ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/1615/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді - Кролевець О.А., Малашенкова Т.М.,
обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
за участю представників:
позивача -Вержацького І.В.,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні»,
на рішення Господарського суду Полтавської області
(суддя - Ореховська О.О.)
від 05.03.2020,
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Склярук О.І., судді - Дучал Н.М., Ільїн О.В.)
від 09.07.2020,
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні»
про стягнення заборгованості
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2018 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» 12 058 406,6 грн за договором постачання природного газу № 3762/1617-ТЕ-24 від 29.08.2016, з яких 6 201 521,00 грн - основний борг, 2 271 174,30 грн - пеня, 913 268,68 грн - 3% річних, 2 672 445,63 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором постачання природного газу № 3762/1617-ТЕ-24 від 29.08.2016, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з 3 % річних, інфляційними втратами, пенею.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 (з урахуванням ухвали від 12.03.2020), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2020, позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 242 312, 58 грн пені, 449 878, 53 грн 3 % річних, 1 380 937, 44 грн інфляційних втрат та судові витрати.
27.07.2020 Комунальне виробниче підприємство «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2020, в якій просить скасувати судові рішення в частині стягнення з нього 1 380 937, 44 грн інфляційних втрат, 449 878, 53 грн - 3 % річних, 2 242 312, 58 грн пені та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Підставами для часткового скасування судових рішень зазначає застосування судами ст. ст. 6 11 203 204 215 230 526 530 549 611 612 ЦК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст. ст. 626 629 653 655 712 ЦК України, ст. 12 ГК України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 902/471/16, від 27.03.2019 у справі № 925/372/18 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Також скаржник зазначає про неправильне застосування судами постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій». Посилається на порушення норми процесуального права - ст. ст. 74 76 77 86 236 238 ГПК Україну. Зазначає про неврахування господарськими судами практики Вищого господарського суду України. Стверджує, що судами не розподілено відповідальність держави і Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» та не встановлено якими коштами фактично було сплачено за поставлений газ. Посилається на те, що судами було прийнято до уваги розрахунок пені, 3 % річних, інфляційних втрат позивача від 14.12.2019, який не є належним і достовірним доказом та безпідставно не взято до уваги розрахунок відповідача. Стверджує, що ним було заявлено клопотання про призначення судової комплексної економічної експертизи для виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 12.09.2019 та з`ясування обставин справи, що потребують доказування, однак судом було безпідставно відмовлено в його задоволенні.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з наведених у відзиві підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 29.08.2016 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (наразі - АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», постачальник) та КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 3762/1617-ТЕ-24, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
У п. 3.1 договору сторони погодили, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.5 договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику: завірену копію акту про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акту споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акту приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
За п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Пунктом 6.3 договору встановлено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пеня, штрафи, у третю чергу погашається основна заборгованість.
Між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 23.01.2017, № 2 від 14.02.2017, № 3 від 31.03.2017 до договору, в якій сторони погоджували предмет договору, кількість та фізико-хімічні показники газу; права та обов`язки сторін, порядок та умови проведення розрахунків, ціну газу, умови відповідальності сторін, строк дії договору, інші умови.
На виконання умов договору, впродовж жовтня 2016 р.- червня 2017 р., вересня 2017 р., позивач передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 133 985 574,63 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 12 966 149,46 грн, від 30.11.2016 на суму 18 612 702,73 грн, від 31.12.2016 на суму 23 604 960,89 грн, від 31.01.2017 на суму 28 861 341,28 грн, від 28.02.2017 на суму 22 666 279,39 грн, від 31.03.2017 на суму 15 285 036,68 грн, від 30.04.2017 на суму 4 315 314,86 грн, від 31.05.2017 на суму 3 260 308,56 грн, від 30.06.2017 на суму 2 402 962,50 грн, від 30.09.2017 на суму 2 010 518,28 грн.
Судами встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» Головне управління державної казначейської служби України у Полтавській області (сторона № 1), Департамент фінансів Полтавської облдержадміністрації (сторона № 2), КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» (сторона № 3), НАК «Нафтогаз України» (сторона остання) підписали спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання транспортування розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а саме: спільне протокольне рішення «Про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання транспортування розподілу природного газу № 776 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України» від 08.02.2017 (СПР № 776 від 08.02.2017) на суму 5 206 224,42 грн (а.с. 51- 53 т. 1); спільне протокольне рішення «Про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання транспортування розподілу природного газу № 778 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України» від 08.02.2017 (СПР № 778 від 08.02.2017) на суму 6 053 202,66 грн (а.с. 54-56 т. 1); спільне протокольне рішення «Про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання транспортування розподілу природного газу № 920 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України» від 14.02.2017 (СПР № 920 від 14.02.2017) на суму 13 909 024,62 грн (а.с. 57-60 т. 1); спільне протокольне рішення «Про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання транспортування розподілу природного газу № 3187 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України» від 10.08.2017 (СПР № 3187 від 10.08.2017) на суму 22 339 069,83 грн. (а.с. 61-63 т. 1); спільне протокольне рішення «Про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання транспортування розподілу природного газу № 4145 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України» від 07.12.2017 (СПР № 4145 від 07.12.2017) на суму 7 124 567,02 грн (а.с. 64-67 т. 1).
Згідно з довідкою про операції за договором № 3762/1617-ТЕ-24 з підприємства відповідача за період з 01.10.2016 по 31.05.2018 (а.с. 69-72, т. 1) загальна сума грошових коштів, яка надійшла в рахунок оплати за придбаний газ шляхом проведення взаєморозрахунків через процедуру, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» становить 48 578 885,89 грн, у тому числі: 15.02.2017 - 0,01 грн; 15.02.2017 - 5 206 224,42 грн; 28.02.2017 - 13 909 024,62 грн; 13.09.2017 - 22 339 069,82 грн; 20.12.2017 - 7 124 567,02 грн.
Судами встановлено, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений природний газ за договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 5 253 428, 00 грн, яка була стягнута судами, рішення яких були залишені в цій частині без змін постановою Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 917/1615/18.
При новому розгляді справи (в частині вирішення питання щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат) судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача 1 380 937, 44 грн інфляційних втрат, 449 878, 53 грн 3 % річних, 2 242 312, 58 грн пені.
У касаційній скарзі відповідач оскаржує судові рішення в частині стягнення з останнього 1 380 937, 44 грн інфляційних втрат, 449 878, 53 грн 3 % річних, 2 242 312, 58 грн пені, зокрема з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 300 ГПК України, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у частині задоволених вимог про стягнення з відповідача 1 380 937, 44 грн інфляційних втрат, 449 878, 53 грн 3 % річних, 2 242 312, 58 грн пені.
Відповідно до ст. ст. 11 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
За ст. ст. 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ст. 549 ЦК України).
Разом з цим, згідно з приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 12 ГК України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Це регулювання визначено Порядком № 20, який діяв на час укладення договору і втратив чинність з 01.01.2018.
З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Відповідно до п. 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 Порядку № 20).
Відповідно до Порядку № 20, № 256 механізм і строки розрахунків здійснюються так:
- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;
- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;
- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;
- головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.
Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, № 256, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.
З аналізу вказаних положень вбачається, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти (до такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18).
Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків (аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18).
У п. п. 6.23, 6.24 постанови від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що для нарахування пені згідно з умовами договору, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених СПР, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання СПР, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.
Господарські суди дійшли правильного висновку що, підписуючи спільні протокольні рішення, сторони узгодили новий строк проведення розрахунку за поставлений газ, фактично змінивши умови договору в частині строків розрахунків.
Водночас, договір № 161/332-в від 09.11.2017 про організацію взаєморозрахунків не змінює строки виконання боржником грошових зобов`язань перед кредитором, які виникли на підставі договору № 3762/1617-ТЕ-24 від 29.08.2016, адже за п. 18 договору він є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, якого за цим договором не відбулось.
Виконавши вказівки Верховного Суду відповідно до вимог ст. 316 ГПК України, встановивши, що сплачена сума боргу на виконання спільних протокольних рішень не входить в суму прострочення, а тому на неї не нараховуються 3 % річних, інфляційні витрати, а також те, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо сплати 5 253 428,00 грн за договором постачання природного газу № 3762/1617-ТЕ-24 (договір № 161/332-в від 09.11.2017 про організацію взаєморозрахунків не змінює строки виконання боржником зобов`язань за договором постачання природного газу № 3762/1617-ТЕ-24 в цьому випадку), суди дійшли правомірного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже, здійснивши перерахунок 3 % річних, інфляційних втрат, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 449 878,53 грн та 1 380 937,44 грн інфляційних втрат.
Також господарськими судами було правильно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню з огляду на таке.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
У п. 8.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати відповідно до п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язання за договором на суму 5 253 428,00 грн, суди дійшли висновку про стягнення з відповідача пені. Однак з огляду на те, що пеня була нарахована за період з березня 2017 року по вересень 2017 року, що не відповідає ч. 6 ст. 232 ГК України та, здійснивши її перерахунок, суди правильно стягнули з відповідача у сумі 2 242 312,58 грн.
Щодо посилань відповідача на постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 902/471/16, від 27.03.2019 у справі № 925/372/18 та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то необхідно зазначити таке.
У справі № 902/471/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» про стягнення 11 991 446,23 грн, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення Господарського суду Вінницької області від 25.05.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі № 902/471/16, зазначив, що, враховуючи спільні протокольні рішення, сторони узгодили порядок проведення розрахунків, змінивши строки виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем, які виникли на підставі договору.
Верховний Суд у справі № 925/372/18, залишаючи без змін рішення Господарського суду Черкаської області від 10.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018, зазначив про правомірність висновків судів про часткове задоволення позову (485 915,78 грн пені, 124 045,06 грн 3% річних), оскільки відповідні нарахування здійснені на власні кошти відповідача, якими оплачувався газ із простроченням за поставлений газ у квітні- травні 2017 року. При цьому, вказав, що позивач не має права на нарахування пені, 3% річних на бюджетні кошти, якими проведено остаточні розрахунки за газ на підставі спільних протокольних рішень, бо сплата цих коштів не прострочена за спільними протокольними рішеннями.
Суд касаційної інстанції у постанові від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 вказав, що, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків та, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, установивши при цьому здійснення оплати за природний газ власними коштами відповідно до умов договору.
Отже, суди попередніх інстанцій прийняли рішення у справі з урахуванням правових висновків, що, серед іншого, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 902/471/16, від 27.03.2019 у справі № 925/372/18 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 про те, що, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків і що відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності за період коли кошти сплачувались на виконання спільних протокольних рішень. Водночас, у зазначених скаржником постановах не вирішувалось питання сплати відповідачем коштів на виконання договорів про організацію взаєморозрахунків, які не містили строків виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем та в яких встановлено, що договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, якого здійснено не було.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норми процесуального права - ст. ст. 74 76 77 86 236 238 ГПК Україну, то вони є безпідставними, адже судові рішення були прийняті відповідно до норм матеріального права з правильним застосуванням норм процесуального права, що відповідає ст. 236 ГПК України.
Недоречними є аргументи відповідача про те, що судами було прийнято до уваги розрахунок пені, 3 % річних, інфляційних втрат позивача від 14.12.2019, який не є належним і достовірним доказом та безпідставно не взяли до уваги розрахунок відповідача, адже судами було виконано свій процесуальний обов`язок та належним чином досліджено подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем і відповідачем розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат, пені), перевірили їх, оцінили в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, на підставі чого дійшли висновку про часткове задоволення вимог про стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних втрат.
Щодо доводів відповідача про непризначення у справі судової комплексної економічної експертизи, то необхідно зазначити таке.
Статтею 99 ГПК України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Оскільки для становлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема, надання послуг за договором, їх вартість, прийняття та своєчасність оплати відповідачем цих послуг, а також обчислення 3% річних та інфляційних втрат, пені не потребує спеціальних знань, то у суду були відсутні підстави для призначення експертизи у справі відповідно до вимог ст. 99 ГПК України.
Отже, судами відповідно до вимог ст. 316 ГПК України було виконано вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові від 12.09.2019 у справі № 917/1615/18 та за встановлених обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, було обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 2 242 312, 58 грн пені, 449 878, 53 грн 3 % річних, 1 380 937, 44 грн інфляційних втрат.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування в оскаржуваній частині немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 05 березня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09 липня 2020 року у справі за № 917/1615/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді О. Кролевець
Т. Малашенкова