ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/268/19
Провадження № 11-1065заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року (у складі колегії суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П., Коваленко Н. В., Бучик А. Ю., Єзерова А. А.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 20 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03 червня 2019 року просив:
- зобов`язати Президента України звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) такими, що не відповідають статті 48 Конституції України. Верховному Суду звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання Закону № 1058-IV та Закону № 2017-III такими, що не відповідають статті 48 Конституції України;
- визнати протиправними дії Президента України щодо направлення звернення до Волинської обласної державної адміністрації;
- визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка проявилась у відсутності об`єктивної та всебічної перевірки звернення, ненаданні відповіді по суті звернення;
- визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка проявилась у відсутності дій, направлених на захист прав ОСОБА_1 , передбачених, зокрема, статтею 48 Конституції України;
- зобов`язати Президента України вчинити дії для призначення грошового забезпечення позивачу та членам його родини, які проживають разом з ним ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), у розмірі не меншому еквівалента 800 євро на місяць протягом 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили;
- стягнути з Президента України на користь ОСОБА_1 294 940,81 грн завданої моральної шкоди.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з метою захисту прав, передбачених статтею 48 Конституції України, ОСОБА_1 звернувся з письмовим зверненням до Президента України з проханням вчинити дії для призначення йому та членам його сім`ї пенсії у розмірі, визначеному позивачем особисто у розмірі 800 євро на місяць. Аргументував це тим, що, встановлюючи світові ціни на енергоносії, держава не вчинила жодних дій для забезпечення права на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг, житло, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Однак Президентом України звернення позивача було безпідставно перенаправлено для розгляду Волинській обласній державній адміністрації, оскільки до її компетенції не належить розгляд питань, поставлених у зверненні.
Позивач вважає незрозумілим, в якій частині звернення направлено Волинській обласній державній адміністрації, як вирішено розгляд звернення в решті його частини. Отже, має місце неналежний розгляд звернення.
Оскільки, на думку позивача, Закон № 1058-IV та Закон № 2017-III не відповідають статті 48 Конституції України, встановлений ними порядок призначення пенсій та рівень прожиткового мінімуму не гарантують право на достатній життєвий рівень, Президент України повинен внести конституційне подання до Конституційного Суду України про визнання цих законів неконституційними. Таку ж вимогу позивач ставить особисто Верховному Суду як суб`єкту конституційного подання.
Позивач зазначає, що така бездіяльність відповідача завдала йому моральної шкоди, яка полягає у переживаннях, душевних стражданнях.
3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
4. Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 жовтня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на 15 січня 2020 року.
6. Станом на 19 лютого 2020 року відзив на касаційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
7. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Луцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України як одержувач пенсії по інвалідності ІІ групи загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .
8. 15 лютого 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу Президента України звернення, в якому просив призначити службове розслідування та притягнути до відповідальності посадових осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради у зв`язку з неналежним виконанням ними своїх посадових обов`язків, вчинити дії для призначення пенсії йому та членам його сім`ї у розмірі не нижчому еквівалента 800 євро на місяць кожному.
9. Адміністрація Президента України, розглянувши звернення ОСОБА_1 , на підставі частини третьої статті 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) листом від 20 лютого 2019 року № 22/007424-03 скерувала звернення Волинській обласній державній адміністрації у частині питань, що належать до її компетенції. Копія листа також направлена ОСОБА_1 .
10. При цьому Волинська обласна державна адміністрація зазначене звернення ОСОБА_1 в частині, яка стосується пенсійного забезпечення позивача і членів його родини направила до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
11. Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуло звернення до Президента України щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 та членів його родини та листом від 13 березня 2019 року № 187/р-01 надало адресату відповідь. Зокрема, роз`яснено порядок призначення та розмір пенсії, що виплачується ОСОБА_1 . Також зазначено про відповідність розміру пенсії нормам чинного законодавства. В частині, що стосувалась пенсійного забезпечення членів його родини, повідомлено, що така інформація є конфіденційною, тому відповідь надіслано особисто одержувачам пенсії.
12. Вважаючи протиправною бездіяльність Президента України, яка проявилась у відсутності об`єктивної та всебічної перевірки звернення, ненаданні відповіді по суті звернення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Оцінка суду першої інстанції
13. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що відповідно до вимог Закону № 393/96-ВРзвернення мають розглядати ті органи, до компетенції яких належать порушені в них питання.
14. Оцінюючи зміст звернення ОСОБА_1 , з яким він звернувся до Президента України, суд першої інстанції зазначив, що воно по суті є заявою із проханням про сприяння реалізації закріплених у статті 48 Конституції України соціальних прав. Метою цього звернення є спонукання уповноважених органів (посадових осіб) до вчинення дій, пов`язаних з призначенням позивачу та членам його сім`ї пенсії у розмірі, який він вважає достатнім. При цьому звернення позивача викладене таким чином, що в ньому містяться як викладення скарг позивача по суті надання йому соціальних послуг, так і висловлення невдоволення щодо результатів їх розгляду Департаментом соціальної політики Луцької міської ради.
15. Суд першої інстанції зауважив, що оскільки вирішення зазначеного питання не належить до повноважень Президента України, звернення було правомірно направлено до обласної державної адміністрації.
16. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що Президент України хоч і є гарантом дотримання прав та свобод громадян, наділений повноваженнями щодо захисту прав людини, однак не може замінювати чи змінювати існуючий порядок захисту цих прав. Порядок надання соціальних послуг, у тому числі у зв`язку з призначенням особі пенсії, передбачено чинним законодавством, і ні Глава держави, ні центральні чи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права забезпечити надання соціальних послуг, не передбачених чинним законодавством, або надання їх у розмірі, не передбаченому на законодавчому рівні.
17. У зв`язку із зазначеним суд першої інстанції зазначив, що не підлягає задоволенню вимога зобов`язати Президента України вчинити дії для призначення грошового забезпечення позивачу та членам його родини, які проживають разом з ним, у розмірі не меншому еквівалента 800 євро на місяць.
18. Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що обраний позивачем спосіб судового захисту (зобов`язання відповідача звернутись з конституційним поданням про визнання деяких законів такими, що не відповідають Конституції України) не є ефективним та адекватним, оскільки не здатен забезпечити відновлення порушеного, на його думку, права на отримання пенсії у розмірі не меншому еквівалента 800 євро на місяць.
Президент України не наділений повноваженнями приймати індивідуальні рішення, які сприятимуть у вирішенні питання про призначення пенсії особі у бажаному нею розмірі. Рішення щодо призначення пенсії приймається безпосередньо органом з питань соціального захисту населення, й зобов`язання судом звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням не призведе до змін у правовідносинах, які виникли між скаржником та Президентом України.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
19. На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим.
20. Скаржник зауважує, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції відсутня правова оцінка тієї обставини, що ані Президентом України, ані Волинською обласною державною адміністрацією, до якої відповідач своїм листом направив звернення позивача, останньому не надано відповіді на звернення по суті.
21. При цьому скаржник висловлює свою незгоду з твердженнями суду першої інстанції, що звернення позивача було розглянуто з дотриманням вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР.
22. Водночас, на переконання скаржника, твердження суду щодо очевидності, що звернення позивача було розглянуте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, ґрунтується виключно на припущеннях.
23. Скаржник також вважає помилковими висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що Президент України не наділений повноваженнями приймати індивідуальні рішення щодо забезпечення прав позивача, гарантованих статтею 48 Конституції України.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
26. Згідно з частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
27. Статтею 102 Конституції України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
28. Частиною третьою статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
29. Відповідно до статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
30. Статтею 14 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
31. Згідно з частиною другою статті 19 зазначеного Закону у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.
32. Водночас частиною третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР передбачено, що у разі, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
33. Указом Президента України від 25 лютого 2010 року № 265 «Про першочергові заходи із забезпечення діяльності Президента України» з метою забезпечення ефективного здійснення Президентом України своїх конституційних повноважень, реалізації главою держави консолідуючої ролі з об`єднання усіх конструктивних сил в суспільстві, прискореного вирішення нагальних соціальних, економічних та інших проблем, скорочення видатків Державного бюджету, відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України створено Адміністрацію Президента України.
34. Відповідно до підпункту 20 пункту 4 Положення про Адміністрацію Президента України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 2010 року № 504/2010, Адміністрація відповідно до покладених на неї завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, інших організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
35. Згідно зі статтею 2 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
36. Відповідно до частини першої статті 13 цього Закону до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:
1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;
3) бюджету, фінансів та обліку;
4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;
5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку;
6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей;
7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;
8) зовнішньоекономічної діяльності;
9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
37. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
38. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловлює незгоду з висновками суду першої інстанції щодо правомірності направлення Адміністрацією Президента України звернення позивача від 15 лютого 2019 року за належністю до Волинської обласної державної адміністрації.
39. При цьому, як свідчить зміст вказаного звернення, ОСОБА_1 просив Президента України призначити службове розслідування та притягнути до відповідальності посадових осіб Департаменту соціальної політики Луцької міської ради у зв`язку з неналежним виконанням ними своїх посадових обов`язків при вирішенні питання щодо призначення позивачеві субсидії. Також ОСОБА_1 просив зобов`язати Президента України вчинити дії для призначення йому та членам його сім`ї пенсії у розмірі не нижчому еквівалента 800 євро на місяць кожному.
40. Застосовані у цій справі правові норми свідчать про те, що звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
41. Забезпечення соціального захисту малозабезпечених сімей в Україні в умовах підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги здійснюється шляхом надання таким родинам державної соціальної допомоги у вигляді щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (субсидія).
42. Порядок надання населенню субсидій регулюється Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848.
43. Відповідно до пункту 9 цього Положення призначення житлових субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення.
44. Зважаючи на те, що звернення ОСОБА_1 до Президента України було обумовлене незгодою позивача з діями Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо призначення субсидії, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду обґрунтовано виходив з того, що вирішення зазначеного питання віднесено до компетенції Волинської обласної державної адміністрації.
45. Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення ОСОБА_1 було правомірно та у визначені Законом № 393/96-ВР строки направлено Адміністрацією Президента України за належністю до компетентного органу, оскільки вирішення зазначеного питання не належить до повноважень Президента України чи створених ним консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб.
46. При цьому згідно з Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, питання призначення (перерахунку) і виплати пенсій належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України.
47. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуто звернення ОСОБА_1 до Президента України в частині щодо пенсійного забезпечення позивача і членів його родини та листом від 13 березня 2019 року № 187/р-01 надано відповідь на це звернення.
48. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Президент України при розгляді звернення позивача від 15 лютого 2019 року діяв у межах повноважень, а тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
49. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що Конституція України визначає вичерпний перелік повноважень Президента України і не наділяє його повноваженнями щодо вирішення питання про призначення особі пенсії.
50. Системний аналіз правових норм, застосованих у цій справі, свідчить про те, що ані Президент України, ані Адміністрація Президента України не наділені повноваженнями щодо конституційних прав громадян шляхом зобов`язання службових і посадових осіб органів державного управління призначати пенсійні виплати у розмірах, які б улаштовували заявників.
51. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що не підлягає задоволенню вимога зобов`язати Президента України вчинити дії для призначення грошового забезпечення позивачу та членам його родини, які проживають разом з ним, у розмірі не меншому еквівалента 800 євро на місяць.
52. Щодо позовних вимог про зобов`язання Президента України та Верховного Суду звернутись до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання Закону № 1058-IV та Закону № 2017-III такими, що не відповідають статті 48 Конституції України, Велика Палата Верховного Суду України також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки зазначені повноваження є дискреційними.
53. До того ж, як правильно зазначив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, обраний позивачем спосіб судового захисту (зобов`язання відповідача звернутись з конституційним поданням про визнання деяких законів такими, що не відповідають Конституції України) не є ефективним та адекватним, оскільки не здатен забезпечити відновлення порушеного, на його думку, права на отримання пенсії у розмірі не меншому еквівалента 800 євро на місяць.
54. З огляду на відсутність в діях Президента України протиправної поведінки при розгляді звернення ОСОБА_1 не підлягає задоволенню й вимога позивача про відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 294 940,81 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
55. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
56. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
57. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Висновки щодо розподілу судових витрат
58. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
59. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-243 266 308 311 315 316 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук Н. П. Лященко
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима В. В. Пророк
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська