ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 927/150/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,
за участю представників:
фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни: Трегуб О.А.,
Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України: Корнієнко Г.О.,
фізичної особи - підприємця Мигрина Володимира Івановича: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023
у складі колегії суддів: Михальська Ю. Б. - головуючий, Скрипка І. М., Тищенко А. І.
та на рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023
суддя: Демидова М. О.
у справі № 927/150/23
за позовом фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни
до 1. Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України,
2. фізичної особи - підприємця Мигрина Володимира Івановича
про визнання недійсним договору оренди, визнання продовженим договору оренди у редакції позивача,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
1. Фізична особа-підприємець Лукіянчук Марина Вікторівна (далі - ФОП Лукіянчук М. В., позивач) звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України (далі - відповідач-1, Товариство) та фізичної особи-підприємця Мигрина Володимира Івановича (далі - ФОП Мигрин В.І., відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 11, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.В. 03.01.2023, в частині передачі в оренду приміщення №318 площею 118,6 кв.м. (актовий зал № 30); визнання продовженим на 12 місяців, а саме до 31.12.2023, договору оренди № 7 від 17.11.2021 у редакції додаткової угоди позивача.
2. Позов мотивовано порушенням відповідачем-1 переважного права позивача на укладення договору найму на новий строк.
3. Позивач зазначає, що Товариство, не дотримуючись норм статей 319 777 Цивільного кодексу України та статті 285 Господарського кодексу України, протиправно надало спірне приміщення в оренду відповідачу-2 ФОП Мигрину В.І.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
4. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
5. Судові рішення мотивовані тим, що дії позивача (незазначення своєї актуальної адреси та ненадання проєкту договору) призвели до того, що відповідач-1 не зміг скористатися правом на висловлення своєї позиції з приводу укладення нового договору оренди, внаслідок чого сторонами не досягнуто згоди щодо суттєвих умов договору оренди на новий період, а тому згідно зі ст. 777 Цивільного кодексу України переважне право позивачки на укладення договору оренди № 7 від 07.11.2021 не порушене. Договір оренди №7 від 07.11.2021 є таким, що припинив свою дію з 31.12.2022 на підставі п. 9.1 договору, а припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.
6. Крім того, судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем підстав для визнання недійсним договору №11 від 03.01.2023, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.В. 03.01.2023 в частині передачі в оренду приміщення № 318 площею 118,6 кв.м. (актовий зал № 30).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
7. Фізична особа-підприємець Лукіянчук Марина Вікторівна звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 та на рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Позивач підставою касаційного оскарження зазначає п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
9. ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано ч. 1 ст. 285 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 25.07.2019 у справі № 906/1177/18, від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17, від 03.03.2020 у справі № 916/1657/18, від 08.06.2022 у справі № 914/2561/21, від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19 (щодо переважного права орендаря перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди).
10. Крім того, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано ст. ст. 2 7 11 13 41 42 44 - 46 Господарського процесуального кодексу України, ст. 50 Цивільного кодексу України за відсутності висновків застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.
11. Також ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна вказує на недослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
12. У запереченнях на касаційну скаргу ФОП Мигрин В.І. просить відмовити ФОП Лукіянчук М.В. у задоволенні касаційної скарги.
Відповідач-2 зазначає, що планує здійснити в спірному приміщенні № 318 (актовий зал) ремонт та використовувати це приміщення для своє підприємницької діяльності. Зазначене приміщення не було передане йому в оренду, у зв`язку з відмовою ФОП Лукіянчук М.В. його звільнити.
13. У запереченнях на касаційну скаргу Чернігівська обласна організація Товариства сприяння обороні України просить Суд залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, судові рішення - залишити без змін.
14. Відповідач-1 вказує на те, що позивачка на момент укладення договору оренди не повідомила відповідача-1 про те, що має статус фізичної особи-підприємця, а укладала договір як фізична особа, про що і зазначено в договорі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
15. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Лукіянчук Марина Вікторівна зареєстрована як фізична особа підприємець - 09.04.2012 та станом 18.05.2023 її статус як фізичної особи - підприємця не припинено.
16. 17 листопада 2021 року між Чернігівською обласною організацією Товариства сприяння обороні України (орендодавець) та фізичною особою Лукіянчук Мариною Вікторівною (орендар) укладено договір оренди № 7 (далі - договір №7), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 117,6 кв.м., яке розміщене в будівлі, розташованій за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 49 (далі - приміщення).
17. Відповідно до п. 1.2 договору №7 приміщення передається в оренду з метою здійснення орендарем статутної діяльності згідно мети та предмету, визначених статутом орендаря для розміщення танцювального класу. Оренда приміщення не надає орендареві права власності на нього.
18. Згідно з пунктом 3.1 договору № 7 орендна плата за користування приміщенням площею 117,6 кв.м. за один календарний місяць складає 8 000,00 грн без ПДВ.
19. Орендар зобов`язується використовувати приміщення відповідно його призначення згідно з умовами цього договору (п. 4.1 договору № 7).
20. Пунктом 4.6 договору № 7 передбачено, що орендар зобов`язується у разі припинення цього договору або закінчення строку оренди, не пізніше 3 (трьох) робочих днів за актом прийому-передачі повернути приміщення орендодавцю у стані не гіршому, ніж на момент підписання акта прийому-передачі приміщення в оренду.
21. У разі зміни керівника підприємства, розрахункового рахунку, назви підприємства, номерів телефонів, юридичної адреси орендар зобов`язаний повідомити про це орендодавця в письмовій формі, у триденний термін з моменту настання таких змін (п. 4.15 договору № 7).
22. Відповідно до п. 9.1 договору № 7 договір набирає чинності з 01.01.2022 і діє до 31.12.2022.
23. Використання орендованого приміщення орендарем після закінчення терміну дії договору не є продовженням дії цього договору на новий термін (п. 9.2 договору № 7).
24. Пунктом 9.3 договору № 7 встановлено, що при внесенні змін до умов даного договору інша сторона повинна бути попереджена в строки не менше, ніж за 30 календарних днів у письмовій формі.
25. Відповідно до п. 9.4 договору № 7 орендар зобов`язаний не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору повідомити у письмовій формі орендодавця про намір продовжити договір оренди. При укладенні договору оренди на новий строк, умови договору можуть бути змінені за домовленістю сторін. У випадку неповідомлення орендарем про намір продовжити договір оренди, термін дії цього договору закінчується у строк, визначений пунктом 9.1 договору.
26. Договір може бути розірваний за ініціативою орендодавця достроково у разі: прострочення орендарем сплати орендної плати понад 30 календарних днів з дня настання строку платежу; порушення хоча б однієї умови цього договору, за умови, що сторони не вирішили спірні питання шляхом переговорів; нецільового використання приміщення; порушення правил експлуатації та погіршення стану орендованого приміщення з вини орендаря; у разі здійснення орендарем хоча б однієї з наступних дій: перебудови, перепланування, добудови, а також передача приміщення в суборенду без попередньої письмової згоди орендодавця; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 9.5 договору № 7).
27. Згідно з п. 9.6, 9.7 договору № 7 орендар має переважне право на продовження терміну оренди. Дія цього договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії договору; загибелі суб`єкта оренди; на вимогу однієї із сторін урахуванням умов даного договору.
28. На підставі акта прийому-передачі № 1 від 01.01.2022 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 117,6 кв.м. за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича 49 .
29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.11.2022 ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна звернулася до Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України із заявою про переукладення договору на продовження оренди приміщення на 2023 рік. Вказана заява зареєстрована відповідачем-1 за №01-05/61.
30. У листі Товариство виклало свої пропозиції щодо умов договору оренди на новий строк (лист № 01-05/119 від 01.12.2022), зокрема збільшення розміру орендної плати та необхідності забезпечення ремонту в приміщенні.
31. У матеріалах справи наявний акт відповідача від 05.12.2022 про відмову позивачки отримувати лист № 01-05/119 від 01.12.2022, підписаний посадовими особами позивача, та лист № 01-05/03 від 05.01.2023 про фіксацію виявлених порушень договору.
32. 03 січня 2023 року Чернігівська обласна організація Товариства сприяння обороні України уклала з Фізичною особою-підприємцем Мигриним Володимиром Івановичем договір оренди нерухомого майна № 11, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.В. 03.01.2023 (далі -договір № 11).
33. Належним чином завірена копія цього договору була витребувана у відповідачів ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 у даній справі та була долучена до матеріалів справи 31.10.2023.
34. Згідно з п. 1.1 договору № 11 Чернігівська обласна організація Товариства сприяння обороні України (орендодавець) передає, а ФОП Мигрин В.І. (орендар) приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, які розміщені на третьому поверсі в будівлі, розташованій за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 49 , а саме:
- відповідно до інвентарної справи БТІ приміщення №323, площею 21,6 кв.м. (кабінет № 28/1);
- відповідно до інвентарної справи БТІ приміщення №308, площею 110,0 кв.м. (зал №29);
- відповідно до інвентарної справи БТІ приміщення №317, площею 63,3 к.в.м (зал №31);
- відповідно до інвентарної справи БТІ приміщення №318, площею 118,6 кв.м. (актовий зал № 30).
35. Відповідно до п. 3.1, 3.1.1 договору № 11 орендна плата за один квадратний метр складає 82,94 грн, без ПДВ. Орендна плата за користування приміщенням загальною площею 313,52 кв.м. за один місяць складає 26 001,69 грн, без ПДВ.
36. Оскільки, на думку позивача, укладаючи договір оренди № 11 з відповідачем-2, відповідач-1 порушив переважне право позивача на укладення договору оренди спірного приміщення на новий строк та протиправно надав його в оренду відповідачу-2, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
37. Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
38. Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
39. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
40. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
41. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
42. Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
43. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Лукіянчук Марина Вікторівна зареєстрована як фізична особа підприємець 09.04.2012 та станом на 18.05.2023 її статус фізичної особи підприємця не припинено.
44. Відповідно до п. 1.2 договору № 7 приміщення передається в оренду з метою здійснення орендарем статутної діяльності, згідно мети та предмету, визначених статутом орендаря для розміщення танцювального класу.
45. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі за характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.
46. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
47. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
48. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
49. Верховний Суд зауважує, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
50. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
51. Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
52. Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
53. Частиною 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
54. Відповідно до ст. 283 285 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
55. Згідно з ч. 1 ст. 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
56. Усталеним є розуміння переважного права як такого суб`єктивного цивільного права, яке надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб`єктивне право. Сутністю переважного права є укладення договору найму на новий строк, з встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення. Наймач повинен повідомити наймодавця про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму. Тобто переважне право стосується укладення нового договору найму на новий строк і з новими умовами.
Метою встановлення переважного права наймача на укладення договору є надання наймачеві можливості забезпечення стабільного користування річчю.
57. У контексті застосування ст. 777 ЦК України Верховний Суд неодноразово вказував, що поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем при укладенні договору на новий строк у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб`єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом.
58. Баланс захисту прав орендодавця та орендаря полягає в тому, що:
- власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк;
- орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами.
59. Верховний Суд констатує, що порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст. 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди:
- із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;
- у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;
- укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.
Порушенням переважного права орендаря буде також укладення договору з новим орендарем на умовах, які були б прийнятними для попереднього орендаря.
60. Верховний Суд відзначає, що правовий інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах) відповідно до ст. 764 ЦК України та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря на укладення нового договору оренди відповідно до ст. 777 ЦК України не є тотожними.
61. Згідно зі ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
62. Відповідно до п. 9.2 договору № 7 використання орендованого приміщення орендарем після закінчення терміну дії договору, не є продовженням дії цього договору на новий термін.
63. Верховний Суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 777 ЦК України прямо передбачає, що сторони попереднього договору оренди, і в першу чергу орендодавець, мають право на перегляд умов попереднього договору при укладенні нового. Нові умови мають бути викладені в чіткій та конкретній формі таким чином, щоб можливо зробити такий же чіткий та конкретний вибір: прийняти ці умови і укласти новий договір або відмовитися від таких умов, і на цьому переважне право наймача перед іншими особами на укладення договору припиняється.
64. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.11.2022 ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна звернулася до Чернігівської обласної організації Товариства сприяння обороні України із заявою про наміри переукладення договору на продовження оренди приміщення на 2023 рік. Позивачкою в листі не зазначено адреси, за якою здійснюється зв`язок з нею.
Вказана заява зареєстрована відповідачем-1 за № 01-05/61.
У листі Товариство виклало свої пропозиції щодо умов договору оренди на новий строк (лист № 01-05/119 від 01.12.2022), зокрема збільшення розміру орендної плати та необхідності забезпечення ремонту в приміщенні.
Зазначений лист не направлено відповідачем за адресою позивача, зазначеною в договорі № 7: АДРЕСА_2 , оскільки функціонування поштового зв`язку між окупованою/анексованою територією України (АР Крим) є неможливим.
65. Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги копію заяви позивача з інформацією про актуальну адресу місцезнаходження позивача, з огляду на те, що на вказаному листі відсутній вхідний реєстраційний номер відповідача-1 та відсутня реєстрація такого листа в журналі обліку вхідної документації за період з 12.11.2021 по 06.12.2021, копія якого додана до заперечень від 31.03.2023 вих. № 01-05/60.
66. Судами також не прийнято до уваги докази щодо спроб відповідача-1 особисто вручити позивачеві відповідь на заяву позивача про продовження строку дії договору, оскільки ці докази є односторонніми документами відповідача-1.
67. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця: місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).
68. За приписами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.
69. Згідно з п. 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» на період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
70. Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на момент укладення сторонами договору № 7 ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за адресою: АДРЕСА_3 .
71. У договорі № 7 зазначено адресу орендаря: АДРЕСА_2 , договір не містить приписів, що адреса орендованого приміщення є юридичною адресою орендаря або адресою для листування.
72. Ураховуючи, що Лукіянчук М.В. , укладаючи договір оренди, здійснюючи підприємницьку діяльність та маючи зареєстровану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу, незважаючи на те, що позивачка, як фізична особа, мала право зареєструвати місцезнаходження без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання, як орендар, була зобов`язана надати інформацію щодо актуальної адреси орендодавцеві.
73. Законодавством України не передбачено обов`язку орендодавця встановлювати актуальну адресу орендаря.
74. Оскільки орендодавець має право на перегляд умов попереднього договору при укладенні нового та за згодою сторін умови договору можуть бути змінені, орендодавцю потрібна актуальна адреса орендаря, яка як встановлено судами попередніх інстанцій була відсутня в орендодавця, що позбавило його можливості запропонувати нові умови договору оренди орендарю, як наслідок між сторонами не було досягнуто домовленості щодо умов договору, що є обов`язковою умовою для набуття орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий термін, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що переважне право орендаря на укладення договору оренди припинилося, а договір оренди № 7 є таким, що припинив свою дію.
75. З огляду на зазначене, позивачем не доведено порушення його права та законного інтересу вчиненим правочином (договір № 11) та не доведено наявності підстав для продовження договору оренди № 7, тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові є правомірними.
76. ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна в касаційній скарзі вказує на те, що судами попередніх інстанцій застосовано ч. 1 ст. 285 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 25.07.2019 у справі № 906/1177/18, від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17, від 03.03.2020 у справі № 916/1657/18, від 08.06.2022 у справі № 914/2561/21, від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19 (щодо переважного права орендаря перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди).
77. Позивачка зазначає, що вона довела, відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, що скористалася своїм переважним правом та завчасно звернулася до відповідача-1 із заявою про намір продовжити строк дії договору. Порушенням переважного права орендаря є укладення договору оренди із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право.
78. Верховним Судом відхиляються зазначені доводи позивача, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини неповідомлення відповідача-1 про місцезнаходження орендаря (місце проживання, за яким здійснюється зв`язок з фізичною особою підприємцем), що унеможливило відповідача-1 запропонувати нові умови договору оренди орендарю, як наслідок між сторонами не було досягнуто домовленості щодо умов договору.
79. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що для набуття переважного права на укладення договору на новий термін недостатнім є належне виконання орендарем своїх обов`язків за попереднім договором оренди, оскільки іншими передумовами для реалізації такого права законодавство чітко визначає необхідність досягнення між сторонами домовленості щодо умов нового договору, рівність умов (пропозицій) особи, яка наділена переважним правом, з умовами (пропозиціями) іншого претендента на оренду, а також відсутність у власника наміру використовувати майно для власних потреб.
80. Крім того, позивач не обґрунтовує позовні вимоги тим, що орендодавцем укладено договір з новим орендарем на тих самих умовах, що і договір № 7 або на більш сприятливих умовах. Також позивач при розгляді справи в судах попередніх інстанцій не вказує на те, що умови договору, укладеного орендодавцем з новим орендарем, є прийнятними для позивача.
81. Крім того, судові рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених вище справах, а прийняті за результатами розгляду цієї справи з урахуванням встановлених у ній фактичних обставин.
82. Крім того, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано ст. ст. 2 7 11 13 41 42 44 - 46 Господарського процесуального кодексу України, ст. 50 Цивільного кодексу України за відсутності висновків застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.
83. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
84. Водночас окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
85. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
86. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
87. ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна в касаційній скарзі зазначає, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець 09.04.2012 та станом на 18.05.2023 її статус як фізичної особи-підприємця не припинено, а згідно з випискою слідує, що місцем знаходження позивача є: АДРЕСА_3 , зазначені дані є загальнодоступними.
88. Також позивач вказує, що направлення кореспонденції на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.
89. Разом з тим, як зазначалося вище, дійсна адреса позивача не була зазначена ні в договорі, ні в листі позивача від 30.11.2022, позивач не довів, що він повідомив відповідача-1 про свою актуальну адресу.
90. Звертаючись із касаційною скаргою скаржник не навів обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування зазначених вище норм права в контексті спірних правовідносин.
91. Також ФОП Лукіянчук Марина Вікторівна вказує на недослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі, встановлені судами обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано статус відповідача-1 та правовий статус орендованого майна.
92. Верховний Суд вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
93. За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
94. Проте, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.
95. За таких обставин, Верховний Суд відхиляє доводи позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
96. Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
97. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
98. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
99. Скаржник не доводить, які саме документи одержані з порушенням закону та не можуть підтверджувати ті чи інші обставини, та не враховує вимоги ч. 2 ст. 86 ГПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
100. Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що позивач ні при укладенні договору оренди, ні в позовній заяви, ні в процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій не зазначає про статус орендованого майна та про статус відповідача-1.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
101. Частинами 1, 2 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
102. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
103. Згідно з положеннями ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
104. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційна скарга - залишається без задоволення.
Розподіл судових витрат
105. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір у порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Лукіянчук Марини Вікторівни залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 та рішення господарського суду Чернігівської області від 18.05.2023 у справі № 927/150/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець