 30.06.2022, від 31.07.2022 споживачу надано природний газ на загальну суму 5 398 414,97 грн.
19. Відповідно до оборотно - сальдової відомості по рахунку 361, за січень-вересень 2022, відповідачем здійснено часткові оплати отриманого природного газу, а саме в розмірі 3 550 000,00 грн. Крім цього, сальдо по кредиту на початок періоду становило 12 527,69 грн. Тому не оплаченими залишаються послуги в розмірі 1 835 887,28 грн.
20. Наказом відповідача № 8-0 від 24.02.2022 «Про часткове відновлення роботи в умовах воєнного стану» відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст. 71 Кодексу законів про працю України та для тимчасового розміщення громадян, що постраждали від російської агресії та з тимчасово окупованих територій, наказано відновити роботу спальних корпусів санаторно-готельного комплексу з 25.02.2022 для тимчасового розміщення постраждалих осіб під час воєнної агресії росії.
21. Надалі наказом № 37-ОВ від 01.06.2022 «Про часткове відновлення роботи», у зв`язку з відновленням роботи, в умовах військового стану наказано з 01.06.2022 частково відновити роботу ПрАТ СГК «Дніпро-Бескид» по наданню санаторно-лікувальних послуг, а саме лікувально-діагностичного відділення, їдальні, а одночасно з метою економії та раціонального використання коштів на енергоресурси, воду, інше обслуговування призупинити тимчасово експлуатацію корпусу «Бескид», забезпечивши переміщення відпочиваючих в корпус «Дніпро».
22. Згідно з наказом відповідача від 25.10.2022 року «Про тимчасове призупинення діяльності Товариства» призупинено експлуатацію санаторно-готельного комплексу, починаючи з 25.10.2022 по 01.11.2022 поетапно.
23. Відповідач на підтвердження тяжкого фінансового стану і наявності у нього грошових зобов`язань перед іншими контрагентами та бюджетом надав: довідку про взаєморозрахунки по податках та обов`язкових платежах за 2022 рік (разом сплачено 4 701 527,83 грн), довідку про взаєморозрахунки за кредитом у АТ «Альфа-Банк» (договір CDMB000176/1 від 08.04.2021 зі строком дії до 13.04.2022), за яким борг на 01.01.2022 становив 498 399,98 грн, довідку про взаєморозрахунки по комунальних платежах і інших основних кредиторах, сплачені у 2022 на загальну суму 18 110 826,41 грн, попередження ТОВ «Львівенергозбут» від 16.01.2023 про припинення постачання електроенергії через заборгованість в розмірі 749 012,15 грн, за період 01.10.2022 - 31.12.2022, довідку про фінансовий стан товариства від 10.01.2023 про збитки в сумі 7 623 814,32 грн на 01.12.2022, довідку від 10.02.2023 про збитки відповідно до фінансової звітності в розмірі 9 501 352,00 грн станом на 01.01.2022, довідку про взаєморозрахунки з ТОВ «ЙЕ Енергія» з 01.01.2022, а саме з лютого по серпень 2022 на загальну суму 3 550 000,00 грн, на підтвердження чого долучено також платіжні інструкції за лютий - серпень 2022 року.
24. Відповідач на підтвердження обставини неприбутковості товариства також подав накази ПрАТ «Санаторно-готельний комплекс «Дніпро-Бескид» від 17.03.2020 про часткове призупинення діяльності товариства з 23.03.2020 до закінчення оголошення карантину; від 15.07.2020 про часткове відновлення роботи товариства по наданню санаторно-лікувальних послуг; від 31.11.2020 про часткове призупинення роботи товариства з 31.11.2020; від 05.11.2021 про часткове призупинення діяльності товариства з 08.11.2021 до закінчення опалювального сезону та карантинних обмежень.
Позиція Верховного Суду
25. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
26. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
27. Судові рішення оскаржуються позивачем тільки в частині відмови у позові про стягнення пені, 3 % річних та відстрочення виконання рішення суду, отже, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат судові рішення касаційним судом не переглядаються.
28. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у позові про стягнення пені, посилались на положення ст. 617 Цивільного кодексу України, та зазначали, що:
- загальновідомим є факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022, що підтверджується висновком ТПП України у листі від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, в якому ТПП визнала форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, у зв`язку з чим, суд не ставить під сумнів вимушене позапланове відновлення відповідачем своєї діяльності в лютому 2022 року, зважаючи на необхідність надання послуг окремим категоріям населення у воєнний стан. Зазначене, у свою чергу, зумовило значне споживання природного газу, так як відповідно до актів приймання - передачі природного газу в лютому спожито 6 434,02 куб. м із замовлених 5 000 куб. м, в березні 65 000,02 куб. м із замовлених 5 000 куб. м, в квітні 26 666,31 куб. м із заявлених 10 000 куб. м. Тобто споживання відповідачем значного об`єму природного газу у спірний період, за який утворилась заборгованість, зумовлене незалежними від відповідача обставинами, непередбачуваними та загальновідомими;
- відповідно до п. 5.4 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку;
- судами проаналізовано надані відповідачем докази, на підтвердження форс - мажорних обставин, зокрема, Наказ відповідача № 8-0 від 24.02.2022 «Про часткове відновлення роботи в умовах воєнного стану», прийнятий на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яким наказано відновити роботу спальних корпусів санаторно-готельного комплексу з 25.02.2022 для тимчасового розміщення постраждалих осіб під час воєнної агресії росії, а також, докази про тяжкий фінансовий стан і наявність у відповідача грошових зобов`язань перед іншими контрагентами та бюджетом, зокрема, довідку про взаєморозрахунки по податках та обов`язкових платежах за 2022 рік (разом сплачено 4 701 527,83 грн), довідку про взаєморозрахунки за кредитом у АТ «Альфа-Банк» (договір CDMB000176/1 від 08.04.2021 зі строком дії 13.04.2022), за яким борг на 01.01.2022 становив 498 399,98 грн, довідку про взаєморозрахунки по комунальних платежах і інших основних кредиторах, сплачені у 2022 на загальну суму 18 110 826,41 грн, попередження ТзОВ «Львівенергозбут» від 16.01.2023 про припинення постачання електроенергії через заборгованість в розмірі 749 012,15 грн за період 01.10.2022 - 31.12.2022, довідку про фінансовий стан товариства від 10.01.2023 про збитки в сумі 7 623 814,32 грн на 01.12.2022, від 10.02.2023 про збитки відповідно до фінансової звітності в розмірі 9 501 352,00 грн станом на 01.01.2022, довідку про взаєморозрахунки з ТОВ «ЙЕ Енергія» з 01.01.2022, а саме з лютого по серпень 2022 року на загальну суму 3 550 000,00 грн, на підтвердження чого долучено також платіжні інструкції за лютий - серпень 2022;
- таким чином, апеляційний суд встановив, що наявність форс-мажорних обставин у цій справі обумовлена повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану та призвело до тимчасової окупації частини територій, зазначене вплинуло на господарську діяльність відповідача.
29. Враховуючи наведені відповідачем обставини і характер здійснюваної діяльності у спірний період, суди зробили висновки, що між виникненням у відповідача заборгованості та форс-мажорними обставинами введенням воєнного стану доведено причинно-наслідковий зв`язок, тому наявні об`єктивні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі заявленої до стягнення пені, отже, суди відмовили в задоволенні позовної вимоги про стягнення 431 786,91 грн пені.
30. Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.
31. Як вказувалось, у касаційній скарзі скаржник посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди неправильно застосували положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, та не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 26.07.2023 у справі № 909/1043/21, від 23.03.2023 у справі № 920/505/22, щодо обґрунтування наявності форс-мажорних обставин саме для відповідача у справі, враховуючи відсутність у матеріалах справи сертифікату ТПП, сам факт введення воєнного стану не може бути правовою підставою для невиконання зобов`язань.
Крім того, скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо надання відстрочення виконання рішення без дотримання балансу інтересів сторін та без надання відповідачем доказів можливості виконання такого рішення після закінчення терміну такого відстрочення.
32. Касаційний суд проаналізувавши доводи касаційної скарги вважає їх обґрунтованими.
33. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
34. Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
35. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
36. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).
41.Згідно з нормами статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
37. За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).
38. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
39. Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
40. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
42. Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
43. За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).
42. Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
43. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
44. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
45. Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
46. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
47. У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».
48. У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що:
«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.»
49. Посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, суди не звернули уваги, що такий лист адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.
50. Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
51.Оскільки дія листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. поширюється абсолютно на всіх суб`єктів господарювання, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій інстанції про те, що факт настання форс-мажору саме для відповідача у справі підтверджено таким листом.
52. Верховний Суд звертає увагу, що ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
53. Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.
54. В матеріалах справи відсутній такий сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі.
55. Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.
56. Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, на неврахування якого судами посилається скаржник у касаційній скарзі.
57. Тоді як суди не врахувавши зазначеного, вдались до формального перерахунку усіх наданих відповідачем доказів на підтвердження наявності у нього форс- мажорних обставин. Так, судами не було належним чином оцінено надані відповідачем докази, а саме їх пов`язаність з обставинами неможливості виконання відповідачем зобов`язань саме за договором укладеним сторонами. При цьому, суди не звернули увагу, що частина довідок про заборгованість по кредиту, про збиткову діяльність, стосується періоду до 24.02.2022, тобто до введення воєнного стану на території України.
58. Крім того, посилаючись на наказ відповідача «Про часткове відновлення роботи в умовах воєнного стану» від 24.02.2022, судами не було досліджено та встановлено, яким саме категоріям громадян надавались послуги відповідачем, на яких умовах, та як це вплинуло на виконання зобов`язань за договором між сторонами справи.
59. Крім того, суди не надали належної правової оцінки факту відсутності сертифікату ТПП України в матеріалах справи, яким підтверджено форс -мажорні обставини, саме за договором укладеним сторонами. Як і не досліджено, обставин повідомлення позивача відповідачем про виникнення форс - мажорних обставин у правовідносинах сторін.
60. Тоді як повідомлення про форс - мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22).
61. Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
62. Судами встановлено, що за умовами пункту п. 5.4. договору, укладеному сторонами, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку.
63. Водночас, суди встановивши, що у договорі сторонами обумовлено можливість звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили, не звернули уваги, що цим же п. 5.4. договору визначено, що засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку.
64. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі Nє 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі Nє 914/385/18, від 10.04.2019 у справі Nє 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі Nє 915/641/18, від 03.08.2022 у справі Nє 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі Nє 904/3469/21.
65. Не врахувавши вищезазначеного суди фактично необґрунтовано та безпідставно звільнили відповідача від відповідальності, вдавшись при цьому до суперечливих висновків, оскільки, судами було встановлено порушення відповідачем зобов`язань за договором.
66. Крім того, як зазначалось скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, вказує на неправомірність зменшення судами 3% річних на 90 %.
67. Проаналізувавши такі доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає наступне.
68. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
69. Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
70. Водночас, згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
71. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
72. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зменшили на 90 % нараховані позивачем 3 % річних. При цьому, суди зазначили, що інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв`язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. Зазначаючи такі висновки, суди керувалися правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20.
73. Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
74. Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 924/441/20, на яку посилались суди, Суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.»
75. Однак, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши загальний висновок Верховного Суду у справах № 902/417/18 та № 924/441/20 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернули увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
76. Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбачену частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 %, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.
77. У справі № 924/441/20 сторонами також було погоджено у договорі іншу ніж встановлено положеннями частини 2 статті 625 ЦК України процентну ставку відсотків річних, і визначено її на рівні 50 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання, і суди, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, прийняли рішення про зменшення розміру нарахованих відсотків річних на 30 %.
78. Отже, справи № 902/417/18 та № 924/441/20 не є подібними до справи № 914/2994/22, оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, тому суди попередніх інстанцій помилково зменшили на 90% розмір 3% річних, встановлений законодавством.
79. При цьому, суди не врахували, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
80. Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
81. Водночас, у справі, яка переглядається Судом, суди встановили, що позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто розмір передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 ЦК України), отже, в даному випадку були відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, а тому суди неправильно застосували положення ст.ст. 551 625 ЦК України та ст. 233 ГК України (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
82. Таким чином, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки, обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом.
83. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.
84. За змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
85. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
86. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
87. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
88. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.
89. Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
90. За змістом статей 7 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
91. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.
92. Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.
93. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судами не дотримано.
94. Крім того, скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо надання відстрочення виконання рішення без дотримання балансу інтересів сторін та без надання відповідачем доказів можливості виконання такого рішення після закінчення терміну такого відстрочення.
95. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
96. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
97. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
98. Частинами 1 та 5 ст. 331 ГПК передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
99. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 ст. 331 ГПК).
100. Питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).
101. Зважаючи, що касаційним судом встановлено неналежне дослідження обставин справи та доказів на які посилався відповідач у справі, що відповідно може вплинути і на з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін при наданні відстрочки виконання рішення, Верховний Суд не вбачає підстав для викладення відповідного правового висновку у даній справі щодо застосування вказаних положень, оскільки судами не повністю встановлено обставини справи.
102. Зважаючи, що судами попередніх інстанцій в повній мірі не було досліджено всіх обставини справи щодо вимоги про стягнення пені, при цьому, судами неправильно застосовано положення ст.ст. 551 625 ЦК України та ст. 233 ГК України та не враховано правових висновків щодо застосування цих положень, при зменшенні 3 % річних, які передбачені положеннями ст. 625 ЦК України, касаційний суд вказує на необхідність часткового скасування судових рішень щодо відмови у стягненні 25 599,20 грн 3% річних, пені у розмір 431 786, 91 грн та відстрочення виконання рішення у справі на вісім місяців, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки Верховного Суду
103. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
104. У частині 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
105. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
106. З огляду на те, що Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснений за результатами розгляду справи.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.05.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №914/2994/22 в частині відмови у стягненні трьох відсотків річних у розмірі 25 599, 20, грн, пені у розмір 431 786, 91 грн, та відстрочення виконання рішення на вісім місяців скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
Г.О. Вронська