ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 914/520/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Ковалишин (Павлової) З. П. (у порядку самопредставництва),
відповідача-1 - Бойко В. В. (адвокат),
відповідача-2 - не з'явилися,
третьої особи-1 - Чижович І. З. (у порядку самопредставництва),
третьої особи-2 - Кавалець Л. П. (у порядку самопредставництва),
третьої особи-3 - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" на рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 (суддя Манюк П. Т.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 (головуючий - Скрипчук О. С., судді Зварич О. В., Кравчук Н. М.) у справі
за позовом Львівської міської ради
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю ″Сюрприз″,
2) державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Душека Ігора Михайловича,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
2) Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області,
про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У березні 2018 року Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, Міськрада) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.10.2018) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" (далі - ТОВ "Сюрприз", Товариство) та державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міськради Душека Ігора Михайловича (далі - держреєстратор) про: 1) витребування з чужого незаконного володіння Товариства нежитлового приміщення площею 98,5 кв.м. (далі - спірне майно, спірне приміщення), розташованого по вул. Б. Лепкого, 16 у м. Львові, та зобов'язання ТОВ "Сюрприз" повернути спірне майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; 2)скасування рішення держреєстратора від 02.11.2017 № 37989442 про державну реєстрацію права власності ТОВ "Сюрприз" на об'єкт нерухомого майна - спірне приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1400551346101) (далі - оспорюване рішення, рішення держреєстратора від 02.11.2017) із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що 11.07.2016 на підставі ухвали Львівської міськради від 27.12.2001 № 1404 "Про впорядкування окремих питань права власності на об'єкти нерухомого майна" та рішення виконавчого комітету Львівської міськради від 17.06.2011 № 614 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення" за Міськрадою було зареєстровано право комунальної власності на будинок, об'єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 2533,4 кв.м., що розташований за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого,16, в тому числі на спірне приміщення, а у подальшому позивачу стало відомо, що згідно з рішенням держреєстратора від 02.11.2017 спірне майно було зареєстровано за ТОВ "Сюрприз" на підставі акта приймання-передачі майна від 28.04.1997 № 159-А та свідоцтва на власність від 25.04.1997 № 159-А, виданих Представництвом Фонду державного майна України у м. Львові (далі - Представництво ФДМУ у м. Львові), натомість Львівська міськрада не приймала рішення про відчуження спірного приміщення в порядку приватизації. Крім того, свідоцтво № 159-А на власність було видано ТОВ "Сюрприз" 25.04.1997, а акт приймання-передачі нерухомого майна складено 28.04.1997 відповідно до цього свідоцтва, а не відповідно до договору купівлі-продажу. Такий порядок отримання документів суперечить чинному на дату їх видачі законодавству, відповідно до якого спочатку мав укладатися договір купівлі-продажу, а на його підставі - підписуватися акт прийому-передачі майна, і лише після цього видаватися свідоцтво про власність. Отже, спірне майно вибуло з володіння власника (територіальної громади м. Львова) поза його волею.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 позовні вимоги задоволено повністю.
4. Рішення мотивоване доведеністю факту незаконного вибуття спірного майна з комунальної власності територіальної громади м. Львова поза її волею, відсутності його приватизації у 1995- 1997рр., а також тим, що наявне користування ТОВ "Сюрприз" спірним приміщенням перешкоджає власнику у володінні та користуванні його майном.
Відхиляючи заяву ТОВ "Сюрприз" від 22.08.2018 про застосування позовної давності, суд зазначив про недоведеність наявності об'єктивних обставин, за яких позивач міг довідатися про порушення свого права до моменту державної реєстрації за Товариством права приватної власності на спірне приміщення, оскільки ТОВ "Сюрприз" не надало суду доказів на підтвердження фактичного володіння та використання спірного приміщення у період із моменту підписання акта приймання-передачі від 28.04.1997 до моменту реєстрації права приватної власності (02.11.2017), здійснення покращення цього нерухомого майна чи інших дій, які свідчили би про наявність використання спірного приміщення іншою особою та які дали би позивачу змогу встановити особу такого користувача.
5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 змінено рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини цього рішення у такій редакції: "Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" (79007, м. Львів, вул. Б. Лепкого, б. 16, код ЄДРПОУ 06725046) нежитлові приміщення загальною площею 98,5 кв.м., за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1400551346101) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896)". У решті рішення залишено без змін.
6. Постанова мотивована посиланням на положення статей 181 317 318 331 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 3, 4, 10, 18, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 7, 25 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у редакції, чинній станом на 29.12.1995, та статей 20 91 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог віндикаційного позову, оскільки: 1) рішення держреєстратора від 11.07.2016 щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міськрадою на весь будинок загальною площею 2533,4 кв.м., що розташований за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого ,16, є чинним та у судовому порядку не оскаржувалося; 2) через неналежне виконання держреєстратором своїх обов'язків під час розгляду заяви ТОВ "Сюрприз" про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення та прийняття оспорюваного рішення держреєстратор залишив поза увагою факт реєстрації права власності Львівської міськради на увесь нежитловий будинок по вул. Б. Лепкого, 16 у м. Львові, що призвело до подвійної державної реєстрації права, тоді як одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один об'єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право власності на зазначений будинок зареєстровано первинно та не було припинено.
При цьому суд апеляційної інстанції в обґрунтування висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення від 21.01.2019 зазначив, що суд першої інстанції помилково одночасно витребував із чужого незаконного володіння ТОВ "Сюрприз" спірне приміщення та зобов'язав повернути це майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міськради, адже зазначені вимоги виключають одна одну.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Сюрприз" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій положень статей 257 261 319 388 ЦК України та статей 74 86 236 ГПК України, наголошуючи, що: 1)приватизація спірного приміщення способом викупу була передбачена у додатку № 8 до ухвали Львівської міськради від 25.07.1995 № 168 "Про деякі питання щодо проведення приватизації об'єктів комунальної власності у м. Львові", у розділі "Побутове обслуговування" якого під № 96 зазначено це приміщення; 2) суди не надали належної оцінки як виданим Товариству свідоцтву на власність від 25.04.1997 № 159-А і акту приймання-передачі від 28.04.1997, оригінали яких оглядав суд першої інстанції, так і технічному паспорту на приміщення ТОВ "Сюрприз" від 21.05.2000 (інвентарний № 147) у сукупності з іншими доказами у справі; 3) суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували позовну давність до позовних вимог про витребування майна з огляду на обізнаність Міськради не пізніше листопада 2011 року про порушення своїх прав під час передачі спірного приміщення у безкоштовне користування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Львівській області (далі - ТУ ДСА у Львівській області) за договором позички від 02.11.2011 № Г- 8003- 11, укладеним з Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міськради (далі - Управління), позаяк Товариство на той час не допускало ТУ ДСА у Львівській області до володіння та користування спірним майном, вважаючи його своєю власністю.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Львівська міськрада у відзиві на касаційну скаргу, а також ТУ ДСА у Львівській області у поясненнях до касаційної скарги просять відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові. Зокрема, Міськрада зазначає про обґрунтоване незастосування місцевим судом позовної давності зважаючи на підтвердження факту замурування Товариством проходу до спірного приміщення лише з часу складання комісією Управління акта перевірки від 19.06.2018 № 377-НП/18.
Розгляд справи Верховним Судом
10. Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ ″Сюрприз″ на рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 914/520/18 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 10.09.2019.
11. Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2019 провадження за касаційною скаргою ТОВ ″Сюрприз″ на рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 914/520/18 зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах в іншій справі № 914/3224/16.
12. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2019 поновлено касаційне провадження у справі № 914/520/18 за касаційною скаргою ТОВ ″Сюрприз″ на рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції на 21.01.2020.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13. На підставі ухвали Львівської міськради від 27.12.2001 № 1404 "Про впорядкування окремих питань права власності на об'єкти нерухомого майна" до власності територіальної громади м. Львова було зараховано будинок на вул. Б. Лепкого, 16 у м. Львові.
14. 17.06.2011 виконавчий комітет Львівської міськради прийняв рішення № 614 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення", згідно з яким оформлено територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міськради право комунальної власності на нежитлові приміщення загальною площею 92,8 кв.м. та 127,1 кв.м. по вул. Б. Лепкого, 16 у м. Львові.
15. Згідно з інформаційною довідкою від 05.02.2018 № 112895939 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:
16.07.2004 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міськради зареєстровано право комунальної власності на будинок загальною площею 2502 кв.м., розташований за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16 (підстава: ухвала Львівської міськради від 27.12.2001 № 1404);
22.07.2011 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міськради зареєстровано право комунальної власності на нежитлові приміщення площею 92,8 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16 (підстава: свідоцтво про право власності від 17.06.2011 № Г-03960, видане виконавчим комітетом Львівської міськради згідно з рішенням від 17.06.2011 № 614);
25.07.2011 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міськради зареєстровано право комунальної власності на нежитлове приміщення площею 127,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16 (підстава: свідоцтво про право власності від 17.06.2011 № Г- 03960, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням від 17.06.2011 № 614);
11.07.2016 за Львівською міськрадою зареєстровано право комунальної власності на будинок, об'єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 2533,4 кв.м., розташований за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16 (підстава: ухвала Львівської міськради від 27.12.2001 № 1404; додаткові відомості: загальна площа будинку змінилась з 2502 кв.м. на 2533,4 кв.м. внаслідок переобмірів та перерахунку площ згідно з довідкою ОКП БТІ та ЕО від 26.01.2016 № 202 вих.- 2250);
02.11.2017 за ТОВ "Сюрприз" зареєстровано право приватної власності на спірне приміщення (підстава: акт приймання-передачі нерухомого майна від 28.04.1997, серія та номер 159-А, свідоцтво на власність від 25.04.1997 серія та номер 159-А, видане Представництвом ФДМУ у м. Львові).
16. Спірне приміщення є частиною нежитлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16, яке Управління надавало у користування ТУ ДСА у Львівській області згідно з договором позички від 02.11.2011 № Г- 8003- 11 (цей договір пройшов державну реєстрацію 02.11.2011, що підтверджується витягом про реєстрацію у Державному реєстрі правочинів за № 10593310).
У свою чергу, ТОВ "Сюрприз" на підставі договору оренди від 22.12.2016 № Г- 10341- 16, укладеного з Управлінням, користується нежитловим приміщенням загальною площею 33,9 кв.м., розташованим за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16, яке не належить до спірного приміщення.
17. У листі Державного архіву Львівської області від 12.12.2017 № 647/01- 22(а), надісланому у відповідь на запит Управління, зазначено, що у документах Представництва ФДМУ у м. Львові не виявлено справи про приватизацію приміщення площею 98,5 кв.м., покупцем якого виступало би ТОВ "Сюрприз".
У матеріалах справи також міститься акт комісії Управління від 18.06.2018 № 377-нп/18 про проведення перевірки приміщень загальною площею 1667,1 кв.м. по вул. Б. Лепкого, 16 у м. Львові, які на підставі договору позички від 02.11.2011 № Г- 8003- 11 перебувають у користуванні ТУ ДСА у Львівській області. В акті зазначено, що за результатами проведеного обстеження цього приміщення було встановлено, що доступ до приміщень підвалу інд. 1- 4, 1- 5, 1- 6, 1- 7, 1- 8, 1- 9 (спірне приміщення) здійснюється через приміщення інд. 1- 1, яке перебуває у користуванні ТОВ "Сюрприз" на підставі договору оренди від 22.12.2016 № Г- 10341- 16. В акті також зазначено, що доступу до спірного приміщення з боку приміщень інд. ХІV та 1- 6 немає, оскільки ТОВ "Сюрприз" замурувало прохід. У додатку № 1 до акта № 377-нп/18 зазначено про відсутність ключів від коридору спільного користування інд. 1- 1, з якого здійснюється доступ до спірного приміщення підвалу інд. 1- 4, 1- 9. Таким чином, лише ТОВ "Сюрприз" має доступ до спірного приміщення з боку орендованого ним приміщення інд. 1- 1 на підставі договору оренди від 22.12.2016 № Г- 10341- 16.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі вимоги і доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
19. Частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 02.11.2019) передбачено, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб`єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.
91) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Отже, одним з обов'язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від відповідних органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.
20. У статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Зокрема, у пункті 5 частини 1 цієї статті зазначено, що у державній реєстрації прав може бути відмовлено, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
21. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, рішення державного реєстратора від 11.07.2016 щодо реєстрації права комунальної власності за Львівською міськрадою на увесь нежитловий будинок загальною площею 2533,4 кв.м., розташований за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16, є чинним та у судовому порядку не оскаржувалося.
Наявність такої суперечності між заявленим ТОВ "Сюрприз" правом щодо частини будинку (спірного приміщення площею 98,5 кв.м.), розташованого за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16, та вже зареєстрованим правом Львівської міськради на увесь будинок, розташований за цією адресою, у розумінні положень пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для відмови у державній реєстрації прав.
22. Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що через неналежне виконання держреєстратором своїх обов'язків під час розгляду заяви ТОВ "Сюрприз" про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення та прийняття оспорюваного рішення держреєстратор залишив поза увагою факт реєстрації права власності Львівської міськради на увесь нежитловий будинок по вул. Б. Лепкого, 16 у м. Львові, що призвело до подвійної державної реєстрації речового права.
Адже одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об'єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право власності на будинок зареєстровано первинно та не припинялося (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 07.08.2019 у справі № 193/11/17 та від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц).
23. За таких обставин касаційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування рішення держреєстратора від 02.11.2017 № 37989442, яким здійснено незаконну (подвійну) державну реєстрацію за ТОВ "Сюрприз" права власності на частину будівлі - нежитлове приміщення загальною площею 98,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Львів, вул. Б. Лепкого, 16.
24. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
25. Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
26. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
27. Отже, колегія суддів зазначає, що належним способом захисту права неволодіючого власника є саме віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння.
28. Статтею 330 ЦК України передбачено, що у разі якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
29. Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
30. Отже, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння, закон ставить у залежність насамперед від того, чи є володілець майна добросовісним або недобросовісним його набувачем.
31. ТОВ "Сюрприз" не заперечує факту користування спірним приміщенням.
32. З огляду на достеменне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій тих обставин, що з 11.07.2016 власником спірного приміщення є Львівська міськрада, а ТОВ "Сюрприз" володіє спірним приміщенням і створює перешкоди власнику у володінні та користуванні його майном без належних правових підстав, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування із чужого незаконного володіння Товариства нежитлового приміщення, належного позивачу.
33. Спростовуючи посилання скаржника на копію договору купівлі-продажу від 29.12.1995 № 159-А, викладену на нотаріальному бланку АВО № 974944, та видані Представництвом ФДМУ у м. Львові свідоцтво на власність від 25.04.1997 № 159-А та акт приймання-передачі від 28.04.1997 як докази набуття Товариством спірного приміщення за результатами приватизаційної процедури, суд першої інстанції правильно виходив з того, що:
1) за змістом положень статті 7 і частини 1 статті 25 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у редакції, чинній станом на 29.12.1995, місцеві ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають у комунальній власності, і підлягають приватизації передбаченим цим Законом способом, а право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем і уповноваженим представником відповідного органу приватизації та підлягає нотаріальному посвідченню. Після виплати повної ціни продажу об'єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства.
Натомість акт приймання-передачі приміщення від 28.04.1997 № 159-А було складено відповідно до свідоцтва на власність від 25.04.1997 № 159-А, а не на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.1995, на який посилається Товариство. Такий порядок отримання документів не відповідає чинному на той час законодавству про приватизацію, згідно з яким акт приймання-передачі майна підписується після укладення договору купівлі-продажу та оплати коштів за майно. Крім того, доказів сплати коштів за придбане спірне майно Товариство не надало;
2) у матеріалах справи є лист приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Галини Іванівни від 04.10.2018, в якому нотаріус повідомила, що на нотаріальному бланку серії АВО № 974944 вона видавала дублікат договору купівлі-продажу приміщення по вул. Гребінки, 10 у м. Львові, який нотаріус посвідчила 05.01.1996 за № 175 (договір від 05.01.1996 № 159-А), на підтвердження чого надано інформаційну довідку із Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.
34. Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що під № 159-А (зазначений також у свідоцтві на власність від 25.04.1997 та в акті приймання-передачі приміщення від 28.04.1997) було нотаріально посвідчено правочин від 05.01.2006 щодо купівлі-продажу (приватизації) Товариством приміщення по вул. Гребінки, 10 у м. Львові, а не спірного приміщення, розташованого за іншою адресою, про що також зазначено у відповіді Державного архіву Львівської області, наданій на запит Управління комунальної власності Львівської міськради (лист від 12.12.2017 № 647/01- 22(а).
Отже, долучену Товариством копію договору купівлі-продажу від 29.12.1995 № 195-А судом відхилив як неналежний доказ набуття ТОВ "Сюрприз" права власності на спірне майно, позаяк відповідно до пункту 2 частини 6 статті 91 ГПК України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
35. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять та Товариство не надало жодних доказів на підтвердження прийняття Львівською міськрадою рішення про включення спірного приміщення до переліку об'єктів права комунальної власності, які підлягають приватизації способом викупу Товариством як орендарем чи будь-яким іншим передбаченим законом способом.
36. За таких обставин Верховний Суд не бере до уваги бездоказові твердження скаржника про те, що: 1) приватизація спірного приміщення способом викупу нібито була передбачена у додатку № 8 до ухвали Львівської міськради від 25.07.1995 № 168 "Про деякі питання щодо проведення приватизації об'єктів комунальної власності у м. Львові", у розділі "Побутове обслуговування" якого під № 96 зазначено це приміщення; 2) суди не надали належної оцінки як виданим Товариству свідоцтву на власність від 25.04.1997 № 159-А і акту приймання-передачі від 28.04.1997, оригінали яких оглядав суд першої інстанції, так і технічному паспорту на приміщення ТОВ "Сюрприз" від 21.05.2000 (інвентарний № 147) у сукупності з іншими доказами у справі.
37. Водночас зазначені доводи скаржника зводяться передусім до заперечень щодо оцінки судами доказів у справі та до намагань надати перевагу певним доказам перед іншими доказами, тоді як відповідно до імперативних вимог частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
38. Разом з тим колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо незастосування позовної давності до вимог віндикаційного позову в цій справі з огляду на таке.
39. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
40. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
41. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
42. Оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірне приміщення було порушено в момент його вибуття із комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
43. Водночас у своєму клопотанні про застосування позовної давності Товариство посилається на те, що позивач міг довідатися про порушення свого права власності на спірне приміщення ще під час його передачі у користування ТУ ДСА у Львівській області за договором позички від 02.11.2011 № Г- 8003- 11.
44. Відхиляючи зазначені доводи скаржника, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, цілком правомірно зазначив, що спірне приміщення перебуває у незадовільному стані та потребує ремонту, який упродовж тривалого часу не проводився у зв'язку з відсутністю коштів. ТОВ "Сюрприз" не надало суду доказів на підтвердження фактичного використання спірного приміщення у період з моменту підписання акта приймання передачі від 28.04.1997 до моменту реєстрації за Товариством права приватної власності (02.11.2017), вчинення поліпшень цього нерухомого майна чи інших дій, які свідчили би про наявність використання спірного приміщення іншою особою та які дали би позивачу змогу встановити особу такого користувача.
Отже, оскільки Товариство упродовж 1997- 2017рр. не вчиняло жодних дій, які свідчили би про володіння та користування спірним майном, а державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Сюрприз" на спірне приміщення було здійснено лише 02.11.2017, то об'єктивно можливим є той факт, що позивач до проведення такої реєстрації не міг знати про існування обставин, за яких стороння особа вважає спірне майно своєю приватною власністю.
45. Касаційна інстанція не бере до уваги аргументи скаржника щодо безпідставного, на його думку, незастосування судами першої та апеляційної інстанцій позовної давності до позовних вимог про витребування майна з огляду на обізнаність Міськради не пізніше листопада 2011 року з порушенням своїх прав під час передачі спірного приміщення у безкоштовне користування ТУ ДСА у Львівській області за договором позички від 02.11.2011 № Г- 8003- 11, укладеним з Управлінням, позаяк Товариство на той час не допускало ТУ ДСА у Львівській області до володіння та користування спірним майном, вважаючи його своєю власністю, оскільки, по-перше, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом з укладенням певних правочинів щодо майна позивача.
По-друге, наведені скаржником обставини можуть свідчити передусім про обізнаність не Міськради як власника, а ТУ ДСА у Львівській області як користувача спірним приміщенням з порушенням своїх прав внаслідок чинення Товариством перешкод у користуванні цим приміщенням, що в аспекті перебігу позовної давності може мати істотне значення у разі звернення такого користувача до суду за захистом своїх прав. Натомість матеріали справи не містять доказів направлення власнику повідомлення ТУ ДСА у Львівській області про його недопуск до спірного приміщення чи інші перешкоди, які чинить Товариство.
46. Крім того, Львівська міськрада у відзиві на касаційну скаргу правомірно зауважує про обґрунтоване незастосування місцевим судом позовної давності зважаючи на те, що факт замурування Товариством проходу до спірного приміщення підтверджено лише актом перевірки від 19.06.2018 № 377-НП/18, складеним комісією Управління.
47. Ураховуючи зазначені положення цивільного законодавства і встановлені судами обставини, та з огляду на те, що Товариство належними доказами не довело факту вибуття спірного нерухомого майна у встановлений законом спосіб за волевиявленням законного власника (Львівської міськради), колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для витребування спірного майна від Товариства як реального володільця та користувача (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 911/3570/17).
48. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.
49. Крім позовної вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння Товариства Міськрада заявила також позовну вимогу про зобов'язання ТОВ "Сюрприз" повернути спірне майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міськради.
50. Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Схожі висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
51. Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що майно вибуло із комунальної власності поза волею власника та було незаконно зареєстровано Товариством. Тобто Міськрада вважає порушеним право власності місцевої територіальної громади, і таке порушення пов'язано із позбавленням володіння, а інтерес позивача полягає у поверненні майна із чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, і таку вимогу позивач пред'явив.
52. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про зобов'язання повернути майно за актом приймання-передачі чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).
53. Отже, встановивши, що Міськрада помилково одночасно заявила взаємовиключні позовні вимоги про витребування із чужого незаконного володіння ТОВ "Сюрприз" спірного приміщення та зобов'язання Товариства повернути це майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міськради, а, задовольняючи позов повністю, місцевий господарський суд помилково залишив це поза увагою, суд апеляційної інстанції, зважаючи на неефективність заявленого позову в частині вимог про зобов'язання Товариства вчинити певні дії, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову лише в частині витребування комунального майна з чужого незаконного володіння Товариства та скасування рішення держреєстратора від 02.11.2017.
54. У свою чергу, касаційна інстанція погоджується із викладеними у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях до неї доводами позивача і ТУ ДСА у Львівській області, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджуються наведеними раніше висновками.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відповідність заявленого віндикаційного позову способам захисту цивільних прав власника, встановленим законом, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
56. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позову, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.
Розподіл судових витрат
57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" залишити без задоволення.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/520/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
К. М. Пільков