ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2404/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т.Є. - головуючої, Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В.В.,
представників:
позивача заступника керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств - прокурора Офісу Генерального прокурора Гриненко А.Є.,
відповідача ОСОБА_1 - Врони А.В.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Селянського фермерського господарства «Вікторія-В» - Врони А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 (колегія суддів - Ярош А.І.(головуючий), судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)
та на рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 (суддя - Петренко Н.Д.),
у справі за позовом заступника керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств
до ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Селянське фермерське господарство «Вікторія-В»,
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
УСТАНОВИВ:
У червні 2023 року заступник керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі: Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (далі - Укрдержфонд) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив у рахунок погашення заборгованості Селянського (фермерського) господарства (СФГ, господарство) «Вікторія-В» перед Укрдержфондом за договором № 35 від 25.09.2008 про надання 150 000,00 грн фінансової підтримки (допомоги) СФГ, звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарською будівлею в АДРЕСА_1 , загальною площею 351,6 кв.м, в тому числі житловою площею 58,3 кв.м, розташованих на земельній ділянці розміром 4000 кв.м (по фактичному використанню), шляхом його реалізації на прилюдних торгах у порядку, передбаченому Законом України (далі - ЗУ) «Про виконавче провадження».
13.09.2023 Господарський суд Одеської області протокольною ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - СФГ «Вікторія-В».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2023, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, позовні вимоги прокурора задоволено.
Постановлено в рахунок погашення заборгованості СФГ «Вікторія-В» перед Укрдержфондом за договором № 35 від 25.09.2008 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству у сумі 150 000,00 грн звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарською будівлею, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з одного двоповерхового кам`яного будинку, позначеного в схематичному плані під літ.А-2, загальною площею 351,6 кв.м, в тому числі житловою площею 58,3 кв.м, та господарської будівлі: сарай, позначеного в схематичному плані під літ. Б, розташованих на земельній ділянці розміром 4000 кв.м (по фактичному використанню), шляхом його реалізації на прилюдних торгах в порядку, передбаченому ЗУ «Про виконавче провадження».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури 2 684,00 грн судового збору.
Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин частину четверту статті 267 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, статтю 50 Бюджетного кодексу (далі - БК) України та порушено вимоги законодавства щодо належного і завчасного повідомлення про дату, час і місце судового засідання без урахування висновків Верховного Суду. Зокрема, не враховано правового висновку, викладеного у постанові від 18.08.2021 у справі № 201/15310/16, відповідно до якого пропуск строку для звернення до суду з указаним позовом є підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог. Крім того, судами не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, відповідно до якої факт неналежного повідомлення відповідача у справі, який не брав участі в такому судовому розгляді, є підставою для застосування позовної давності до спірних правовідносин навіть за відсутності поданої заяви про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Скаржник зазначає, що судами також не враховано: висновки, викладені у окремій ухвалі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16; висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18.
Підставою для касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень ОСОБА_1 зазначає також пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовуючи доводи тим, що судами не взято до уваги висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 802/1873/17-а та від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16, щодо недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів, які мають важливе значення для вирішення спору та призвело до істотного порушення прав заявника й ухвалення судових рішень з порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 04.06.2024.
18.06.2024 до Верховного Суду від керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області надійшов відзив на касаційну скаргу, який надісланий позивачем засобами поштового зв`язку 10.06.2024, та заява про поновлення строку на подачу відзиву на касаційну скаргу у зв`язку з неотриманням ним станом на 04.06.2024 ухвали про відкриття касаційного провадження.
Ухвалу Верховного Суду від 20.05.2024 було доставлено в Електронний кабінет заступника керівника Березівської окружної прокуратури 20.05.2024, що підтверджується Довідкою про доставку документа в кабінет Електронного суду, сформованою 18.06.2024 засобами автоматизованої системи документообігу суду КП «ДСС».
За частиною другою статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
У статті 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ураховуючи, що відзив керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області на касаційну скаргу відповідача подано до Верховного Суду після спливу строку, встановленого судом на його подачу, Суд залишив вказаний відзив без розгляду відповідно до положень статті 118 ГПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2008 між Укрдержфондом та СФГ «Вікторія-В» укладено договір про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 35 (далі Договір) (а.с. 15-18, т. 1).
Відповідно до пункту 1 Договору Укрдержфонд зобов`язувався надати фінансову підтримку на поворотній основі СФГ «Вікторія-В» в сумі 150 000,00 грн, а господарство зобов`язувалось використати її за цільовим призначенням та повернути вказану суму у встановлений договором строк.
Сторони відповідно до пункту 3.4.2 Договору погодили графік повернення коштів фінансової підтримки (допомоги) з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.09.2013.
Положенням підпункту 4.1 пункту 4 передбачено, що договір про надання фінансової підтримки (допомоги) набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення фермерським господарством заборгованості (фінансової підтримки, пені).
За відомостями з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.09.2023 СФГ «Вікторія-В» не припинене, керівником та засновником є ОСОБА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань, передбачених Договором 26.09.2008, між ОСОБА_1 та Укрдержфондом укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Іванівського нотаріального округу Одеської області Дучко В.М., зареєстрований в реєстрі за № 3081, предметом якого є майно зазначене у пункті 1.2 Договору, заставна вартість якого становить 362 216,00 грн.
Відповідно до пункту 6.2 іпотечного договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та іпотечним договором порядку.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі № 916/3457/20 позов задоволено. Стягнуто з СФГ «Вікторія-В» на користь Укрдержфонду 150 000,00 грн основного боргу, 251 865,06 грн збитків від інфляції, 9 723,29 грн пені та 6 174,27 грн судового збору. Рішення набрало законної сили 29.04.2021.
У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором у частині повернення коштів та на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі № 916/3457/20 прокурор, керуючись вимогами статті 23 ЗУ «Про прокуратуру», 30.06.2022 направив Укрдержфонду повідомлення № 54-1620вих-22 з вимогою повідомити чи вживались Укрдержфондом заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та повідомив про намір подання позовної заяви з метою захисту інтересів держави в особі Укрдержфонду про звернення стягнення на предмет застави (а.с. 33, т. 1).
Ширяївський відділ державної виконавчої служби (далі - ДВС) у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 31.03.2023 повідомив, що у відділі з 10.02.2022 знаходиться наказ № 916/3457/20 /АСВП 68593559/, на виконання якого державним виконавцем вживаються заходи, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», з метою повного, своєчасного виконання даного виконавчого документу.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд виходив з доведеності прокурором наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та встановленого факту невиконання СФГ «Вікторія-В» прийнятих на себе за договором про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству зобов`язань.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що СФГ «Вікторія-В» не виконано зобов`язання щодо повернення до бюджету грошових коштів за іпотечним договором, доказів виконання господарством рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі № 916/3457/20 не надано та вказана обставина не заперечується відповідачем. Доводи ОСОБА_1 стосовно пропуску строку позовної давності суд відхилив, посилаючись на відсутність клопотання про сплив строку позовної давності до винесення рішення судом першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 201/15310/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, окремій ухвалі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18.
За змістом пункту 1 підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Таким чином, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, у якій Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У наданій скаржником для порівняння постанові у справі № 201/15310/16 Касаційний цивільний суд виснував, що необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається впливу» позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність і всі правила щодо початку її перебігу, зупинення, переривання, наслідків спливу тощо. За змістом частини першої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності пов`язане з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування іпотеки. Переривання позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним. Тому вчинення позичальником дій, що підтверджують визнання ним боргу за основним зобов`язанням, не перериває позовну давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням (основна) і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки (додаткова) є різними. Застосування до додаткової вимоги наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою закон не передбачає.
У постанові Верховного Суду, винесеній у справі № 200/11343/14-ц, Велика Палата дійшла висновку, що неповідомлення належним чином відповідача про час і місце розгляду справи, який не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
У наданій скаржником для порівняння справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у суді у порядку, передбаченому статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру».
У справах № 806/1000/17, № 924/1237/17, № 906/240/18, № 910/18770/17, № 910/4345/18, № 912/2385/18 Верховний Суд вирішував питання щодо права прокурора на звернення до суду з позовом, зокрема, прокурор, звертаючись до суду в порядку, передбаченому статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, про що зазначено у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оспорює підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Укрдержфонду у суді та вказує про застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, правовідносини у наданих для порівняння постановах Верховного Суду, та у справі, яка розглядається, є подібними.
Щодо права прокурора на звернення до суду
Вирішуючи питання про відсутність/наявність повноважень прокурора на представництво інтересів держави в особі Укрдержфонду у суді, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, з огляду на таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною третьою статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (частини четверта наведеної статті).
Оскільки Рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі № 916/3457/20 на час звернення Прокурора з позовом у даній справі про стягнення боргу виконано не було, Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Укрдержфонду, посилався на те, що Укрдержфондом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо реалізації державної політики фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, не вживалися належні заходи, направлені на повернення господарством отриманої фінансової допомоги за Договором.
Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України від 31.01.2004 № 26 «Про Український державний фонд підтримки фермерських господарств» Укрдержфонд є бюджетною установою, та відповідно до статуту заснований на основі державної власності, що входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, є юридичною особою.
Отже, органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах, є Укрдержфонд та його регіональні відділення згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 83 від 27.06.1991. Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 року № 478 Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств перейменовано в Український державний фонд підтримки фермерських господарств.
Заступник керівника Березівської окружної прокуратури Одеської області направив Укрдержфонду повідомлення від 31.05.2023 № 54-1518ВХ-23 про подання позовної заяви у даній справі згідно з вимогами частини четвертої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» з метою здійснення представництва в суді інтересів держави в особі Укрдержфонду.
На підставі наведеного, Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх судових інстанцій правомірно відхилили доводи відповідача щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі Укрдержфонду в суді. Відтак, спростовуються доводи касаційної скарги в цій частині.
Щодо строку позовної давності
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_1 зазначив, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається впливу» позовної давності та відповідно до статті 257 ЦК України до такої вимоги встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а тому прокурором пропущено строк на звернення до суду з даним позовом. Посилаючись на те, що він був неналежно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, ОСОБА_1 просив апеляційний суд вирішити заяву про застосування позовної давності.
Скаржник вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про його належне повідомлення судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, оскільки ухвала про призначення справи до розгляду була вручена за довіреністю матері, проте жодних довіреностей матері не видавав, зокрема і на отримання поштових відправлень. Його мати проживає за іншою адресою та є літньою людиною, що, на його думку, виключає можливість отримання судової повістки та правомірність такого вручення.
Відповідно до приписів статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з приписами частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
На зацікавлену особу покладається обов`язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитися з подіями процесу.
Судом встановлено, що ухвала місцевого господарського суду від 21.06.2023 про відкриття провадження у даній справі, та інші процесуальні документи суду направлялись учасникам справи, зокрема і відповідачу, в порядку, визначеному положеннями ГПК України та за адресою, вказаною у позовній заяві та апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_2 . Водночас, вказана адреса є зареєстрованим місцем проживання скаржника. Наведене підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 54, т. 1) та не оспорюється.
Проте рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. №15210/23) (а.с. 91-94, т. 1), ухвала суду першої інстанції про відкладення розгляду справи (а.с. 103-105, т. 1), направлені на адресу відповідача, були повернуті на адресу суду першої інстанції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Водночас, ухвали суду першої інстанції про призначення даної справи до розгляду на 22.11.2023 о 12:00 (а.с.116, т. 1), про відкладення розгляду даної справи по суті на 18.12.2023 о 12:40 (а. с. 124, т. 1), а також рішення суду першої інстанції від 18.12.2023 (а.с. 141, т. 1), які направлялись скаржнику за тією ж адресою - АДРЕСА_2 ) були вручені 21.10.2023 та 29.11.2023 відповідно за довіреністю матері відповідача ОСОБА_2 . Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0600228396521, № 0600234891151 та № 0600241136121.
Крім того, як було встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 в обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, вказував що саме ним особисто отримано копію оскаржуваного рішення від 18.12.2023 та на підтвердження надано конверт, отриманий від Господарського суду Одеської області, за номером поштового відправлення № 0600241136121 (а.с.159, т. 1). Наведене свідчить, про те, що повідомлення про вручення поштового відправлення, отриманого матір`ю скаржника № 0600241136121, та зазначене в апеляційній скарзі, зі слів ОСОБА_1 отримане ним особисто, є одним і тим самим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0600241136121.
Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового звязку встановлено Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 207 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 82 Правил рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Отже, обставин неналежного виконання працівниками пересувного відділення поштового зв`язку 67252 АТ «Укрпошта» з вручення поштового відправлення матері скаржника не доведено, а, відтак, й не встановлено.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162 165 258 263 290 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22).
Крім того, за змістом статті 2 ЗУ «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали Господарського суду Одеської області були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, отже скаржник мав бути обізнаний про розгляд справи № 916/2404/23 та міг ознайомитися з текстом ухвал суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що скаржника було повідомлено про розгляд справи також і публікацією у мережі інтернет від 19.10.2023 та 28.11.2023 (а.с.115,123, т. 1).
Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що скаржник мав можливість звернутися до суду першої інстанції з заявою про застосування строків позовної давності, оскільки був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, що підтверджується наявними у справі доказами.
Частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Ураховуючи, що скаржником не заявлялось клопотання про сплив строку позовної давності у даній справі до ухвалення рішення судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відхилення доводів ОСОБА_1 щодо застосування до позовної вимоги прокурора про звернення стягнення на предмет іпотеки строку позовної давності, як підстави для відмови в позові.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 1 вказаного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Порядок задоволення вимог встановлений розділом п`ятим наведеного Закону.
Згідно зі статтею 33 цього закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позичальника існує обов`язок повернути заборгованість за Договором та чинність іпотечного договору від 26.09.2008, укладеного на забезпечення виконання зобов`язань за Договором.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2021 у справі № 916/3457/20 обставин щодо наявності у СФГ «Вікторія-В» заборгованості перед бюджетом у розмірі 150 000,00 грн, 251 865,06 грн інфляційних збитків, 9 723, 29 грн пені та 6 174, 27 грн судового збору.
У справі, що розглядається, суди врахували правові висновки, викладені у наданих скаржником для порівняння постановах Верховного Суду щодо наявності/відсутності повноважень прокурора на представництво та про застосування наслідків спливу позовної давності.
Застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм не суперечить жодному з наданих для порівняння висновків суду касаційної інстанції. Тобто, правовідносини є подібними, проте різняться за фактичними обставинами справи, які зумовили прийняття відповідного рішення.
Посилання скаржника в частині, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на окрему ухвалу Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16 відхиляються Судом, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин Суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як ухвали Верховного Суду не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Ураховуючи наведене, Суд відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів і встановлення інших обставин.
Підставою касаційного оскарження зазначено також пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджені докази, які мають важливе значення для вирішення спору, що призвело до істотного порушення прав скаржника й ухвалення судових рішень з порушенням норм процесуального права.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи дослідили й надали оцінку, зокрема й усім зазначеним у касаційній скарзі доказам.
Доводи касаційної скарги також фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судом оцінкою доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).
Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась, доводи скаржника про неправильну оцінку доказів відхиляються судом касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі № 916/2404/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок
Суддя І. В. Булгакова
Суддя І. Б. Колос