ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/804/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Поле-С"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2019 року і рішення Господарського суду Харківської області від 13 серпня 2019 року у справі
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Поле-С"
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне",
про визнання права постійного користування земельною ділянкою і визнання недійсним наказу
Історія справи
Фактичні обставини справи, встановлені судами
1. Рішенням виконкому Богодухівської міської ради народних депутатів від 16.03.1990 ОСОБА_2 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 19.3 га для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - спірна земельна ділянка).
2. У подальшому ОСОБА_2 отримав державний акт за №046948 на право постійного користування земельною ділянкою площею 19.3 га для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі вказаного державного акта за рішенням Богодухівської міської ради народних депутатів від 16.03.1993 №140 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Поле-С" (далі - СФГ "Поле-С", позивач), головою якого став ОСОБА_2 .
3. Розпорядженням Богодухівської районної державної адміністрації від 19.05.1998 №237 припинено право користування земельною ділянкою площею 19.3 га, наданою ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, у зв`язку із відмовою від права користування земельною ділянкою та надано цю ж земельну ділянку ОСОБА_3 в постійне користування для ведення СФГ "Поле-С".
4. На виконання вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримав Державний акт №ХР-04-00-000926 від 19.06.1998 на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
5. 27.11.2009 за станом здоров`я ОСОБА_3 передав повноваження голови СФГ "Поле-С" своїй дочці ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер.
6. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру) від 02.03.2018 №1108-СГ припинено право постійного користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою у зв`язку зі смертю землекористувача.
Короткий зміст позовних вимог
7. У березні 2019 року СФГ "Поле-С" звернулося до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру про визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою та визнання недійсним наказу відповідача від 02.03.2018 №1108-СГ.
8. Позов мотивований тим, що в силу норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" з дати державної реєстрації фермерського господарства до нього переходять права і обов`язки землекористувача, тобто постійним користувачем земельної ділянки стає фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку засновником та після реєстрації СФГ перейшло до створеної ним юридичної особи, не припинилося через смерть засновника; припиняючи за відповідним наказом право постійного землекористування спірною земельною ділянкою, відповідач не вказав підстав для припинення такого права відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, а отже діяв з перевищенням наданих повноважень та всупереч законодавству.
Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2019 року, у позові відмовлено.
10. Судові рішення мотивовані тим, що внаслідок смерті засновника фермерського господарства, якому земельну ділянку було надано в постійне користування на підставі відповідного державного акту, автоматично припиняється і право землекористування позивача, оскільки право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, якій воно надано, не включається до складу спадщини фізичної особи і припиняється з її смертю. Позивач не довів наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ.
10.1. При цьому суди керувалися правовими висновками Верховного Суду в постановах від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 11.06.2019 у справі №912/3219/17, від 18.03.2019 у справі №922/3312/17, Верховного Суду України в постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач у грудні 2019 року звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
12. З моменту державної реєстрації фермерського господарства саме воно є землекористувачем земельної ділянки і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника. При цьому на момент створення позивача оформлення права користування землею його засновником було необхідною передумовою для створення фермерського господарства і фізична особа не могла використовувати цю ділянку на власний розсуд у інший спосіб. Таким чином, саме виданій на ім`я засновника державний акт є правовою підставою для користування земельною ділянкою позивачем і відповідне право останнього припиняється у разі припинення діяльності, як юридичної особи.
13. У зв`язку з чим мало місце неправильне застосування судами статей 2, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання земельної ділянки та створення СФГ), статей 1, 3, 9, 10, 11 Закону України "Про фермерське господарство", статті 27 Земельного кодексу України (у редакції на момент створення СФГ), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 369 Цивільного кодексу України.
14. Суди встановили обставину фактичного користування позивачем спірною землею за цільовим призначенням як до, так і після смерті засновника. Отже, спірним наказом відповідача порушено право землекористування позивача, яке захищено статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
15. Позивач не надав доказів належності йому спірної ділянки на праві власності або користування. Засновник СФГ "Поле-С" не скористався правом на переоформлення земельної ділянки за життя, а чинне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування землею від засновника до створеного ним фермерського господарства без укладення відповідного правочину.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
16. Оцінюючи доводи касаційної скарги позивача, Верховний Суд їх враховує та звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18, у зв`язку з чим зазначає про таке.
17. Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
17.1 Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
17.2. Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
18. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_5 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
19. Відповідно до частин 1,2 статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення позивача) після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування; для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім`я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію; після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
20. Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Поле-С", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
21. 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
21.1. У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
21.2. Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
21.3. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
22. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
23. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
24. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
25. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
26. З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
27. Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).
28. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).
29. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
30. Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
31. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
32. Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
33. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
34. У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
35. Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
36. Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
37. З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Поле-С", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
38. Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
39. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
40. Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
41. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 відступила від правових висновків, викладенх в постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства до нього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
42. Також Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 23.11.2016 року у справі № 6-3113цс15, від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 про те, що зі смертю особи припиняється і не входить до складу спадщини право користування особи, що виникло на підставі державного акта. У цій частині Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
43. Як установлено судами, спірна земельна ділянка за рішенням Богодухівської міської ради народних депутатів від 16.03.1990 була надана ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства і після оформлення права користування земельною ділянкою він зареєстрував СФГ "Поле-С". Розпорядженням Богодухівської районної державної адміністрації від 19.05.1998 №237 припинено право користування ОСОБА_2 спірною земельною ділянкою у зв`язку із його добровільною відмовою та надано цю ж земельну ділянку ОСОБА_3 в постійне користування для ведення СФГ "Поле-С". На виконання вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримав Державний акт №ХР-04-00-000926 від 19.06.1998 на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
44. Отже, після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ "Поле-С", яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).
45. За таких обставин зі смертю ОСОБА_3 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом, таке право не є таким, що припинилось.
46. Натомість висновок судів попередніх інстанцій про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним вище нормам матеріального права не відповідає.
47. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним спірного наказу Держгеокадастру про припинення права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_3 колегія суддів також керується висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 у відповідній частині та зазначає про таке.
48. За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
49. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, визначено, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
50. Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про ГУ Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.
51. Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Харківської області.
52. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
53. Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.
54. Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
54.1 Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).
55. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція)).
56. Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
57. Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
58. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
59. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
60. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
61. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
62. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
63. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
64. Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
65. ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
66. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.
67. З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1 22 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.
68. За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ "Поле-С" на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.
69. Отже, ГУ Держгеокадастру, видаючи спірний наказ, діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення позивача права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.
70. Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
71. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020, далі - ГПК України) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
72. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
73. З огляду на встановлення судом касаційної інстанції неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень, такі судові рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги СФГ "Поле-С" підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат
74. Відповідно до статей 129 315 ГПК України у зв`язку зі скасуванням судових рішень та прийняттям судом касаційної інстанції нового судового рішення про задоволення позову Верховний Суд вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги на відповідача.
Керуючись статтями 129 300 301 306 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Поле-С" задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2019 року і рішення Господарського суду Харківської області від 13 серпня 2019 року у справі № 922/804/19 скасувати.
3. Позов Селянського (фермерського) господарства "Поле-С" задовольнити.
3.1. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Поле-С" право постійного користування земельною ділянкою площею 19,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом, розташованою на території Богодухівської міської ради, яка була надана в постійне користування ОСОБА_3 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 19.06.1998 №ХР-04-00-0009269 на підставі розпорядження Богодухівської районної державної адміністрації від 19.05.1998 №237.
3.2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2018 №1108-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".
4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21; ідентифікаційний код 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства "Поле-С" (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Троїцька, 12, кв. 2; ідентифікаційний код 21208271) 17 289 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
5. Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.