ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/127/21
Провадження № 11-265заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року ( Загороднюк А. Г. , Білак М. В. , Губська О. А. , Соколов В. М. , Уханенко С. А. ) в адміністративній справі № 9901/127/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення та
ВСТАНОВИЛА:
1. 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив:
- скасувати рішення ВРП від 26 лютого 2019 року № 570/0/15-19 про звільнення його з посади судді Галицького районного суду міста Львова на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України;
- зобов`язати ВРП ухвалити рішення про відмову у задоволенні подання від 22 серпня 2018 року № 21-4664/18 з рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 20 липня 2018 року № 1271/ко-18 про звільнення позивача з посади судді Галицького районного суду міста Львова.
Просив також поновити строк звернення до суду.
2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 травня 2021 року визнав неповажними причини, вказані ОСОБА_1 у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позовну заяву залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших причин його пропуску та належних доказів.
Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позивач помилково покликається у своїй заяві на статтю 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позаяк ця норма не регулює питання оскарження рішень ВРП, натомість це питання регламентоване статтею 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Покликання позивача, зокрема, на те, що перебіг строку звернення до суду розпочався після прийняття Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі за його позовом до ВККС, суд визнав непереконливими й достатніми для ухвалення протилежного і позитивного для позивача рішення, оскільки обставини, якими позивач обґрунтовував протиправність дій ВККС, є відмінними як за змістом, так і за складом учасників, від тих, якими позивач мотивує і з якими звернувся до ВРП. Послався суд і на те, що позивач не зазначив, яким чином розгляд справи Великою Палатою перешкоджав своєчасно звернутися до суду для оскарження рішення ВРП. У відповідь на посилання ОСОБА_1 на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як на підставу поновлення строку для звернення до суду (справи «Стаббігс на інші проти Сполученого Королівства Великобританії», «Девеер проти Бельгії») суд зазначив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
3. На виконання вимог цієї ухвали позивач надіслав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій просив поновити строк звернення до суду. За визначенням суду, нова заява містить обґрунтування, щодо яких Верховний Суд вже висловив своє ставлення в ухвалі Верховного Суду від 11 травня 2021 року про залишення позовної заяви без руху.
За наслідками розгляду Верховний Суд 15 червня 2021 року постановив ухвалу, якою визнав неповажними причини пропуску строку звернення до Верховного Суду з позовною заявою та повернув її ОСОБА_1 .
У своєму рішенні Верховний Суд зазначив, що позивач не навів жодних аргументів (з наданням на їх підтвердження доказів), які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, які перешкоджали йому своєчасно та у межах строку, встановленого процесуальним законом, реалізувати право на звернення до суду з цим позовом.
Звернув увагу на те, що з моменту прийняття спірного рішення минуло більше двох років (рішення ВРП від 26 лютого 2019 року № 570/0/15-19).
Чинне процесуальне законодавство початок перебігу строку звернення до суду визначає альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що через певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є необхідним змінити спосіб захисту на той, яким вона раніше скористатися не бажала.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Отже, наведені правові норми КАС України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Далі суд першої інстанції покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19 та на частини першу, другу статті 123 КАС України, зважаючи, що з огляду на невиконання позивачем вимог ухвали Верховного Суду від 11 травня 2021 року щодо надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших причин його пропуску та належних доказів позовна заява підлягає поверненню особі, яка її подала.
4. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду і подав до Великої Палати апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та передати справу на розгляд до цього суду.
Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відмова у поновленні строку на звернення до суду та відкритті провадження у справі не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав та доступу до правосуддя, закріпленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та деталізованого у рішеннях ЄСПЛ.
Автор скарги зазначає, що статтею 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» врегульований спеціальний порядок оскарження рішення ВРП про звільнення судді з посади, який не обмежений спеціальним строком, а оскарження ним рішення ВРП було неможливим до вирішення справи за його позовом до ВККС.
З покликанням на Конвенцію та практику ЄСПЛ вважає необґрунтованими висновки суду щодо відмови у поновленні строку на звернення до суду .
Наголошує, що строк звернення до адміністративного суду, пропущений у зв`язку з розглядом справи за його позовом про скасування рішення ВККС, є строком, який пропущений з поважних причин, а його поновлення призведе до поновлення права на доступ до суду (право отримати «вирішення» спору судом), оскільки переслідує легітимну мету та принцип пропорційності, враховуючи особливості цієї справи та характер права, для захисту якого подано позовну заяву.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови в захисті порушеного права.
5. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача наводить доводи на користь правильності висновків суду першої інстанції та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Автор заперечень вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.
Зазначає, що ОСОБА_1 був обізнаний про ухвалення та зміст рішення ВРП від 26 лютого 2019 року про звільнення його з посади судді задовго до звернення до суду з позовом до ВРП у цій справі.
Разом з цим позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а причини пропуску строку, які наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та маніпулятивними.
Так, твердження ОСОБА_1 щодо того, що перебіг строку звернення до суду у цій справі розпочався після ухвалення Великою Платою Верховного Суду постанови у справі за його позовом до ВККС є безпідставним і таким, що не заслуговує на увагу.
Позивач не зазначив, яким чином розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду перешкоджав своєчасно звернутися до суду для оскарження рішення ВРП, враховуючи, що вказані судові справи відрізняються як за складом учасників, так і за предметом.
Доводи автора скарги не мають належного обґрунтування, є недоречними та такими, що не заслуговують на увагу, зокрема і покликання автора скарги на статтю 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позаяк ця норма регулює процес набуття повноважень судді особою, призначеною на таку посаду.
6. Велика Палата дослідила викладені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На підставі частин першої та другої статті 123 КАС Україниу разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; чи могли і яким чином певні фактори завадили вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
7. З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує рішення ВРП від 26 лютого 2019 року № 570/0/15-19.
До суду звернувся 05 травня 2021 року, тобто з пропуском установленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду. Цієї обставини позивач не заперечує та заявив клопотання про поновлення цього строку.
Прохання мотивував тим, що він чекав результатів розгляду справи за його позовом до ВККС і тільки після ознайомленням із результатами розгляду вказаного позову, яким закрито провадження у справі, позаяк оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, у місячний строк звернувся до суду із позовом до ВРП.
8. Суд першої інстанції відмовив у поновленні строку на звернення до суду, позаяк позивач не навів доводів поважності причин пропуску такого строку, а покликання ОСОБА_1 на очікування розгляду Великою Палатою справи за його позовом до ВККС суд не взяв до уваги, оскільки позивач не зазначив, яким чином розгляд вказаної справи перешкоджав своєчасному зверненню до суду. З моменту ухвалення рішення ВРП минуло більше двох років.
9. Велика Палата оцінила дії ОСОБА_1 та пов`язані з ними міркування останнього про поважність причин пропуску строку і вважає, що позивач відповідно до вимог статті 55 Конституції України і статті 5 КАС України звернувся до суду за захистом свого права, але з порушенням вимог процесуального закону щодо строку такого звернення.
Велика Палата зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Зі змісту обставин справи вбачається, що позивач обізнаний із рішенням ВРП, яке було прийняте більше двох років назад (26 лютого 2019 року).
Також установлено, що 03 червня 2019 року ОСОБА_1 виключено зі штату судді Галицького районного суду м. Львова на підставі рішення ВРП № 570/0/15-19 від 26 лютого 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Галицького районного суду м. Львова на підставі пункту 4 підпункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.
Позивач не міг не усвідомлювати, що саме з цього часу відбулося порушення (на його думку) прав, і достеменно невідомо, в чому полягала така пасивна поведінка позивача щодо оскарження рішення ВРП.
Покликання ОСОБА_1 на те, що він чекав на результати розгляду справи за його позовом до ВККС, не заслуговують на увагу, позаяк оскарження рішення ВККС жодним чином не перешкоджає оскарженню рішення ВРП, яким позивача звільнено з посади.
Стала практика Верховного Суду, зокрема і Великої Палати, щодо розгляду справ, предметом яких є оскарження рішення ВККС про результати кваліфікаційного оцінювання, вказує на те, що позивач не мав обґрунтованих підстав для очікування позитивного рішення.
Натомість наявність такої сталої практики навпаки мала б спонукати ОСОБА_1 до активних дій щодо побудови стратегії захисту свого порушеного права.
Також Велика Палата не встановила, що ОСОБА_1 у справі за його позовом до ВККС звертався із клопотаннями про прискорення розгляду справи, позаяк сплили строки звернення до суду із позовом про оскарження рішення ВРП.
Слід зазначити, що позивач як юрист за фахом та колишній суддя мав би розуміти про наслідки пропуску строку на звернення до суду, тим паче коли пропущений строк понад два роки.
Від 26 лютого 2019 року (дня ухвалення рішення ВРП) до дня подання позовної заяви (05 травня 2021 року) пройшло 2 роки 2 місяці та 6 днів, що є тривалим строком і для поновлення такого пропущеного строку мають бути вагомі та поважні причини.
Як уже зазначалося, процесуальні обмеження строку звернення до адміністративного суду з позовом направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
При цьому, причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця обставина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Слід зазначити, що під час розгляду питання про поновлення строку на звернення до суду слід надати оцінку всім обставинам. Зокрема, під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; чи могли і яким чином певні фактори завадили вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду, яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку, які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду.
Зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій ОСОБА_1 не вбачається підстав для висновку про поважність пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом про скасування рішення ВРП, яким його звільнено з посади судді.
Велика Палата зазначає, що тривале зволікання зі зверненням до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Жодних ґрунтовних причин, чому скаржник не міг звернутися до суду з позовом про оскарження рішення ВРП, він не навів.
10. У контексті сказаного не можна погодитися з доводами скаржника про те, що суд обмежив право останнього на доступ до суду. Рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви зумовлене не небажанням суду з якихось причин не розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 , а тим, що автор цих вимог порушив установлені законом порядок, умови та строки звернення за захистом порушеного права.
Теж варто зазначити, що позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не навів об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого КАС України строку.
Отже, суд першої інстанції, зважаючи на відсутність поважних причин для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України.
11. За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.
З огляду на це Велика Палата дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив правильне процесуальне рішення, тому підстав для втручання й скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року немає.
Керуючись статтями 122 123 243 266 315 316 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточноюй оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва К. М. Пільков
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик