№ 916/329/21(916/3265/21)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 916/329/21(916/3265/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників: ОСОБА_1 - адвоката Самоха М.Ю.; Ухової Т.О. - адвоката Ставніченко М.В.; ліквідатора ТОВ "БЕЛРУМ" - арбітражного керуючого Бови Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022

у справі № 916/329/21 (916/3265/21)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ" - арбітражного керуючого Бови Дар`ї Володимирівни

до відповідачів: 1.фізичної особи ОСОБА_2 ;

2. фізичної особи ОСОБА_1

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння

у межах справи № 916/329/21

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛРУМ",-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ", розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Бову Д.В.

У жовтні 2021 року арбітражний керуючий Бова Д.В. звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між ТОВ "БЕЛРУМ" та ОСОБА_2 , та про витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ "БЕЛРУМ" машиномісця № 219, розташованого за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, буд 12.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21) (суддя Антощук С.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Скасовано арешт на зупиночне місце № 219, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомості 406180151101, що перебуває у володінні ОСОБА_1 , накладений ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 у справі 916/329/21(916/3265/21). Скасовано заборону ОСОБА_1 та будь-яким іншим третім особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження (відчуження, продажу, реалізації на торгах, іншим чином набуття у власність тощо) та будь-які реєстраційні дії відносно зупиночного місця №219, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомості 406180151101 в Державному реєстрі речових прав на Нерухоме майно, накладену ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 у справі 916/329/21(916/3265/21). Скасовано заборону органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо зупиночного місцем №219, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомості 406180151101, накладену ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.11.2021 у справі № 916/329/21(916/3265/21).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21) (колегія суддів: Аленін О.Ю. - головуючий, Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.) рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2022 скасовано. Заяву арбітражного керуючого Бови Д.В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 600 від 30.07.2022, укладений між ТОВ "БЕЛРУМ" та ОСОБА_2 . Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "БЕЛРУМ" машиномісце № 219, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 20,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 404375751101.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2022 у справі № 916/329/21 (916/3265/21) в частині відмови у задоволенні позовних вимог розпорядника майном ТОВ "БЕЛРУМ" - арбітражної керуючої Бови Д.В. до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає пункти 1 і 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Заявник касаційної скарги доводить, що судом апеляційної інстанції застосовано норму матеріального права (ст. 388 ЦК України) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, постановах Верховного Сулу від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц, від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц та від 27,05.2020 у справі № 641/9904/16-ц.

Крім цього, скаржник вказує на те, що, задовольняючи позовну вимогу ліквідатора ТОВ "БЕЛРУМ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 600 від 30.07.2022, апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, досліджуючи докази основної справи № 916/329/21 про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ", що не були надані позивачем до матеріалів справи № 916/329/21(916/3265/21) у встановленому ГПК України порядку, при цьому посилаючись на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 21,11,2019 у справі № 911/2548/18 (в межах справи № 917/50/13-г про банкрутство), від якого, на думку ОСОБА_1 , суду касаційної інстанції слід відступити.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголошує, що порядок подання доказів у справу позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, с загальним та регламентується ст. ст. 80 164-168 ГПК України, а відтак, не погоджується з правовою позицією Верховного Суду про те, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.

Розпорядник майна ТОВ "БЕЛРУМ" - арбітражний керуючий Бова Д.В. у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21) - залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена судом при повному дослідженні усіх обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21) скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2022 у справі № 916/329/21 (916/3265/21) залишити в силі з підстав, викладених ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , арбітражного керуючого Бови Д.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 30.07.2020 між ТОВ "БЕЛРУМ" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 600 (далі - Договір), за умовами п. 1 якого ТОВ "БЕЛРУМ" передає у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність машиномісце АДРЕСА_2 , загальною площею 20,0 кв.м. і зобов`язається сплатити його вартість за ціною та на умовах встановлених цим договором.

Відповідно до п. 2 Договору продаж здійснюється за ціною 419 531,00 грн, які покупець зобов`язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, на рахунок продавця в AT «ПІРЕУС БАНК МКБ», після чого сторони мають підписати договір про повний розрахунок за продане майно.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м., приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Бутенко Н.П. зареєстроване 30.07.2020 за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 37547782.

Надалі, як встановлено судами, між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 19.06.2021, за умовами п. 1.1 якого ОСОБА_2 продає та передає у власність, а ОСОБА_1 купує та приймає у власність, машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 20 m2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1. цього Договору продаж вчиняється за 150 520,00 грн, які Покупець перерахував на рахунок Продавця повністю в AT «КРИСТАЛБАНК» (платіжне доручення № 108435 від 18.06.2021).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , шо знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 20 кв. м. приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. зареєстроване 19.06.2021 за гр. ОСОБА_1 , номер запису про право власності 42599091.

Предметом позову в межах справи про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ" є вимоги розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Бови Д.В. про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між ТОВ "БЕЛРУМ" та ОСОБА_2 , та про витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ "БЕЛРУМ" машиномісця №219, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір суперечить п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 234 ЦК України, а також ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Розпорядник майна посилається на те, що під час проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "БЕЛРУМ" ним було встановлено, що спірне майно було відчужено боржником у підозрілий період безоплатно, що призвело до зменшення майнових активів боржника, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги кредиторів з врахуванням того, що на дату спірного договору заборгованість перед кредиторами вже стягувалась в судовому порядку, а боржник сам не виконував власні зобов`язання перед кредиторами.

Також розпорядник майна доводив, що сторони при укладанні договору купівлі-продажу від 30.07.2020 діяли недобросовісно, а істинною метою укладання цього договору було виведення активів ТОВ "БЕЛРУМ" з метою уникнення погашення вимог перед кредиторами за його рахунок.

Крім того, розпорядник майна пояснив, що машиномісце №219, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було передано ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_3 задля забезпечення особистих зобов`язань ОСОБА_4 за іпотечним договором від 12.10.2020, який- ( ОСОБА_4 ) в період з 05.12.2016 по 09.02.2021 був засновником ТОВ "БЕЛРУМ". Тобто покупець за договором від 30.07.2020 через декілька місяців стала майновим поручителем засновника продавця-боржника. Вказана діяльність викликає підозри щодо добросовісності сторін при укладенні ними правочину та наявності волі на настання правових наслідків для сторін, зокрема в бажанні ОСОБА_2 виконати своє зобов`язання по оплаті вартості придбаного у боржника майна, з урахуванням того, що у товариства був змінений керівник та засновник.

З огляду на зазначені обставини розпорядник майна боржника стверджував, що договір купівлі-продажу від 30.07.2020 містить ознаки фраудаторного правочину.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 спірне машиномісце було відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , у позивача відсутня можливість застосування наслідків недійсності правочину, у зв`язку із чим, розпорядником майна заявлено також позовну вимогу щодо витребування зазначеного об`єкту нерухомого майна на користь ТОВ "БЕЛРУМ", у порядку ст. 388 ЦК України.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020.

При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи розпорядника майна боржника про наявність у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ" доказів, необхідних для дослідження у даній справі, зазначивши, що порядок подання доказів у справу позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, є загальним та регламентується ст.ст. 80 164-168 ГПК України.

Водночас, з огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020, за яким відчужено машиномісце № 219, тобто не встановлювалось обставин, за якими ОСОБА_1 придбав майно у особи, яка не мала права його відчужувати, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для втручання у право власності ТОВ "БЕЛРУМ" на підставі ст. 388 ЦК України, а відтак, відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування майна.

Апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку, скасував рішення суду першої інстанції та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви арбітражного керуючого Бови Д.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з цим, норми ч. ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

-боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Варто зазначити, що при розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14)

При цьому, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, при розгляді позову про визнання правочину недійсним необхідним є надання оцінки діям сторін договору також і в контексті критеріїв добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами.

За загальним правилом, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

При цьому Верховний Суд зазначає, що при укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення.

Боржник, вчинивши дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання зловживає правами стосовно кредитора і діє недобросовісно. Разом з тим, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься : момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Таким чином, усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, а тому для з`ясування наявності чи відсутності таких обставин, суд повинен дослідити оспорюваний договір та надати йому правову оцінку.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Так, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, оспорюваний договір купівлі-продажу укладений боржником 30.07.2020, тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ" ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.04.2021.

За умовами п. 2 оскаржуваного договору сторони погодили, що продаж здійснено за ціною 419 531,00 грн, які покупець ОСОБА_2 зобов`язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, тобто до 30.07.2021 на рахунок продавця, після чого сторони мають підписати договорі про повний розрахунок за продане майно.

Дослідженням матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_2 розрахунку за придбане майно та підписання сторонами договору про розрахунок за продане майно, що свідчить про безоплатне відчуження боржником майна.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, у ТОВ "БЕЛРУМ" існувала непогашена заборгованість перед ТОВ "Хот Сток", яка станом на 31.12.2019 складала 1 445 000,00 грн, а також перед ТОВ "Одесторг", яка станом на 31.12.2019 складала 660 000,00 грн, що підтверджується відповідними заявами ТОВ "Хот Сток" та ТОВ "Одесторг" з грошовими вимогами до боржника, а також встановлено в ухвалі Господарського суду Одеської області від 12.04.2021, якою відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ" та визнано вимоги кредиторів до боржника.

Також, як досліджено судом апеляційної інстанції, станом на час укладення спірного договору, на розгляді у Господарському суді Одеської області перебувала справа №916/1470/20 за позовом ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" до ТОВ "БЕЛРУМ" про стягнення заборгованості, за результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі 916/1470/20, стягнуто з ТОВ "БЕЛРУМ" на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" заборгованість за договором цільової поворотної фінансової допомоги №01/04/19-2-ФД від 01.04.2019 у розмірі у розмірі 1 550 000 грн, пеню у розмірі 33 540,98грн, штраф у розмірі 155 000 грн, інфляційні витрати у розмірі 11 986, 66 грн, 3% річних у розмірі 5 590,16 грн, 26 341,7 грн. витрат на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.

Надалі, зокрема і на підставі вищевказаного рішення, ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.08.2021 у справі про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ" визнано конкурсні грошові вимоги ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІЙНО-ЖИРОВА КОПМАНІЯ" до ТОВ "БЕЛРУМ" у загальному розмірі 1 940 644, 24 грн (1 747 563, 26 грн. - четверта черга задоволення вимог кредиторів, 188 540, 98 грн. - шоста черга задоволення вимог кредиторів та 4 540, 00 грн. (судовий збір) - перша черга задоволення вимог кредиторів.

Також перевіркою фактичних обставин справи судом апеляційної інстанції встановлено, що за загальними висновками Звіту про проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства ТОВ "БЕЛРУМ" від 06.09.2021, підприємство отримало збитки в 2020 році та мало тенденцію до зменшення прибутку та погіршення показників рентабельності протягом періоду аналізу; показники ліквідності мають відхилення від граничних значень та мають тенденцію до погіршення протягом 2018-2019 років; наявні значні суми непогашених зобов`язань, строк платежів за якими настав, наявність значної суми непогашених боргових зобов`язань, визнаних юридичною особою - боржником.

Надавши оцінку наведеним вище обставинам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020 боржник - ТОВ "БЕЛРУМ" вже мав стійку тенденцію неплатоспроможності, яка виявилась у відсутності прибутку та неможливості погашення існуючої заборгованості.

При цьому суд апеляційної інстанції врахувавши, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18 (в межах справи № 917/50/13-г про банкрутство), не обмежуючись дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження) узяв до уваги також і докази, наявні в матеріалах основної справи № 916/329/21 про банкрутство ТОВ "БЕЛРУМ", а саме Звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "БЕЛРУМ" та докази підтвердження фінансового стану боржника, які були надані арбітражним керуючим Бовою Д.В. 23.09.2021 разом із поточним звітом про проведену роботу розпорядника майна у справі № 916/329/21 про банкрутство.

Встановивши наведені вище обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу містить ознаки фраудаторного правочину, оскільки останній вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредиторами, за відсутності можливості погашення таких вимог.

До того ж, як вже було зазначено вище, оспорюваний правочин фактично був безоплатним, оскільки доказів на підтвердження його оплатності наявні матеріали справи не містять, а передача майна покупцю була здійснена з наміром виведення активів боржника та не погашення заборгованості перед кредиторами.

Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції, дотримавшись приписів ст. 86 ГПК України, всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання спірного правочину недійсним, а його висновок про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між ТОВ "БЕЛРУМ" та ОСОБА_2 , є законним та обґрунтованим.

При цьому, дійшовши вказаного висновку, правильно застосувавши норми ст. 388 ЦК України та врахувавши актуальні правові позиції Верховного Суду, апеляційний господарський суд обгрунтовано витребував у ОСОБА_1 на користь ТОВ "БЕЛРУМ" машиномісце № 219, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, буд 12, загальною площею 20,0 кв.м.

Так, ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне положення закріплено у ст. 321 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Дослідженням фактичних обставин справи судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на час подання позову до суду та до даного часу відповідний об`єкти нерухомості знаходяться у власності ОСОБА_1 , що підтверджується Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та не заперечується сторонами у справі.

Верховний Суд зазначає, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до ст. 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку ст. 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16).

Аналогічно у даній справі, з огляду на визнання судом договору купівлі-продажу № 600 від 30.07.2020 недійсним, встановлені фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання цього правочину недійсним, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про витребування спірного майна на підставі приписів ст. 388 ЦК України та вважає це ефективним способом захисту порушеного права власності боржника, який гарантує практичну й ефективну можливість досягнути одну з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

За змістом ч.1 ст. 300 ГПК України, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).

Так, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляються доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є задоволення вимог кредиторів.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

На відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.

Відтак, розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства сутність якого полягає в тому, що б під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18 (в межах справи № 917/50/13-г про банкрутство), і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від неї.

Разом з цим, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляються доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 388 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, постановах Верховного Сулу від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц, від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц та від 27,05.2020 у справі № 641/9904/16-ц, оскільки у справі, що розглядається, та у зазначених ОСОБА_1 справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що він є добросовісними набувачем машиномісця № НОМЕР_1 не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ "БЕЛРУМ" спірного майна в порядку ст. 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав стверджувати про те, що наведені апеляційним судом мотивування є необґрунтованими, оскільки правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору, норм чинного законодавства та висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами відкриття касаційного провадження, зводяться до прохання здійснити переоцінку доказів та обставин справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються колегією суддів.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови, оскільки вони не доводять порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених апеляційним судом при розгляді спору у даній справі.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21) прийнята у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

При цьому, суд касаційної інстанції згідно ч. 3 ст. 332 ГПК України поновлює дію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21), зупинену ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21) - залишити без змін.

Поновити дію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/3265/21).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Жуков С.В.

Огороднік К.М.