ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 940/181/22
провадження № 61-7485св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - відділ освіти Тетіївської міської ради Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу відділу освіти Тетіївської міської ради на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року у складі судді Мандзюка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відділу освіти Тетіївської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 05 лютого 2019 року вона обіймала посаду директора комунального закладу «Тетіївський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» на підставі укладеного між нею та управлінням освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради контракту.
27 січня 2022 року відповідач видав наказ про її звільнення з 31 січня 2022 року на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням обов`язків, передбачених контрактом від 05 лютого 2019 року, зокрема у пунктах: 2.1.4, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.9, 2.1.19,2.1.21,2.1.23, 2.1.24,2.1.30, з урахуванням пункту 5.4.1.
Позивач не погоджується із наказом про її звільнення, оскільки вважає, що жоден із вказаних пунктів контракту нею порушено не було.
Вказує, що відповідач не повідомив та не зазначив у наказі про звільнення у чому саме проявлялись систематичні порушення умов контракту, зокрема, які дії або бездіяльність останньої є порушенням кожного з перелічених в наказі пунктів контракту. Перед винесенням оспорюваного наказу позивачці не запропоновано надати свої пояснення з приводу наявних у відділі освіти до неї претензій, що свідчить про відсутність об`єктивного підходу до вирішення ситуації та формальний підхід при звільненні директора навчального закладу.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ відділу освіти Тетіївської міської ради від 27 січня 2022 року про її звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відділу освіти Тетіївської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ начальника відділу освіти Тетіївської міської ради від 27 січня 2022 року № 01-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора комунального закладу «Тетіївський освітній центр - опорний заклад загальної середньої освіти I-III ступенів № 3» Тетіївської міської ради Київської області.
Стягнуто з відділу освіти Тетіївської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 162 726,00 грн.
Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу відділу освіти Тетіївської міської ради задоволено частково.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року в частині визначення розміру середнього заробітку за період з 31 січня 2022 року до 17 жовтня 2022 року змінено, зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відділу освіти Тетіївської міської ради на користь ОСОБА_1 з 162 726,00 грн до 104 764,50 грн.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року в частині розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з Відділу освіти Тетіївської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 984,80 грн.
Здійснено розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що роботодавцем не визначено та не надано доказів щодо конкретних порушень умов контракту, натомість посилання на ряд пунктів контракту, якими визначено загальні умови, у такому випадку не є достатнім. Суди відхилили посилання відповідача на обставини, установлені рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 23 липня 2020 року у справі № 2/940/107/20; рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 320/2704/20, оскільки цими судовими рішення не установлено фактів невиконання позивачкою обов`язків, передбачених контрактом. Також суди відхилили висновки комісії з службового розслідування з питань організації і забезпечення пожежної безпеки у КЗ «Тетієвський освітній центр - опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3», оскільки цей висновок є додатком до протоколу №3 від 08 грудня 2021 року, який суду не надано. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими аргументи відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки роботодавцем позивача є саме відділ освіти Тетіївської міської ради.
При цьому суд апеляційної інстанції не погодився із висновком першої інстанції в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд першої інстанції для розрахунку взяв до уваги не той документ, на підставі якого здійснюється обрахування середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі відділ освіти Тетіївської міської ради Київської області просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження відділ освіти Тетіївської міської ради Київської області зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 19 червня 2018 року
у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17,
від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 03 червня 2020 року у справі
№ 635/7642/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13, від 17 березня 2021 року у справі № 731/115/20.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не визначились зі складом учасників спірних правовідносин, не залучили в якості співвідповідача комунальний заклад «Тетіївський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3», в якому працювала позивач, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 прямо стосуються прав та обов`язків комунального закладу, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу на надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
02 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
З 05 лютого 2019 року ОСОБА_1 обіймала посаду директора комунального закладу «Тетіївський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» на підставі укладеного між нею та управлінням освіти виконавчого комітету Тетіївської міської ради контракту.
27 січня 2022 року відповідач видав наказ про звільнення ОСОБА_1 з 31 січня 2022 року на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням обов`язків, передбачених контрактом від 05 лютого 2019 року, зокрема у пунктах: 2.1.4, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.9, 2.1.19,2.1.21,2.1.23, 2.1.24,2.1.30, з урахуванням пункту 5.4.1 контракту.
Підставою видачі цього наказу вказано:1) рішення Тетіївського районного суду Київської області від 23 липня 2020 року у справі № 2/940/107/20; 2) рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі
№ 320/2704/20; 3) довідка про перевірку достовірності інформації щодо формування мережі класів, поданої керівниками закладів загальної середньої освіти до відділу освіти (розпорядження Тетіївського міського голови
від 13 вересня 2021 року № 79); 4) протокол засідання комісії з проведення службового розслідування щодо дій директора комунального закладу «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» від 30 грудня 2021 року; 5) висновок комісії з службового розслідування з питань організації і забезпечення пожежної безпеки у
КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» від 08 грудня 2021 року; 6) звернення депутата Тетіївської міської ради від 24 січня 2022 року; 7) акт комісії по перевірці вказаних фактів у зверненні депутата Тетіївської міської ради від 26 січня 2022 року.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки касаційна скарга містить лише доводи щодо неналежного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин, то відповідно до статті 400 ЦПК України судові рішення переглядаються лише в межах цих доводів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
За змістом наведеної норми процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16-ц (провадження № 61-42670св18) вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ відділу освіти Тетіївської міської ради від 27 січня 2022 року про її звільнення, поновити її на роботі та стягнути з відділу освіти Тетіївської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Установлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах не з комунальним закладом «Тетіївський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3», а з відділом освіти Тетіївської міської ради. Саме з відповідачем 05 лютого 2019 року позивач уклала трудовий контракт (а. с. 13-15, т. 1) та безпосередньо відділ освіти Тетіївської міської ради відповідно до статті 21 КЗпП України виплачував їй заробітну плату (а. с. 25, т. 1).
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються лише прав та обов`язків відділу освіти Тетіївської міської ради, з яким у неї й виник спір щодо звільнення, отже відділ освіти Тетіївської міської ради і є тією особою, яка має відповідати позовом ОСОБА_1 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки саме за рахунок відділу освіти Тетіївської міської ради можливо задовольнити позовні вимоги, а тому останній є належним відповідачем у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неналежність суб`єктного складу учасників справи є помилковими.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені, зокрема, у постанові від 17 березня 2021 року у справі
№ 731/115/20 є помилковими, оскільки у цій справі (де позивачем є колишній директор навчального закладу, а відповідачем - сільська рада), на відміну від справи, яка переглядається (де позивачем є директор начального закладу, а відповідачем - відділ освіти), судами були установлені обставини перебування директора навчального закладу у трудових відносинах безпосередньо із таким навчальним закладом та обов`язок із виплати заробітної плати саме навчальним закладом, тобто фактичні обставини у цих справах є різними, отже правовідносини не є подібними.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відділу освіти Тетіївської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 17 жовтня 2022 року у незміненій та нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара