ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/2300/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто"
на рішення Господарського суду Харківської області
у складі судді Погорелової О. В.
від 30.05.2023
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Склярук О. І., Гетьман Р. А., Россолов В. В.
від 21.09.2023
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто"
про стягнення 887 928,30 грн,
Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/125 від 22.01.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 922/2300/22 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Вронської Г. О.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 для розгляду справи № 922/2300/22 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" про стягнення основного боргу у розмірі 658 324,33 грн, штрафу у розмірі 50 182,91 грн, 48% річних у розмірі 179 421,06 грн. Також, позивач просив суд зазначити в резолютивній частині рішення про нарахування процентів відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №СО-01 від 04.05.2020 щодо оплати поставлених запчастин.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
04.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" (замовник, відповідач) був укладений договір №СО-01 на технічне обслуговування, ремонт сільськогосподарської техніки і поставку запчастин, відповідно до пункту 2.1 якого, у порядку, строки та на умовах, визначених цим договором і його невід`ємними додатками, виконавець зобов`язується виконати певні роботи для замовника та/або продати йому запчастини, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити їх.
Згідно із пунктом 1.1.2 договору запасні частини або запчастини або товар - запасні і складові частини, експлуатаційні рідини, інструменти, прилади та інші комплектуючі і матеріали, необхідні для експлуатації, технічного обслуговування і ремонту сільськогосподарської техніки.
Відповідно до пункту 1.1.3 договору роботи - роботи (послуги) з технічного обслуговування, капітального або поточного ремонту сільськогосподарської техніки, для підтримання або відновлення її справності і працездатності, у т.ч. її огляд, діагностика, налаштування, відновлення або заміна зношених і ушкоджених запчастин.
У пункті 4.1 договору сторони погодили, що запчастини постачаються замовнику на таких умовах: FСА (склад виконавця) або СРТ (місце доставки) або DАР (склад замовника). Умови (базис) поставки певних запчастин й адреса місця їх поставки, під яким сторони розуміють місце, в якому виконавець зобов`язується передати запчастини замовнику, вантажоодержувачу або перевізнику, вказуються в рахунку, наряді-замовленні або в специфікації.
Якщо в цих документах вони не вказані, то запчастини постачаються замовнику на умовах FСА (склад виконавця), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Білогородка, вулиця Богатирська, 2В. Усі базиси поставок розуміються сторонами згідно з правилами Інкотермс у редакції 2010 року, але умови договору мають пріоритет над правилами Інкотермс.
Відповідно до пункту 4.4 договору підписання замовником накладної або іншого документу про передачу йому запчастин засвідчує факт передачі йому разом із запчастинами усієї необхідної документації та інформації, що їх стосується, у тому числі документів про якість, рекомендацій виробника щодо їх використання, транспортування та зберігання. Датою поставки (передачі) запчастин є дата, що вказана в накладній або в іншому документі про передачу замовнику запчастин.
Згідно із пунктом 5.1 договору ціна робіт, запчастин вказується в таких документах: в рахунку, в наряді-замовленні, в специфікації, в накладних. Ціна робіт, запчастин вказана в цих документах є базовою їх ціною. Повною ціною робіт, запчастин, яку замовник зобов`язується сплатити виконавцю, є його базова ціна разом із сумою її індексації (порядок визначення якої наведено далі). Ціна робіт не включає в себе ціну запчастин, якщо інше не буде вказано в рахунку, наряді-замовленні, специфікації.
У пунктах 5.3, 5.4 договору сторони погодили, що замовник зобов`язується оплатити роботи, запчастини на умовах їх повної попередньої оплати, якщо сторони не домовляться про інше, а також зобов`язується відшкодувати виконавцю витрати, що не включаються до ціни робіт, не пізніше дати завершення їх виконання. Якщо в рахунку, наряді-замовленні або в специфікації не буде вказаний строк (гранична дата) переказу замовником суми попередньої оплати або авансового платежу, то замовник зобов`язується переказати їх виконавцю протягом 5 (п`яти) банківських днів від дня їх складання. Якщо замовник прострочить оплату будь-якого платежу (попередньої оплати, авансового платежу, своєчасно не оплатить вже виконані роботи (поставлені запчастини), то виконавець має право в односторонньому порядку пропорційно, на час прострочення замовника, продовжити строк виконання робіт (поставки запчастин), або взагалі повністю або частково відмовитись від виконання робіт (поставки запчастин), не несучи за це відповідальність. Виконавець має право виконати роботи (поставити запчастини) і до отримання від замовника попередньої оплати або авансових платежів, і такі дії виконавця не є порушенням ним зобов`язань за цим договором.
Згідно із пунктом 5.7 договору замовник, здійснюючи оплату робіт, запчастин, зобов`язаний вказувати в призначенні платежу реквізити (номер і дату) цього договору, а також реквізити (номер і дату) рахунку, наряду-замовлення, специфікації, накладної або акту виконаних робіт. Якщо замовник цього не дотримується, то виконавець має право сам, на власний розсуд, визначити в рахунок яких робіт, запчастин, договору або іншого зобов`язання між сторонами зарахувати платіж замовника, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу. Якщо інше не буде вирішено виконавцем, то кошти, що надійшли від замовника, погашають грошові зобов`язання (платежі) замовника за цим договором у хронологічній послідовності строків (термінів) їх виконання, тобто в першу чергу, починаючи із зобов`язань (платежів) із найбільш ранніми строками виконання. У разі прострочення замовником виконання грошових зобов`язань за цим договором, виконавець має право самостійно вирішити, в погашення яких саме його вимог (зі сплати штрафних санкцій або процентів, певних витрат або збитків, або основного боргу тощо), в першу чергу зарахувати кошти, що надійшли від замовника, незалежно від вказаного ним призначення платежу, з повідомленням замовника про таке зарахування.
Відповідно до пунктів 5.10 - 5.10.4 договору, вказані в рахунках, наряд-замовленнях, специфікаціях, ціни запчастин і робіт визначені сторонами на дату їх складання та є базовими. Базова ціна є фіксованою (тобто повною) тільки в разі оплати замовником запчастин, робіт протягом 5 банківських днів із дня складання документу, в якому вперше була визначена ціна на них, якщо інший більш тривалий строк (протягом якого ціна запчастин, робіт є фіксованою) не вказаний у такому документі. Враховуючи викладене, сторони домовились, що суми всіх платежів замовника виконавцю за запчастини і роботи, переказані за межами строку, протягом якого ціна запчастин, робіт є фіксованою, підлягають індексації (тобто збільшенню). Проіндексована сума платежу визначається таким чином: ПСП = (К2 поділити на К1) помножити на СП, де ПСП - проіндексована сума платежу, яка підлягає сплаті замовником виконавцю; СП - сума платежу за запчастини, роботи; К2 - офіційний курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на дату здійснення платежу; К1 - офіційний курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на дату складання рахунку, наряд-замовлення, специфікації. Інформацію про офіційний курс НБУ гривні до долару США сторони одержують з офіційної веб-сторінки НБУ. Якщо на потрібну сторонам дату Національним банком України не встановлений офіційний курс гривні до долару США, то сторони керуються офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ в найближчий до такої дати попередній день. Сторони домовились, що достатнім і належним підтвердженням (доказом в суді) показників К1 і К2 є роздруківка на паперовому носії відповідних відомостей з офіційної веб-сторінки НБУ. У день здійснення платежу (переказу коштів виконавцю) замовник самостійно проводить його індексацію у вище встановленому порядку та ініціює переказ виконавцю проіндексованої суми платежу. Якщо К2 є меншим за К1, то ПСП дорівнює СП. При перерахуванні проіндексованої суми платежу замовник зобов`язується в призначенні платежу вказати суму індексації ціни (далі - СІЦ), як приклад: ...у т.ч. сума індексації ціни становить стільки-то гривень. СІЦ є різницею між ПСП і СП і визначається таким чином: СІЦ = ПСП - СП. У випадку прострочення замовником сплати платежу, проіндексована сума такого платежу визначається у вищезазначеному порядку, але вона в цьому випадку не може бути меншою від проіндексованої суми платежу на обумовлену сторонами дату, коли мав бути здійснений цей платіж. При зверненні виконавця до суду з позовною заявою про стягнення із замовника заборгованості за цим договором, суми прострочених і несплачених замовника платежів за запчастини, роботи індексуються у вищевказаному порядку, але показник К2 для них визначається станом на дату складання виконавцем такої позовної заяви. При зверненні виконавця до суду з позовною заявою про стягнення із замовника суми індексації ціни, у випадку коли основний борг вже був стягнутий судовим рішенням із замовника за базовою ціною, то показник К2 для визначення СІЦ з несплаченого непроіндексованого основного боргу визначається станом на дату складання такої позовної заяви виконавцем. Якщо показник К2 під час розгляду справи в суді зменшується, то перерахунок суми індексації ціни не проводиться. Якщо показник К2 під час розгляду справи в суді збільшується порівняно з таким показником на дату складання позовної заяви, то виконавець має право провести перерахунок суми індексації ціни застосувавши показник К2 станом на дату складання заяви про збільшення розміру позовних вимог. Такий же порядок визначення показника К2 діє і при поданні виконавцем до суду заяви з грошовими вимогами до замовника.
Пунктом 7.1.3 договору передбачено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором понад 20 (двадцять) календарних днів замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 10% від суми грошового зобов`язання, простроченої понад 20 (двадцять) календарних днів. Штрафи на суму простроченої попередньої оплати, авансового платежу, якщо роботи не почали виконуватися, запчастини не були відвантаженні замовнику, не нараховуються.
Згідно із пунктом 7.2.1 договору позовна давність до вимог про стягнення штрафу за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
Відповідно до пункту 7.2.3 договору, в разі прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором замовник замість трьох процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зобов`язується сплатити виконавцю сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. У періоди, в яких подвійна облікова ставка Національного банку України буде перевищувати сорок вісім процентів річних, замовник зобов`язується сплатити виконавцю проценти за ставкою (в розмірі), що дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України, що діяла в такий період. У будь-якому випадку розмір процентів, що сплачуються замовником виконавцю, не може бути менший за сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. Проценти на суму простроченої попередньої оплати, авансового платежу, якщо роботи не почали виконуватися, запчастини не були отримані Замовником, не нараховуються.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.05.2023 у справі № 922/2300/22 позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" 658 324,33 грн основного боргу, 50 182,91 грн штрафу, 179 421,06 грн процентів та 13 318,93 грн судового збору. Зобов`язано, орган (осіб), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2023 у справі № 922/2300/22 здійснювати нарахування процентів на суму несплаченого основного боргу, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" з 15.11.2022 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: (СОБ х СП х КДП) : КДР = сума процентів, де: СОБ - сума несплаченого основного боргу; СП - ставка (розмір) процентів: 48% або подвійна облікова ставка Національного банку України, якщо її значення у відповідному періоді перевищує 48%; КДП - кількість днів прострочення; КДР - кількість днів у році, в якому нараховуються проценти.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- факт поставки товару підтверджується видатковими накладними: №30 від 17.01.2022, №201 від 11.02.2022; рахунками на оплату №82 від 17.01.2022, №468 від 11.02.2022; податковими накладними №1701202249 від 17.01.2022, №11022022107 від 11.02.2022. Факт наявності боргу також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022, підписаним між сторонами;
- відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав, сплативши позивачу 258 694,52 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 501 829,05 грн, яка з урахуванням пунктів 5.1, 5.10, 5.10.4 договору становить 658 324,33 грн.
- враховуючи, що матеріалами справи повністю підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, отриманого від позивача на підставі договору №СО-01 від 04.05.2020 за видатковими накладними, покладеними в основу позову, доказів погашення заборгованості у повному обсязі за отриманий товар відповідач суду не надав, позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 658 324,33 грн;
- судом перевірено наданий позивачем розрахунок штрафу, та встановлено, що його розмір обчислено позивачем арифметично вірно, відповідно до умов договору та вимог законодавства, відтак заявлена вимога про стягнення штрафу у розмірі 50 182,91 грн підлягає задоволенню;
- судом перевірено наданий позивачем розрахунок процентів річних, та встановлено, що їх розмір обчислено позивачем арифметично вірно, відповідно до умов договору та вимог законодавства, відтак заявлена вимога про стягнення з відповідача 179 421,06 грн процентів річних підлягає задоволенню.
Постановою від 21.09.2023 Східний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2023 у справі № 922/2300/22.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- позивачем відповідно до умов договору було виписано у період з 17.01.2022 по 11.02.2022 включно: - видаткову накладну за №30 від 17.01.2022; - рахунок на оплату №82 від 17.01.2022 на суму 53 625, 60 грн. На видатковій накладній за № 30 від 17.01.2022 відсутній підпис відповідача та його печатка. Проте, рахунок на оплату за № 82 від 17.01.2022 на суму 53 625, 69 грн, повністю сплачений відповідачем, а саме: 17.01.2022 на суму 10 725,12 грн та 16.02.2022 на суму 42 900,48 грн;
- крім того, позивачем було виписано у період з 17.01.2022 по 11.02.2022 включно: - видаткову накладну № 201 від 11.02.2022; - рахунок на оплату № 468 від 11.02.2022 на суму 706 897, 97 грн. На копії видаткової накладної міститься підписи позивача та відповідача, які скріплені відповідними печатками. Відповідач не визнає зазначені підписи та наполягає, що за цією видатковою накладною він товар не отримував. Що стосується рахунку на оплату № 468 від 11.02.2022 на суму 706 897, 97 грн, то відповідач 16.02.2022 сплатив його частково лише на суму 176 897,97 грн.
- також до матеріалів справи позивач надав копії податкових накладних №1701202249 від 17.01.2022 та №11022022107 від 11.02.2022;
- як стверджує відповідач ним подана до Господарського суду міста Києва позовна заява про повернення попередньої оплати. Наразі порушена справа № 910/6813/23, яка розглядається у письмовому провадженні. Судовою колегією встановлено, що на цей час в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний текст рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6813/23 від 04.09.2023, яким у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується здійснення господарської операції (а саме поставки товару відповідачем позивачу), що в свою чергу спростовує твердження позивача щодо не здійснення відповідачем поставки товару. Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що відповідач відмовився від виконання договору. Інформація щодо оскарження зазначеного судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень на цей час відсутня. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;
- з огляду на наведене, твердження заявника апеляційної скарги, що надані позивачем документи, а саме видаткові накладні № 30 від 17.01.2022, № 201 від 11.02.2022 та акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022, є не належними доказами по справі, судовою колегією відхиляються;
- наданою до справи копією акта звірки підтверджується перерахування відповідачем позивачу 258 694,52 грн, що підтверджується іншими документами по справі, а тому зазначений документ є належним доказом по справі.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у даній справі та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частин 5, 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 та у постановах Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 911/1228/20, від 26.05.2022 у справі № 924/1351/20. Крім того, на думку скаржника, суди порушили вимоги статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункти 2.1, 2.3, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, статті 76 77 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 та від 21.12.2020 у справі № 916/499/20. З посиланням на позицію Верховного Суду у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" вважає, що суди також не врахували, що податкові накладні і акти звірки взаєморозрахунків не можуть використовуватись як самостійний і достатній письмовий доказ визнання боргу та не є належними і допустимими доказами поставки товару, що підтверджують заборгованість у розумінні статей 76 77 Господарського процесуального кодексу України, якщо викладені в цих документах відомості не підтверджені належною первинно-бухгалтерською документацією. Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/19256/16, в результаті чого безпідставно вважав встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі № 910/6813/23 обставини преюдиціальними та такими, що не підлягають повторному доказуванню в рамках цієї справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Водночас Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" заборгованості за поставлений товар, штрафу та 48% річних.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
В силу приписів статей 525 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із положеннями частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 та у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 924/1351/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, сформовано висновок щодо застосування частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України наступного змісту: наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа.
Позивачем на підтвердження поставки запчастин до позовної заяви було додано копії: видаткових накладних №30 від 17.01.2022, №201 від 11.02.2022, рахунків на оплату №82 від 17.01.2022, №468 від 11.02.2022, податкових накладних №1701202249 від 17.01.2022, №11022022107 від 11.02.2022 та акта звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022.
Відповідачем до суду першої інстанції було подано письмові пояснення, в яких він не визнавав факт поставки, та посилався на те, що видаткова накладна №30 від 17.01.2022 підписана лише позивачем, а копії видаткової накладної №201 від 11.02.2022 та акта звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022 відповідач ставив під сумнів на їх відповідність оригіналу. При цьому відповідачем у письмових поясненнях викладено клопотання про витребування у позивача оригіналів видаткової накладної №201 від 11.02.2022 та акта звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що письмові пояснення відповідача за своєю суттю є відзивом на позовну заяву, та залишив їх без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх подано з пропуском строку. Тому судом першої інстанції було вирішено спір без врахування заперечень відповідача на подані позивачем докази.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій також не визнавав факт поставки, та посилався на те, що видаткова накладна №30 від 17.01.2022 підписана лише позивачем, а копії видаткової накладної №201 від 11.02.2022 та акта звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022 відповідач ставив під сумнів на їх відповідність оригіналу. При цьому відповідач зазначав те, що суд першої інстанції встановив факт поставки товару без урахування положень частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, та взагалі не розглянув клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів, які ним ставляться під сумнів. Водночас відповідач просив в апеляційній скарзі: визнати недопустимим доказом видаткову накладну №30 від 17.01.2022, оскільки вона не узгоджена та не підписана відповідачем; визнати недопустимими доказами видаткову накладну №201 від 11.02.2022 та акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022, оригінали яких, в порушення частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, суду не надані.
Відповідно до частина 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані позивачем докази, зокрема видаткова накладна №201 від 11.02.2022 та акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2022, підтверджують факт поставки товару відповідачу.
Однак, колегія суддів вважає передчасним такий висновок суду апеляційної інстанції та таким, що зроблений без урахування висновків щодо застосування частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 та у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 924/1351/20, оскільки суд апеляційної інстанції не витребовував оригінали зазначених доказів, в той час як відповідач ставить під сумнів на їх відповідність оригіналу.
Водночас, апеляційний господарський суд, в порушення положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України, не спростував та не відхилив доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції встановив факт поставки товару без урахування положень частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, та взагалі не розглянув клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів, які ним ставляться під сумнів.
Крім того, відповідач в апеляційній скарзі, заперечуючи факт поставки йому товару, посилався на те, що видаткова накладна №30 від 17.01.2022 підписана лише позивачем.
У постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 905/993/22, яка прийнята після звернення із касаційною скаргою у цій справі, зроблено висновок, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Отже, оскільки видаткова накладна №30 від 17.01.2022 підписана лише позивачем, у постанові апеляційний господарський суд повинен був зазначити, які інші докази, переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання позивачем відповідачу товару. Однак постанова апеляційного господарського суду таких мотивів не містить.
Натомість судом апеляційної інстанції зазначено, що поставку товару підтверджують надані позивачем податкові накладні.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19). Однак судом апеляційної інстанції не встановлено вчинення відповідачем юридично значимих дій, зокрема, відображення податкового кредиту за господарською операцією з позивачем.
Крім того, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/6813/23 від 04.09.2023 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін Форс Груп" про повернення попередньої оплати, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, не доказуються при розгляді даної справи.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, зазначена норма передбачає, що рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі має набрати законної сили.
Частиною 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Справа № 910/6813/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Повний текст рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/6813/23 складено 04.09.2023.
Отже, на дату прийняття постанови 21.09.2023 судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається, рішення у справі № 910/6813/23 не набрало законної сили. Відтак у апеляційного господарського суду були відсутні підстави для застосування положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки.
Допущені апеляційним господарським судом порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За наведених обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини та дослідити докази, які входять до предмета доказування, надати їм та доводам учасникам справи належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
7. Судові витрати
Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі № 922/2300/22.
3. Справу № 922/2300/22 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді С. В. Бакуліна
І. Д. Кондратова