Постанова
Іменем України
27 січня 2023 року
м. Київ
справа № 947/25509/21
провадження № 61-8581св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,
третя особа - професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року у складі судді Огренич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня
2022 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
Колеснікова Г. Я., у справі за позовом ОСОБА_1
до казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа - професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «Морська пошуково-рятувальна служба») про визнання незаконним та скасування наказу від 29 червня 2021 року № 374-к «Про звільнення з посади інспектора відділу документального забезпечення та контролю
КП «Морська пошуково-рятувальна служба», поновлення її на цій посаді, стягнення з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 червня 2021 року
до дати винесення рішення у справі та моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 понад 20 років працювала у морській галузі, а з 25 травня 2016 року займала посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю
КП «Морська пошуково-рятувальна служба».
Наказом від 12 березня 2020 року № 157-к «Про звільнення» позивач була звільнена з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
У справі № 947/6596/20 постановою Одеського апеляційного суду
від 14 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання незаконним та скасування наказу від 12 березня 2020 року № 157-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано вказаний наказ, поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнено з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу
у розмірі 10 712,68 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.
Разом із тим, під час розгляду зазначеної справи, наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 31 березня 2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 01 квітня 2021 року виведено зі штатного розпису відділ документального забезпечення та контролю, зокрема, посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю, доручено начальнику відділу управління персоналом провести переміщення або вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню згідно з чинним законодавством.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 15 квітня
2021 року № 195-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді інспектора відділу документального забезпечення
та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба» із 12 березня 2020 року.
Одночасно з ознайомленням із наказом про поновлення на роботі їй вручено попередження про наступне звільнення через два місяці на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та ознайомлено із наказом
від 26 квітня 2021 року № 225-н «Про простій», введений із 27 квітня
2021 року.
Разом із тим, із дня поновлення на роботі позивач жодного дня
не працювала, а 29 червня 2021 року відповідно до наказу № 374-к «Про звільнення» була звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення в наказі зазначено наказ роботодавця
від 31 березня 2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та попередження від 26 квітня 2021 року.
Звільнення вважала незаконним та безпідставним, оскільки рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Таке негайне виконання полягає в тому, що рішення набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати не формальне ознайомлення з наказом про поновлення на роботі, а з внесенням відповідних змін до штатного розпису посади, на якій рішенням суду вона поновлена. Роботодавець не повернув у штатний розпис її посаду, а тому не мав законних підстав для подальшого її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті
40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням.
Крім того, посилалася на те, що будь-якого скорочення на підприємстві відділу документального забезпечення та контролю не відбулося, а сам наказ від 31 березня 2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» було видано з метою запобігання щодо поновлення її на посаді відповідно до судового рішення.
Також зазначала, що відповідач не дотримався порядку звільнення та звільнив її з порушенням вимог статті 43 КЗпП України, оскільки листом від 22 червня 2021 року № 117 за рішенням професійної спілки відмовлено у наданні згоди на її звільнення.
Посилаючись на вимоги статей 237-1 КЗпП України 23 ЦК України, ОСОБА_1 зазначала, що її повторне звільнення без правових підстав спричинило моральні страждання, оскільки вона є особою з інвалідністю 3-ї групи, не могла знайти нову роботу, а відповідач штучно створив негативні наслідки для її життєдіяльності та реалізації прав на працю. Нанесену моральну шкоду оцінила в 10 000,00 грн у зв`язку з порушенням трудових прав.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 28 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивача відбулося із дотриманням норм трудового законодавства.
Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Видача роботодавцем наказу про поновлення працівника на роботі та факт ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом свідчать про те, що постанова Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року про поновлення на роботі є виконаною, оскільки виконання такого рішення законодавець пов`язує з виданням власником відповідного наказу та поновленням її на роботі з дати звільнення, тобто
з 12 березня 2020 року, коли на підприємстві діяв штатний розпис, у якому існувала посада інспектора відділу документального забезпечення та контролю.
При звільненні ОСОБА_1 запропоновано 47 вакантних посад, у тому числі і посади, які відповідали режиму роботи як особи з інвалідністю
3-ї групи відповідно до рекомендацій МСЕК, від яких позивач відмовилася.
Надавши оцінку рішенню профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення працівника на предмет його обґрунтованості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав його необґрунтованим. При цьому суди посилалися на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 127/27392/19.
Оскільки прийняття рішення про внесення змін до штатного розпису (скорочення штату працівників) є виключною компетенцією підприємства та складовою права на управління діяльністю підприємством, а тому звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотримання вимог трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня
2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня
2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення
та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року справу № 947/25509/21 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається
на підстави оскарження, визначені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 травня
2021 року у справі № 127/1703/19, від 17 червня 2020 року у справі
№ 521/1892/18, від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16,
від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, а також у справах
№ 210/5853/16-ц, № 910/18036/17, № 335/6370/15, № 569/13347/18,
№ 306/1325/18, № 808/2741/16, № 756/6746/16.
Зокрема, у вказаних постановах зроблено висновок про те, що рішення суду про поновлення на роботі вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі за рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
У свою чергу роботодавець на виконання постанови про поновлення
на роботі не створив умов, які мали місце до незаконного звільнення,
не здійснив фактичного допуску до виконання трудових обов`язків за поновленою посадою (не здійснив інструктаж із питань пожежної безпеки, з охорони праці, не інтегрував у робочий процес тощо).
Окремою підставою, яка вказує на відсутність доступу до роботи та неналежне поновлення на роботі, є оголошення простою згідно з наказом від 26 квітня 2021 року № 225-н. Суди першої та апеляційної інстанцій
не звернули увагу на те, що організаційно-технічних підстав для оголошення простою не було, а тому такий наказ суперечить публічному порядку та є нікчемним.
Висновки судів про відсутність порушення роботодавцем трудового законодавства суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній
у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16,
від 20 жовтня 2021 року у справі № 727/2765/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19, від 27 липня 2022 року у справі № 234/4623/20
та ін., відповідно до якої роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу.
Суди застосували концепцію негативного доказу, вважаючи доведеним факт скорочення штату за твердженням відповідача та без з`ясування дійсних обставин справи. Разом із тим, зміни до штатного розпису
на підставі наказів КП «Морська пошуково-рятувальна служба» № 160-н та № 208-н є нікчемними, що не мали на меті реальних змін в організації виробництва і праці.
Висновок судів про те, що роботодавець виконав свій обов`язок, запропонувавши 47 вакантних посад, у тому числі і посади, які відповідали режиму роботи як особи з інвалідністю 3-ї групи відповідно до рекомендацій МСЕК, є помилковим, оскільки, надавши перелік посад, роботодавець поклав на працівника обов`язок аналізувати, чи відповідають такі посади її кваліфікації та рекомендаціям МСЕК та не довів позивачу, що такі посади як інспектор із кадрів відділу управління персоналом і підсобний робочий відповідають рекомендаціям МСЕК. Судами також не досліджено питання прийняття на роботу інших працівників на вакантні посади, що не пропонувалися позивачу, у період
з 14 квітня 2021 року (дата поновлення за рішенням суду) до 29 червня 2021 року (дата видачі наказу про поновлення).
Судами проігноровано доводи та аргументи профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення, а також необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, у тому числі інформацію про робочі місця на підприємстві, призначені для працевлаштування осіб із інвалідністю у період 2020-2021 років.
Крім того, касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 43 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині обов`язків роботодавця під час змін в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності чи штату проводити консультації з профспілковим органом.
При цьому ОСОБА_1 посилається на те, що справа має для неї виняткове значення, оскільки системні звільнення з роботи призвели до перебування тривалий час без належного фінансового забезпечення її як особи з інвалідністю, а також позбавили права реалізувати свої соціальні потреби.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2022 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не спростовують законність та вмотивованість оскаржуваних судових рішень.
У жовтні 2022 року професійна спілка працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» подала пояснення на касаційну скаргу, у яких просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю 3-ї групи, з 25 травня 2016 року працювала у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба»
(а. с. 16, т. 1).
Наказом від 12 березня 2020 року № 157-к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 17, 23, т. 1).
У справі № 947/6596/20 рішенням Київського районного суду м. Одеси
від 07 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до
КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відмовлено повністю.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2020 року скасовано
та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1
до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання наказу
від 12 березня 2020 року № 157-к незаконним, його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним
та скасовано наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба»
від 12 березня 2020 року № 157-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю
КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнено з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 712,68 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн (а. с. 24-36, т. 1).
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 31 березня
2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 01 квітня 2021 року виведено зі штатного розпису відділ документального забезпечення та контролю, зокрема, посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю, доручено начальнику відділу управління персоналом провести переміщення або вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню згідно з чинним законодавством (а. с. 39, т. 1).
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 15 квітня
2021 року № 195-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » поновлено на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 12 березня 2020 року,
з указаним наказом позивач була ознайомлена, про що свідчить
її особистий підпис на наказі (а. с. 38, т. 1).
У зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 26 квітня 2021 року № 225-н «Про простій» ОСОБА_1 оголошено простій не з вини працівника з 27 жовтня 2020 року до видання наказу по підприємству щодо припинення простою ОСОБА_1 , інспектору відділу документального забезпечення та контролю (а. с. 41, т. 1).
Згідно з пунктом 2 наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 26 квітня 2021 року № 225-н «Про простій» під час простою працівник має перебувати вдома та в робочі дні бути постійно на телефонному зв`язку.
Відповідно до пункту 3 наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 26 квітня 2021 року № 225-н «Про простій» бухгалтерії оплачувати працівнику простій у розмірі середнього заробітку, з наказом позивач ознайомилася без будь-яких зауважень, про що свідчить її особистий підпис на наказі.
26 квітня 2021 року ОСОБА_1 надано попередження про заплановане вивільнення на підставі наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 31 березня 2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Одночасно із попередженням про звільнення ОСОБА_1 було запропоновано
21 посаду, які були вакантними на підприємстві. Позивач отримала для ознайомлення вказані письмові пропозиції, про що здійснила відповідний напис на примірниках підприємства та поставила особистий підпис
(а. с. 40, т. 1).
12 травня 2021 року ОСОБА_1 було запропоновано ще 26 вакантних посад, які позивач отримала для ознайомлення, про що здійснила відповідний напис на примірниках підприємства та поставила особистий підпис.
09 червня 2021 року інспектор відділу документального забезпечення та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба» ОСОБА_1 звернулася із заявою про надання їй щорічної відпустки у кількості
14 календарних днів із 11 червня 2021 року та матеріальної допомоги на оздоровлення.
Наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 09 червня
2021 року № 164 ОСОБА_1 надано щорічну відпустку та матеріальну допомогу на оздоровлення, що не заперечувалося представником позивача в судовому засіданні.
29 червня 2021 року ОСОБА_1 на ім`я начальника відділу управління персоналом Олійник О. М. подано заяву, в якій остання зазначила, що вакансії, які їй пропонувалися, не відповідають її кваліфікації, а також режиму роботи, визначеному рекомендаціями МСЕК (а. с. 54, т. 1).
29 червня 2021 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» складено акт від 29 червня 2021 року про те, що ОСОБА_1 відмовилася від переведення на запропоновані їй посади, з яким ОСОБА_1 ознайомилася без будь-яких зауважень, про що свідчить її особистий підпис на вказаному акті.
КП «Морська пошуково-рятувальна служба» звернулося до профспілки працівників КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з обґрунтованим письмовим поданням від 08 червня 2021 року № 1/41/1026-21 з пропозицією надати згоду на розірвання трудового договору з інспектором відділу документального забезпечення та контролю ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
У відповідь на адресу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надійшло повідомлення від 22 червня 2021 року № 117 про відмову
у наданні згоди на розірвання трудового договору з інспектором відділу документального забезпечення та контролю ОСОБА_1 за пунктом
1 статті 40 КЗпП України (а. с. 56-62, т. 1).
В обґрунтування вказаного повідомлення профспілка зазначала про необхідність проведення консультацій із профспілками відповідно до статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відсутність на підприємстві змін в організації виробництва та праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників після поновлення позивача за рішенням суду, дискримінацію з підстав інвалідності та неврахування особливостей інвалідності ОСОБА_1 , порушення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
29 червня 2021 року відповідно до наказу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» № 374-к у зв`язку зі скороченням штату працівників, ОСОБА_1 , інспектора відділу документального забезпечення та контролю, звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 статті
40 КЗпП України та вручено трудову книжку (а. с. 42, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві та поясненнях на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80 104 111 ЦК України, статтях 62 66 79 92 ГК України. Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Верховний Суд, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи питання дотримання норм трудового законодавства у спірних правовідносинах, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Указаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 753/7661/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20,
від 24 березня 2021 року у справі № 757/46273/17-ц, від 17 лютого
2021 року у справі № 235/4593/19.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У справі, що переглядається, предметом спору є наказКП«Морська пошуково-рятувальна служба» від 29 червня 2021 року № 374-к «Про звільнення з посади інспектора відділу документального забезпечення та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у зв`язку
з виробничою необхідністю наказом КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 31 березня 2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 01 квітня 2021 року виведено із штатного розпису відділ документального забезпечення та контролю, зокрема, посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю, доручено начальнику відділу управління персоналом провести переміщення або вивільнення працівників, посади яких підлягають скороченню згідно з чинним законодавством.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. За загальним правилом суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) роботодавцем певних посад та визначення ним штатної структури, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи
не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 761/43507/19-ц.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.
У справі № 947/6596/20 вже вирішувалося питання про поновлення на роботіОСОБА_1 та постановою Одеського апеляційного суду
від 14 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання наказу від 12 березня
2020 року № 157-к незаконним, його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ
КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 12 березня 2020 року
№ 157-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнено з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 712,68 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.
Роботодавцем на виконання постанови Одеського апеляційного суду
від 14 квітня 2021 року видано наказ від 15 квітня 2021 року № 195-к
«Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким її поновлено на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю
КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 12 березня 2020 року.
Колегія суддів наголошує, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, що є належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Проте у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» не було необхідності вводити посаду інспектора відділу документального забезпечення
та контролю на момент поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме:
12 березня 2020 року, оскільки така посада була у штатному розписі. Водночас, у подальшому зазначена посада, яку обіймала ОСОБА_1 , підлягала скороченню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідно до наказу від 31 березня 2021 року № 160-н «Про внесення змін до штатного розпису КП «Морська пошуково-рятувальна служба» та з 01 квітня 2021 року виведено із штатного розпису відділ документального забезпечення та контролю, зокрема і посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю.
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18 у аналогічних правовідносинах і підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.
Питання запровадження до штатного розпису будь-якої посади, укладання договорів про повну матеріальну відповідальність та передача працівнику під звіт матеріальних цінностей належать до внутрішньогосподарської діяльності організації чи установи, входять у компетенцію такої організації й згідно з чинного законодавства не можуть вирішуватися судом. Таким чином, покладання на роботодавця обов`язку повторно проходити процедуру внесення змін та затвердження нового штатного розпису
зі скороченням відповідної посади законодавством не передбачено
(див. постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі
№ 243/2748/16-ц).
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що у КП «Морська пошуково-рятувальна служба» відбулися зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату.
Доводи касаційної скарги про те, що зміни до штатного розпису на підставі наказів КП «Морська пошуково-рятувальна служба» № 160-н та № 208-н
є нікчемними та такими, що не мали на меті реальних змін в організації виробництва і праці, не заслуговують на увагу, оскільки вони
не підтверджені матеріалами справи, були предметом правового аналізу судів, які надали достатнє мотивування як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі.
Посилання ОСОБА_1 на формальне, а не фактичне поновлення позивача на роботі на підставі рішення суду та неврахування судами першої і апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 127/1703/19, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 06 грудня 2018 року
у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17,
а також у справах № 210/5853/16-ц, № 910/18036/17, № 465/6661/16-ц,
№ 727/2765/20, № 721/910/19, № 335/6370/15, № 569/13347/18,
№ 306/1325/18, № 808/2741/16, № 756/6746/16, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у зазначених справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені
в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини
є подібними.
Так, у справах № 127/1703/19, № 521/1892/18, № 465/4679/16 правовідносини, що виникли між сторонами, стосувалися звільнення працівника на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Разом із тим, у справі, яка переглядається, правовому дослідженню підлягає дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача у зв`язку зі скороченням штату працівників, тобто на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У справі № 702/725/17 предметом спору було стягнення заробітної плати працівнику, звільненому на підставі пункту 2 частини першої статті
36 КЗпП України, - у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору. Верховним Судом у вказаній справі досліджувалося питання застосування до спірних правовідносин положень статті 236 КЗпП України.
У справі № 910/18036/17 юридична особа звернулася з позовом до банку про зобов`язання відповідача звільнити з-під арешту та закрити рахунки, визнати договір припиненим.
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених Верховним Судом, не знайшли свого підтвердження. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення судами норм матеріального права.
Крім того, колегія суддів наголошує, що вирішуючи питання правомірності/неправомірності звільнення працівника у порядку пункту
1 частини першої статті 41 КЗпП України, суд у кожному окремому випадку зобов`язаний повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для справи, дотримання роботодавцем процедури звільнення, виходячи із доказової бази та конкретних обставин справи.
Щодо дотримання КП «Морська пошуково-рятувальна служба» при звільненні позивача з роботи вимог статті 49-2 КЗпП України.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України відповідачем було повідомлено позивача про його наступне вивільнення, про що свідчить підпис позивача в персональному попередженні, та запропоновано ознайомитися з вакантними посадами для переведення.
ОСОБА_1 було запропоновано 47 вакантних посад, які існували
на підприємстві (а. с. 134-181, т. 1), проте вона відмовилася від переведення на запропоновані їй посади, про що було складено відповідний акт, з якими позивач ознайомилася без будь-яких зауважень, про що свідчить її особистий підпис та не заперечувалося позивачем
(а. с. 182, т. 1).
Судами досліджувалося питання, чи відповідали запропоновані позивачу посади рекомендаціям МСЕК та встановлено, що серед запропонованих ОСОБА_1 вакансій була посада інспектора з кадрів відділу управління персоналом та підсобного робочого, які повністю відповідали режиму роботи, визначеному рекомендаціями МСЕК від 28 жовтня 2020 року щодо наявної 3-ї групи інвалідності (загальне захворювання) з режимом роботи 8 годин, що не пов`язано із значним нервово-психічним
та фізичним напруженням, без роз`їздів та відряджень, у комфортних умовах і у денний час.
Доводи касаційної скарги, спрямовані на доведення факту порушення роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими, свідчать про неправильне розуміння заявником норм права, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи
та переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили
в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій
не звернули увагу на те, що організаційно-технічних підстав для оголошення простою не було, а тому наказ від 26 квітня 2021 року
№ 225-н «Про простій» суперечить публічному порядку та є нікчемним, колегія суддів відхиляє, оскільки вказаний наказ не оскаржений,
в судовому порядку не визнавався недійсним та не є предметом спору
у цій справі. У зв`язку з зазначеним, колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 210/5853/16-ц, оскільки у вказаній справі предметом спору було визнання недійсним наказу, яким працівнику оголошено простій, проте
у цій справі наказ про оголошення простою позивачем не оскаржено, він
є чинним, а тому, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, не міг бути предметом правового аналізу в контексті розгляду цієї справи.
Щодо посилання на неврахування роботодавцем під час процедури звільнення висновку профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення працівника колегія суддів виходить із такого.
Розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки,
їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови
у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника
без згоди виборного органу профспілки.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільненні працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).
Судами було надано оцінку висновку профспілкового органу
про ненадання згоди на звільнення позивача. За результатами такої оцінки суди дійшли правильного висновку, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору
не містить правового обґрунтування щодо відмови у звільненні, а тому
є необґрунтованим.
В обґрунтування повідомлення профспілкового органу про ненадання згоди на звільнення позивача зазначено про необхідність проведення консультацій із профспілками відповідно до статті 22 Закону України
«Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відсутність на підприємстві змін в організації виробництва та праці після поновлення позивача за рішенням суду, дискримінацію з підстав інвалідності та неврахування особливостей інвалідності ОСОБА_1 , порушення Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Разом із тим, відповідно до статті 49-4 КЗпП України є вичерпний перелік випадків обов`язку роботодавця проводити такі консультації, а саме: ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, який не поширюється на обставини цієї справи.
Необґрунтованими також є доводи профспілкового органу про дискримінацію з підстав інвалідності та неврахування особливостей інвалідності ОСОБА_1 , оскільки, як вже зазначалося, серед запропонованих позивачу посад під час двомісячного періоду попередження, їй були запропоновані посади, які відповідали рекомендаціям МСЕК, але ОСОБА_1 відмовилася від переведення, що підтверджується актом від 29 червня 2021 року.
Таким чином, установивши факт дотримання КП «Морська пошуково-рятувальна служба» норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, встановивши факт дотримання роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України (стосовно обов`язку відповідача запропонувати всі вакансії, які існують на підприємстві), суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
З огляду на викладене, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками судів.
Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін
по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2021 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко