№ 922/3667/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3667/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л.В. - головуючий,

судді - Кролевець О.А., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Піун С.П.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Харківської області

(суддя - Чистякова І.О.)

від 10.03.2020

та постанову Cхідного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гетьман Р.А., судді - Дучал Н.М., Склярук О.І.)

від 18.06.2020,

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,

до Комунального підприємства Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі»

про стягнення 7 245 472,97 грн,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 7 245 472,97 грн, з яких 5 713 209,21 грн - основний борг, 564 044,26 грн - пеня, 349 428,08 грн - 3 % річних, 618 791,42 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором купівлі - продажу природного газу № 1039/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з 3 % річних, інфляційними втратами, пенею.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, позов задоволено частково.

Стягнуто з КП Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 5 713 209,21 грн основного боргу, 282 022,13 грн пені, 130 365,87 грн 3 % річних, 53 887,12 грн інфляційних втрат.

Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 1 065 988,64 грн.

10.07.2020 Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 10.03.2020 та постанову Cхідного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, в якій просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні 1 060 893,51 грн (282 022,13 грн - пеня, 213 967,08 грн - 3% річних, 564 904,30 грн - інфляційні втрати) та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

Підставами для часткового скасування судових рішень зазначає застосування судами ч. 2 ст. 625 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (постанова Кабінету Міністрів України № 256) без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18. Вважає, що посилання судів на постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, як на підставу зміни порядку і строків розрахунків за договором № 1039/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017, суперечить умовам договору, принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань. Також, на думку скаржника, судами застосовано ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України без врахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Вказує на порушення господарськими судами ст. ст. 7 11 74 76 77 86 236 238 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 05.09.2017 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та КП Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 1039/1718-ТЕ-32, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 7914,141 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. м.): у жовтні - 547,271; у листопаді 1160,483; у грудні 1657,91; ІV кв. 2017 р. - 3 365,664; у січні - 1826,919; у лютому - 1490,199; у березні - 1231,359; І кв. 2018 р. - 4 548,477.

За п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4 942, 00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930, 40 грн.

Оплата за газ здійснюється відповідачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 12.01.2018 до договору було внесено зміни до п. п. 3.4, 6.1, 8.2 договору та у п.п. 8.2, 8.3, 11.3 договору замінено посилання з постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 на постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002.

Судами встановлено, що 20.12.2017 між Головним управління Державної казначейської служби України у Харківській області (сторона № 1), Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації (сторона № 2), Фінансовим управлінням виконавчого комітету Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області (сторона № 3), Управлінням праці та соціального захисту Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області (сторона № 4), КП Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» (сторона № 5), НАК «Нафтогаз України» (сторона остання) з метою погашення взаємної заборгованості укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 4612 на суму 4 350 274,15 грн.

За п. 2.7 спільного протокольного рішення відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 2 488 992,42 грн за природний газ 2017 року згідно з договором № 1039/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017 із записом у графі «призначення платежу»: «постанова уряду № 20 від 11.01.2005, за природний газ за 2017 рік, договір № 1039/1718-ТЕ-32 від 05.09.2017, у тому числі ПДВ 414 832,07 грн».

Спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за ним.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 40 947 371,95 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с. 44-57, т. 1), однак відповідач оплатив отриманий природній газ частково, на суму 31 537 174,17 грн, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

При цьому, позивач у розрахунку позовних вимог вказував про сплату частини суми боргу відповідачем власними коштами, проте доказів такої оплати до матеріалів справи не надано.

З урахуванням заявленого розміру позовних вимог та наявністю доказів того, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав в частині сплати 5 713 209,21 грн, чим порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, стягнув з відповідача на користь позивача 5 713 209,21 грн основного боргу, а також 130 365,87 грн 3 % річних, 53 887,12 грн інфляційних втрат та 282 022,13 грн пені (взявши до уваги клопотання відповідача про її зменшення).

У касаційній скарзі Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» оскаржує судові рішення в частині відмови у стягненні 282 022,13 грн пені, 213 967,08 грн 3% річних, 564 904,30 грн інфляційних втрат з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 300 ГПК України, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у частині відмови у стягненні 282 022,13 грн пені, 213 967,08 грн 3% річних, 564 904,30 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. ст. 11 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

За ст. ст. 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ст. 549 ЦК України).

Разом з цим, згідно з приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст. 12 ГК України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Це регулювання визначено Порядком № 20, який діяв на час укладення договору і втратив чинність з 01.01.2018.

З аналізу змісту Порядку № 20 випливає, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Відповідно до п. 6 Порядку № 20 органи Державної казначейської служби України (Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і СПР, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п. 7 Порядку № 20).

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256 (після втрати чинності Порядку № 20), згідно з п. 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до Порядків № 20, № 256 механізм і строки розрахунків здійснюються так:

- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;

- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;

- головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Таким чином, строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, № 256, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету.

З аналізу вказаних положень вбачається, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти (до такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18).

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків (аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18).

У п. п. 6.23, 6.24 постанови від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що для нарахування пені згідно з умовами договору, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених СПР, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання СПР, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Отже, господарські суди дійшли правильного висновку, що, підписуючи спільне протокольне рішення, сторони узгодили новий строк проведення розрахунку за поставлений газ, фактично змінивши умови п. 6.1 договору.

З урахуванням вказаного, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача 213 967,08 грн - 3% річних, 564 904,30 грн - інфляційних втрат, адже сума боргу, на які позивач нараховує вказані 3 % річних, інфляційні втрати, була сплачена відповідачем відповідно до спільного протокольного рішення та з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України № 20 та № 256.

Щодо посилань позивача на постанови Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, то необхідно зазначити, що у цих справах судами не було встановлено виконання відповідачем свого зобов`язання згідно з спільним протокольним рішенням, а надавалась оцінка виключно Порядку № 256 за встановлених судами обставин справи.

Зокрема, у справі № 916/2286/18 Верховний Суд, направляючи справу частково на новий розгляд зазначив, що суди не спростували доводів Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» стосовно того, що положення Порядку від 04.03.2002 № 256 у наведеному випадку не застосовуються, цей Порядок не передбачає механізму автоматичного перерахування коштів підприємствам-учасникам постачання природного газу тепловим організаціям, а також стосовно того, що Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не має прямого відношення до відносин між КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню.

У справі № 925/74/19 суд касаційної інстанції вказав на те, що суди не надали оцінки доводам Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.

У постанові від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що судами попередніх інстанцій не спростовано аргументи скаржника про те, що, встановлений постановою Кабінету Міністрів України №256 порядок не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами, а встановлює виключно порядок зарахування отриманих відповідачем бюджетних коштів на рахунки кредитора, тому порушення державою обов`язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє останніх від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов`язань.

Крім того, необхідно зазначити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18).

Отже, за встановлених обставин справи, судами було правильно відмовлено у стягненні 213 967,08 грн - 3% річних, 564 904,30 грн - інфляційних втрат.

Щодо зменшення стягнення пені до 282 022,13 грн, то необхідно зазначити таке.

У п. 8.2 договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нарахована пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У цій справі за встановлених обставин: КП Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» є комунальним підприємством, що створено для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчої від її собівартості; скрутний фінансовий стан відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами - балансами, звітами про фінансові результати діяльності товариства; відсутність доказів спричинення позивачу збитків неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором, а також, врахувавши інтереси обох сторін, поведінку винної сторони, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зменшив розмір пені на 50 %.

Водночас, у справі № 908/1453/14, на яку позивач посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017, вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення пені з огляду на майновий стан сторін, наявність заборгованості позивача із заробітної плати та податковий борг, тобто у справі № 908/1453/14, на відміну від справи № 922/3667/19, було відмовлено у зменшенні пені за встановлення судами відсутності підстав для її зменшення.

Зменшення розміру пені є правом суду і було ним реалізоване у справі № 922/3667/19 за наслідками оцінки обставин справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справі № 908/1453/14.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» і скасування судових рішень в оскаржуваній частині з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, а саме ст. ст. 7 11 74 76 77 86 236 238 ГПК України при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування в оскаржуваній частині немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10 березня 2020 року та постанову Cхідного апеляційного господарського суду від 18 червня 2020 року у справі за № 922/3667/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кролевець

І. Ткач