ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/719/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГА-50» (далі - Товариство, скаржник, відповідач-1)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 (головуюча - суддя Богацька Н.С., судді Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.)
у справі за позовом акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - Банк, позивач)
до: 1) Товариства;
2) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2);
3) ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-3),
про солідарне стягнення 1 478 464,30 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для забезпечення позову.
1. Короткий зміст заявлених вимог
1.1. Позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення несплаченої частки кредиту у розмірі 1 478 464,30 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зі сторони позичальника (Товариства) взятих на себе зобов`язань за умовами кредитного договору від 24.12.2021 №241221-АЕ (далі - Кредитний договір). При цьому солідарне стягнення з відповідачів-2,3 мотивовано тим, що Банком і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори поруки від 24.12.2021 №241221-П/1 і №241221-П/2.
1.3. Банк звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту:
- на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) Товариства в межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн до виконання рішення суду у цій справі;
- на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) ОСОБА_1 в межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн до виконання рішення суду у цій справі;
- на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) ОСОБА_2 в межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн до виконання рішення суду у цій справі.
1.4. Заява мотивована тим, що відповідачі діють недобросовісно, отримавши кредитні кошти, ухиляються від виконання своїх зобов`язань за кредитним договором та договорами поруки, що у своїй сукупності беззаперечно доводить той факт, що відповідачі можуть вчинити дії задля унеможливлення виконання рішення і у справі, можуть здійснити відчуження свого нерухомого та рухомого майна, перереєструвати його на споріднених осіб, в результаті чого стане неможливим виконання рішення суду у справі про стягнення заборгованості. Таким чином, існує реальна загроза, (а не припущення) невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у справі.
2. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 у справі №916/719/24 (головуючий - суддя Нікітенко С.В.) у задоволенні заяви Банку про забезпечення позову відмовлено.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №916/719/24 апеляційну скаргу Банку задоволено; ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 у справі №916/719/24 скасовано; заяву Банку про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) Товариства, ОСОБА_1 у межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн.
2.3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2024 у справі №916/719/24, зокрема, позов задоволено повністю; стягнуто солідарно з Товариства, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором станом на 22.02.2024 у розмірі 1 478 464,30 грн, що складається з несплаченої частки кредиту у розмірі 1 478 464,30 грн.
2.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.07.2024 у справі №916/719/24 задоволено заяву Товариства про скасування заходів забезпечення позову та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №916/719/24.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із оскаржуваною постановою Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №916/719/21, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У касаційній скарзі (нова редакція) Товариство зазначило, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції вимог статей 136 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не дотримався, на відміну від суду першої інстанції, що призвело до ухвалення рішення, яке грубо порушує права та інтереси відповідачів, тобто, вжив заходи забезпечення позову які не є адекватними та співмірними із настанням негативних наслідків від вжиття таких заходів із настанням наслідків невжиття таких заходів, що узгоджується з абзацом другим частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. Також, скаржник посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову, у якій застосував статті 136 137 ГПК України без урахування висновків щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/268/23, від 28.09.2023 у справі №904/6023/19 (904/1032/23) в частині, що стосується обов`язку заявника довести, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до реальної неможливості або ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 14.12.2022 у справі №904/1513/22, від 11.01.2024 у справі №916/3599/23, від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, від 25.09.2020 у справі №925/77/20 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 щодо необхідності дотримання принципів співмірності та адекватності заходів забезпечення позову.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від позивача, відповідача-2 та відповідача-3 відзиви на касаційну скаргу до Суду не надійшли.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- Банк звернувся до суду з позовною заявою до Товариства, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення 1 478 464,30 грн;
- позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зі сторони позичальника (Товариства) взятих на себе зобов`язань за умовами Кредитного договору, та направлено на солідарне стягнення з відповідачів як солідарних поручителів за договорами поруки від 24.12.2021 №241221-П/1 та №241221-П/2, заборгованості за Кредитним договором за несплату частини кредиту у розмірі 1 478 464,30 грн;
- одночасно з поданням позовної заяви до суду Банком подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідачів (рухоме та нерухоме), а саме:
накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) Товариства в межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн до виконання рішення суду у цій справі;
накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) ОСОБА_1 у межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн до виконання рішення суду у цій справі;
накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) ОСОБА_2 у межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн до виконання рішення суду у цій справі;
- в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що:
24.12.2021 Банком і Товариством укладено Кредитний договір;
з метою забезпечення належного виконання зобов`язань позичальником за Кредитним договором, Банком і фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір поруки від 24.12.2021 №241221-П/1 та Банком і фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір поруки від 24.12.2021 №241221-П/2;
на виконання пунктів 2.1 договорів поруки Банк звернувся з вимогами до відповідача-2 та відповідача-3 від 09.11.2023 №17-9214 та №17-9215, однак, погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами зі сторони відповідачів не відбулось, що свідчить про порушення зобов`язань за договорами поруки;
- як зазначає позивач, на даний час всі поручителі ухиляються від виконання свого обов`язку і не реагують на вимоги Банку, хоча інформація з реєстру нерухомого майна показує, що кожен з поручителів має майнові можливості. З цього можна зробити висновок, що поручителі не зацікавлені у погашенні боргу та у разі задоволення позову так само ухилятимуться від виконання рішення суду;
- як вказує позивач, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 2 га в Олексіївській с/раді Миколаївського району Одеської області, ОСОБА_1 , як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власником таких об`єктів нерухомого майна: земельної ділянки площею 6,9501 га в Миколаївському районі Одеської області; земельної ділянки площею 2 га в Олексіївській с/раді Миколаївського району Одеської області; квартира АДРЕСА_1 площею 59,5 кв. м. в АДРЕСА_1 ; Товариство, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власником таких об`єктів нерухомого майна: нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості: склад зерновий №1; будівля навісу току для обробітку і зберігання зерна.
6.2. Суд першої інстанції, відмовляючи у забезпеченні позову, виходив, зокрема, з такого:
- позивачем не забезпечено надання належних доказів в обґрунтування того, що відповідачі, щодо суми стягнення 1 478 464,30 грн на яку заявлено позовні вимоги, наразі вчиняють дії щодо відчуження свого майна або грошових коштів на користь третіх осіб;
- у заяві позивача про забезпечення позову відсутні посилання на наявність будь-яких доказів задля встановлення обставин, з якими позивачем пов`язується необхідність застосування певного виду забезпечення позову;
- при цьому, суд зазначає, що така підстава, як факт ухилення відповідачів від виконання зобов`язань за укладеним договором, не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а невиконання відповідачами зобов`язань ще потребує доведення, тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення поданого позову;
- крім того, фактичне міркування заявника про можливість ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог є лише припущеннями заявника, яке не підтверджено жодними належними та допустимими доказами щодо наявності грошових коштів, витрачання їх на інші потреби тощо.
6.3. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, та, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив, зокрема, з такого:
- у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 Верховний Суд звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін;
- виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову;
- при цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;
- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідачів, у порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для Банка додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та останній отримає задоволення своїх вимог;
- крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржники матимуть безумовну можливість розрахуватись із Банком, за умови наявності у них грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржників;
- колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Банка;
- запропоновані Банком заходи забезпечення позову відповідають приписам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін та за даних фактичних обставин справи є співрозмірними із заявленими вимогами, за наявності реальних передумов для висновку про імовірність утруднення ефективного захисту прав позивача.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №916/719/24 на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, задоволено заяву позивача про забезпечення позову та ухвалено накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно (рухоме та нерухоме) Товариства, ОСОБА_1 у межах суми позову у розмірі 1 478 464,30 грн.
8.4. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.
8.5. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
8.6. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
8.7. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
8.8. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
8.9. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
8.10. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
8.11. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
8.12. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
8.13. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
8.14. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
8.15. За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
8.16. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
8.17. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
8.18. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
8.19. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
8.20. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
8.21. Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
8.22. Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
8.23. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
8.24. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
8.25. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).
8.26. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, послався на позицію, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, в якій Верховний Суд звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
8.27. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, залишив поза увагою питання чи вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
8.28. Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки аргументам відповідача-1, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо такого:
- відповідач-1 є діючим товариством, яке займається вирощуванням рослинної сільськогосподарської продукції, землі якого розташовані в Миколаївській області;
- з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку із збройною агресією росії проти України;
- Миколаївська область, в межах якої знаходяться ділянки Товариства, з яких останнє має прибуток, періодично піддаються обстрілам, на них неодноразово виникали пожежі, що призводило до знищення врожаю, та як наслідок до відсутності певний час отримувати прибуток та розраховуватись із кредиторами;
- водночас, відповідач-1 після отримання у 2021 році кредитних коштів у розмірі 4 000 000 грн, частково погасив заборгованість, що підтверджується матеріалами справи, та й самими вимогами Банку, адже, на сьогоднішній день, залишок заборгованості (тіло та відсотки) становить 1 478 464,30 грн;
- отже, дії Товариства з часткового (більше 50%) погашення заборгованості свідчать про те, що відповідач-1 не вчиняє жодних дій з уникнення від відповідальності, а навпаки намагається виконувати свої зобов`язання, по мірі своїх можливостей, тобто по факту надходження коштів за реалізацію вирощеної продукції;
- таким чином, твердження позивача з приводу того, що Товариство, як основний боржник, та поручителі Шабатура Ю.В. та ОСОБА_2 уникають свого обов`язку з повернення отриманого кредиту спростовується дійсними обставинами та матеріалами справи;
- крім того, 31.08.2023 Товариство звернулось до Банку з клопотанням за вих.№220 від 30.08.2023, у якому у зв`язку із складною ситуацією з реалізації продукції, просило погодити реструктуризацію заборгованості за Кредитним договором, та узгодити новий графік погашення заборгованості;
- вказане клопотання залишилось без відповіді;
- аналогічні клопотання направлено Банку 20.11.2023, 13.02.2024, 20.02.2024, втім, також, залишені без будь-якої відповіді;
- отже, з вказаних клопотань вбачається, що Товариство до подання позову, так і на сьогоднішній день прагнуло, та має на меті повернути Банку отримані кредитні кошти;
- втім, повернення коштів у тому графіку та в той термін, який було погоджено у Кредитному договорі не є можливим, у зв`язку із досить складною ситуацією, яка виникла внаслідок вторгнення росії;
- Кредитний договір укладено у 2021 році, тобто в довоєнний час, а тому Товариство об`єктивно не могло передбачати настання таких обставин, за яких товариство не зможе вчасно повертати кредитні кошти;
- при цьому, Товариство розуміє, що важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків, а підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів;
- водночас, Товариство вважає, що такі обставини як війна, не можна розцінювати як передбачуваний, прогнозуємий підприємницький ризик, оскільки, такі обставини не можуть залежати від безпосередньої підприємницької діяльності, а залежать від інших, сторонніх факторів, передбачити або спрогнозувати які було неможливо;
- у сукупності вказані обставини суттєво вплинули на своєчасне отримання Товариством прибутку, що в результаті впливає на можливість своєчасно погашати заборгованість перед контрагентами;
- у свою чергу, Товариство неодноразово зазначало, та зазначає й наразі, що не заперечує щодо наявності певної заборгованості, втім, просить Банк увійти у складне положення Товариства, та погодити план реструктуризації заборгованості з встановленням нового графіку повернення кредитних коштів, шляхом укладання додаткової угоди;
- також, відповідач-1 звертав увагу колегії суддів апеляційної інстанції на те, що Товариством і Банком, окрім Кредитного договору, укладено ще кредиті договори від 01.12.2022 №011222-КЛН та від 24.12.2021 №241221-АТ;
- Товариство за кредитним договором від 01.12.2022 №011222-КЛН отримані кошти повернуло в повному обсязі;
- при цьому, повне повернення коштів відбулось вже в 2024 році, тобто під час війни;
- зобов`язання за Кредитним договором від 24.12.2021 №241221-АТ ще є діючими та Товариство продовжує сплачувати за ним грошові кошти;
- викладене прямо свідчить про те, що Товариство є платоспроможним і незважаючи на реалії сьогодення намагається виконувати свої фінансові зобов`язання, проте, нажаль не в узгоджені строки;
- за вказаних вище обставин, будь-які ризики того, що у разі задоволення позову, позивач не зможе його виконати, тобто стягнути з Товариства грошові кошти в розмірі 1 478 464, 30 грн не відповідають дійсності;
- жодних ризиків виведення грошових коштів з рахунків відповідача-1 також немає, оскільки, Товариство є реально діючим, з реальним рухом коштів по банківським рахункам;
- водночас, вжиття таких заходів забезпечення позову як накладання арешту на грошові кошти та майно Товариства і поручителів частково паралізує Товариства, оскільки, останнє буде позбавлено можливості використовувати прибуток на розрахунки з контрагентами, що призведе до настання вкрай негативних наслідків у вигляді прострочень платежів та нових судових процесів.
8.29. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 такого змісту:
« 33. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
34. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
35. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20)»;
« 37. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18)»;
« 46.Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
8.30. Верховний Суд, ураховуючи вище вказані у цій постанові міркування та норми права виходить з того, що:
- викладені у заяві мотиви щодо можливої незаконної поведінки відповідачів носять умовний, гіпотетичний характер;
- має забезпечуватися справедливий баланс інтересів учасників спірних правовідносин, який полягає в тому, що невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам, зокрема, відповідачам;
- фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони;
- забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника);
- втім, суд апеляційної інстанції не з`ясував питання наявності дійсних підстав для забезпечення позову як результату логічного та юридичного аналізу обставин справи та доводів заяви про забезпечення позову, з урахуванням аргументів відповідача-1.
8.31. Слід зазначити, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції містить лише позицію позивача та не містить оцінки аргументів відповідача-1.
8.32. Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми статті 136 ГПК України, оскільки, вжив заходи забезпечення позову, які порушують справедливий баланс інтересів учасників спірних правовідносин, за відсутності належно обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
8.33. З урахуванням викладеного, виходячи з обраного заходу забезпечення позову, предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, беручи до уваги доводи касаційної скарги, слід зазначити, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, прийняті без дотримання в повній мірі статей 2 7 13 136 137 ГПК України, не відповідають вказаним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування приписів статей 136 та 137 ГПК України в аспекті адекватності заходу забезпечення, співвідношення виду такого заходу, його співмірності та збалансованості, як інтересів заявника, так і інтересів відповідачів.
8.34. Що ж до посилань суду апеляційної інстанції на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, то слід зазначити таке.
8.35. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 01.03.2024 у справі №917/1610/23 вказав таке:
«Разом із тим, у пункті 23 цієї постанови (від 03.03.2023 у справі №905/448/22) зазначено таке: "Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін".
Таким чином, наведений зміст постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки, про які стверджує колегія суддів (про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову).
Натомість в ухвалі про передачу колегія суддів не навела жодних мотивів та підстав, з яких вона не погоджується з висновком Об`єднаної палати про застосування положень ГПК України щодо звільнення від обов`язку доказування загальновідомих обставин, виходячи з того, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною; не зазначила, в чому полягає помилковість такого підходу, що зумовило б відступ від попередньої правової позиції».
8.36. Отже, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду констатував, що наведене у пункті 23 постанови від 03.03.2023 у справі №905/448/22 засвідчує, що у ній (постанові) взагалі відсутні правові висновки, про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову.
8.37. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги Товариства знайшли своє часткове підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.
8.38. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
9.3. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
9.4. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції при вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову порушив норми процесуального права вказані у цій постанові, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, яка відповідала закону, Верховний Суд вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу відповідача-1, скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
10. Судові витрати
10.1. Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд частково задовольняє касаційну скаргу відповідача-1, судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на позивача.
Керуючись статтями 129 137 300 301 304 308 312 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГА-50» задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 у справі №916/719/24 скасувати.
3. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 у справі №916/719/24 залишити в силі.
4. Стягнути з акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГА-50» 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Жайворонок