№ 917/453/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/453/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (далі - ПАТ «Укртатнафта», відповідач, скаржник)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 (колегія суддів: Хачатрян В.С. (головуючий), судді: Россолов В.В., Склярук О.І.)

у справі № 917/453/23

за позовом Компанії Momentum Enterprises (Eastern Europe) Limited (Моментум Ентерпрайзес (Істерн Юроп) Лімітед) в особі «Представництва «Моментум Ентерпрайзес (Істерн Юроп) Лімітед» (далі - Компанія, позивач)

до ПАТ «Укртатнафта»

про стягнення 304 094 578, 13 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду стало питання щодо наявності/відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову у справі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. Компанія звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укртатнафта» про стягнення боргу на загальну суму 304 094 578,13 грн.

1.2. Разом із позовною заявою позивач звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, зокрема:

- шляхом накладення арешту на грошові кошти ПАТ «Укртатнафта» в межах суми 304 094 578,13 грн, а також на кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах;

- шляхом накладення арешту на майно ПАТ «Укртатнафта» в межах суми 304 094 578,13 грн.

1.2.1. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що вказує на протиправне ухилення відповідача від виконання взятих на себе грошових зобов`язань за укладеним між сторонами договором про надання поворотної строкової фінансової допомоги, внаслідок чого утворилась значна заборгованість, стягнення якої є предметом спору у даній справі. За твердженнями позивача, його звернення з вимогою про сплату заборгованості відповідач ігнорує. Одночасно, будь-яких повідомлень від відповідача щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов`язань не надходило. Така бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливає на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. У листі від 30.12.2022 відповідач не вказує жодних пропозицій щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, а лише просить продовжити строк повернення коштів за певними договорами.

1.2.2. На переконання позивача в нього наявні ґрунтовні, об`єктивні підстави вважати, що відповідач взагалі може не виконати наявні перед позивачем грошові зобов`язання, про що свідчить, зокрема, його свідоме протиправне ігнорування виконання таких зобов`язань. Наявне навмисне ухилення відповідача від погашення простроченої заборгованості, та подальше зволікання з забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів позивача призведе до утворення безнадійної заборгованості, що у свою чергу спричинить стійку неплатоспроможність та значно підвищить ризики подальшого банкрутства постачальника. Озвучена у засобах масової інформації позиція керівника відповідача, відмова відповідача від надання підтвердження суми боргу в рамках інвентаризації, та лист від 30.12.2022 свідчать про відмову в добровільному порядку врегулювати питання обсягу заборгованості та її погашення, і опосередковано про можливе подальше ухилення відповідачем від виконання судового рішення, що буде прийнято за результатом розгляду даної справи.

1.2.3. Крім того, з огляду на обставини систематичних ракетних обстрілів з боку держави агресора нафтопереробного заводу відповідача, його господарська діяльність може бути зупинена, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача.

2. Короткий зміст ухвали про забезпечення позову та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 року у справі №917/453/23 відмовлено Компанії в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 року у справі №917/453/23 скасовано. Прийняти нове судове рішення, яким заяву Компанії про вжиття заходів забезпечення позову задоволено та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать ПАТ «Укртатнафта», та на майно, яке належить ПАТ «Укртатнафта», в межах суми 304 094 578,13 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ПАТ «Укртатнафта» просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 року у справі №917/453/23 залишити в силі.

3.2. Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказав, що апеляційним господарським судом під час розгляду питання про забезпечення позову були повністю проігноровані висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №910/9855/20, від 19.01.2021 у справі №902/774/20, від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 31.08.2021 у справі №910/5116/21, від 07.09.2021 у справі №910/6481/21, від 08.12.2021 у справі №927/481/21, від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 11.02.2022 у справі №927/893/21, від 15.04.2022 у справі №904/7930/21, від 09.06.2021 у справі №914/2438/20, від 19.06.2018 у справі №826/9263/17, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18 та від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (Велика Палата Верховного Суду) щодо застосування частини другої статті 136 ГПК України, в результаті чого при розгляді питання про застосування заходів забезпечення позову були порушені норми частини другої статті 136 ГПК України.

3.3. Крім того, скаржник зазначає й те, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи ПАТ «Укртатнафта», наведені у відзиві на апеляційну скаргу, - щодо відсутності підстав для забезпечення позову (крім наведених судом першої інстанції), з огляду на включення ПАТ «Укртатнафта» до підприємств оборонно-промислового комплексу, щодо яких на період воєнного стану зупинені всі виконавчі дії, та з огляду на невідповідність заходів забезпечення принципам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню інтересів Держави. Відповідні доводи не досліджувалися судом першої інстанції (оскільки заява про забезпечення позову розглядалася в порядку статті 140 ГПК України без повідомлення учасників справи), але наводилися відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу в обґрунтування відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

4. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу

4. Компанія 05.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. Мотиви з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду заяви

5.1. Ухвалюючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з такого:

- заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову та мотивація, яка викладена у ній, не відповідають вимогам ГПК України, оскільки заявник мав обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову, в тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, які свідчать, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду;

- до заяви про забезпечення позову позивачем не надано належних та допустимих доказів, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову, та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів;

- саме по собі існування заборгованості перед позивачем внаслідок порушення договору поворотної строкової фінансової допомоги не є безумовною обставиною ухилення відповідача від виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог;

- збитковість позивача (дану обставину позивач не підтверджує жодними доказами), не є тією обставиною, яка б могла свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання або слугувати підставою для висновку про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення у справі;

- позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю у відповідача грошових коштів;

- доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог, відтак заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів;

- зазначені заявником обставини самі по собі та в сукупності жодним чином не обґрунтовують його припущення про наявність ризику вчинення дій відповідачем задля уникнення примусового стягнення заборгованості та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи, що не створює підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

5.2. Східний апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, виходив з такого:

- запропоновані позивачем заходи забезпечення позову стосуються саме коштів та майна відповідача - як накладення арешту на такі кошти, так й на майно відповідача. Таким чином, відповідні заходи забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- з огляду на активні бойові та майже постійні ракетні обстріли, більшість яких припадає за місцезнаходженням відповідача, господарська діяльність останнього може бути зупинена або взагалі припинена, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача;

- невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти, унеможливить ефективний захист та поновлення прав заявника, у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення його прав;

- дослідивши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, оцінюючи доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову в разі задоволення позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та як наслідок про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 23.06.2023 касаційну скаргу у справі №917/453/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

6.2. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №917/453/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Булгакової І.В., Колос І.Б.

6.3. Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі №917/453/23 за касаційною скаргою ПАТ «Укртатнафта» на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.

6.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередніх інстанцій

7.1. Предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі №917/453/23, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким задоволено заяву про забезпечення позову.

7.2. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині забезпечення позову (ураховуючи зазначене у Розділі 3 даної Постанови), Верховний Суд зазначає таке.

7.3. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

7.4. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

7.4.1. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

7.5. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

7.6. Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).

7.7. Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

7.8. Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

7.9. Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про стягнення коштів.

7.9.1. Отже, позивач звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру.

7.10. Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, вказав, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення.

7.10.1. Покликання позивача про імовірне утруднення виконання судового рішення у справі є необґрунтованим/недоведеним та базуються лише на припущеннях, адже позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю у відповідача грошових коштів; доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду.

7.11. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову, є обґрунтованим та відповідає вимогам статей 136 137 ГПК України. На думку суду апеляційної інстанції, існують сумніви щодо можливого виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.

7.12. Водночас з такими висновками суду апеляційної інстанції Верховний Суд погодитись не може, вважає їх необґрунтованими, неаргументованими, невмотивованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи.

7.13. Верховний Суд відзначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

7.14. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

7.15. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

7.16. За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

7.17. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

7.18. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

7.19. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

7.20. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

7.21. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

7.22. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

7.23. Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

7.24. Так, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції висновки суду ґрунтуються виключно на припущеннях щодо імовірного утруднення виконання рішення суду з огляду на імовірну втрату майна відповідача через ракетні обстріли, та імовірне ухилення від виконання рішення суду з огляду на наявність значної заборгованості перед позивачем. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не покликається на будь-які докази у розумінні статтей 76-79 ГПК України на підтвердження вказаних обставин (зокрема, але не виключно, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, вчинення дій, що можуть призвести до банкрутства відповідача, відомостей про фінансовий стан відповідача, або інших доказів, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, тощо).

7.24.1. Суд апеляційної інстанції зазначивши про покликання позивача на лист ПАТ «Укртатнафта» та на озвучену у засобах масової інформації позицію керівника відповідача, не здійснив дослідження та оцінку вказаних даних, що є порушенням норм статей 74 86 236 237 ГПК України, на відмінну від суду першої інстанції, який зазначив, що позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення в зв`язку з відсутністю у відповідача грошових коштів.

7.24.2. Суд враховує і те, що судом апеляційної інстанції належно не досліджено та не оцінено доводи відповідача щодо обставин, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (включення ПАТ «Укртатнафта» до підприємств оборонно-промислового комплексу, щодо яких на період воєнного стану зупинені всі виконавчі дії), що призвело до порушення принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін.

7.25. Суд виходить з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

7.26. Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

7.27. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

7.27.1. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

7.28. Отже, з урахуванням вищевикладеного правового регулювання спірних правовідносин, а також висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 136 ГПК України, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам та правовим підставам вжиття заходів забезпечення позову, при ухваленні оскаржуваної постанови допустив порушення норм статей 74 86 136 137 ГПК України.

7.29. Водночас суд першої інстанції (з огляду на встановлені обставини справи а також подані позивачем докази (фактична їх відсутність) на підтвердження своїх вимог) дійшов заснованого на правильному застосування норми статті 136 ГПК України висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

7.30. Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду у даній справи, суд апеляційної інстанції здійснив за відсутності підстав, передбачених статтею 277 ГПК України, що свідчить про порушення апеляційною інстанцією і зазначеної норми процесуального права.

7.31. Колегія суддів вважає прийнятними посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах №910/9855/20, №902/774/20, №902/775/20, №910/5116/21, №910/6481/21, №927/481/21, №910/10598/21, №927/893/21, №904/7930/21, №914/2438/20, №826/9263/17, №826/13306/18 та №381/4019/18 щодо застосування, зокрема статті 136 ГПК України.

7.32. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

7.33. Водночас Суд відхиляє доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з мотивів наведених у розділі 7 даної Постанови.

7.34. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин щодо застосування статей 136 137 ГПК України як у правовому, так і процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження, а відтак наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

8.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

8.3. За змістом статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

8.4. Суд апеляційної інстанції у розгляді відповідної заяви про забезпечення позову припустився порушення норм процесуального права, а саме статей 74 86 136 137 ГПК України, що згідно із статтею 312 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Водночас скасування ухвали місцевого господарського суду з даної справи судом апеляційної інстанції здійснено за відсутності підстав для цього, передбачених статтею 277 ГПК України, що свідчить про порушення апеляційною інстанцією й зазначеної норми процесуального права. Натомість ухвала суду першої інстанції від 23.03.2023 є обґрунтованою і такою, що відповідає засаді верховенства права, закріпленій у статтях 2 11 ГПК України, тому зазначену ухвалу відповідно до статті 312 ГПК слід залишити в силі, задовольнивши, таким чином, касаційну скаргу.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з тим, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі, витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції підлягають стягненню з Компанії.

9.2. У матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання оскаржуваної постанови в частині стягнення з ПАТ «Укртатнафта» суми судового збору за подання апеляційної скарги, тому поворот виконання зазначеної постанови в цій частині касаційною інстанцією не здійснюється. Водночас ПАТ «Укртатнафта» не позбавлене права, за наявності підстав, звернутися з відповідною заявою в порядку статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 129 300 308 312 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі №917/453/23 скасувати, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 року у справі №917/453/23 залишити в силі.

3. Стягнути з Компанії Momentum Enterprises (Eastern Europe) Limited (Моментум Ентерпрайзес (Істерн Юроп) Лімітед) в особі «Представництва «Моментум Ентерпрайзес (Істерн Юроп) Лімітед» на користь Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос