24.05.2023

№ 922/1084/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1084/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспеціндустріал» на рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 (суддя - Трофімова І.В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 (головуючий суддя - Зубченко І.В., судді: Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

у справі №922/1084/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імест-Плюс» (далі - ТОВ «Імест-Плюс, позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспеціндустріал» (далі - ТОВ «Промспеціндустріал», скаржник)

про стягнення 1 150 403, 68 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для стягнення пені за порушення строків предоплати товару відповідно до умов договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Імест-Плюс" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Промспеціндустріал", про стягнення 1 150 403,68 грн, які складаються з:

- 451 175,06 грн упущеної вигоди та

- 699 228,62 грн пені.

1.2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині здійснення 100% передплати за поставлений товар.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, у справі №922/1084/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Промспеціндустріал" на користь ТОВ "Імест-Плюс" пеню в сумі 675 054,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «Промспеціндустріал», посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 в частині стягнення пені, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ «Промспеціндустріал» із посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у поданій касаційній скарзі зазначає, що:

- касаційна скарга стосується питання, яка має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики. Місцевий суд як і суд апеляційної інстанції, ігноруючи висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 10.02.2020 у справі №914/1253/18, від 29.01.22020 у справі №903/154/19 (зводяться до того, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару і, як наслідок, стягнення пені), винесли рішення, повністю знехтувавши нормами матеріального права. Також суди не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, де відзначено, що вимога про стягнення пені є акцесорною, додатковою до основного, залежить від основного і поділяє його долю, тому відповідно, для можливості стягнення пені повинна бути основна вимога про стягнення заборгованості з оплати товару або встановлення факту оплати товару з порушенням строків, а у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 Верховний Суд вбачається, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар який має бути поставлений, за роботи які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Тобто вбачає за можливе нараховувати пеню на передоплату виключно за несвоєчасне виконання саме грошового зобов`язання - повернення коштів, отриманих як попередня оплата, тобто пеня на суму передоплати може бути нарахована покупцем до стягнення з постачальника, коли така сума була сплачена, а товар чи роботи не поставлені;

- має виняткове значення для скаржника, оскільки попередні судові інстанції, задовольнивши вимогу позивача про стягнення з відповідача пені, фактично надали позивачу неправомірну вигоду. Позивач отримав дохід за рахунок відповідача тоді, як позивач не передав товар, а реалізував його іншому покупцю, отримавши свою маржу за таку реалізацію, та додатково отримав грошові кошти від скаржника у вигляді пені за невиконаним обома сторонами договором;

- справа становить значний суспільний інтерес, оскільки правовідносини, які є предметом цієї касаційної скарги та підставою для перегляду судом касаційної інстанції рішень попередніх судів є стягнення пені, нарахованої на несплачену передоплату за умови відсутності поставки товару. Ці правовідносини стосуються значного кола осіб, оскільки юридичні особи під час здійснення господарської діяльності постійно укладають подібні договори на поставку товарів та такі договори по суті становлять основу усіх правовідносин між юридичними особами під час торгівлі. Встановлення договором попередньої оплати за товар накладає на покупця певні ризики, оскільки у разі здійснення передоплати та непоставки в подальшому товару, покупець змушений звертатися до суду з вимогою про повернення попередньої оплати товару, а тому рішення місцевого та апеляційного судів у цій справі створює прецедент, за яким на покупця накладаються ще більші ризики через те, що окрім можливості непоставки товару після здійснення передоплати за товар, на підставі цього рішення суду виникає новий ризик - стягнення постачальником коштів у вигляді пені за нездійснення передоплати, за умови нездійснення самої поставки товару.

4.2. Крім того, скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що попередні судові інстанції невірно застосували положення статей 538 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, порушили статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 551 ЦК України (не зменшивши розмір пені) та не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 10.02.2020 у справі №914/1253/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ «Імест-Плюс 04.04.2023 подало відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, в якому просило у задоволенні касаційну скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ТОВ "Імест плюс" (постачальник) та ТОВ "Промспеціндустріал" (покупець) 19.02.2021 укладено договір поставки № 19/02-1 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар: Спеціалізований автомобіль ФПВ-А42РК (Комбінований автомобіль для прочистки каналізаційних систем) на шасі Renault (4x2) та відеоінспекційну камеру RAUSCH, модель - Delta PRO, для обстеження каналізаційних комунікацій без мікрофона (надалі - товар або спеціалізований автомобіль), а покупець - прийняти та оплатити такий товар у порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 Договору).

6.1.1. Ціна Договору становить 7 414 829,90 грн, в тому числі ПДВ (пункт 3.1 Договору).

6.1.2. Покупець зобов`язаний попередньо оплатити поставлений товар за ціною, обумовленою цим Договором (пункт 2.2. Договору).

6.1.3. Відповідно до пункту 3.2 Договору розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті України, в порядку 100% (сто відсотків) передплати за поставлений товар. Покупець здійснює оплату за товар на підставі рахунку наданого постачальником.

6.1.4. Товар за даним Договором поставляється на умовах DDP (Інкотермс - 2010). Товар повинен бути поставлений в повному обсязі до 31.12.2021 за умови 100% передплати. Поставка товару відбувається зі складу постачальника (пункти 5.2, 5.3 Договору).

6.1.5. Право власності на поставлений товар переходить до покупця після підписання видаткової накладної постачальником та акта прийому-передачі (пункт 5.4 Договору).

6.1.6. При порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення (пункт 7.2 Договору).

6.1.7. Кожна із сторін звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків за Договором, якщо вона доведе, що порушення Договору викликане обставинами нездоланної сили, факт настання яких повинен бути підтверджений актом відповідних державних органів, розташованих за місцем перебування однієї із сторін Договору, що посилається на обставини нездоланної сили (пункт 9.1 Договору).

6.1.8. Сторона, для якої виникла неможливість належного виконання зобов`язання, зобов`язана негайно сповістити іншу сторону про настання, передбачуваний термін дії і припинення обставин нездоланної сили і несе ризик збитків, що стали наслідком неповідомлення чи несвоєчасності такого повідомлення (пункт 9.2 Договору).

6.1.9. Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, і діє до 31.12.2021. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання обов`язків по всіх пунктах Договору і додатків до нього та відповідальності за порушення умов Договору, яке мало місце під час дії цього Договору (пункти 11.2, 11.3 Договору).

6.2. Також встановлено, що 04.01.2021 між позивачем (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Нафтоавтоматика" (постачальник) укладено договір №04/01-1, за умовами якого постачальник (ПрАТ "Нафтоавтоматика") зобов`язувався поставити покупцю товар: Спеціалізований автомобіль ФПВ-А42РК (Комбінований автомобіль для прочистки каналізаційних систем) на шасі Renault (4x2), а покупець (позивач) - прийняти та оплатити такий товар у порядку та на умовах, визначених цим договором.

6.2.1. Відповідно до пункту 5.4 Договору від 04.01.2021 №04/01-1 право власності на поставлений товар переходить до покупця після підписання видаткової накладної постачальником та акта прийому-передачі.

6.3. Інша складова предмету поставки за Договором - відеоінспекційна камера RAUSCH, модель - Delta PRO - придбана позивачем у компанії Rausch GmbH (Німеччина). Відповідна декларація форми МД 2 міститься в матеріалах справи.

6.4. Позивач 01.11.2021 листом за вих. № 01/11-1 повідомив відповідача про готовність здійснити поставку товару у названому місці призначення - склад постачальника за адресою: місто Київ вулиця Добрий шлях, 5/А, та необхідність отримання його покупцем. Крім того, позивач просив терміново здійснити оплату товару у відповідності до умов Договору на підставі рахунку від 01.11.2021 № 2852, який був долучений до цього листа.

6.4.1. Вказаний лист разом із рахунком направлено на юридичну та фактичну адреси відповідача (станом на 01.11.2021 юридичною адресою ТОВ "Промспеціндустріал" було: Запорізьке шосе, 40, кв. 350, місто Дніпро). Проте відповідач жодним чином на вказаний лист не відреагував, оплату товару не здійснив.

6.5. ТОВ "Імест-Плюс" зверталося до керівника та засновників ТОВ "Промспеціндустріал" з претензіями за вих. №0802/22-1 від 08.02.2022, №0802/22-2 від 08.02.2022, №0802/22-3 від 08.02.2022, №0802/22-4 від 08.02.2022, за змістом яких з метою досудового врегулювання спору вимагав сплатити грошові кошти за замовлений та виготовлений для покупця товар у розмірі 7 414 829,90 грн у семиденний термін. Зазначені претензії залишені без відповіді та задоволення.

6.6. Позивач наголошував, що придбання відповідного товару за договором №04/01-1 від 04.01.2021 здійснено з метою подальшої його реалізації виключно відповідачеві за спірним Договором, в підтвердження чого позивачем надано витяг з офіційної електронної пошти ТОВ "Імест плюс" з перепискою від 09.10.2020 між комерційним директором позивача та іноземним контрагентом - регіональним менеджером з продажів Rausch GmbH Вайдотасом Мілакнісом стосовно замовлення телеінспекційної системи Rausch Delta PRO для ТОВ "Промспеціндустріал". Позивачем також надано витяг з офіційного сайту підприємства з характеристиками Спеціалізованого автомобілю ФПВ-А42РК (Комбінований автомобіль для прочистки каналізаційних систем) на шасі Renault (4x2), який знаходиться на даний час у продажі.

6.7. Позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем умов Договору, а саме невиконання покупцем свого обов`язку щодо попередньої 100 % оплати товару позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки:

1. Позивач домовився продати відповідачу товар: спеціалізований автомобіль ФПВ-А42РК на шасі Renault (4x2) та відеоінспекційну камеру RAUSCH, модель - Delta PRO, яка повинна бути встановлена на спеціалізований автомобіль) за 7 414 829,90 грн, в тому числі ПДВ.

2. Водночас сума договору поставки № 04/01-1 від 04.01.2021, укладеного між ПрАТ "Нафтоавтоматика" та позивачем, щодо придбання спеціалізованого автомобіля складала 5 820 000,00 грн, в тому числі ПДВ, а вартість придбаної позивачем відеоінспекційної камери RAUSCH, модель - Delta PRO складала 33 383 Євро, що в еквіваленті становило 1 143 654,84 грн.

6.7.1. Позивач вважає, що відшкодуванню підлягають збитки (упущена вигода), які складають різницю між фактичними витратами та очікуваною сумую доходу, у розмірі 451 175,06 грн (7 414 829,90 грн - 5 820 000,00 грн = 1 143 654,84 грн).

6.8. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 699 288,62 грн, посилаючись на порушення останнім строків оплати товару.

6.9. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого:

- договір №04/01-1 щодо придбання позивачем у Приватного акціонерного товариства "Нафтоавтоматика" спеціалізованого автомобіля укладено 04.01.2021, тобто до укладення з відповідачем Договору;

- надані позивачем докази на підтвердження понесення збитків жодним чином не підтверджують факт того, що договір від 04.01.2021 №04/01-1 укладено з метою виконання саме Договору поставки від 19.02.2021, оскільки, як зазначав представник позивача у судовому засіданні, одним із видів діяльності ТОВ "Імест плюс" є саме продаж автомобілів для прочистки каналізаційних систем, тобто договори щодо придбання відповідного товару укладаються позивачем постійно;

- жодного посилання на укладення договору від 04.01.2021 №04/01-1 з метою виконання Договору поставки від 19.02.2021 № 19/02-1 надані позивачем документи не містять;

- позивачем взагалі не підтверджено факт поставки товару за договором від 04.01.2021 №04/01-1. Позивачем надано платіжні доручення на загальну суму 1 342 000 грн та податкові накладні на вказану суму, проте останнім не надано ані видаткову накладну, ані акт прийому-передачі товару, вартість якого складає 5 820 000 грн;

- матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували придбання позивачем товару за договором від 04.01.2021 №04/01-1 та те, що придбання відповідного товару було здійснено з метою подальшої його реалізації виключно відповідачеві за спірним Договором;

- позивачем фактично не доведено наявності та розміру понесених збитків, так само як і причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками;

- відповідач не повідомляв позивача про настання обставин нездоланної сили та не довів суду їх настання для нього, а тому його (відповідача) не може бути звільнено від відповідальності за порушення зобов`язань за Договором;

- умовами спірного Договору не встановлено конкретний строк виконання відповідачем зобов`язання зі сплати попередньої плати, відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 530 ЦК України;

- позивач 01.11.2021 направив на адресу відповідача вимогу про оплату товару та відповідний рахунок, відповідач мав виконати обов`язок з оплати у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, тобто до 08.11.2021 (включно), у зв`язку з чим він вважається судом таким, що з 09.11.2021 прострочив виконання грошового зобов`язання;

- перевіривши розрахунок пені, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 675 054,24 грн за період з 09.11.2021 по 02.05.2022.

6.10. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення у справі, погодився з висновками суду першої інстанції, водночас відзначив таке:

- апеляційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення місцевого господарського суду у частині відмови у задоволенні позову, відтак переглядається в частині вимог про стягнення пені;

- твердження скаржника, що позивач не здійснив поставку товару, суперечать положенням пункту 5.3 Договору та матеріалам справи, які містять лист від 01.11.2021 вих.№01/11-1;

- твердження відповідача, що продавець позбавлений права застосовувати до покупця заходи цивільно-правової відповідальності, зокрема, нараховувати та стягувати з покупця суму неустойки, оскільки умовами договору не передбачено відповідальності покупця за порушення строків здійснення саме попередньої оплати (авансу), за відсутності виконання продавцем зобов`язання з поставки товару, не узгоджуються з положеннями договору поставки, а саме пунктами 2.2, 3.2 та 7.2 Договору, якими сторони погодили 100% попередню оплату за поставлений товар (строк оплати) та відповідальність за порушення строків оплати у вигляді пені;

- ТОВ "Промспеціндустріал" заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90%, оскільки:

пеня значно перевищує планований дохід позивача (становить 149,62% від планованого доходу);

розмір пені є надмірно великим порівняно зі збитками позивача;

розмір пені є явно завищеним у порівнянні з ціною договору (пеня становить майже 10% від ціни договору);

розмір штрафних санкцій майже у 700 разів перевищує розмір статутного капіталу підприємства відповідача.

- аргументи апелянта про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, оскільки відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не долучено до матеріалів справи жодного доказу на підтвердження наявності виняткових підстав для зменшення належного до стягнення розміру неустойки.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №925/400/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/1084/22 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023, у справі №922/1084/22.

7.3.1. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 в частині відмови у задоволенні позову у справі сторонами як до суду апеляційної інстанції, так і до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Судом в цій частині не переглядається.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.6. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З огляду на наведене у розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.

8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №922/1084/21, якими, зокрема частково задоволено позовні вимоги про стягнення пені.

8.6. Так, скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень невірно застосували положення статей 538 693 ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, порушили статтю 233 ГК України, статтю 551 ЦК України та не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 10.02.2020 у справі №914/1253/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17 від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.7.1. Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.7.2. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.7.3. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.7.4. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.8. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Так, у постановах від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, 10.02.2020 у справі №914/1253/18 (на які вказує скаржник) Верховним Судом викладені висновки щодо застосування положень статей 693 538 ЦК України та зазначено, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

8.10. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 (на які вказує скаржник) Верховним Судом відзначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

8.11. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (на яку посилається скаржник) відзначено, що стягнення інфляційних і річних процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

8.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 викладено правову позицію щодо того, що вимога про стягнення пені є акцесорною, додатковою до основного, залежить від основного і поділяє його долю, тому відповідно, для можливості стягнення пені повинна бути основна вимога про стягнення заборгованості з оплати товару або встановлення факту оплати товару з порушенням строків.

8.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку вказує скаржник) відзначено:

« 8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві».

8.14. Проаналізувавши наведені правові висновки, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує скаржник, а також зміст оскаржуваного судового рішення в оскаржуваній частині, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за схожого правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, щодо застосування статтей 538 693 551 ЦК України 221 ГК України), що має місце і у справі, що розглядається.

8.15. Враховуючи вищенаведене у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд відзначає таке.

8.16. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.17. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

8.18. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

8.19. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

8.20. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20.

8.21. Згідно зі статями 525 526 530 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

8.22. Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.23. Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

8.24. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

8.25. Отже, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання.

8.26. Як встановлено судами попередніх інстанцій правовідносини між сторонами виникли з Договору поставки. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язку зі 100% передплати за товар, у зв`язку з чим останній просив суд стягнути штрафні санкції (пеню).

8.27. Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

8.28. Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

8.29. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

8.30. Суд у розгляді даного спору виходить з того, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

8.31. За умовами спірного Договору сторони між собою погодили поставку товару на умовах 100% попередньої оплати. У подальшому, тобто після 100% передплати за товар, за домовленостями сторін поставка товару мала відбутись шляхом передачі покупцю товару на складі постачальника (самовивіз) (див. пункти 6.1.2 - 6.1.4 даної Постанови).

8.32. Отже, між сторонами Договору має місце зустрічне виконання зобов`язання.

8.33. Стаття 693 ЦК України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

8.34. Аналіз положень статті 693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару. Отже, для кваліфікації розрахунків за договором необхідно встановити момент оплати, який обов`язково має передувати отриманню цього товару.

8.35. Так, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, з урахуванням статті 530 ЦК України, встановили, що момент оплати (100% передплати) за товар настав через 7 днів з дня направлення позивачем (постачальником) відповідачу (покупцю) листа про оплату товару з рахунком на оплату.

8.35.1. Тобто, на думку господарських судів, оскільки умовами спірного Договору не встановлено конкретний строк виконання відповідачем зобов`язання зі сплати попередньої оплати, мають застосовуватись положення статті 530 ЦК України. А відтак пред`явлення позивачем вимоги - рахунку на оплату, є у їх розумінні моментом настання обв`язку покупця повністю оплатити товар.

8.36. Водночас такі висновки судів попередніх інстанцій Верховний Суд вважає передчасними та такими, що не підтверджені матеріалами справи з огляду на таке.

8.37. З точки зору виконання такі зобов`язання (зокрема, за договором поставки) є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Поряд з цим варто врахувати і те, що якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

8.38. Відповідно до частини першої статті 693 ЦК України покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

8.39. Як вірно встановлено господарськими судами відповідно до умов Договору покупець має здійснити оплату за товар на підставі рахунку, наданого постачальником.

8.39.1. Водночас судами попередніх інстанцій залишено поза увагою чи виставлення рахунку продавцем відбулось у відповідності до умов Договору, ураховуючи приписи пунктів 5.1 Договору.

8.39.2. Оскільки спірний Договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, і у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором, господарським судам, ураховуючи специфіку зустрічного виконання зобов`язання, де виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку, необхідно встановити алгоритм дій як покупця, так і продавця у спірних правовідносинах, ураховуючи умови Договору, а саме:

- чи має місце у спірних правовідносинах попереднє замовлення покупцем товару;

- якщо так, то чи має це передувати виставленню рахунку на оплату товару продавцем;

- чи є дії позивача (з виставлення рахунку, поставки товару) послідовними та такими, що у повній мірі відповідають умовам Договору, ураховуючи приписи пунктів 5.1, 5.2 Договору.

8.40. Верховний Суд відзначає, що без встановлення відповідних обставин справи висновки судів щодо підставності дій позивача з пред`явлення/направлення рахунку на оплату відповідачу є передчасними та необґрунтованими.

8.41. Крім того, суди виходити з того, що строк (момент) на оплату товару настав через 7 днів з дня направлення позивачем (постачальником) відповідачу (покупцю) листа про оплату товару з рахунком на оплату.

8.42. Разом з тим судами попередніх інстанцій не встановлено обставин наявності беззаперечних доказів направлення вказаного листа з рахунком відповідачу.

8.43. Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про поштовий зв`язок", в якій наведено визначення основних термінів, які вживаються в цьому законі, послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.

8.43.1. Відповідно до статті 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. Договір про надання послуги поштового зв`язку вважається укладеним після оплати користувачем вартості цієї послуги, якщо інше не передбачене відповідними договорами.

8.44. Відповідно до пункту 8 Загальної частини Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, (далі по тексту - Правила) оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать зокрема листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

8.44.1. Згідно з пунктом 19 Загальної частини Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

8.44.2. Пунктом 2 Загальної частини Правил визначено, що поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником; реєстрованим поштовим відправленням є поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.

8.44.3. Крім того, відповідно до пункту 2 Правил розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

8.44.4. Згідно з пунктом 3.2.1.7. Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" № 211 від 12.05.2006, на прийнятий лист (бандероль) з оголошеною цінністю відправнику видається розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція), в якому, крім даних, передбачених для рекомендованих поштових відправлень, зазначається сума оголошеної цінності та сума післяплати.

8.45. Отже, наведені вище норми чинного законодавства України свідчать про те, що підтвердженням надання послуг поштового зв`язку може бути квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкту поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. При цьому, опис вкладення у цінний лист без розрахункового документу не може бути належним доказом надіслання відповідних документів.

8.45.1. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №921/311/17-г/7, від 29.01.2019 у справі 922/705/18,.

8.46. Отже, є передчасними і висновки господарських судів про те, що у відповідності до статті 530 ЦК України строк виконання обов`язку з оплати товару для відповідача настав.

8.47. Адже як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень опис вкладення у цінний лист, наданий позивачем на підтвердження направлення відповідачу листа від 01.11.2021 з рахунком на оплату товару не оцінювався судом у порядку статтей 73 74-79 86 ГПК України.

8.48. Верховний Суд звертається і до правових висновків, викладених у пунктах 8.9 - 8.11 даної Постанови, а також до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2022 у справі №285/3536/20, де відзначено:

«Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги».

8.48.1. Крім того, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц, зокрема відзначено:

«Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

(1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

(3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».

8.49. Варто звернути увагу і на те, оскаржувані судові рішення також містять суперечливі висновки, в яких, з однієї сторони, суди встановили відсутність доказів придбання та поставки спірного товару позивачем за договором від 04.01.2021, тобто такого, що знаходиться у його приватній власності, а з іншої сторони, суди з цих же мотивів (за відсутності будь-яких інших доводів, доказів) встановили доведеність поставки спірного товару на склад покупця.

8.50. Колегія суддів відзначає, що відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

8.51. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

8.52. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарськими судами в порушення норм процесуального права залишено поза увагою та не надано належної оцінки всім доказам та доводам у їх сукупності.

8.53. Отже, з урахуванням вищевикладеного як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме статей 73-74,76-79, 86, 237-238, частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, у зв`язку з чим суди дійшли передчасних висновків при ухваленні судових рішень зі справи.

8.54. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

8.54.1. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

8.55. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.56. Оскільки судові рішення підлягають скасування з мотивів порушення судами попередніх інстанцій норм права, що унеможливило встановлення всіх обставин у справі, Верховний Суд відзначає, що скаржник під час нового розгляду справи та ухвалення судового рішення по суті позовних вимог не позбавлений права подати клопотання про зменшення розміру пені.

8.56.1. Доводи скаржника про перевірку правильності застосовування до спірних правовідносин судами статті 221 ГК України та статті 551 ЦК України на даній стадії судового розгляду є безпідставними з тих мотивів, що, ураховуючи вищевказані міркування та встановлення порушення як судом першої інстанції, а потім і судом апеляційної інстанції норм процесуальних права (статтей 73 76-79 86 236-238 ГПК України) та норм матеріального права (статтей 530 538 693 ЦК України), що унеможливило встановлення всіх обставин справи, з огляду на доводи сторін, Суд дійшов висновку щодо направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.56.2. Крім того, Судом відхиляються і доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції статті 269 ГПК України, оскільки як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення після встановлених обставин справи та опису мотивів з яких виходив суд першої інстанції, колегія суддів відзначила, що рішення оскаржується та переглядається судом лише в межах апеляційних вимог, а саме в частині стягнення пені.

8.57. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

8.58. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не приймаються Судом з огляду на зазначене у розділі 8 даної Постанови.

8.59. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.59.1. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.60. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

9.2. Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї Постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального права, а саме - статтей 530 538 693 ЦК України, та норм процесуального права, а саме статей - 73-74,76-79, 86, 236-238 щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог підлягають скасуванню у оскаржуваній частині, а справа у оскаржуваній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.4. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

10.2. Поворот виконання рішення суду першої інстанцій та постанови суду апеляційної інстанції Верховним Судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви та документа, який підтверджував би те, що суми, стягнуті за раніше прийнятими судовими рішеннями, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє скаржника права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання рішення (скасованих судових рішень) у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспеціндустріал» - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2022 в частині стягнення пені, та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №922/1084/22 - скасувати, а справу №922/1084/22 в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос