№ 924/268/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 924/268/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Орел С.С, адвокат (довіреність від 20.12.2021 № 14-290),

відповідач - комунальне підприємство теплових мереж Дунаєвецької міської ради Хмельницької області,

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021 (головуючий суддя Виноградова В.В.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 (головуючий Павлюк І.О, судді: Демидюк О.О. і Савченко Г.І.)

у справі № 924/268/21

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до комунального підприємства теплових мереж Дунаєвецької міської ради Хмельницької області (далі - Підприємство)

про стягнення 1 217 197, 40 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Хмельницької області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1 217 197,40 грн, з яких 343 871,78 грн - пеня, 179 861,81 грн - 3% річних, 693 463,81 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 30.09.2016 № 2503/1617-ТЕ-34 (далі - Договір) у частині своєчасної оплати вартості поставленого Компанією Підприємству природного газу за період жовтень 2016 - березень 2017 року.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії 179 669,79 грн пені, 100 880,67 грн 3% річних, 369 558,44 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими у частині стягнення 179 669,79 грн пені, 100 880,67 грн 3% річних та 369 558,44 грн інфляційних втрат, які нараховані виключно на прострочену суму заборгованості, що погашалась власними коштами Підприємства та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Постанова № 217), а позовні вимоги в частині стягнення 164 201,99 грн пені, 78 981,14 грн 3% річних та 323 905,37 грн інфляційних втрат є необґрунтованими, оскільки вони нараховані на суми заборгованості, що погашались шляхом виділення виробнику теплової енергії державної субвенції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Постанова № 256; у редакції, чинній з 01.01.2018), на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення в оскаржуваній частині та в скасованій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 15.06.2021 у справі № 920/504/18 , від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 щодо застосування положень Постанови № 256 у подібних правовідносинах.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Компанії, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами було укладено Договір, за умовами якого Компанія зобов`язалась поставити Підприємству у 2016-2017 роках природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а Підприємство зобов`язалось оплатити його на умовах цього договору. Також умовами укладеного між сторонами Договору передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ.

На виконання умов Договору Компанією передано, а Підприємством прийнято природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їх печаток актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 за жовтень 2016 року на суму 41 560,25 грн, від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 885 705,24 грн, від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 1 551 179,15 грн, від 31.01.2017 за січень 2017 року на суму 1 638 278,93 грн, від 31.03.2017 за березень 2017 року на суму 205 992,44 грн, всього на суму 4 322 716,01 грн.

Підприємством здійснювались розрахунки згідно з Договором за отриманий природний газ, що підтверджується випискою по операціях за Договором за період 01.10.2016-31.12.2020, в якій відображено надходження від Підприємства коштів на загальну суму 4 322 716,01 грн (перше зарахування коштів - 20.06.2017, останнє зарахування коштів - 18.12.2019).

Відповідно до пункту 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Постанова № 20).

Судами встановлено, що оплата заборгованості за Договором (4 322 716,01 грн) проведена Підприємством частково за рахунок власних коштів (1 159 263,96 грн), за рахунок коштів, сплачених на підставі Постанови № 217 (562 323,12 грн), Постанови № 20 та укладених відповідно до неї спільних протокольних рішень (706 818,39 грн), Постанови № 256 (1 576 788,45 грн), а також відповідно до статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (платіж 15.11.2017 на суму 317 522,09 грн), що відображено Компанією у виписці по операціях за відповідний період.

Постановою № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

При цьому положення Постанови № 217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Зокрема, визначений Постановою № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Таким чином, положення Постанови № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Зокрема, таке регулювання визначено Постановою № 20, яка діяла на час укладення Договору.

Відповідно до змісту Постанови № 20 держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, на оплату послуг тепло-, водопостачання та водовідведення.

Згідно з пунктом 6 Постанови № 20 органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг).

Пунктом 7 Постанови № 20 передбачено, що розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (далі - Порядок №493), встановлено взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Компанією та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Постанови № 20.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку №493 розрахунки, передбачені у пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.

Вказаними нормативно-правовими актами держава безпосередньо регулює (змінює) строки проведення розрахунків та визначає механізм перерахування коштів за постачання природного газу (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) певним категоріям населення, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету.

Також судами встановлено, що наданий Компанією розрахунок на заборгованість, оплачену згідно з Постановою № 20 та статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з пропуском встановленого Договором строку, свідчить, що Компанією нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат не здійснено, чим спростовуються відповідні доводи, зокрема, щодо неврахування Компанією штрафних санкцій на заборгованість, сплачену на підставі спільних протокольних рішень, підписаних на виконання Постанови № 20.

Водночас судами встановлено, що Компанією здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат також на заборгованість, яка сплачена на підставі Постанови № 256, а саме: за зобов`язаннями грудня 2016 року - в сумі 856 751,27 грн за зобов`язаннями січня 2017 року - в сумі 720 037,18 грн.

З приводу чого суди, з огляду на положення Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", встановили, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 цього Кодексу).

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 та статтею 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг з постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 № 114 у Постанову № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.

Так, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.

Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення, готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри та надають їх Головним управлінням Казначейства.

Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство згідно з узагальненими реєстрами перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.

Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів відповідно до фактичних зобов`язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.

Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Постанови № 256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

З огляду на викладене суди дійшли висновку, що відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із оплатою енергоресурсів, використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

Тобто незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов`язання за цим договором у частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюється відповідними нормативно-правовими актами законодавства.

При цьому судами зазначено, що близькі за змістом правові висновки викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18.

Таким чином, розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Постанови № 256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Водночас Постановою № 256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.

Перевіривши розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, суди дійшли висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення 179 669,79 грн пені, 100 880,67 грн 3% річних та 369 558,44 грн інфляційних втрат, які нараховані виключно на прострочену суму заборгованості, що погашалась власними коштами Підприємства та на підставі Постанови № 217, а позовні вимоги на суму 164 201,99 грн пені, 78 981,14 грн 3% річних та 323 905,37 грн інфляційних втрат є необґрунтованими, оскільки нараховані на суми заборгованості, що погашались шляхом виділення виробнику теплової енергії державної субвенцій згідно з Постановою № 256 у редакції, чинній з 01.01.2018, на часткове покриття його витрат на виробництво енергоносіїв пільговим споживачам.

Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 15.06.2021 у справі № 920/504/18, від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 щодо застосування положень Постанови № 256 у подібних правовідносинах.

Водночас відсутні підстави вважати, що рішення судів попередніх інстанцій у даній справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 15.06.2021 у справі № 920/504/18, оскільки у всіх цих справах рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у вказаних справах, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже направлення справ на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у них обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в них.

Крім того, у вказаних справах Верховний Суд, направляючи справи на новий розгляд, зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежилися посиланням на застосування до спірних правовідносин положень Постанови № 256, згідно з яким, як зауважили суди, змінено умови договору у частині порядку та строків розрахунку за природний газ, і не навели правового обґрунтування такого висновку із зазначенням відповідної норми та встановлених відповідних обставин справи. Тобто судами не було встановлено обставин щодо застосування Постанови № 256 до спірних правовідносин.

У той же час у даній справі № 924/268/21 судами досліджувалися періоди нарахування штрафних санкцій та з урахуванням відповідних норм права встановлено, що Компанією здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат також на заборгованість, яка сплачена на підставі Постанови № 256.

Тобто у вказаних справах та у справі № 924/268/21 судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 щодо застосування положень Постанови № 256 у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі доводи безпідставними та необґрунтованими, оскільки, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, встановила, що об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у вказаній справі залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову Компанії про стягнення з ТОВ "Хмельницькгаз збут" заборгованості, погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків, а, отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, установивши при цьому здійснення оплати за природний газ власними коштами відповідно до умов договору. Отже, судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову Компанії про стягнення з ТОВ "Хмельницькгаз збут" пені, 3 % річних та інфляційних втрат прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Крім того, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення у даній справі № 924/268/21, у їх мотивувальних частинах посилались на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

Таким чином, у вказаних справах судами було однаково застосовано положення Постанови № 256, що, у свою чергу, свідчить про те, що посилання Компанії на інше застосування положень Постанови № 256 у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 є надуманими.

Верховний Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у даній справі № 924/268/21 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

У той же час касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами попередніх інстанцій були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 27.05.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 924/268/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко