№ 918/535/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 918/535/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом"

на рішення Господарського суду Рівненської області

(суддя - Політика Н.А.)

від 18.09.2023

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Маціщук А.В., судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.)

від 28.11.2023

у справі № 918/535/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Олефіренка Якова Сергійовича

до Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом"

про стягнення збитків в сумі 2 093 745, 61 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Хозяїнов В.В.

відповідача - Татарчук Л.І.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Олефіренко Яків Сергійович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" про стягнення збитків в сумі 2 093 745,61 грн у зв`язку з неналежним перевезенням товару.

1.2. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач відповідно до норм чинного законодавства не забезпечив справність транспортного засобу, яким перевозився товар позивача, а тому саме на відповідача покладається обов`язок з відшкодування понесених позивачем збитків у вигляді знищеного повністю товару.

В позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, та які складаються з судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви, в розмірі 31 406,19 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.09.2023 у справі №918/535/23 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" на користь Фізичної особи-підприємця Олефіренка Якова Сергійовича 2 093 745,61 грн збитків, завданих неналежним виконанням перевезення товару.

2.2. За наслідком розгляду цього спору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем на підставі товарно-транспортної накладної та акта приймання-передачі №000002196 від 28.03.2023 виникли договірні відносини з перевезення вантажу. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав свого зобов`язання щодо забезпечення збереження вантажу, в результаті чого товар, що перевозився за товарно-транспортною накладною та актом приймання-передачі був знищений. При цьому місцевим господарським також встановлено, що позивачу завдано збитків на суму 2 093 745,61 грн, що є загальною вартістю товару та придбаний позивачем за видатковою накладною №270314 від 27.03.2023 (за закупівельною ціною).

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.10.2023 у справі №918/535/23 заяву Фізичної особи-підприємця Олефіренка Якова Сергійовича про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" на користь Фізичної особи-підприємця Олефіренка Якова Сергійовича 25 000,00 грн за професійну правничу допомогу.

2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 рішення Господарського суду Рівненської області від 18.09.2023 у справі №918/535/23 залишено без змін.

2.5. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що на підставі доказів у справі встановлено наявність договірних відносин з перевезення вантажу та спричинення збитків внаслідок пожежі з вини відповідача як порушника за договором перевезення, а також - розмір збитків як вартість втраченого позивачем товару.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив клопотання відповідача про долучення копії висновку експерта № 974/1507/1508/23-25, виконаного 18.08.2023 за результатами проведення комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження, відзиву від 20.10.2023 на висновок судового експерта, відгуку від 19.10.2023 на висновок експерта Лиценка Михайла Володимировича № 330/04.23 від 20.04.2023 за результатами проведення пожежно-технічної експертизи, мотивуючи зазначене тим, що відповідач/скаржник в процесі розгляду справи у суді першої інстанції зазначені докази не надавав і не заявляв суду про намір їх подати - матеріали справи не містять доказів такого. Також звернув увагу, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі 18.09.2023, тоді як відповідач звернувся до експертної установи 08.05.2023, і висновок експерта за результатами проведення комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження був виготовлений 18.08.2023, тобто - в кожному випадку відповідач мав об`єктивну можливість заявити про підготовку такого доказу і обґрунтовувати свою позицію у справі з урахуванням такого висновку експерта. Натомість такий висновок експерта наданий лише суду апеляційної інстанції на підтвердження доводів апеляційної скарги.

2.6. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 заяву Фізичної особи-підприємця Олефіренка Якова Сергійовича про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" на користь Фізичної особи-підприємця Олефіренка Якова Сергійовича 10 000,00 грн за професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.09.2023 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі №918/535/23, Приватне підприємство-фірма "АвтоТрансКом" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Підставою касаційного оскарження Приватне підприємство-фірма "АвтоТрансКом" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Приватне підприємство-фірма "АвтоТрансКом", визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення частин першої та другої статті 207, частини першої статті 638, частин першої - третьої статті 639 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №922/1246/21.

3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.6. Також підприємство підставою касаційного оскарження зазначило пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 3 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.7. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Олефіренко Яків Сергійович проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. При цьому зазначив, що постанова Верховного Суду, на яку відповідач послався в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не містить правових висновків щодо застосування у спірних правовідносин положень частин першої та другої статті 207, частини першої статті 638, частин першої - третьої статті 639 Цивільного кодексу України, оскільки саме лише зазначення у постанові норм права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма у подібних правовідносинах.

Також зазначає про безпідставність касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами надано належну та об`єктивну оцінку всім доказам, а скаржником допущено формалізм, так як подав необґрунтовану касаційну скаргу виключно задля формального оскарження.

У відзиві на касаційну скаргу наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

На підставі договору поставки № РМ06/12-2022 від 06.12.2022 Фізична особа-підприємець Олефіренко Я.С. 27.03.2023 одержав від Фізичної особи-підприємця Радиш М.Ю. товари на загальну суму 2 093 745,61 грн відповідно до видаткової накладної № 9270314.

02.01.2023 позивачем та Фізичною особою-підприємцем Калініченко О.І. укладений договір поставки товару № ОЯ-02/01-2023, предметом якого є товари в асортименті, що відповідає наведеній вище накладній № 9270314 від 27.03.2023. На виконання даного договору поставки сторони склали специфікацію № ЯООО-014 від 28.03.2023 та видаткову накладну № 14 від 28.03.2023, відповідно до яких вартість товарів, що поставляються визначена сторонами у сумі 2 156 549,01 грн.

Видаткова накладна № 14 від 28.03.2023 містить 36 позицій, які згруповані за призначенням товару. Перелік товарів, що підлягали поставці повністю відповідає переліку товарів, одержаних позивачем від Фізичної особи-підприємця Радиш М.Ю., та підтверджує пояснення позивача про намір реалізації цього товару вже іншому покупцю - Фізичній особі-підприємцю Калініченко О.І., для чого виконувалось перевезення.

Для забезпечення перевезення товару за видатковою накладною № 14 від 28.03.2023 позивачем було залучено перевізника ППФ "АвтоТрансКом".

На підтвердження факту правочину перевезення позивач надав суду акт приймання-передачі № 000002196 від 28.03.2023, відповідно до якого водій ОСОБА_1 одержав товари, перелік яких відповідає видатковій накладній № 14 від 28.03.2023, складеній на підставі договору поставки № ОЯ-02/01-2023 від 02.01.2023.

Також суду надана товарно-транспортна накладна № 100922 від 28.03.2023, реквізити якої свідчать, що 28.03.2023 водієм ОСОБА_1 прийнято від позивача до перевезення товари народного споживання загальною кількістю 87 місць транспортним засобом DAF д.н. НОМЕР_1 за маршрутом від пункту навантаження за адресою: м. Хмельницький, вул. Купріна, 54/1 до пункту розвантаження м. Київ (адреси уточнені в акті приймання-передачі № 000002196 від 28.03.2023). Відповідно до реквізитів товарно-транспортної накладної № 100922 від 28.03.2023 замовником та вантажовідправником є ФОП Олефіренко Я.С., вантажоодержувачем - ФОП Калініченко О.І.

Кількість місць та маса брутто, зазначені в товарно-транспортній накладній від 28.03.2023 № 100922, відповідають тим, які зазначені в акті приймання-передачі від 28.03.2023 № 000002196.

Відповідно до договору оренди складу, укладеного позивачем та TOB "М ТРИ", зазначений у товарно-транспортній накладній пункт навантаження у м. Хмельницький, вул. Купріна, 54/1 є адресою складу підприємця Олефіренка Я.С.

Про обставини заїзду-виїзду на територію складських приміщень за адресою м. Хмельницький, вул. Купріна, 54/1, для завантаження в складських приміщеннях підприємця Олефіренко Я.С. транспортного засобу DAF д.н. НОМЕР_1 повідомляється у листі TOB "М ТРИ" № 10/05.1 від 10.05.2023. ТОВ "М ТРИ" надало таку інформацію Адвокатському об`єднанню "Адвіс" із посиланням на дані журналу реєстрації в`їзду-виїзду транспортних засобів та інформацію системи відеоспостереження.

28.03.2023 відбулось загоряння автомобіля DAF FALF 45/220 д.н. НОМЕР_1 разом із вантажем. Так, за інформацією Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області 28.03.2023 о 23 год. 13 хв. до оперативно-диспетчерської служби Головного управління ДСНС України у Житомирській області надійшла інформація про загоряння вантажного автомобіля DAF FALF 45/220 д.н. НОМЕР_1 на автошляху М21 (Е583) у Житомирській області, Житомирський р-н між с. Двірець та с. Павленівка. За фактом виникнення пожежі складений акт про пожежу від 29.03.2023, який підписаний провідним інспектором ВЗИС ЖРУ ОСОБА_3, водієм ОСОБА_1 , слідчим СВ ЖВП ОСОБА_4 та директором ППФ "АвтоТрансКом" ОСОБА_2 .

У акті зафіксовано знищення внаслідок пожежі самого автомобіля та товару у кузові фури. При цьому перелік товару (акумулятори, вода, електронна техніка тощо) вказано у акті, який підписаний директором ППФ "АвтоТрансКом" ОСОБА_2 та водієм ОСОБА_1 без зауважень. Визначені також орієнтовні прямі збитки від пожежі 2 500 000,00 грн та орієнтовні побічні збитки від пожежі 2 726 236,00 грн. Ймовірною причиною пожежі у акті зазначено самозаймання продукції в кузові фури (акумулятори).

Відповідно до звіту про причини виникнення пожежі від 30.03.2023 Головне управління ДСНС України у Житомирській області дійшло висновку, що ймовірною причиною пожежі, яка сталася 28.03.2023 є самозаймання продукції в кузові вантажного автомобіля. Однак для встановлення остаточної причини виникнення пожежі рекомендовано провести пожежно-технічну експертизу.

Згідно з висновком судового експерта Лиценко М.В. за результатами проведення пожежно-технічної експертизи, який складений 20.04.2023, причиною виникнення пожежі яка сталась 28.03.2023 та внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб вантажний DAF FA LF 45.220, держ. номер НОМЕР_1 , він-код XLRAE45GF0L411714, - є займання ізоляції силового проводу, по якому подавалась напруга від генератора до бортової електромережі автомобіля, у встановленому осередку пожежі, внаслідок прояву теплової дії електричного струму. Причиною нагрівання стало протікання струму в аварійному режимі, який спричинив нагрівання силового проводу на ділянці акумуляторна батарея - генератор, від акумуляторної батареї до генератора (у зворотному напрямку) автомобіля. Цьому процесу передував "пробій" силових діодів випрямляючого блоку, встановленого в генераторі.

Отже, за висновком судового експерта, який був повідомлений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України, загоряння автомобіля відбулося через несправність електричних елементів самого автомобіля.

Скаржник такий висновок експерта в суді першої інстанції під сумнів не ставив, не заявляв про відсутність у експерта належної кваліфікації, так само не заявляв про замовлення ним експертизи з комплексним пожежно-технічним та електротехнічним дослідженням.

Крім того ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" надало відповіді:

- від 05.04.2023 за вих. № 0840/18, відповідно якої повідомлено, що 06.04.2022 ПрАТ "УПСК" було укладено договір добровільного страхування відповідальності перевізника/експедитора № 037/114/000013 з ППФ "АвтоТрансКом". 30.03.2023 ППФ "АвтоТрансКом" звернулось до страховика з письмовим повідомленням про подію за договором страхування відповідальності перевізника за фактом пожежі, яка трапилась 28.03.2023 на автодорозі Бердичів-Житомир, внаслідок якої було пошкоджено вантаж, який перевозив транспортний засіб DAF д.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 ;

- від 26.04.2023 за вих. № 1023/18, відповідно до якої повідомлено, що станом на дату цього листа страхувальником, окрім письмового повідомлення про вказану подію, фотографій з місця події та акта про пожежу, не було надано інших документів. Разом із вказаним листом надано копію письмового повідомлення ППФ "АвтоТрансКом" від 30.03.2023. Рішення щодо виплати страхового відшкодування не приймалось.

Згідно із письмовим повідомленням ППФ "АвтоТрансКом" від 30.03.2023, поданого до страхової компанії ПрАТ "УПСК", відповідачем зазначено таку інформацію:

- страхувальник - ППФ "АвтоТрансКом", тягач DAF FA LF 45.220, д.н. НОМЕР_1 ;

- маршрут перевезення - м. Хмельницький - м. Київ;

- опис вантажу: дзеркала (фари), пристрої безперебійного живлення, товари для подорожей, човни на управлінні та інші;

- дата події - 28.03.2023;

- місце події: Житомирська область, траса М21 (Е583) між с. Двірець та с. Павликівка.

З вказаного повідомлення відповідача, судами встановлено, що опис товару повністю збігається з описом товару у товарно-транспортній накладній та акті приймання-передачі № 000002196 від 28.03.2023 і видатковій накладній № 14 від 28.03.2023, яка слідувала з товаром.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Підставою касаційного оскарження Приватне підприємство-фірма "АвтоТрансКом" зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення частин першої та другої статті 207, частини першої статті 638, частин першої - третьої статті 639 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №922/1246/21.

Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.4. За доводами касаційної скарги скаржник вважає, що місцевий господарський суд, висновки якого підтримав і суд апеляційної інстанції, помилково взяли до уваги товарно-транспорту накладну та акт приймання-передачі як докази виникнення між позивачем та відповідачем договірних відносин з перевезення вантажу, оскільки вони не є тими документами, що свідчать про дотримання сторонами механізму укладення договорів перевезення. При цьому зазначив, що судами не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 стосовно того, що нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами. Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Так, відповідно до частин першої - другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України та частинами першою - другою статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 (далі - Правила), договір про перевезення вантажів це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до пунктів 11.3, 11.4 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Згідно зі статтею 1, частинами першою - другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95 р. за № 168/704 (з подальшими змінами і доповненнями), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товарно-транспортна накладна № 100922 від 28.03.2023 містить такі обов`язкові реквізити, які передбачені пунктом 11.1 Правил та нормами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та дозволяють підтвердити зміст господарської операції, - назву документа і дату його складання; найменування замовника/вантажовідправника і найменування вантажоодержувача; найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та пакування; автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер); пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси; прізвище та підпис водія.

Судами встановлено, що надана суду товарно-транспортна накладна №100922 від 28.03.2023 (оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні 28.11.2023), свідчить, що 28.03.2023 водієм ОСОБА_1 прийнято від позивача до перевезення товари народного споживання загальною кількістю 87 місць для транспортним засобом DAF д.н. НОМЕР_1 за маршрутом від пункту навантаження за адресою: м. Хмельницький, вул. Купріна, 54/1 до пункту розвантаження м. Київ (адреси уточнені в акті приймання-передачі № 000002196 від 28.03.2023). Кількість місць та маса брутто, зазначені в товарно-транспортній накладній від 28.03.2023 № 100922, відповідають тим, які зазначені в акті приймання-передачі від 28.03.2023 № 000002196.

Також судами встановлено, що у відповідності до пунктів 11.3, 11.4 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною разом із актом приймання-передачі № 000002196 від 28.03.2023 підписав водій (в даному випадку) відповідача ППФ "АвтоТрансКом", що не спростовано відповідачем.

До того ж, про обставини заїзду-виїзду на територію складських приміщень за адресою м. Хмельницький, вул. Купріна, 54/1, для завантаження в складських приміщеннях підприємця Олефіренко Я.С. транспортного засобу DAF д.н. НОМЕР_1 повідомляється у листі TOB "М ТРИ" № 10/05.1 від 10.05.2023 із посиланням на дані журналу реєстрації в`їзду-виїзду транспортних засобів та інформацію системи відео спостереження.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, виходячи зі змісту реквізитів товарно-транспортної накладної, наданої позивачем, щодо осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, та вантажу, який був наданий до перевезення, а також інших зазначених доказів у справі, оцінених судами в їх сукупності відповідно до положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України та не спростованих відповідачем в порядку статей 74 76-79 Господарського процесуального кодексу України, дійшли висновку, що товарно-транспортна накладна № 100922 від 28.03.2023 разом із актом приймання-передачі № 000002196 від 28.03.2023 є належними і допустимими доказами того, що між позивачем і відповідачем виникли договірні відносини з перевезення вантажу за маршрутом, вказаним у товарно-транспортній накладній з м. Хмельницького до м. Києва.

5.5. Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21, на яку посилається скаржник, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір поставки є неукладеним з підстави, передбаченої статтею 641 Цивільного кодексу України, але виходив з конкретних обставин справи, що в самому тексті договору (пункт 11.2), що був запропонований до укладення, передбачався особливий порядок набрання ним чинності (пункт 4.42 постанови). Проектом договору було передбачено, що договір може бути укладений сторонами шляхом обміну між ними копіями факсимільного та/або електронного зв`язку (за допомогою факсу та/або електронної пошти). Причому факсимільні та/або електронні копії такого договору, що знаходяться у кожної із сторін, мають бути повністю однаковими по змісту (автентичними), а також повинні мати копії печаток кожної зі сторін та підписи вповноважених осіб сторін. Договір підписаний таким чином буде вважатися укладеним та дійсним з дати, вказаної на факсимільних/електронних копіях тільки у випадку, якщо протягом наступних 15 робочих днів сторони проведуть обмін оригіналами договорів. Також проект договору містив умови, що якщо протягом 15 робочих днів, протягом яких діє договір, укладений з використанням факсимільного та/або електронного зв`язку, будь-яка зі сторін проведе будь-які дії направлені на виконання своїх зобов`язань по договору (завантаження/поставка/оплата товару і т.п.), то договір буде вважатися укладеним незалежно від виконання іншою стороною (сторонами) умов щодо обміну оригіналами договорів. Суди у справі № 922/1246/21 встановили, що дії, направлені на виконання своїх зобов`язань за договором, сторонами не здійснювались, позивач не надсилав підписаний ним оригінал договору відповідачу.

Водночас, у справі, що переглядається, позиція відповідача полягає у запереченні останнім факту укладення договору, який, за встановленими судами обставинами вже виконувався.

Отже, викладена правова позиція Верховного Суду у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21, на яку посилається скаржник, стосується правовідносин, які за змістовним критерієм не є подібними з правовідносинами у цій справі, що є підставою для закриття касаційного провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України у цій частині.

5.6. Також підприємство підставою касаційного оскарження зазначило пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 3 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначив суд апеляційної інстанції, до апеляційної скарги відповідач ППФ "АвтоТрансКом" додав копії висновку експерта № 974/1507/1508/23-25, виконаного 18.08.2023 за результатами проведення комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження, відзиву від 20.10.2023 на висновок судового експерта, відгуку від 19.10.2023 на висновок експерта Лиценка Михайла Володимировича № 330/04.23 від 20.04.2023 за результатами проведення пожежно-технічної експертизи та просив долучити їх до справи мотивуючи тим, що такі докази як відзив від 20.10.2023 на висновок судового експерта та відгук від 19.10.2023 на висновок експерта Лиценка Михайла Володимировича за результатами проведення пожежно-технічної експертизи № 330/04.23 від 20.04.2023 були виготовлені лише після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, тому не могли бути подані до матеріалів справи раніше. Так само висновок експерта за результатами проведення комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження № 974/1507/1508/23-25 від 18.08.2023 надається суду лише після отримання відповідного позитивного відгуку на нього.

Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання скаржника про залучення нових доказів виходив з того, що відповідач в процесі розгляду справи у суді першої інстанції зазначені докази не надавав і не заявляв суду про намір їх подати - матеріали справи не містять доказів такого. При цьому звернув увагу, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі 18.09.2023, тоді як відповідач ППФ "АвтоТрансКом" звернувся до експертної установи 08.05.2023, і висновок експерта за результатами проведення комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження був виготовлений 18.08.2023, тобто - в кожному випадку відповідач мав об`єктивну можливість заявити про підготовку такого доказу і обґрунтовувати свою позицію у справі з урахуванням такого висновку експерта. Натомість такий висновок експерта наданий лише суду апеляційної інстанції на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Також суд апеляційної інстанції врахував, що в суді першої інстанції позиція відповідача ППФ "АвтоТрансКом", викладена у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, зводилася до заперечення лише наявності між позивачем та скаржником договірних зобов`язань. При цьому відповідач в суді першої інстанції висновок експерта Лиценка Михайла Володимировича під сумнів не ставив, не заявляв про відсутність у експерта належної кваліфікації, так само не заявляв про замовлення ним експертизи з комплексним пожежно-технічним та електротехнічним дослідженням.

Така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/ 17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

З огляду на викладене, колегія суддів, враховуючи принцип процесуальної рівноправності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента, вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вказаних клопотань ППФ "АвтоТрансКом", доводи скаржника в цій частині не містять обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а, по-суті, зводяться лише до незгоди з відповідними процесуальними діями суду.

Зазначеним також спростовуються доводи скаржника, що висновок судового експерта є неналежним та недопустимим доказом з огляду на відсутність у експерта належної кваліфікації.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з висновком судового експерта Лиценко М.В. за результатами проведення пожежно-технічної експертизи, який складений 20.04.2023, причиною виникнення пожежі яка сталась 28.03.2023 та внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб вантажний DAF FA LF 45.220, держ. номер НОМЕР_1 , він-код XLRAE45GF0L411714, - є займання ізоляції силового проводу, по якому подавалась напруга від генератора до бортової електромережі автомобіля, у встановленому осередку пожежі, внаслідок прояву теплової дії електричного струму. Причиною нагрівання стало протікання струму в аварійному режимі, який спричинив нагрівання силового проводу на ділянці акумуляторна батарея - генератор, від акумуляторної батареї до генератора (у зворотному напрямку) автомобіля. Цьому процесу передував "пробій" силових діодів випрямляючого блоку, встановленого в генераторі.

Також встановили, що судовий експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України.

За результатами дослідження висновку судового експерта, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що висновок експерта № 330/04.23 від 20.04.2023 за результатами проведення пожежно-технічної експертизи приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

До того ж висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального кодексу України).

Також в процедурі дослідження доказів, суд апеляційної інстанції витребував у позивача і досліджував оригінал товарно транспортної накладної № 100922 від 28.03.2023, оскільки позивачем надана суду копія, хоча і засвідчена в установленому порядку, але обмежено читабельна, чим також спростовуються доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини на підставі недопустимого доказу - товарно-транспортної накладної № 100922 від 28.03.2023.

Згідно з приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судом першої інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів враховує, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №922/1246/21 не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" в цій частині.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства-фірми "АвтоТрансКом" в іншій частині залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 18.09.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 у справі №918/535/23 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова