№ 917/1131/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/1131/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Полтавської області від 27.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маргаз"

про стягнення 76 153 300,18 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Литвин П. В., відповідача - Галичева О. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач та/або ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маргаз" (далі - відповідач та/або ТОВ "Маргаз") про стягнення 55 079 479,98 грн основного боргу, 5 804 9921,48 грн штрафу, 3 441 140,83 грн - 3 % річних та 11 827 686,89 грн інфляційних втрат за Рамковим договором купівлі - продажу природного газу від 20.10.2021 № 2рд_БГр-МРГ (далі - Рамковий договір).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Рамкового договору в частині своєчасного здійснення розрахунків за поставлений природний газ.

1.3. Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що введення воєнного стану, руйнування та знищення, втрата контролю над власним рухомим та нерухомим майном через тимчасову окупацію міста Маріуполя та територіальних громад Маріупольського району, втрата контактів із споживачами (більшість з яких стала біженцями або проживають на тимчасово окупованих територіях) зупинення господарської діяльності підприємства за місцезнаходженням засобів виробництва та об`єктів газоспоживання, на які здійснювалося постачання природного газу споживачам, неможливість здійснення абсолютною більшістю працівників підприємства своїх трудових обов`язків перешкоджають відповідачу здійснювати повноцінну підприємницьку діяльність під час ведення воєнного стану, що загалом має наслідком неможливість виконання обов`язків перед позивачем за індивідуальним договором до закінчення зазначених обставин саме внаслідок військової агресії Російської Федерації.

Водночас у пункті 7.5 Рамкового договору сторони передбачили, що строк виконання сторонами своїх зобов`язань автоматично відкладається відповідно до часу протягом якого будуть діяти такі обставини. Тобто строк виконання сторонами своїх обов`язків за договором продовжується на період дії таких обставин, тому з`ясування наявності чи відсутності обставин непереборної сили впливає на визначення строку виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Отже, відповідач вважає, що має право розраховувати на застосування пункту 7.5 Рамкового договору в частині відкладення строку виконання зобов`язань, тому граничний строк оплати за період поставки лютий-березень 2022 року не настав через автоматичне відкладення цього строку, відповідно до часу протягом якого діятимуть форс-мажорні обставини, тому і прострочення оплати ще не настало і не має підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо штрафу у розмірі 5 804 992,48 грн за не підписання Комерційного акта відповідно до пункту 6.4 Рамкового договору, відповідач зазначав, що у пункті 3.10 передбачено, що Покупець підписує, скріплює печаткою отриману скановану копію Комерційного акта та направляє підписану ним скановану копію на електрону адресу Продавця вказану у розділі 11 цього договору. Покупець також підписує оригінал отриманого від Продавця Комерційного акта та повертає один примірник підписаного Покупцем комерційного акту Продавцю не пізніше 12-го числа місяця, наступного за періодом поставки на поштову адресу Продавця вказану у розділі 11 цього договору. Отже, договором передбачено обов`язок Продавця, тобто позивача, скласти, підписати, скріпити своєю печаткою Комерційний акт та направити на підпис Покупцю його скановану копію, чого зроблено не було.

З огляду на викладене, відповідачем не було порушено порядок підписання Комерційного акта, встановленого Рамковим договором.

1.4. 13.08.2024 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафу та розстрочення виконання рішення суду (вх. № 10872) на 12 місяців рівними частинами.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Судами попередніх інстанцій в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення 20.10.2021 між сторонами Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-МРГ, відповідно до умов пункту 1.1 якого цей договір (включаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за Індивідуальним договором, форма якого наведена у Додатку 1, що є невід`ємною частиною договору;

- підписання 20.10.2021 між сторонами Індивідуального договору № БГр-21/22- МРГ до Рамкового договору (далі - Індивідуальний договір), за яким загальний період поставки природного газу визначено з 01.11.2021 по 30.04.2022 (пункт 1 Індивідуального договору);

- укладення Додаткової Угоди від 22.10.2021 № 11-БГр-МРГ до Індивідуального договору, відповідно до якої сторони вносили зміни щодо обсягу, договірної ціни та договірної вартості природного газу, який був поставлений відповідачу у листопаді 2021 року;

- поставки природного газу, який підтверджується Комерційним актом приймання- передачі природного газу від 30.11.2021 № 1_11-БГр-МРГ (листопад 2021 року), підписаним сторонами;

- укладення Додаткової угоди від 17.11.2021 № 12-БГр-МРГ до Індивідуального договору, відповідно до якої сторони вносили зміни у Індивідуальний договір щодо обсягу, договірної ціни та договірної вартості природного газу, який був поставлений відповідачу у грудні 2021 року;

- поставки природного газу, що підтверджується Комерційним актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 № 1_12-БГр- МРГ (грудень 2021 року), підписаним сторонами;

- укладення Додаткової угоди від 10.12.2021 № 01-БГр-МРГ до Індивідуального договору, відповідно до якої сторони вносили зміни щодо обсягу, договірної ціни та договірної вартості природного газу, який був поставлений відповідачу у січні 2022 року;

- поставки природного газу, що підтверджується Комерційним актом приймання- передачі природного газу від 31.01.2022 № 1_01-БГр- МРГ (січень 2022 року), підписаним сторонами;

- укладення Додаткової угоди від 12.01.2022 № 02-БГр-МРГ до Індивідуального договору, відповідно до якої сторони вносили зміни щодо обсягу, договірної ціни та договірної вартості природного газу, який був поставлений відповідачу у лютому 2022 року;

- укладення Додаткової угоди від 09.02.2022 № 03-БГр-МРГ до Індивідуального договору, відповідно до якої сторони вносили зміни щодо обсягу, договірної ціни та договірної вартості природного газу, який був поставлений відповідачу у березні 2022 року;

- направлення позивачем на електронну адресу відповідача Додаткової угоди від 31.03.2022 № 1 до Додаткової угоди від 09.02.2022 № 03-БГр-МРГ до Індивідуального договору щодо корегування замовлених обсягів природного газу та його вартості на період поставки березень 2022 року через припинення відповідачем відбору природного газу після 09.03.2022, за якою фактичний обсяг спожитого природного газу у березні 2022 року склав 1 873,440 тис. куб. м на загальну вартість 13 900 924,80 грн, яка відповідачем не була підписана та повернута позивачу;

- здійснення відповідачем часткової оплати природного газу у розмірі 128 368 444,82 грн за період листопад 2021 року - березень 2022 року, що підтверджується листом Акціонерного товариства "Ощадбанк" від 01.02.2024 № 16/2-09/12174/2024, а також заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.04.2022 № 125/3-1247 та від 12.05.2022.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.11.2024 у справі № 917/1131/24 (суддя Сірош Д. М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (Стойка О. В. - головуючий, судді: Попков Д. О., Радіонова О. О.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 55 079 479,98 грн основного боргу, 3 441 140,83 грн - 3 % річних, 11 827 686,89 грн інфляційних втрат та 783 211,09 грн судового збору; в решті позову - відмовлено.

Також судом розстрочено виконання рішення рівними частинами - по 5 862 358,97 грн протягом одного року з дня ухвалення рішення.

3.2. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача щодо ненастання обов`язку з оплати за поставку природного газу за лютий-березень 2022 року, визнали встановленим факт поставки природного газу, враховуючи дані Інформаційної платформи щодо підтверджених торгових сповіщень, а також, враховуючи положення пункту 3.11 Рамкового договору, встановили, що вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами у Додатковій угоді від 09.02.2022 № 03-БГр-МРГ.

Відмовляючи у стягненні штрафу за невиконання відповідачем негрошового зобов`язання, суди попередніх інстанцій визнали наданий відповідачем Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 13.09.2024 № 3200-24-1700, належним доказом на підтвердження виникнення обставин непереборної сили у відповідача щодо такого обов`язку, а також дійшли висновку про можливість розстрочення виконання судового рішення рівними частинами - по 5 862 358,97 грн протягом одного року з дня ухвалення рішення, визнавши доведеними відповідачем виняткові обставини (збитки від військової агресії, матеріальний стан, у якому опинився відповідач, вид господарської діяльності останнього, дію воєнного стану в Україні).

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.11.2024 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 917/1131/24, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 5 804 992,48 грн та розстроченні виконання рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду; стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги.

4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 913/308/23.

У контексті наведених доводів скаржник зауважив, зокрема, що у спірних правовідносинах, з урахуванням змісту Рамкового договору та положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", для засвідчення дії обставин непереборної сили перебачено надання сертифікату ТПП не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин (пункт 7.4 Рамкового договору). Проте, місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом не враховано тієї обставини, що відповідачем порушено строки (більш ніж на 30 місяців) повідомлення позивача про наявність форс-мажору, тому такий сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової падати від 13.09.2024 № 3200-24-1700 мав би не прийматися судами до уваги. При цьому, форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Відтак стаття 617 ЦК України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання.

Із покликаннями на правові висновки щодо застосування положень статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в України", викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 13.02.2024 у справі № 917/272/23 скаржник зауважує, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник також наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення статті 331 ГПК України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17 та від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21.

У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Проте на підтвердження відсутності фінансових можливостей відповідачем не було надано жодного документа, який би міг слугувати належним доказом.

Позивач вважає, що надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду, призводить до сприяння відповідачу в подальшому порушувати свої зобов`язання за іншими подібними договорами (існуючими і майбутніми), оскільки надана розстрочка істотно порушує майнові інтереси позивача, внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах. В тому числі, враховуючі стрімкі інфляційні процеси в державі.

Вищевикладене, на думку скаржника, спростовує виключність обставин у розумінні статті 331 ГПК України, на які послалися суди попередніх інстанцій для розстрочення виконання судового рішення, а є лише способом для затягування виконання відповідачем рішення суду у поточній справі.

Щодо посилань судів на військовий стан на території України (відкритої збройної агресії Російської Федерації), скаржник зауважує, що сторони у справі перебувають в рівних умовах. На позивача, так само впливають події, що розпочались ще в 2014 році та ще більше активізувалися 24.02.2022, та пов`язанні зі збройною агресією Російської Федерації. Частина активів позивача перебуває на окупованій території.

Більш того, частина контрагентів-боржників позивача також перебуває на тимчасово окупованих територіях в Донецькій, Луганській, Запорізькій та Херсонських областях, що взагалі унеможливлює будь-яке стягнення заборгованості з таких осіб.

Позивачем передано на потреби армії велику низку активів (включаючи техніку та транспортні засоби).

Позивач забезпечує галузі національної економіки природним газом. Тобто, є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

В умовах воєнного стану та збройної агресії з боку Російської Федерації у позивача значно зросла кількість споживачів, через неможливість постачання ним природного газу від їх колишніх інших приватних постачальників.

Несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Розстрочення виконання рішення суду через воєнні дії на території України може сформувати хибну судову практику, відповідно до якої платіжна дисципліна споживачів погіршиться ще більше, через те, що у позивача виникне критичний дефіцит обігових коштів для закупівлі природного газу.

Крім цього скаржник акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції взагалі не обґрунтував строк розстрочки та не зазначив чому саме протягом 1 року він зможе виконати рішення суду

Водночас скаржник звертає увагу на те, що судом під час розстрочки допущено арифметичну помилку, а саме розстрочено виконання рішення суду рівними частинами - по 5 862 358,97 грн протягом одного року з дня ухвалення рішення, що складає 70 348 307,64 грн, однак загальний розмір задоволених позовних вимог складає 70 348 307,70 грн, а з урахуванням стягнутого судового збору - 71 131 518,79 грн. Тобто, суд першої інстанції розстрочив рівними частинами суму, яка не відповідає сумі задоволених позовних вимог.

При цьому апеляційним судом взагалі було проігноровано наявність такої арифметичної помилки в рішенні суду першої інстанції.

4.5. ТОВ "Маргаз" у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а відповідні рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позивач звертаючись із касаційною скаргою просить скасувати судові рішення тільки в частині відмови в задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 5 804 992,48 грн та розстроченні виконання рішення суду. Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо позовний вимог про стягнення штрафу в розмірі 5 804 9921,48 грн, Верховний Суд зазначає про таке.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в оспорюваній частині позивач посилався на не підписання відповідачем Комерційних актів за періоди поставки лютий-березень 2022 року, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 6.4 Рамкового договору виникає зобов`язання сплатити штраф у розмірі 10 % від договірної вартості за відповідні періоди поставки у загальній сумі 5 804 992,48 грн.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У статті 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з вимогами частини другої статті 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пунктів 3.9, 3.10 Рамкового договору після закінчення періоду поставки, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 8-го числа місяця, наступного за періодом поставки, якщо інше не передбачено Індивідуальним договором, позивач складає, підписує, скріплює своєю печаткою Комерційний акт та направляє на підпис відповідачу його скановану копію на електронну адресу, вказану у розділі 11 цього договору. Комерційний акт вважається отриманим відповідачем в день направлення його позивачем на електронну адресу, також позивач надсилає на підпис відповідачу оригінали Комерційного акта у двох примірниках підписані та скріплені печаткою позивача на поштову адресу відповідача, вказану у розділі 11 цього договору.

Відповідач підписує, скріплює печаткою (за наявності) отриману скановану копію Комерційного акта та направляє підписану ним скановану копію на електронну адресу позивача, вказану у розділі 11 цього договору. Відповідач також підписує оригінал отриманого від позивача комерційного акта та повертає один примірник підписаного відповідачем Комерційного акта позивачу, не пізніше 12-го числа місяця, наступного за періодом поставки на поштову адресу позивача, вказану у розділі 11 цього договору.

Відповідно до пункту 6.4 Рамкового договору, у випадку не підписання відповідачем Комерційного акта у порядку, передбаченому цим договором та або/ Індивідуальним договором, він зобов`язаний сплатити на користь позивача штраф у розмірі 10 % (десять відсотків) від договірної вартості за відповідний період поставки, за який не підписаний Комерційний акт згідно з Індивідуальним договором.

Отже, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, сторони узгодили, що після закінчення періоду поставки, у якому була здійснена передача газу, саме позивач має скласти, підписати та скріпити своєю печаткою та направити на підпис відповідачу його скановану копію на електронну адресу, а також надіслати відповідачу оригінали Комерційного акта у двох примірниках підписані та скріплені печаткою Продавця на поштову адресу Покупця вказану у Розділі 11 цього договору.

Тільки після вчинення таких дій позивача відповідач мав виконати свій обов`язок аналогічного характеру.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, зокрема, з доданих самим позивачем до позовної заяви Комерційних актів приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 № 1_02-БГр-МРГ та від 31.03.2022 № 1_03-БГр-МРГ (за періоди поставки лютий-березень 2022 року), за не підписання та неповернення яких відповідачем позивач вимагає стягнення штрафу, вони є проектами та не містять підпису та відтиску печатки уповноваженої з боку позивача особи в порядку, визначеному пунктом 3.10 Рамкового договору.

Отримання зазначених документів саме у такому стані підтверджувалося відповідачем в суді першої та апеляційної інстанцій, а позивачем не було надано інших доказів на спростування цієї обставини.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи позивача в судовому засіданні про відсутність технічної можливості надати актуальний варіант цих підписаних позивачем актів з технічних причин, оскільки, як убачається з доданих до позовної заяви аналогічних актів за попередні періоди, вони містять відповідні підписи обох сторін та відтиски їх печаток.

За змістом частини четвертої статті 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У статті 613 ЦК України визначені наслідки у разі прострочення кредитора, зокрема, у разі не вчинення ним дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку, у цьому разі виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

За таких підстав судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення відповідного штрафу є безпідставним та не підлягають задоволенню, оскільки виконанню обов`язку відповідачем з підписання Комерційного акта перешкоджало невиконання позивачем свого обов`язку щодо його надіслання відповідачу відповідного до узгоджених сторонами умов, тобто у спірних правовідносинах позивач допустив прострочення кредитора.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що касаційна скарга не містить доводів про спростування судових рішень в цій частині, а саме щодо спростування висновків про прострочення кредитора.

5.4. Разом з цим, як убачається зі змісту касаційної скарги із посиланнями на неврахування правових висновків щодо застосування положень статті 617 ЦК України, викладені Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 спірним питанням у даному випадку скаржник вважає порушення строків повідомлення позивача про наявність форс-мажору.

Як убачається з матеріалів справи, апеляційний господарський суд зазначив, що додатковою підставою відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу у сумі 5 804 992,48 за не підписання Комерційного акта, відповідно до пункту 6.4 Рамкового договору є те, що відповідач був позбавлений можливості виконати таке зобов`язання також внаслідок існування форс-мажорних обставин.

На підтвердження виникнення обставин непереборної сили у відповідача суди взяли до уваги Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 13.09.2024 № 3200-24-1700, змістом якого також підтверджується неможливість виконання відповідачем вищенаведеного обов`язку за відповідним договором з підписання та надсилання актів.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що позивач також посилався на існування форс-мажорних обставин, обґрунтовуючи невиконання свого обов`язку щодо надсилання на поштову адресу відповідача оригіналів Комерційних актів, оскільки поштові служби в м. Маріуполі вже не працювали.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до змісту пункту 7.1 Рамкового договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

У пункті 7.3 Рамкового договору сторони погодили, що сторона, яка опинилася під впливом дії обставин непереборної сили повинна негайно повідомити про це іншу сторону будь- якими припустимими засобами з наступним протягом (трьох) робочих днів письмовим повідомленням.

Також у пункті 7.4 Рамкового договору сторони визначили, що достатнім доказом дії обставин непереборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою або іншим органом, уповноваженим чинним законодавством України на засвідчення обставин непереборної сили. Надання вказаного доказу іншій стороні повинно бути здійснено в розумні строки, що необхідні для його отримання від уповноваженого органу, але не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин.

Отже, Верховний Суд констатує, що у спірних правовідносинах у цій справі, з урахуванням змісту Рамкового договору та положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", для засвідчення дії обставин непереборної сили перебачено надання сертифікату ТПП не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі також вказано у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Проте у цій справі № 917/1131/24 суди попередніх інстанцій встановили, що умови укладеного сторонами Рамкового договору не містять зазначеного пункту. За таких підстав, встановивши відсутність узгодження сторонами наслідку несвоєчасності такого повідомлення у вигляді втрати стороною права посилання на форс-мажор, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не позбавлений права посилатись на форс - мажорні обставини.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

При цьому посилання скаржника те, що такі висновки суперечать правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 колегією суддів відхиляються з оглядку на таке.

Так, висновки у справі № 913/308/23 щодо наслідків неналежного повідомлення про форс-мажорні обставини зроблені судом при розгляді справи щодо виконання грошового зобов`язання (стягнення боргу за поставлений природний газ, а також нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат), тобто стосувалися зовсім інших обставин, а саме обставин звільнення сторони договору від виконання (зміну строків виконання) грошового зобов`язання. Відповідно, обставин відмінних від тих, що мали місце при розгляді цієї справи № 917/1131/24, яка (в оскаржуваній частині) стосуються вимог про стягнення штрафу, тобто звільнення конкретної особи від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання конкретного договірного зобов`язання щодо підписання у встановлений пунктом 6.4 Рамкового договору строк Комерційного акта, тобто негрошового зобов`язання.

5.5. Крім цього, як убачається зі змісту касаційної скарги скаржник із посиланнями на правові висновки щодо застосування положення статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в України", викладені Верховним Судом у постановах від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 13.02.2024 у справі № 917/272/23, наполягає що спірним питанням у даному випадку також є прийняття листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, як доказу неможливості виконання зобов`язання за договором та наявністю причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання конкретного обов`язку за договором.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, відмовляючи у стягненні штрафу за невиконання відповідачем негрошового зобов`язання, суди надали оцінку Сертифікату Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 13.09.2024 № 3200-24-1700. При цьому, будь-яких посилань на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, як доказ неможливості виконання зобов`язання за Рамковим договором судові рішення (в оскаржуваній частині) не містять. У зв`язку з наведеним у Суду відсутні підстави для надання правової оцінки аргументам Скаржника у відповідній частині.

5.6. Скаржник також наголошує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 331 ГПК України, а саме без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17 та від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21, не з`ясували обставини, що мають значення для справи, недотрималися принципу пропорційності та балансу інтересів сторін, в результаті чого відповідачу неправомірно надали розстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У статті 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з частиною третьою статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, ураховуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 331 ГПК України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Ураховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Ураховуючи викладене, з одного боку, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, з іншого, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції").

Як убачається з матеріалів цієї справи відповідачем до місцевого господарського суду заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення суду, в якому він просив суд врахувати об`єктивні, непереборні, надзвичайні, невідворотні та виняткові обставини для надання розстрочки виконання рішення суду, адже вони значно ускладнюють вчасне виконання рішення суду способом одночасного стягнення всієї суми позову. Також відповідач просив врахувати, те, що хоча військова агресія Російської Федерації вплинула на всіх без винятку суб`єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність в Україні, зокрема і на позивача, проте просив суд врахувати що ступінь впливу відповідних обставин на позивача і відповідача є різним, як і можливості для повноцінного ведення господарської діяльності за даних умов. Розстрочення виконання рішення суду надасть можливість ефективно виконати рішення суду зберігаючи ресурси для існування підприємства у період воєнного стану враховуючи відсутність можливостей для повноцінного ведення господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи наведену заяву відповідача, урахували загальновідомі обставини, зокрема, військову агресію Російської Федерації проти України, переїзд відповідача з окупованої території України, втрату потужностей на території міста Маріуполя, зупинення господарської діяльності через знаходження міста Маріуполя у епіцентрі активних бойових дій починаючи з 24.02.2022, військовій блокаді, тимчасовій окупації з 05.03.2022, масоване знищення критичної та цивільної інфраструктури внаслідок обстрілів, численні людські жертви, відсутність у місті будь-яких комунікацій під час бойових дій які тривали 86 днів, а також те, що негайне виконання судового рішення може призвести до банкрутства підприємства, що, у свою чергу, унеможливить досягнення мети судового захисту та позбавить позивача можливості отримати належні виплати.

При цьому суди попередніх інстанцій виснували, що надання розстрочки на 12 місяців забезпечує стабільний графік погашення заборгованості, який сприяє поступовому виконанню зобов`язань відповідачем.

Отже, враховуючи наведене та встановлені Судом обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду відповідно до вимог статті 331 ГПК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не спростовують.

Натомість скаржник, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, фактично просить суд касаційної інстанції переоцінити докази у справі. Однак саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Ураховуючи те що вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення перебуває в межах повноважень господарського суду, який у рішенні навів відповідні та достатні підстави для обґрунтування свого висновку про розстрочення виконання рішення на 1 рік у цій справі, і в цьому випадку не вбачається, що суд використав свої повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або з недотриманням "справедливого балансу" між сторонами, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про можливість задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.

При цьому посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки щодо застосування положень статті 331 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у тексті касаційної скарги (пункт 4.4 цієї постанови), колегією суддів відхиляються, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується можливість розстрочення виконання судового рішення, здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.

З огляду на викладене, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування рішення та постанови (в зазначеній частині). Оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Що ж стосується арифметичної помилки про розстрочення виконання рішення суду рівними частинами - по 5 862 358,97 грн протягом одного року з дня ухвалення рішення, що складає 70 348 307,64 грн, у той час, як загальний розмір задоволених позовних вимог складає 70 348 307,70 грн, то вона не є підставою для скасування рішення та постанови, а підлягає виправленню, у порядку, встановленому статтею 243 ГПК України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 27.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 917/1131/24 (в оскаржуваній частині) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ