№ 941/515/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 941/515/21

провадження № 61-17954св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - приватне підприємство «Дружба»;

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черниш Тетяни Іванівни на постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів:

Мурашка С. І., Єгорової С. М., Чельник О. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства «Дружба» (далі - ПП «Дружба») про визнання правочину недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 лютого 2018 року було зареєстровано право власності позивача на земельну ділянку, розташовану на території Петрівської (Козацької) сільради Петрівського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524955100:02:000:2129, площею 11.074 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1482698235249, номер запису про право власності: 24780674.

Крім того, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12 лютого 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проведено державну реєстрацію Договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), виданого 01 лютого 2018 року, за яким ОСОБА_1 надала

ПП «Дружба» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 11,0740 га строком на 49 років.

ОСОБА_1 вважала, що вказаний договір емфітевзису має бути визнано недійсним, оскільки, під час його підписання сторонами, відповідач повів себе недобросовісно, не повідомив про важливі обставини, які вплинули б на рішення не укладати цей правочин і внаслідок замовчування важливої для позивачки інформації, вдався до обману.

Також, ПП «Дружба» було порушено вимоги щодо вільного волевиявлення позивача, як сторони цього правочину, бо умови договору емфітевзису не відповідають внутрішній волі ОСОБА_1 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Дружба» недійсним з моменту його укладення; скасувати запис № 24780781 від 12 лютого 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію іншого речового права ПП «Дружба» на строкове платне користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років на підставі частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: стягнути з ПП «Дружба» на свою користь витрати по оплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений 01 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Дружба» недійсним з моменту його укладення. Скасовано запис від 12 лютого 2018 року

№ 24780781 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію іншого речового права ПП «Дружба» на строкове платне користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років на підставі частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що підписання договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) стало можливим внаслідок того, що відповідач, маючи умисел на тривалий строк за низьку ціну отримати в користування належну позивачці земельну ділянку, навмисно ввів ОСОБА_1 в оману щодо предмету, строку, умов оплати за договором.

Відповідач приховував від позивача дійсність умов, на яких цей договір підписано сторонами, зокрема, умову про право користування земельною ділянкою на строк 49 років та умову про те, що за згодою сторін розмір плати встановлюється в сумі

1 020,00 грн щорічно і повністю оплачено відповідачем за весь строк користування земельною ділянкою в сумі 50 000,00 грн.

Таким чином, вже в момент здійснення оспорюваного правочину існувала підстава його недійсності, оскільки ПП «Дружба» вдалось до обману шляхом замовчування того, що підписуваний сторонами договір є не договір оренди, а договір емфітевзису, умови якого в повній мірі не відповідають домовленостям досягнутим сторонами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ПП «Дружба» задоволено.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 19 липня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про обставини, які би свідчили про введення позивача в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Суд першої інстанції як на підставу для задоволення позову помилково посилався на показання свідків сторони позивача, оскільки вони суперчать показанням свідків на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Крім того, суд зауважує, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися тільки на свідченнях свідків.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що надані сторонами докази та встановлені судом обставини, що під час укладення спірного договору сторони діяли вільно і позивач розуміла значення укладеного договору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що договір емфітевзису укладений між позивачем та ПП «Дружба» з дотриманням Земельного Кодексу України та Цивільного Кодексу України в редакціях на час його укладення містить усі істотні умови (строк, ціна, права та обов`язки, відповідальність тощо) та виконується сторонами, а речове право за спірним договором зареєстроване в установленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Черниш Т. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, в якій просить зазначене судове рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/17876/19, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Петрівського районного суду Кіровоградської області.

06 березня 2024 року справа № 941/515/21 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Черниш Т. І. мотивована тим, що матеріали справи містять письмові докази: договір оренди земельної ділянки, укладений 27 серпня 2001 року між покійною матір`ю позивачки ОСОБА_5 та ПП «Дружба» строком на 10 років до 31 грудня 2011 року; договір оренди землі, укладений 28 жовтня 2004 року між покійною матір`ю позивачки ОСОБА_5 та ПП «Дружба» строком на 10 років, які надані позивачкою на підтвердження встановлених сталих довірливих орендних правовідносин з 2001 року до 01 лютого 2018 року між позивачкою та відповідачем.

Звертає увагу, що письмові докази, подані ОСОБА_1 на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не оспорювалися стороною відповідача.

Однак, судом апеляційної інстанції не взято їх до уваги та не оцінено їх як доказ встановлених сталих довірливих орендних правовідносин між сторонами, а розглянуто їх в контексті того, що ці договори не можуть бути підставою для визнання недійсним договору емфітевзису, який був укладений після їх припинення між ОСОБА_1 та ПП «Дружба».

Залишився поза увагою Суду апеляційної інстанції (не досліджувався судом) той факт, що згідно умов пунктів 3.1.3 та 3.1.5 спірного договору оплата проведена до підписання договору, податок з доходів фізичних осіб, а також військовий збір сплачується власником (тобто позивачем) самостійно у порядку та строки визначені чинним законодавством. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2019 року ПП «Дружба» в першому кварталі 2018 року сплатило позивачці 49 689,00 грн з яких перерахувало в бюджет 8 944,02 грн в якості податку та військового збору, що прямо суперечить умовам оспорюваного договору.

Звертає увагу, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову надано лише два видаткові касові ордери, які судом апеляційної інстанції не досліджувались. В цих ордерах не зазначено, за який період було сплачено кошти, вони не містять достовірної інформації про дату отримання коштів позивачкою. То ж достеменно не відомо, коли саме і на якій підставі вони були оформленні.

Перший ордер від 07 лютого 2014 року, проте, як з`ясувалось під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачка від відповідача отримувала кошти в 2012 році в сумі 50 000,00 грн.

Другий ордер від 10 січня 2018 року містить інформацію про 40 000,00 грн, хоча згідно умов спірного договору емфітевзису, відповідач мав сплатити 50 000,00 грн, а не 40 000,00 грн.

Вважає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому факту, що в грудні

2017 року під час зустрічі ОСОБА_1 із ОСОБА_6 , сторони домовились, що підпишуть договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Саме на таких умовах підписувався договір позивачкою, запропонований їй відповідачем. Про те, що позивачці на підпис надано договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а не договір оренди земельної ділянки, відповідач власницю земельної ділянки не повідомив. Ними взагалі ні до дня підписання, ні після підписання договору не розглядалась можливість укладення договору емфітевзису.

Вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не досліджував покази свідків сторони позивача та сторони відповідача, які у сукупності із письмовими доказами є належним джерелом доказування обставин, на які посилалась позивач як на підставу своїх вимог, а обмежився висновком про те, що показання свідків сторони позивача суперечать показанням свідків сторони відповідача.

Вважає, що при вирішенні справи та постановленні рішення судом апеляційної інстанції були прийняті лише доводи відповідача, чим порушені принципи законності та змагальності сторін і, відповідно, норми статей 6 12 89 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ПП «Дружба» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12 лютого 2018 року було зареєстровано за позивачкою - ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, розташовану на території Петрівської (Козацької) сільради Петрівського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524955100:02:000:2129, площею 11.074 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1482698235249, номер запису про право власності: 24780674.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 12 лютого 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39620444 від 12 лютого 2018 року проведено державну реєстрацію Договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), виданого 01 лютого 2018 року, за яким ОСОБА_1 надала ПП «Дружба» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 11,0740 га строком на 49 років, номер запису про інше речове право: 24780781.

ОСОБА_1 14 червня 2011 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із земельної ділянки кадастровий номер 3524955100:02:000:2129, площею 11.074 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Петрівської селищної ради Петрівського району Кіровоградської області (далі - Земельна ділянка), що залишилась після смерті її матері, ОСОБА_5

Земельна ділянка кадастровий номер 3524955100:02:000:2129 з 2001 року постійно перебувала в оренді у ПП «Дружба», засновником і директором якого є ОСОБА_6

27 серпня 2001 року між ОСОБА_5 та ПП «Дружба» було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений того ж дня нотаріально та зареєстрований нотаріусом в реєстрі за № 2089 строком до 31 грудня 2011 року.

28 жовтня 2004 року між ОСОБА_5 (покійною матір`ю позивачки) та

ПП «Дружба» було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у

ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру»

24 грудня 2004 року строком на 10 років.

01 лютого 2018 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який згідно умов укладений строком на 49 років. За користування земельною ділянкою ПП «Дружба» за весь строк користування сплатило позивачці одноразово 50 000,00 грн з розрахунку 1 020,00 грн щорічно.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2018 року до 30 вересня 2019 року ПП «Дружба» в першому кварталі 2018 року сплатило позивачці 49 689,00 грн, з яких перерахувало в бюджет 8 944,02 грн в якості податку та військового збору.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2020 року до

30 березня 2020 року, у 2020 році ПП «Дружба» за користування земельною ділянкою орендну плату позивачці не сплачував.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Черниш Т. І. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно

до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Тлумачення змісту статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 910/9879/18, зазначено, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступати не можуть. У разі обману наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що під час укладення спірного договору сторони діяли вільно і позивач розуміла значення укладеного договору.

Оскільки, договір емфітевзису укладений між позивачем та ПП «Дружба» з дотриманням Земельного Кодексу України та Цивільного Кодексу України в редакціях на час його укладення містить усі істотні умови (строк, ціна, права та обов`язки, відповідальність тощо) та виконується сторонами, а речове право за спірним договором зареєстроване в установленому законом порядку.

Доказів про обставини, які би свідчили про введення позивача в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, матеріали справи не містять.

Посилання позивача на те, що вона вважала, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за яким передасть у користування відповідачу земельну ділянку, не є підставою вважати, що оспорюваний договір емфітевзису укладено внаслідок обману, оскільки правова природа договору емфітевзису полягає у наданні емфітевту (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто не суперечило уявленню позивача щодо суті укладеного нею договору.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/17876/19 є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанцій, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Черниш Тетяни Іванівни залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара