№ 921/490/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 921/490/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Оришківці"

на постанову Західного апеляційного господарського суду (головуючий - Т.Б. Бонк, судді: Б.Д. Плотніцький, Г.Г. Якімець) від 23.02.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд М" в особі ліквідатора Кучака Юрія Федоровича

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Фід" (змінено найменування на ТОВ "Нассерполіцістундальтекакерляке")

та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Оришківці"

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1 від 10.10.2018, укладеного між ТОВ "Агро Оришківці" та ТОВ "Глобал Фід".

Учасники справи:

представник позивача (боржника) - не з`явився,

представник третьої особи - Лучко Р.М., адвокат,

представник відповідача-1 - не з`явився,

представник відповідача-2 - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 28.03.2016 Господарський суд Запорізької області ухвалив порушити провадження у справі № 908/688/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд М" за його заявою за правилами статті 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції від 22.12.2011 № 4212-VІ (далі - Закон про банкрутство).

11.04.2016 Господарський суд Запорізької області постановив визнати боржника банкрутом, відкрити щодо нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором голову ліквідаційної комісії Шевченка С.А.

30.06.2016 Господарський суд Запорізької області ухвалив відсторонити Шевченка Сергія Андрійовича від виконання обов`язків ліквідатора боржника та призначити ліквідатором боржника арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

1.2. 27.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова Компаніям "Буд М" в особі ліквідатора Кучака Ю.Ф. (далі - Позивач) подало позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1 від 10.10.2018 (далі - Договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Фід" (змінено найменування на ТОВ "Нассерполіцістундальтекакерляке") (далі - Відповідач-1) та ТОВ "Агро Оришківці" (далі - Відповідач-2).

1.3. Позов обґрунтований укладенням оспорюваної угоди всупереч нормам Закону з огляду на вчиненням оспорюваним правочином уступки Відповідачем-1 на користь Відповідача-2 права вимоги на суму 7 618 976 грн 40 коп. визнаних кредиторських вимог до Позивача як до боржника у справі № 908/688/16 про банкрутство в той період, коли існувала заборона на відчуження Відповідачем 1 майна через арешт майна та грошових коштів в межах суми 19 751 грн 60 коп., що був накладений у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення та наказу про стягнення 17 856 грн 00 коп. витрат на проведення експертизи, присуджених до стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача за рішенням у справі про банкрутство.

1.4. 12.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Сервіс" (далі - Третя особа) подало позов про визнання договору недійсним.

1.5. Позов обґрунтований тими ж підставами та обставинами, що і вимоги Позивача, до яких також додані обґрунтування вимог про визнання недійсним Договору його удаваністю через укладення Відповідачем-1 без економічної мети.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. 16.04.2019 Господарський суд Тернопільської області міста вирішив відмовити і Позивачу і Третій особі у задоволенні позову про визнання недійсним Договору.

2.2. Рішення суду мотивовано відсутністю правових підстав для визнання недійсним Договору, оскільки:

- його предметом не було відступлення суми витрат на експертизу, присудженої до стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача, щодо якої здійснювалось виконавче провадження та застосовані щодо майна Відповідача-1 заборони у вигляді арешту його майна;

- сума спірної угоди перевищує суму, щодо якої у виконавчому провадженні щодо Відповідача-1 застосовано обтяження, а тому відповідні права Позивача як стягувача у виконавчому провадженні оспорюваною угодою не порушені;

- внаслідок укладення Договору та отримання Відповідачем-1 від Відповідача-2 суми оплати Відповідач-1 отримав можливість виконати зобов`язання перед Позивачем за рішенням про стягнення витрат на експертизу, що також спростовує аргументи про втрату Відповідачем-1 внаслідок Договору коштів для виконання рішень суду на користь Позивача;

- ні Позивач, ні Третя особа не були обізнані, що постанови державного виконавця про арешт коштів Боржника (Відповідача-1) не виконані банком, що стало причиною невиконання рішень суду щодо Відповідача-1;

- правило нотаріального посвідчення угоди не поширюється на Договір, з огляду на підстави для виникнення у Відповідача-1 до Позивача кредиторської вимоги, право на яку відступлено за спірною угодою;

- Позивач та Третя особа не довели обставин удаваності Договору, як підстави для його недійсності.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1. В апеляційному суду справа переглядалась неодноразово.

17.06.2020 Верховний Суд постановив задовольнити скаргу Відповідача-2, скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020, а справу направити до апеляційного суду на новий розгляд.

3.2. При новому розгляді справи 23.02.2021 Західний апеляційний господарський суд постановив: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.04.2019, прийняти нове рішення - про задоволення вимог Позивача та Третьої особи, визнання недійсним Договору з розподілом між сторонами судових витрат за розгляд справи.

3.3. Рішення суду мотивоване наявністю підстав для визнання Договору недійсним за вимогами Позивача та Третьої особи через:

- вчинення цього правочину всупереч Закону - в період застосованого державним виконавцем публічного обтяження всього рухомого майна Відповідача, тобто чинної заборони Відповідачу-1 здійснювати операції з відчуження власного майна, до якого належать і відступлені за Договором майнові права, що є рухомим майном, відчужувати розпоряджатись;

- ознаки Договору як фраудаторного правочину через вчинення його в період настання у Відповідача-1 зобов`язання із погашення заборгованості перед кредиторами: Позивачем та Третьою особою, внаслідок якого Відповідач-1 перестає бути платоспроможним, оскільки на виконання Договору Відповідач-2 з Відповідачем-1 та іншою юридичною особою, що пов`язані між собою єдиними засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками, вчиняв багаторазові фінансові операції, в результаті яких Відповідач-1 не отримав плати на виконання Договору, а залишок коштів на рахунку Відповідача-1 за розміром не дозволяв виконати зобов`язання як перед Позивачем, так і перед Третьою особою.

Водночас апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності вимоги про нотаріальне посвідчення Договору.

4. Встановлені судами обставини

4.1. Постановою Господарського суду Запорізької області від 11.04.2016 у справі № 908/688/16 Позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

4.2. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.11.2017 у справі № 908/688/16 визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.10.2015, укладений Позивачем та Відповідачем-1, скасовано реєстрацію переходу права власності від Позивача до Відповідача-1, яке зареєстровано за Відповідачем-1 за номером запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11734502. Присуджено до стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача 17 856 грн 00 коп. витрат на проведення експертизи.

Відповідно до встановлених цією ухвалою обставин: Позивач (продавець) та Відповідач-1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, за яким продавець продав покупцю будівлі та споруди за адресою: Тернопільська область, Гусятинський район, м. Хоростків, вул. Заводська, 1а, вартість купівлі 7 618 976 грн 40 коп. з ПДВ, договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ваврів О.Б. та зареєстрований в реєстрі за №3355. Судом встановлено проведення Відповідачем-1 оплати вартості договору.

4.3. На виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 08.11.2017 у справі № 908/688/16 суд видав наказ № 908/688/16 від 08.11.2017 про стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача 17 856 грн 00 коп. витрат на проведення експертизи.

На підставі цього наказу головний державний виконавець Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Хомик Ю.М. постановив від 11.01.2018 про відкриття виконавчого провадження № 55502558.

02.03.2018 у ВП №55502558 головний державний виконавець Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Хомик Ю.М. постановив про арешт коштів Відповідача-1, відповідною постановою накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на рахунках: Казначейства України № 37512000254487 та ПАТ "Альфа Банк" № 26000015142801 та інших відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме 19 751 грн 60 коп.

02.03.2018 винесено постанову ВП №55502558 про арешт майна Відповідача-1, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме 19 751 грн 60 коп.

На підставі цієї постанови про арешт майна боржника державним виконавцем зареєстровано обтяження № 16745470 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, відповідно до якого Відповідачу-1 заборонено відчужувати все рухоме майно до 02.03.2023.

Листом від 14.03.2018 ПАТ "Альфа Банк" повідомив державного виконавця, що постанова про арешт коштів боржника від 02.03.2018 не прийнята до виконання у зв`язку із відсутністю рахунків, відкритих клієнту із найменуванням та ЄДРПОУ, зазначеними в постанові (ТОВ "Глобал Фід", ЄДРПОУ 39994244). Також банк повідомив, що рахунок, вказаний в постанові, не належить Відповідачу-1.

4.4. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 Відповідача-1 визнано кредитором у справі № 908/688/16 про банкрутство Позивача з грошовими вимогами першої черги задоволення на суму 7 618 976 грн 40 коп. у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2015.

4.5. Постановою Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 909/714/16 задоволено касаційну скаргу Третьої особи та скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.05.2017 (яким відмовлено в задоволенні позову Відповідача-1 до Третьої особи та Позивача про визнання недійсним договору оренди №01/04/15-ХАТП від 01.05.2015) залишено в силі.

Вказаною постановою присуджено до стягнення з Відповідача-1 на користь Третьої особи 1 653 грн 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

На виконання постанови Верховного Cуду Господарським судом Івано-Франківської області 17.07.2018 видано наказ № 909/714/16 про стягнення з Відповідача-1 на користь Третьої особи 1 653 грн 60 коп. судового збору.

На підставі вказаного наказу головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області Хомик Ю.М. винесено постанову від 24.07.2018 про відкриття виконавчого провадження № 55839438.

Постановою від 24.07.2018 ВП №55502558 та ВП №55839438 об`єднано у зведене виконавче провадження № 56844099.

4.6. 08.11.2018 при примусовому виконанні наказу № 908/668/16 від 08.11.2017 та № 909/714/16 від 17.07.2018 державним виконавцем винесено постанову про арешт грошових коштів Відповідача-1, що містяться на рахунках у Казначействі України № 37512000254487 та ПАТ "Альфа Банк" № 26000015142801 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме 21 690 грн 50 коп.

4.7. Постановою від 08.02.2019 при примусовому виконанні наказу № 908/668/16 від 08.11.2017 та № 909/714/16 від 17.07.2018 державним виконавцем накладено арешт коштів Відповідача-1, що містяться на рахунку Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк" № НОМЕР_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме 21 690 грн 50 коп.

АТ "Державний ощадний банк України" листом від 19.02.2019 повідомив державного виконавця про неможливість виконання постанови від 08.02.2019, оскільки найменування боржника, яке вказане у постанові -ТОВ "Глобал Фід" не відповідає найменуванню клієнта банку згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та згідно з документами, які містяться у юридичній справі клієнта банку.

4.8. Згідно з довідкою філії Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 9 від 28.01.2019, виданою Відповідачу-1, станом на 28.01.2019 на рахунку Відповідача-1 № 26005300734962 значилися кошти у сумі 24 310 грн 38 коп.

4.9. Постановою від 11.04.2019 при примусовому виконанні наказу № 908/668/16 від 08.11.2017 та № 909/714/16 від 17.07.2018 державним виконавцем накладено арешт коштів ТОВ "Глобал ФІД", що містяться на рахунках: Казначейства України №37512000254487 та Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 26005300734962 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме 21 690 грн 50 коп.

4.10. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.06.2018 у справі № 921/404/17-г/5, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, позов Третьої особи до Відповідача-1 про стягнення 2 465 520 грн 00 коп. збитків задоволено, присуджено до стягнення з Відповідача-1 на користь Третьої особи 465 520 грн 00 коп. збитків та 36 982 грн 80 коп. судового збору.

Суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача-1 2 465 520 грн 00 коп. збитків, встановивши, що внаслідок протиправних дій відповідача позивач був позбавлений можливості користуватися об`єктом оренди з 01.07.2016 по 01.05.2017.

На виконання цього рішення Господарський суд Тернопільської області видав наказ № 921/404/17-г/5 від 17.01.2019 про стягнення з Відповідача-1 на користь Третьої особи 465 520 грн 00 коп. збитків та 36 982 грн 80 коп. судового збору.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А.І. від 04.02.2019 відкрито виконавче провадження ВП № 58264328 з виконання наказу № 921/404/17-г/5 від 17.01.2019.

06.02.2019 приватним виконавцем винесено постанову ВП № 58264328 про арешт коштів Відповідача-1 на рахунку в АТ "Ощадбанк" № НОМЕР_1 та інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 2 753 153 грн 08 коп.

4.11. 10.10.2018 Відповідач-2 (новий кредитор) та Відповідач-1 (первісний кредитор) уклали договір № 1, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає новим кредитором за грошовими вимогами в сумі 7 618 976 грн 40 коп., що визнані та підтверджені ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі № 908/688/18 про банкрутство Позивача (основне зобов`язання), та яке існує між первісним кредитором (Відповідачем-1) та боржником (Позивачем).

Відповідно до пункту 1.2 договору новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором у сумі 7 618 976 грн 40 коп.

Право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 7 618 976 грн 40 коп. за основним зобов`язанням підтверджується ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі №908/688/18 про банкрутство Позивача, яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.4 договору);

Підписанням договору сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредиторові оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним зобов`язанням (пункт 2.1 договору).

Після переходу прав вимоги за цим Договором, що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги, Новий кредитор набуває права на звернення до суду (господарського суду) із клопотанням про заміну Кредитора, в тому числі, але не обмежуючись, із клопотанням про заміну процесуального правонаступника (Первісного кредитора) по судовій справі № 908/688/16 (банкрутство Позивача), що випливає з переданих прав вимоги за Основним зобов`язанням, яке перебуває на стадії судового розгляду відповідно до чинного законодавства України (пункт 2.4 договору).

Згідно з пунктами 4.4.3 Договору сума відступлених прав вимоги становить 7 618 976 грн 40 коп., яку новий кредитор зобов`язаний протягом 20 робочих днів з моменту укладення договору повністю перерахувати на поточний рахунок Відповідача-1 (р/р НОМЕР_2 у ПАТ "Альфа-Банк"), що становить 100 % від права вимоги щодо повернення заборгованості від боржника - Позивача у справі № 908/688/16 про банкрутство.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 5.1 Договору).

4.12. 10.10.2018 сторони підписали акт приймання-передачі до Договору про відступлення права вимоги № 1, згідно з яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі № 908/688/16, якою визнано грошові вимоги в сумі розмірі 7 618 976 грн 40 коп. першої черги задоволення.

4.13. Згідно банківськими виписками Відповідача-2 з р/р № НОМЕР_4:

-16.10.2018 з рахунку Відповідача-2 № НОМЕР_4 було проведено 54 платежі на рахунок Відповідача-1 № 26000015142801 по 140 000 грн 00 коп. кожний - "оплата згідно з договором відступлення прав вимоги № 1 від 10.10.2018";

-54 надходження з розрахункового рахунку ТОВ "Клінкер -2000" № НОМЕР_3 по 140 000 грн 00 коп. кожний з призначенням платежу "поповнення статутного капіталу";

-17.10.2018 відбулось 13 аналогічних транзакцій з вищевказаних рахунків по перерахунку по 140 000 грн 00 коп.), в тому числі перерахунок 58 976 грн 40 коп.

4.14. Протягом 16.10.2018 було проведено оборотів на загальну суму 7 560 000 грн 00 коп., залишок коштів становив 861 грн 44 коп., протягом 17.10.2018 було проведено оборотів на суму 1 642 176 грн 40 коп., залишок коштів становив 861 грн 44 коп.

4.15. Згідно з банківською випискою по рахунку Відповідача-1 з р/р № НОМЕР_2 :

-16.10.2018 на рахунок Відповідача-1 № НОМЕР_2 було 54 надходжень з розрахункового рахунку Відповідача-2 № НОМЕР_4 по 140 000 грн 00 коп.;

- 54 платежі на розрахунковий рахунок ТОВ "Клінкер -2000" № НОМЕР_3 по 140 000 грн 00 коп. кожен;

-17.10.2018 відбулось 13 аналогічних трансакцій з вищевказаних рахунків (по 140 000 грн 00 коп. кожен), в тому числі перерахунок 58 976 грн 40 коп.

Протягом 16.10.2018 було проведено оборотів на загальну суму 8 060 250 грн 00 коп., залишок коштів становив 13 грн 88 коп., протягом 17.10.2018 було проведено оборотів на суму 1 642 100 грн 00 коп., залишок коштів становив 90 грн 28 коп.

4.16. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру ЮОФОП ГФ станом на момент розгляду справи судом першої інстанції:

- засновниками (учасниками) Відповідача-1 (ідентифікаційний код 39994244) є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , керівником товариства є ОСОБА_3 ;

- засновниками (учасниками) Відповідача-2 (ідентифікаційний код 40723199) є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ "Клінкер-2000", кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

- засновниками (учасниками) ТОВ "Клінкер-2000" (ідентифікаційний код 37773136) є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - ОСОБА_5 .

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1. 15.03.2021 Відповідач-2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, та залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.04.2019.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження судового рішення у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд неправильно застосував у спірних правовідносинах статтю 235 Цивільного кодексу України, що була підставою для заперечення заявниками оспорюваного правочину, застосувавши ці норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, та в постанові від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19, оскільки апеляційний суд не розглядав питання удаваності оспорюваного правочину; висновки, викладені в постанові Верховного Суду в постанові від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18 щодо наявності відкритих виконавчих проваджень та вчинення правочину між пов`язаними особами; висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові у справі № 910/12787/17 щодо обов`язку позивача у спорі про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, довести порушення оспорюваним договором його прав та/або інтересів, а також довести, які майнові права в результаті недійсності оспорюваного правочину буде захищено, відновлено; а також висновки Верховного Суду в постанові від 19.12.2019 у справі № 926/358/19.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7.1. Згідно з аргументами Третьої особи у відзиві на касаційну скаргу, з їх обґрунтуванням, загалом аналогічним до мотивів, наведених в оскаржуваній постанові, Третя особа додала, що:

- скаржник безпідставно послався на постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1410/19 та Великої Палати Верховного Суду України від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у яких вирішувалось питання про застосування статті 235 Цивільного кодексу України - удаваності правочинів, тоді як у цій справі суд дійшов висновку про ознаки оспорюваного Договору як фраудаторного правочину;

- постанова від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18 прийнята не у подібних правовідносинах, оскільки містить правову позицію щодо застосування статті 234, а не 235 Цивільного кодексу України;

- скаржник, посилаючись на неврахування апеляційним судом висновків в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, не врахував встановлені у цій справі обставини, згідно з якими метою звернення Позивача та Третьої особи було захист очікуваного права на задоволення вимог до Відповідача-1 за відповідними зобов`язаннями, що існують перед Позивачем та Третьою особою, оскільки в разі недійсності Договору, Відповідач-1 хоча і набуває право вимоги до Позивача у справі про банкрутство, однак зможе за наслідками задоволення цієї вимоги у справі про банкрутство Позивача (за рахунок грошових коштів, отриманих як кредитором у справі про банкрутство Позивача при задоволенні грошових вимог кредиторів) в свою чергу задовольнити відповідні зобов`язання Відповідача-1 перед Позивачем та Третьою особою.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо правової кваліфікації правочину, укладеного з наміром завдати шкоди іншій особі

8.1. Суди встановили, що спір у справі виник через заперечення Позивачем та Третьою особою дійсності укладеного між відповідачами Договору (про відступлення права вимоги Відповідача-1 до Позивача), зокрема з тих підстав, що оспорюваний правочин є удаваним, вчинений на шкоду Позивачу та Третьої особи, як кредиторів Відповідача-1, а майно, що є предметом Договору, не могло бути відчужене, оскільки перебувало під обтяженням (арештом), накладеним в межах виконавчого провадження щодо стягнення грошової суми з Відповідача-1 на користь Позивача.

8.2. Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

8.3. Правовідносини та питання, що виникають у зв`язку із здійсненням виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), врегульовані положеннями Закону України "Про виконавче провадження", яким виконавче провадження визначено як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

8.4. Одними із засад здійснення виконавчого провадження є обов`язковість виконання рішень, застосування примусу при виконанні рішень у випадках, передбачених законом, та за умови співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

До одного із елементів/ознак примусу при виконанні рішень належить накладення арешту майна (коштів) боржника, що застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша статті 56 Закону України "Про виконавче провадження").

8.5. Відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Положеннями частини четвертої статті 9 цього Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

8.6. Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнові права та обов`язки вважаються майном як особливим об`єктом. Згідно з цією статтею законодавець визначив майнові права неспоживною річчю та визнав ці права речовими правами (частина друга статті 190 ЦК України).

8.7. Отже, майнові права можуть бути об`єктом арешту для забезпечення реального виконання рішення, у розумінні, зокрема, статей 9, 56 Закону України "Про виконавче провадження", а тому на майнові права (як на особливий об`єкт майна) з моменту накладення відповідного арешту, так само як і на інші види майна (у разі накладення на них арешту виконавцем), поширюються відповідні заборони, обмеження щодо відчуження, а також передбачені законом наслідки у разі їх відчуження в період чинності наведених заборон та обмежень, зокрема у вигляді недійсності правочину з відчуження майнових прав, якщо цей правочин призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна.

8.8. Враховуючи викладене, а також встановлені судами обставини:

- реєстрації державним виконавцем обтяження № 16745470 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, відповідно до якого Відповідачу-1 заборонено відчужувати все рухоме майно до 02.03.2023, що здійснено за наслідками та на підставі ухваленої раніше - 02.03.2018 (ніж вчинений 10.10.2018 оспорюваний правочин - укладений Договір) постанови про накладення у межах виконавчого провадження № 55502558 (з виконання рішення щодо стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача суми витрат на проведення експертизи - 17 856 грн 00 коп.) арешту майна боржника (Відповідача-1) в межах суми стягнення (пункт 4.11);

- визнання Відповідача-1 кредитором Позивача на суму 7 618 976 грн 40 коп. у справі № 908/688/16 про банкрутство Позивача згідно з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 (пункт 4.4);

- відчуження Відповідачем-1 на користь Відповідача-2 за оспорюваною угодою, укладеною 10.10.2018, права грошової вимоги до Позивача на суму 7 618 976 грн 40 коп., що визнана ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2018 у справі № 908/688/16 про банкрутство Позивача (пункт 4.11);

- здійснення між Відповідачем-1, ТОВ "Клінкер-2000", та Відповідачем-2 (що є юридичними особами, пов`язаними між собою за складом їх учасників та кінцевих бенефіціарних власників, пункт 4.16) протягом 16.10.2018 та 17.10.2018 розрахункових транзакцій, у тому числі у межах виконання Відповідачем-2 перед Відповідачем-1 зобов`язань з перерахування Відповідачу-1 за оспорюваною угодою 7 618 976 грн 40 коп., відповідно до яких протягом 16.10.2018 за рахунком Відповідача-1 було проведено оборотів на загальну суму 8 060 250 грн 00 коп. (залишок коштів Відповідача-1 становив 13 грн 88 коп.), а протягом 17.10.2018 - оборотів на суму 1 642 100 грн 00 коп. (залишок коштів Відповідача-1 становив 90 грн 28 коп., пункти 4.11, 4.13-4.15);

Суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин з відчуження на користь Відповідача-2 права вимоги Відповідача-1 до Позивача був укладений протягом строку накладеного виконавцем арешту на майно (у тому числі і майнові права Відповідача-1, - грошові вимоги до Позивача), цей правочин призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача - Позивача до Відповідача-1 у межах виконавчого провадження № 55502558 (з виконання рішення щодо стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача 17 856 грн 00 коп.), оскільки через відчуження вказаних майнових прав Відповідача-1 у нього не залишилось будь-яких інших активів (майна), за рахунок яких стягувач (Позивач) міг би задовольнити свої вимоги до Відповідача-1 у вказаному виконавчому провадженні.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про наявність підстав (зокрема передбачених частиною четвертою статті 9 Закону України "Про виконавче провадження") для визнання недійсним оспорюваного Договору за вимогами Позивача через порушення цим правочином права Позивача отримати задоволення своїх вимог до Відповідача-1 у відповідному виконавчому провадженні, що відповідає передбаченим статтями 15 16 ЦК України та статтями 2 4 ГПК України правилам щодо підстав та права особи (Позивача) звернутись до суду за захистом свого порушеного права тощо.

У зв`язку із викладеним Суд відхиляє, як спростовані наведеними висновками, протилежні аргументи скаржника у відповідній частині (пункт 6.1).

8.9. Щодо права Третьої особи отримати захист у спірних правовідносинах та щодо правової кваліфікації спірних правовідносин Суд зазначає про таке.

Суди встановили, що правовою підставою для заперечення дійсності Договору як Позивачем, так і Третьою особою стали, зокрема, положення статті 235 ЦК України ("правові наслідки удаваного правочину").

8.10. За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.

В силу положень статей 14 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог (Позивача та Третю особу у спірних правовідносинах)

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У цьому висновку Суд звертається до правої позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника у відповідній частині (пункт 6.1).

8.11. Відповідно до статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

8.12. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

8.13. Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (пункт 8.2).

У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим у судовій практиці, у разі встановлення, що договір укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, тобто вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів, допускається кваліфікація цього договору як фіктивного у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.

8.14. Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Звідти, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

8.15. У зв`язку із цим Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

8.16. Отже правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

8.17. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Відтак особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

8.18. При цьому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини третьої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиці Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Отже у разі ствердження особи щодо наявності у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, особа (позивач тощо) при зверненні до суду за захистом порушеного права із вимогами про визнання недійсним правочину не обмежена конкретною нормою права (ЦК України тощо) для кваліфікації та визначення правової підстави для заперечення цього правочину в судовому порядку.

8.19. Апеляційний суд встановив, що оспорюваний Договір (про відступлення Відповідачем-1 на користь Відповідача-2 права вимоги до Позивача) хоча і був оплатним та виконаний в цій частині його сторонами, однак в межах його виконання та в період його виконання розрахунки (транзакції) між юридичними особами, пов`язаними між собою за складом їх учасників та кінцевих бенефіціарних власників (відповідачами та ТОВ "Клінкер-2000", пункт 4.16) були здійснені таким чином, що Відповідач-1 (як відчужувач права вимоги), який хоча і отримав у межах цих розрахунків від Відповідача-2 обумовлену Договором плату за відчужене право вимоги в повному обсязі, між тим за участі відповідачів та ТОВ "Клінкер-2000" в декілька розрахункових операцій, проведених за 2 дні (16.10.2018 та 17.10.2018, пункти 4.13-4.15), між тим в той же день відчужив всю отриману від Відповідача-2 суму коштів, внаслідок чого кредитори Відповідача-1 (Позивач та Третя особа) були позбавлені і права, і можливості отримати задоволення своїх грошових вимог до Відповідача-1, визнаних рішенням судів, як за рахунок такого активу, як право вимоги Відповідача-1 до Позивача, так і за рахунок іншого активу - коштів, які були отримані Відповідачем-1 як плата за відчужене на Договором право вимоги. По завершенні транзакцій між вказаними юридичними особами кінцевим набувачем цих коштів став Відповідач-2, який одночасно є набувачем права вимоги за спірною угодою.

За такого виконання оспорювана угода є такою, що не має очевидної економічної мети, а при вирішенні питання щодо фіктивності цього договору належить враховувати дійсні мотиви, через які Відповідач-1, як боржник в період існуючих зобов`язань перед Позивачем та Третьою особою, вчинив правочин з відчуження наявної у нього майнової вимоги за відсутності очевидної економічної мети і чи є такі мотиви добросовісними.

Сукупність же встановлених судом обставин свідчить, що укладення між відповідачами договору про відступлення права вимоги призвело до зменшення обсягу майнових активів Відповідача-1 таким чином, що це призвело до неможливості виконати зобов`язання перед Позивачем та Третьою-особою, які виникли до та існували в період укладення оспорюваної угоди.

8.20. Отже за встановлених апеляційним судом обставин, коли Відповідач-1 в період існування грошових зобов`язань перед Позивачем та Третьою особою, суми яких стягнені за судовими рішеннями (пункти 4.2, 4.3, 4.5, 4.6, 4.7, 4.9. 4.10), вчинив оспорюваний правочин з відчуження власних активів (права вимоги до Позивача), які могли бути використані для задоволення відповідних вимог Позивача та Третьої особи до Відповідача-1 (в існуючих та подальших виконавчих провадженнях), однак без досягнення при цьому Відповідачем-1 відповідної економічної мети - плати за відчужене право вимоги, - господарські операції (транзакції) не призвели до такого (не мали розумне пояснення мети, мотивів їх здійснення), Договір є таким, що укладений на шкоду третім особам - кредиторам Відповідача-1: Позивача та Третьої особи.

У зв`язку із викладеним Суд погоджується із висновками апеляційного суду, що Договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та вчинений на шкоду іншим особам, а тому Суд погоджується також з висновками апеляційного суду про фіктивність оспорюваного договору, що порушує інтереси кредиторів та має ознаки фраудаторного правочину.

8.21. Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним з посиланням на вчинення його сторонами дій з виконання умов Договору щодо оплати, оскільки ці аргументи не спростовують наведені висновки щодо вчинення оспорюваного правочину без очевидної економічної мети - задля зменшення обсягу (позбавлення) майнових активів Відповідача-1.

Такі дії Відповідача-1 не можуть розцінюватися як добросовісні щодо його кредиторів (Позивача та Третьої особи) навіть за умови вчинення певних дій на виконання цього правочину, тому не можуть бути підставою для висновку, що оспорюваний договір не є фіктивним. До того ж факт оплатного виконання Договору оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору.

8.22. У зв`язку із наведеним щодо здійсненої апеляційним судом у цій справі правової кваліфікації спірних правовідносин, яка не відповідає заявленим Позивачем та Третьою особою правовим підстав для вимог про недійсність Договору Суд вважає за необхідне додати таке.

8.23. За положеннями статей 236 237 238 282 315 ГПК України, які встановлюють вимоги до судових рішень різних судових інстанцій та відповідні процесуальні повноваження суду при їх ухваленні, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia ("суд знає закони").

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), сформульованої хоча і в питанні застосування відповідних норм, що визначають правила здійснення цивільного процесу (Цивільного процесуального кодексу України), однак які за своїм змістом аналогічні відповідним нормам ГПК України.

У зв`язку із наведеним Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1) про неправильне застосування апеляційним судом при вирішенні за оскаржуваним рішенням спірних правовідносин положень статті 235 ЦК України.

8.24. Таким чином доводи скаржника про відсутність підстав для визнання Договору недійсним не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а підстави для касаційного оскарження оскаржуваного судового рішення у цій справі (пункт 6.1) не знайшли свого підтвердження, тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

8.25. Висновки апеляційного суду в оскаржуваній постанові, якою спростовані протилежні висновки та протилежне рішення суду першої інстанції, зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.

8.26. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Оришківці" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 921/490/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк