№ 922/2592/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2592/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради та заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (колегія суддів: Пелипенко Н.М. - головуючий, Барбашова С.В., Істоміна О.А.)

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2

до: 1) Харківської міської ради,

2) Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради,

3) Фізичної особи-підприємця Кіт Ганни Василівни,

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця"

про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійним договору купівлі-продажу; скасування державної реєстрації договору; витребування майна та зобов`язання передати приміщення за актом приймання-передачі

за участю:

відповідачів 1,2: Скидан М.А. (самопредставництво)

прокурора: Шекшеєва В.С. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) подав позов до Харківської міської ради (далі - відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - відповідач-2), Фізичної особи-підприємця Кіт Ганни Василівни (далі - відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця" (далі - відповідач-4), згідно вимог якого просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 42 додатку 1 до рішення сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 №5579-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Кіт Ганною Василівною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №820 та скасувати його державну реєстрацію;

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця" на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №13-:-30, 15а, 156, 18а, загальною площею 304,4 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20 та зобов`язати ТОВ "Царська птиця" передати вказані приміщення за актом приймання - передачі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення та договір є незаконними, оскільки вони вчинені з порушенням вимог законодавства в частині визначення способу приватизації органом місцевого самоврядування шляхом викупу без проведення конкурсу; договір купівлі-продажу є таким, що не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 203 215 216 228 Цивільного кодексу України; спірні нежитлові приміщення підлягають витребуванню у ТОВ "Царська птиця" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки в подальшому право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло до ТОВ "Царська птиця" за договором купівлі-продажу № 1206 від 09.08.2018.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.01.2020 (суддя Жиляєв Є.М.) в позові відмовлено.

Суд дійшов висновку, що Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, право ФОП Кіт Г.В. на викуп приміщення виникло з договору оренди, положень статті 289 Господарського кодексу України; посилання прокурора на те, що спірні правочини не відповідають статті 203 Цивільного кодексу України не підтверджені належними та допустимими доказами; відповідно до принципів практики ЄСПЛ «мирного володіння майном», «належного урядування», «пропорційності втручання держави у мирне володіння майном» самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок їх винної, протиправної поведінки.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 вказане рішення суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 та в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5579-В-С; в скасованій частині прийнято нове рішення, яким вказані позовні вимоги задоволено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що орган місцевого самоврядування може обирати самостійно спосіб приватизації лише з урахуванням законодавчих обмежень передбачених, зокрема, статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; матеріалами справи підтверджено відсутність здійснених поліпшень ФОП Кіт Г.В., тому рішення Харківської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню, відповідно підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу, оскільки суперечить приписам законодавства.

Щодо вимог про витребування нежитлових приміщень апеляційний суд зазначив, що реституція, передбачена ст. 216 Цивільного кодексу України, застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним; договір купівлі-продажу № 1206 від 09.08.2018 нежитлових приміщень є діючим, ТОВ "Царська птиця" є добросовісним набувачем; належних підстав застосування статті 388 Цивільного кодексу України прокурор не наводить.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 903/206/19 щодо можливості викупу спірних нежитлових приміщень, від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 щодо неможливості відповідати особи за помилки органів державної влади, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.

3.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову у справі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо витребування у ТОВ "Царська птиця" нежитлових приміщень, ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити.

В скарзі прокурор посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 щодо підстав витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

3.3. Харківською обласною прокуратурою до Касаційного господарського суду в паперовій формі надіслано відзив на касаційну скаргу Харківської міської ради. Разом з тим, вказаний відзив не підписано.

Відповідно частини 8 статті 42 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Відповідно до частини 2 статі 165 ГПК України відзив підписується відповідачем або його представником.

Згідно частини 2 статті 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Частиною 4 вказаної вище статті 170 передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Отже, у зв`язку з тим, що поданий відзив не підписаний, він не підлягає розгляду судом.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

4.2. Як встановлено судами, 10.07.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Управління) та Фізичною особою-підприємцем Кіт Ганною Василівною укладено договір оренди № 556 (далі - договір) на нежитлові приміщення 1-го поверху № 13-:-30, 15а, 156, 18а в житловому будинку літ. «А-4» загальною площею 304,4 кв. м, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20 , яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Відповідно до п. 4.8. вищевказаного договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Відповідно до п. 5.6. договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

4.3. Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).

Відповідно до п. 42 додатку 1 до рішення нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку розташовані за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20, літ. «А-4» , загальною площею 304,4 кв.м підлягали приватизації шляхом викупу ФОП Кіт Г.В.

Вказане рішення прийнято з посиланням на закони України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

ФОП Кіт Г.В. звернулася до Управління комунального майна із заявою про приватизацію від 27.09.2017 № 3490, розглянувши яку орган приватизації способом приватизації визначив викуп.

4.4. У подальшому, 01.06.2018 між ФОП Кіт Г.В. та Управлінням комунального майна укладено договір № 5579-В-С, відповідно до якого ФОП Кіт Г.В. приватизувала вказані нежитлові приміщення за 562 934 грн 00 коп. без ПДВ (разом з ПДВ за 675 520 грн 80 коп.).

При цьому, прокурором наголошено про те, що ФОП Кіт Г.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснила.

У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці ФОП Кіт Г.В. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. До органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подавались документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Крім того, на запит прокуратури листом від 12.04.2019 ФОП Кіт Г.В. повідомила, що нею не проводились невід`ємні поліпшення орендованого майна - нежитлових приміщень, приватизованих на підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2017 за № 5579-В-С.

Таким чином, на думку прокурора, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

4.5. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що в подальшому право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 13-:-30, 15а, 156, 18а, загальною площею 304,4 кв. м, розташовані в житловому будинку літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20, на підставі договору купівлі-продажу № 1206, посвідченого 09.08.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця".

4.6. Згідно з частиною 1 статті 51 Закону України "Про приватизацію державного майна" в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного рішення, з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - зокрема, окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств.

Частиною 2 встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Згідно з частиною 2 статті 162 вказаного Закону викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у відповідній редакції, приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у відповідній редакції, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

4.7. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Харківської міської ради стали положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з якими скаржник стверджував про неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, 903/від 24.06.2020 у справі № 903/206/19.

Так, з постанови Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 вбачається, що фактичні обставини у вказаній справі, які сформували зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, не є подібними до тих фактичних обставин, що склалися між сторонами у справі, що розглядається, оскільки у справі № 905/2236/18 встановлено, що на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.

Натомість у справі, що розглядається, суди встановили, що ФОП Кіт Г.В. не здійснювала поліпшення орендованого нею майна.

У справі № 903/206/19, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі Харківської міської ради, Верховний Суд постановою від 24.06.2020 скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про скасування рішення міської ради про відчуження майна шляхом викупу, визнання недійсним приватизаційного договору та зобов`язання повернути нежитлове приміщення у комунальну власність, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, для надання оцінки аргументам орендаря про наявність у нього переважного права на викуп орендованого майна через здійснення поліпшення цього майна на більш ніж 25 % його ринкової вартості, дослідження обставин проведення такого поліпшення, та в залежності від встановленого - з`ясування обставин порушення приватизаційного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення та упри кладенні спірного договору.

Отже, зазначені постанови Верховного Суду ухвалені хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто справи №905/2236/18, №903/206/19 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Відповідно до п.5 ч.1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За вказаних обставин, оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, згідно з п.5 ч.1 ст.296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого на підставі п.1 ч.2 ст.287 ГПК України щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених в постановах у справах № 905/2236/18, № 903/206/19.

4.8. Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, у якій досліджувалися обставини, подібні зі справою № 922/2592/19, де також було встановлено, що доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судами не встановлено, зазначив, що передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним не здійснені та жодні дії, які би свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна". Порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не лише до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. Орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом. Харківська міськрада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, та інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації. Суд наголосив на тому, що позбавлення Фізичної особи - підприємця майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп нею орендованого майна здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" внаслідок її недобросовісних дій.

При цьому касаційне провадження за касаційними скаргами, що були подані з підстав не врахування апеляційним судом висновків Верховного суду у справі № 905/2236/18 та у справі № 903/206/19 Верховним Судом в постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 також було закрито відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 296 ГПК України, оскільки фактичні обставини в зазначених справах не були подібними до тих, що встановлені у справі № 922/623/20.

Правових підстав для відступу від сформованих Верховним Судом висновків, які викладені у вищевказаній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

4.9. Харківська міська рада в касаційній скарзі посилалась також на те, що апеляційним судом не враховано висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зробила такі висновки щодо представництва прокурора у цій справі.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті ЦПК України у редакції, чинній до 15.12.2017). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15.12.2017.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Водночас у справі № 922/2592/19, що розглядається, відсутні підстави вважати підтвердженими посилання відповідача-1 на порушення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у суді, оскільки, відкриваючи провадження у цій справі, суди встановили відповідність поданої прокурором заяви вимогам ГПК України і не знайшли підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження. Тобто жодних недоліків цієї заяви, зокрема, в частині представництва прокурором інтересів держави в суді, суди не встановили.

Таким чином, Харківська міська рада безпідставно посилається на неврахування судами у справі № 922/2592/19 правових висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у тому числі з тих підстав, що правовідносини у цих справах не є подібними.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в ухвалах від 19.02.2021 у справі № 922/484/20 та від 03.03.2021 у справі № 922/3890/19, від 18.03.2021 у справі № 922/527/20.

За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України з посиланням на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підлягає закриттю відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

4.10. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в своїй касаційній скарзі з посиланням на те, що апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 просить, скасувавши рішення судів про відмову у задоволенні вимог про витребування нежитлових приміщень, ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити.

4.11. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування майна зазначив, що: реституція, передбачена ст. 216 ЦК України, застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Кіт Г.В., автоматично не тягне за собою обов`язок ТОВ "Царська птиця", яка є власником нежитлових приміщень за діючим договором купівлі-продажу № 1206 від 09.08.2018, повернути спірне майно; Договір купівлі-продажу № 1206 від 09.08.2018 нежитлових приміщень є діючим; ТОВ "Царська птиця" є добросовісним набувачем; прокурор в позовній заяві на наявність порушення прав держави і територіальної громади з боку ТОВ "Царська птиця" не посилається; на момент звернення прокурора з вимогою повернути спірне майно, спірне рішення Харківської міської ради та договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 не були визнані недійсними; позовні вимоги про витребування у ТОВ "Царська птиця" спірних нежитлових приміщень не є похідними від заявлених вимог про визнання договору купівлі-продажу від 01.06.2018 недійсним та до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту; одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 388 Цивільного кодексу України, є помилковим, оскільки ці позови є взаємовиключними; належних підстав застосування ст. 388 ЦК України прокурор не наводить.

4.12. Колегія суддів Верховного Суду вважає такі доводи апеляційного суду необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч.1). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч.2). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Як встановлено судами, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірні нежитлові приміщення перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця".

Таким чином із внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Реєстр) запису про право власності іншої особи, ніж законний власник, нерухоме майно вибуває з володіння законного власника, тому законний власник може ефективно захистити своє право віндикаційним позовом.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом з тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Оскільки спірне майно вибуло з комунальної власності на підставі рішення, яке визнано незаконним та скасовано у цій частині у судовому порядку, через його незаконність, волі територіальної громади на таке вибуття не було.

Подібну за змістом правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.19 у справі №367/2022/15-ц.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, оскільки між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

При цьому відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, постанові Верховного Суду України від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15.

Розпорядження майном органом місцевого самоврядування не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади, тому відчужене таким чином майно підлягає поверненню на підставі статті 388 ЦК України.

Крім того, як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, розглядаючи справу № 922/623/20, зазначив, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.

Таким чином, з`ясувавши, що відчуження нежитлових приміщень Харківською міською радою відбулось з порушенням вимог законодавства, а договір купівлі-продажу цього майна підлягає визнанню недійсним, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.

Отже, доводи апеляційного суду про те, що Договір купівлі-продажу № 1206 від 09.08.2018 нежитлових приміщень є діючим і ТОВ "Царська птиця" є добросовісним набувачем, не можуть бути підставою для відмови в позові про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.

З урахуванням наведеного, висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог прокурора про повернення нежитлових приміщень територіальній громаді міста Харкова не ґрунтується на положеннях чинного законодавства і здійснений без врахування правових позицій Верховного Суду.

4.13. Відповідно до частини 1 статті 311 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Отже, постанова апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та саме рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування у ТОВ "Царська птиця" на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень з урахуванням вимог касаційної скарги прокурора підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

4.14. Відповідно до приписів частини 1 статті 129 ГПК України судові витрати належить покласти на Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з урахуванням того, що спір більшою мірою спричинили їх дії, а саме стягнути з вказаних відповідачів в рівній частині судові витрати заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 на сплату судового збору за подання позову (10 132,81 грн), апеляційної (15 199,22 грн) та касаційної (32 457,00 грн) скарг в сумі 57 789, 03 грн відповідно до задоволених позовних вимог судом касаційної інстанції. Судові витрати Харківської міської ради покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129 296 300 308 311 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради закрити.

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2020 у справі №922/2592/19 в частині відмови у задоволення позовних вимог про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця" на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень скасувати і прийняти нове рішення.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Царська птиця" на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №13-:-30, 15а, 156, 18а, загальною площею 304,4 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Миру, 20.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, Харківська обл., м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь прокуратури Харківської області (61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 28 894 (двадцять вісім тисяч вісімсот дев`яносто чотири) грн 52 коп. судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги.

Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (61003, Харківська обл., м. Харків, м-н Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь прокуратури Харківської області (61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 28 894 (двадцять вісім тисяч вісімсот дев`яносто чотири) грн 52 коп. судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич