06.08.2023

№ 916/1788/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1788/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Малярчук І. А.

від 01.11.2022 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Богатир К. В., Поліщук Л. В., Філінюк І. Г.

від 27.02.2023

за позовом Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни

до Фізичної особи - підприємця Фоміної Марії Олександрівни

про стягнення 155 079,44 грн,

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 29.2-02/1951 від 01.08.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 916/1788/22 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г. О.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.08.2023 для розгляду справи № 916/1788/22 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кондратова І. Д., Студенець В. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Коба Ольга Іванівна звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Фоміної Марії Олександрівни про стягнення 155 079,44 грн, з яких: заборгованість з орендної плати у розмірі 146 270,00 грн та заборгованість по комунальним платежам у розмірі 8 809,44 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову Фізична особа-підприємець Коба Ольга Іванівна зазначила, що Фізична особа-підприємець Фоміна Марія Олександрівна неналежно виконує умови договору оренди нежилого приміщення від 15.11.2021 в частині своєчасної сплати орендних платежів та плати за комунальні послуги.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15.11.2021 між Фізичною особою - підприємцем Кобою Ольгою Іванівною (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Фоміною Фоміної Марією Олександрівною (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування, приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (пункт 1.1 договору).

Згідно із пунктами 1.2, 1.3 договору адреса приміщення, що орендується: Україна, м. Київ, вул. М. Максимовича, буд 28Д, нежиле приміщення 035 (перший поверх). Загальна площа приміщення, що орендується: 36,9 кв. м.

Відповідно до пункту 4.1 договору строк оренди приміщення, що орендується, складає 12 місяців з моменту прийняття приміщення, що орендується за актом приймання-передачі.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розмір місячної орендної плати складає: еквівалент 1,0 тис. дол. США на 01 число кожного місяця за міжбанківським курсом.

Відповідно до пункту 5.2 договору плата за комунальні послуги не включається до орендної плати та сплачується орендарем самостійно. Копія платіжки про сплату комунальних послуг надається орендодавцю через електронний зв`язок.

Згідно із пунктом 5.3 договору орендна плата сплачується орендарем протягом 2 банківських днів з дня отримання рахунку методом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що на момент підписання цього договору, орендар вносить залогову суму, в розмірі місячної орендної плати.

Пунктом 5.6 договору врегульовано, що усі витрати за користування комунальними послугами, телефонами, послугами інтернет оплачуються орендарем самостійно.

Відповідно до пункту 5.7 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення приміщення та майна за актом прийому-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою та комунальними послугами, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції (якщо такі передбачені цим договором).

Фактично майно за договором від 15.11.2021 було передано орендарем орендодавцю за актом приймання - передачі приміщень від 15.11.2021.

08.07.2022 позивачем була надіслана відповідачу претензія з вимогою оплатити комунальні послуги та орендні платежі, повернути підписаними бухгалтерські документи щодо виконання умов договору, відновити орендоване приміщення, тобто привести до стану, в якому воно було передано в оренду шляхом сплати вартості відновлення останнього згідно з кошторисом, після погашення заборгованості звільнити приміщення від своїх речей.

Одночасно із претензією надіслано рахунок - фактуру №СФ від 08.07.2022 про оплату оренди приміщення за березень - липень 2022 на суму 180 505 грн, рахунок на оплату житлово-комунальних послуг по об`єкту оренди за червень 2022 №000610120622 на суму 8809,44 грн.

Заборгованість по об`єкту оренди за комунальні послуги була оплачена позивачем на суму 8809,44 грн за платіжним дорученням №65 від 19.07.2022.

Відповідачем на виконання умов договору було сплачено на користь позивача: - 26 400,00 грн заставної суми відповідно до прибуткового касового ордеру №1 від 15.11.2021; - 26 400,00 грн орендної плати за період з 16.12.2021 по 15.01.2022 відповідно до прибуткового касового ордеру №2 від 15.11.2021; - 56 768,00 грн орендної плати, що підтверджується банківськими виписками АТ «Правекс Банк» за 03.02.2022 - 04.02.2022, 20.01.2022 - 31.01.2022.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2022 у справі № 916/1788/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- у довідці №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року; Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

- в період з 24.02.2022 до теперішнього часу мають місце форс-мажорні обставини, за які відповідач не відповідає, з підстав чого до спірних правовідносин щодо нарахування орендної плати може бути застосовано положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, а з огляду на те, що відповідач самостійно здійснює індивідуальну підприємницьку діяльність (протилежного суду не доведено) та з 23.02.2022 перебуває за межами території України, наявні підстави для звільнення відповідача від оплати орендної плати в період з березня по липень 2022 року;

- враховуючи викладене, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 146 270 грн заборгованості по орендній платі задоволенню судом не підлягає;

- у матеріалах справи міститься рахунок на сплату житлово-комунальних послуг за червень 2022 року №000610120622, платник Коба Ольга Іванівна, адреса: м. Київ, вул. М. Максимовича, 28-Д, офіс 12оф. Відповідно до даного рахунку площа приміщення становить 38,33 кв. м. В той же час, предметом оренди у даному випадку є нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. М. Максимовича, 28Д, нежиле приміщення 035 (перший поверх), площею 36,9 кв. м. Таким чином, рахунок на сплату житлово-комунальних послуг за червень 2022 року №000610120622 не може вважатися належним доказом вартості комунальних, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки даний рахунок стосується іншого приміщення з іншою площею;

- протягом періоду з 24.02.2022 по теперішній час відповідач не користувався орендованим приміщенням, не міг користуватись комунальними послугами, стягнення вартості яких з відповідача за вказаний період вимагає позивач у сумі 8 809,44 грн, з огляду на що позовна вимога позивача про стягнення вказаної суми вартості комунальних витрат задоволенню не підлягає.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 у даній справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судами першої та апеляційної інстанцій застосовано частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16.

Крім того, Фізична особа-підприємець Коба Ольга Іванівна також зауважує, що судами було проігноровано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 стосовно форс-мажорних обставин.

Фізична особа - підприємець Фоміна Марія Олександрівна подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом позову у справі, що розглядається є вимоги Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фоміної Марії Олександрівни заборгованості з орендної плати та заборгованості по комунальним платежам.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Фізична особа-підприємець Коба Ольга Іванівна просила стягнути з Фізичної особи-підприємця Фоміної Марії Олександрівни заборгованість з орендної плати у розмірі 146 270,00 грн, яка утворилась за період з березня 2022 року по липень 2022 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем правомірно нараховано орендну плату за березень - липень 2022 року. Разом з тим, суди зазначили, що з врахуванням проведеної відповідачем 15.11.2021 за прибутковими касовими ордерами №№1, 2 оплати в сумі 52 800 грн, сума орендної плати за вказаний період складає - 93 470 грн.

Водночас суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки з 24.02.2022 до теперішнього часу мають місце форс-мажорні обставини, що підтверджується довідкою №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України. При цьому, суди зазначили, що відповідач з 23.02.2023 перебуває за межами території України. Дані висновки судів зроблені з посиланням на частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України та частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів про наявність підстав для відмови у позові про стягнення заборгованості з орендної плати з огляду на наступне.

Згідно із частиною 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 (на яку посилається скаржник) виклала наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України:

- наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;

- обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;

- відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Верховний Суд в постанові від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 (на яку посилається скаржник) виклав наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України:

- підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;

- при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати;

- при цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Згідно із частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

Згідно із частиною 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 (на яку посилається скаржник) виклав наступні висновки щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 (яка ухвалена після подання касаційної скарги) викладено наступні висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 (яка ухвалена після подання касаційної скарги) викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 (яка ухвалена після подання касаційної скарги) викладено наступні висновки:

- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 (яка ухвалена після подання касаційної скарги) викладено наступні висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;

- той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у позові в частині стягнення заборгованості з орендної плати у зв`язку із форс-мажорними обставинами, які грунтуються на листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, оскільки цей лист не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В свою чергу підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Однак, зі змісту судових рішень не вбачається, які встановлені судами обставини дали їм змогу дійти до висновку про об`єктивну неможливість відповідачем використовувати передане в оренду майно.

Разом з тим, позивач як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції звертав увагу судів на те, що ні позивач ні інші особи перешкоди відповідачу у користуванні майном не чинили, а у відповідача у вказаному орендованому приміщенні працювали наймані працівники (флористи) і до останнього часу перебувало майно. Крім того, позивач звертав увагу судів на те, що відповідач жодного разу не звертався до нього та не повідомляв про настання форс-мажорних обставин та про неможливість використання орендованого майно.

Суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки зазначеним доводам позивача (не відхилили та не спростували їх).

Отже, ухвалюючи оскаржувані рішення та постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надали їм належної правової оцінки.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому справу в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по комунальним платежам Верховний Суд зауважує, що зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що Фізична особа-підприємець Коба Ольга Іванівна взагалі не обґрунтувала підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмову судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комунальним платежам, тому зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення в цій частині не переглядаються та залишаються без змін.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 у справі № 916/1788/22 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 у справі № 916/1788/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. І. Студенець