ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 916/1477/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Чумака Ю. Я., Уркевича В. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 (колегія суддів: Головей В. М., Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2021 (суддя Цісельський О. В.) у справі
за позовом Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Одеська швейна фабрика" про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану,
за участю представників:
позивача - Асташенкова О. І.,
відповідача - Бут І. О.,
третьої особи - не з`явилися,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2021 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" (далі - ТОВ "Обрій ХХІ") про:
- скасування рішення державного реєстратора Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області Попика В. М. від 10.11.2016 про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Обрій ХХІ" на 1/25 об`єкта нерухомого майна за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, загальною площею 2 205,1 м2;
- припинення права власності ТОВ "Обрій ХХІ" на спірний об`єкт нерухомого майна;
- зобов`язання ТОВ "Обрій XXI" привести до попереднього стану земельну ділянку шляхом знесення складових частин нежитлових будівель: літ. "Д", літ. "Е", літ. "Ж", площею 915,9 м2, за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведення державної реєстрації права власності на 1/25 об`єкта нерухомого майна за ТОВ "Обрій XXI" відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: за відсутності зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеські області (далі - Департамент ДАБІ) декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Крім того, нежитлові будівлі загальною площею 2 205 м2 знаходяться на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради (далі - Одеська міськрада); відповідач користується вказаною ділянкою без правовстановлюючих документів, не є її власником або землекористувачем на підставі договору оренди землі, а тому зазначені будівлі є самочинно збудованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 25.11.2005 виконкомом Одеської міськради ТОВ "Обрій ХХІ" видане свідоцтво про право власності на 1/25 частину нежитлових будівель серії САА № 444527, згідно з яким Товариство є власником 1/25 частини об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, яке складається з будівель літ. "Б", літ. "В" загальною площею 57,7 м2, літ. "Г", відображених у технічному паспорті від 23.02.2005.
4. 29.01.2008 Комунальним підприємством "Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" (далі - КП "Одеське БТІ") виготовлений технічний паспорт на нежитлові будівлі, які належать ТОВ "Обрій ХХІ", в експлікації якого зазначені такі об`єкти: літери "А", "Б", "В" - нежитлові будівлі; літери "Д", "Е", "Ж" - склади, літера "І" - мостіння загальною площею 2 205,1 м2. На титульній сторінці технічного паспорта зроблена відмітка, що склади під літерами "Д", "Е", "Ж" збудовано самочинно.
5. У матеріалах справи є копія декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності з відміткою щодо її реєстрації Департаментом ДАБІ 20.10.2016 за № ОД142162941306. У ній відображені наступні відомості: об`єкт - реконструкція складів, замовник - ТОВ "Обрій ХХІ"; інформація про дозвільні документи - декларація про початок виконання будівельних робіт, видана інспекцією ДАБК в Одеській області 27.05.2016 за № ОД082161521205; загальна площа будівлі - 915,9 м2.
6. 03.10.2016 ПП "Проект" на замовлення ТОВ "Обрій ХХІ" виготовлений технічний паспорт на нежитлові будівлі, в експлікації якого визначена площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ТОВ "Обрій ХХІ" у розмірі 3 412 м2 та перелічені об`єкти нерухомості: літери "А", "Б", "В" - нежитлові будівлі, літери "В", "Д", "Е" - склади, літера "І" - мостіння, загальною площею 2 205,1 м2. Технічний паспорт відмітку про самочинне будівництво не містить.
7. 10.11.2016 державним реєстратором Попиком В. М. прийнято рішення № 3232253 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу), згідно з яким державний реєстратор вирішив: провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, спільна часткова, розмір частки 1/25, на нежитлові будівлі за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса, за суб`єктом: ТОВ "Обрій ХХІ" (код 33890635); відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.
8. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності ТОВ "Обрій ХХІ" зазначено свідоцтво про право власності, серія САА № 444527 від 25.11.2005, декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД № 142162941306, видана 20.10.2016 Департаментом ДАБІ.
9. 27.05.2019 Департамент ДАБІ листом № 1015-05/1-3871 у відповідь на запит Департаменту комунальної власності Одеської міськради повідомив, що відповідно до єдиного реєстру документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ведення якого розпочато з 2011 року, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20.10.2016 № ОД142162941306.
10. 28.05.2019 Управління ДАБК Одеської міськради листом № 01-8/301вх надало Департаменту комунальної власності Одеської міськради відповідь, в якій повідомило, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо декларації про початок будівельних робіт № 142162941306 та одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів реконструкції чи будівництва за адресою: вул. Краснова, 11/1, м. Одеса.
11. 14.08.2019 Управлінням ДАБК Одеської міськради виданий наказ № 01-13/353ДАБК, яким призначено проведення позапланової перевірки на об`єкті виконання будівельних робіт за адресою м. Одеса, Київський район, вул. Краснова, 11/1, замовником яких є ТОВ "Обрій ХХІ". За результатами перевірки посадовими особами Управління ДАБК Одеської міськради 28.08.2019 встановлені порушення частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.11.2011 № 461, про що був складений акт № 001555 та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
12. 28.08.2019 Управлінням ДАБК Одеської міськради складений припис № 545/19, в якому з метою усунення виявлених порушень від ТОВ "Обрій ХХІ" вимагалося усунути порушення вимог містобудівного законодавства шляхом оформлення документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта в термін до 28.09.2019.
13. У матеріалах даної справи відсутні належні документи та докази, що відповідач є власником або належним користувачем земельної ділянки, а отже, останній не має право на її забудову без згоди її власника. Також у матеріалах справи відсутні належні документи та докази, що відповідачем у встановленому законом порядку була отримана дозвільна документація на будівництво спірного об`єкта нерухомості.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
14. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, позов задоволено.
15. Судові рішення мотивовано тим, що відповідач не є власником або належним користувачем земельної ділянки, а тому він не має право на її забудову без згоди її власника. Крім того, відповідачем у встановленому законом порядку не була отримана дозвільна документація на будівництво спірного об`єкта нерухомості.
Короткий зміст касаційної скарги
16. ТОВ "Обрій XXI" у касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Скарга з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), прийняттям судових рішень без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статей 46 321 ГПК України; порушенням норм процесуального права.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
18. Відзивів від інших учасників справи не надходило.
Позиція Верховного Суду
19. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1).
20. Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
21. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частина 2).
22. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
23. Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 пункт "б").
24. Відповідно до приписів статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1). Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2). Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3).
25. Згідно зі статтею 376 цього Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1). Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2). Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5). Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (частина 6). У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина 7).
26. Статтею 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина 4). Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частина 5).
27. Як вбачається із наведених вище положень статті 376 ЦК України, ця норма передбачає декілька правових підстав для визнання нерухомого майна самочинним будівництвом. Положеннями цієї статті, зокрема, визначено, що будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (частина 1); право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3).
28. Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у відповідній редакції) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема право власності на нерухоме майно.
29. Згідно з пунктом 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (у відповідній редакції), у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об`єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
30. Відповідно до пункту 49 вказаного Порядку у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об`єкт нерухомого майна, заявник не подає.
31. Судами при розгляді справи було встановлено, що у ТОВ "Обрій XXI" відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку речове право на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна.
32. У матеріалах даної справи відсутні належні документи та докази, що відповідач є власником або належним користувачем земельної ділянки, а отже, останній не має право на її забудову без згоди її власника. Також в матеріалах справи відсутні належні документи та докази, що відповідачем у встановленому законом порядку була отримана дозвільна документація на будівництво спірного об`єкта нерухомості. Водночас судами встановлено, що відповідачем для реєстрації права власності на самочинно реконструйовані об`єкти нерухомості була використана декларація, яка не проходила реєстрацію в органах державного архітектурно-будівельного контролю, відомості про яку не були внесені до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
33. З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про задоволення позову.
34. Щодо спливу позовної давності суд апеляційної інстанції зазначив, що Одеська міськрада дізналася про порушені права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси 19.07.2019 з листа Департаменту комунальної власності Одеської міськради № 01-11/020, з позовною заявою міська рада звернулася до суду 07.05.2021 (судом вказана заява зареєстрована 27.05.2021, а провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 01.06.2021), отже, позивач звернувся з даним позовом в межах позовної давності.
35. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
36. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
37. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
38. У справі № 6-17цс17, на постанову Верховного Суду України в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу і витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов заявлено з підстав того, що її колишній чоловік під час перебування у шлюбі з позивачкою продав квартиру, куплену за спільні кошти, іншій особи, а про факт продажу квартири позивач дізналася тільки після розірвання шлюбу. Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд, наголосив на необхідності надати судами оцінку доводам сторін та встановити: чи мала позивач об`єктивну можливість дізнатися про продаж квартири в період шлюбу; чи можливо було їй встановити відсутність спільного майна з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.
39. У справі № 234/3341/15-ц, на постанову Верховного Суду від 22.05.2019 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався первісний позов фізичної особи до виконавчого комітету міської ради, її колишнього чоловіка (з яким позивач проживає разом після розірвання шлюбу) та сина про визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу квартири, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна. Підставою позову став продаж чоловіком сину квартири, яка була спільною власністю її та колишнього чоловіка. Верховний Суд у задоволенні первісного позову відмовив, посилаючись на пропуск позивачкою позовної давності, з підстав того, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Суд наголосив, що в даному випадку саме позивач повинна довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу квартири.
40. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин у вказаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами).
41. Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.
42. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
44. Щодо аргумента скаржника про неправомірну відмову судом першої інстанції у задоволенні заяви про закриття провадження у справі з підстав тотожності цієї справи зі справою № 916/2464/19, колегія суддів зазначає, що згідно з текстом судового рішення та аудіозаписом судового засідання від 06.07.2021 суд першої інстанції протокольною ухвалою відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Обрій ХХІ" з підстав її необґрунтованості та наголосив на відмінності предметів позовів у цих справах. При цьому з тексту рішення і аудіозапису судового засіданні від 06.07.2021 не вбачається, що суд, відмовляючи у задоволенні заяви про закриття провадження у справі, посилався на справу № 909/243/18 як про це зазначає скаржник.
45. Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником було визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
46. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
47. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
48. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
49. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 46 ГПК України щодо права позивача після направлення справи до суду першої інстанції при новому розгляді справи змінити предмет і підстави позову, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України щодо закриття провадження у справі у випадку, якщо позивачем раніше було подано позовну заяву із аналогічними позовними вимогами, однак суд відмовив у їх задоволенні з огляду на неефективність обраного способу захисту.
50. Зазначені доводи скаржника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що, по-перше, статтею 46 ГПК України передбачено право, а не обов`язок позивача змінити предмет або підстави позову при направленні справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а по-друге, з`ясування питання, чому позивач не змінив предмет позову в рамках справи № 916/2464/19, не входить до кола питань, які мають вирішуватися у справі, що переглядається.
51. Щодо застосування статті 231 ГПК України, колегія суддів зазначає, що у справі № 916/2464/19 суд відмовив у позові та зазначив, що при вирішенні питання про скасування оскаржуваного позивачем рішення державного реєстратора має обов`язково одночасно вирішуватися питання щодо визнання, зміни чи припинення права власності на спірний об`єкт для юридичної визначеності правового стану нерухомого майна. Даний припис та обов`язковість його застосування при вирішенні питання про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав міститься у частині 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству". За цих обставин суд дійшов висновку, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту в частині скасування рішення державного реєстратора, оскільки він не ґрунтується на приписах закону та не призведе до ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
52. Позивач звернувся до суду із новим позовом (у справі, яка переглядається) із зазначенням вимоги про скасування рішення державного реєстратора та про припинення права власності ТОВ "Обрій ХХІ" на спірний об`єкт нерухомого майна.
53. Таким чином, позовні вимоги у справі № 916/2464/19 не тотожні вимогам у справі, яка переглядається.
54. Водночас, як свідчить характер доводів скаржника, останні фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 ГПК України.
55. Ураховуючи викладене, скаржником не доведено наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
56. Щодо посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно "належного урядування", "пропорційності втручання" колегія суддів зазначає таке.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18).
Право держави звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачем права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Обрій ХХІ" з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
57. Доводи скаржника про те, що суди, приймаючи рішення про знесення складових частин будівель, не зазначили, які саме складові частини мають бути знесені, відхиляються, оскільки стосуються виконання судового рішення і не впливають на його законність.
58. Щодо аргументу скаржника про те, що при скасуванні права власності на всю будівлю площею 2 205,1 м2 відповідач буде позбавлений права власності на весь об`єкт колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права власності на належне йому майно, яким він володів до проведення його самочинної реконструкції, і він має можливість здійснити реєстрацію такого права.
59. Аргумент скаржника про те, що позивач міг дізнатися про самочинне будівництво раніше, ніж встановлено судами, оскільки КП "Одеське БТІ" повинно було на виконання Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, в редакції 2006 року, повідомити місцеві органи про виявлення самочинного будівництва відхиляється, оскільки таке повідомлення в матеріалах справи відсутнє. Водночас колегія суддів в межах розгляду даної справи не може давати оцінку діям КП "Одеське БТІ" щодо дотримання ним положень зазначеної інструкції.
60. Стосовно доводів скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про зупинення розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі № 947/15209/20, в якій предметом дослідження є питання достовірності декларації, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Враховуючи предмет спору в даній справі, судом першої інстанції не встановлено неможливості розгляду цієї справи до вирішення кримінальної справи. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення такого клопотання, оскільки зібрані докази в даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та вирішити спір.
Наведене стосується і клопотання відповідача про зупинення розгляду цієї справи до вирішення справи № 916/2882/20, предметом якої є виділення в натурі ТОВ "Обрій ХХІ" зі спільної часткової власності 1/25 частини нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: вул. Краснова, 11/1 м. Одеса та визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.
61. Аргумент скаржника про використання судами ухвали районного суду у кримінальній справі як джерела встановлення відомостей відхиляється, оскільки, як вбачається з тексту судових рішень, судами лише констатовано наявність такої ухвали, а також про отримання директором ТОВ "Обрій ХХІ" декларації про готовність об`єкта до експлуатації, про звернення директора товариства до Центру надання адміністративних послуг виконкому Красносільської ради Лиманського району Одеської області та про прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності. Наведене в будь-якому випадку не може бути підставою для висновку про незаконність судових рішень, оскільки, як вбачається з тексту рішення та постанови у даній справі, обставини справи встановлювалися судами на підставі доказів, наданих сторонами та долучених до матеріалів справи.
62. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.
63. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
65. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2).
66. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Обрій ХХІ" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ТОВ "Обрій ХХІ" в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.
Судові витрати
67. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій ХХІ" в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2021 у справі № 916/1477/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Ю. Я. Чумак Суддя В. Ю. Уркевич