П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/277/19
Провадження № 11-219заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,
суддів АнтонюкН.О., АнцуповоїТ.О., БакуліноїС.В., БританчукаВ.В., ВласоваЮ.Л., ГриціваМ.І., ГудимиД.А., ДанішевськоїВ.І., ЄленіноїЖ.М., КібенкоО.Р., КнязєваВ.С., ЛобойкаЛ.М., ЛященкоН.П., ПрокопенкаО.Б., Пророка В.В., РогачЛ.І., СитнікО.М., ТкачукаО.С., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року (судді ВасильєваІ.А., ГусакМ.Б., ПасічникС.С., ХохулякВ.В., ЮрченкоВ.П.) у справі №9901/277/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа Служба зовнішньої розвідки України (далі СЗР), про визнання протиправним і скасування Указу Президента України, поновлення на посаді та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив:
визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 12 квітня 2019 року № 143/2019 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника Голови Служби зовнішньої розвідки України» (далі Указ);
поновити позивача на посаді першого заступника Голови СЗР з 13 квітня 2019 року.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 08 по 22квітня 2019 року він перебував на амбулаторному лікуванні у зв`язку із загальним захворюванням та тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується листком непрацездатності від 08 квітня 2019 року серії АДХ № 045995. Про звільнення із займаної посади на підставі Указу він дізнався 23 квітня 2019 року, прибувши для подальшого виконання службових обов`язків до СЗР. З Указом він ознайомився в той же день, 23 квітня 2019 року, в мережі Інтернет на офіційному сайті Президента України. У подальшому Указ був опублікований 03травня 2019 року в «Офіційному віснику Президента України».
3. Позивач указав, що на порушення вимог Закону України від 01 грудня 2005 року №3160-IV «Про службу зовнішньої розвідки України» (далі Закон №3160-IV) Указ виданий за відсутності відповідного подання Голови СЗР, а звільнення в період тимчасової непрацездатності без дотримання встановленої законом процедури є порушенням вимог Конституції України та положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 червня 2020 року позов ОСОБА_1 залишив без розгляду з підстав, визначених частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки позивач не надав суду належні та допустимі докази з обумовленням поважних причин, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду із цим позовом.
5. Судове рішення мотивоване тим, що:
порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду;
з огляду на положення частини третьої статті 7 Указу Президента України від 10червня 1997року N 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі Указ № 503/97) оскаржуваний Указ набрав чинності 12 квітня 2019 року;
Указ був належним чином розміщений на офіційному сайті Президента України з 15 квітня 2019 року, тому про порушення Указом своїх прав позивач повинен був дізнатися саме з дати розміщення його на офіційному сайті;
з огляду на положення частини третьої статті 62 Закону України від 05 березня 1999року № 474-XIV «Про вибори Президента України» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та статті 10 Закону України від 23 вересня 1997 року №539/97-ВР «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (далі Закон №539/97-ВР) про звільнення з посади ОСОБА_1 також міг дізнатися під час трансляції дебатів, проведених 14 квітня 2019 року між Президентом України ОСОБА_3 та його опонентом ОСОБА_4 у приміщенні Національного спортивного комплексу «Олімпійський» (далі НСК «Олімпійський») напередодні виборів. При цьому суд першої інстанції дослідив відеозапис трансляції дебатів на електронному носії, наданому представником третьої особи;
процесуальна поведінка ОСОБА_1 з часу розміщення Указу на офіційному сайті Президента України (15 квітня 2019 року) та з часу доведення СЗР Указу до відома позивача (23квітня 2019 року припинення амбулаторного лікування) свідчить про відсутність його зацікавленості в реалізації права на захист у найкоротший термін, оскільки посада і статус позивача зобов`язували його відслідковувати інформацію з офіційних джерел, яка впливає або змінює його службове становище;
знаходження ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні в період з 08 по 22 квітня 2019року не могло завадити йому звернутись до суду в установлений законом строк. При цьому позов поданий до суду саме представником позивача, а не особисто позивачем. Отже, не є виправданими обумовлення поважності причин пропуску строку звернення до суду лікарняним позивача, оскільки в подальшому позов подав його представник.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
6. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,на обґрунтування якої зазначив, що вважає його незаконним і таким, що винесене з порушенням норм матеріального права.
7. На переконання скаржника, про порушення своїх прав він дізнався 23 квітня 2019року, а саме в день виходу на службу після тимчасової непрацездатності з 08 по 22 квітня 2019 року, ознайомившись у цей день з Указом на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України, а відтак подання позову 23 травня 2019року відбулося в межах установленого статтею 122 КАС України місячного строку для звернення до суду у справах щодо звільнення з публічної служби, у зв`язку із чим положення частини четвертої статті 123 цього Кодексу застосуванню не підлягали.
8. ОСОБА_1 також зазначив, що при його звільненні з посади першого заступника СЗР не були дотримані вимоги частини другої статті 47 КЗпП України, у зв`язку із чим висновки суду першої інстанції щодо необхідності обчислення перебігу строку звернення позивача до суду з дня розміщення Указу на офіційному сайті Президента України, тобто з 15 квітня 2019 року, не відповідають обставинам справи та суперечать положенням чинного законодавства.
9. На думку скаржника, ані набрання чинності Указом, ані його оприлюднення не може ототожнюватися з моментом фактичного ознайомлення тієї чи іншої особи з його змістом, у зв`язку із чим стаття 10 Закону №539/97-ВРпри вирішенні вказаного питання застосуванню не підлягає. До того ж, зазначаючи про висвітлення Президентом України ОСОБА_3 звільнення позивача під час дебатів 14квітня 2019 року, суд першої інстанції допустив викривлення фактичних обставин, оскільки загальновідомим є той факт, що 14 квітня 2019 року дебати між кандидатами на посаду Президента України не відбулися через неявку ОСОБА_5 . У цей день у приміщенні НСК «Олімпійський» фактично відбулася прес-конференція кандидата на посаду Президента України ОСОБА_6 , під час якої останній, відповідаючи на одне з питань журналістів, повідомив про звільнення ОСОБА_1 з посади без оголошення тексту Указу чи посилання на факт його видання, що в повній мірі підтверджується відеозаписом, який був досліджений у судовому засіданні. З огляду на положення статті 1 та частини першої статті 7 Указу № 503/97 оскаржуваний Указ, що не має загального значення чи нормативного характеру, був оприлюднений державною мовою в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України» лише 03 травня 2019 року, а 23 квітня 2019 року був доведений до відома позивача після його виходу на роботу після тимчасової непрацездатності.
10. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції.
Рух апеляційної скарги
11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24червня 2020рокутапризначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на підставі частини третьої статті 311 КАС України з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява №64336/01).
Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
12. У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України зазначив, що наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими.
13. На думку представника відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з часу трансляції теледебатів, тобто з 14 квітня 2019 року, інформація про звільнення позивача стала загальновідомою, а з 15 квітня 2019 року оскаржуваний Указ був розміщений на офіційному сайті Президента України. При цьому суд правильно вказав на те, що посада і статус позивача зобов`язували його відслідковувати інформацію з офіційних джерел, яка стосується його службового становища. Отже, суд першої інстанції, відхиляючи доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду внаслідок його тимчасової непрацездатності в період з 08 по 22 квітня 2019 року, дійшов правильного висновку про відсутність належних та допустимих доказів з обумовленням поважних причин, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду із цим позовом.
14. У зв`язку з викладеним представник Президента України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
15. До Великої Палати Верховного Суду надійшли пояснення СЗР на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у яких третя особа зазначила, що вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
16. На думку СЗР, позивач не надав доказів щодо обставин, які були об`єктивно непереборними, на підтвердження наявності причин пропуску строку звернення до суду, внаслідок чого суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду відповідно до положень статті 123 КАС України.
17. Третя особа також зазначила, що останнім днем проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України, а не звільнення з посади, зокрема, на підставі Указу Президента України. До того ж після видання Президентом України спірного Указу ОСОБА_1 , не перебуваючи на посаді, продовжував проходити військову службу відповідно до норм Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки України, затвердженого Указом Президента України від 17 липня 2006 року № 619/2006 (далі Положення). Отже, підстав для проведення аналогії щодо застосування норм трудового законодавства до відносин, які виникають під час проходження військової служби, на переконання СЗР, немає. Внаслідок цього частина друга статті 47 КЗпП України, на яку посилається скаржник у апеляційній скарзі, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
18. На підставі викладеного СЗР просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
19. ОСОБА_1 Указом Президента України від 31 липня 2018 року № 225/2018 призначений на посаду першого заступника Голови СЗР.
20. 12 квітня 2019 року Президент України видав Указ, яким звільнив ОСОБА_1 із займаної посади.
21. Відповідно до інформації з офіційного вебпорталу Верховної Ради України Указ чинний з 12 квітня 2019 року.
22. 14 квітня 2019 року під час трансляції в прямому ефірі дебатів між Президентом України ОСОБА_3 та його опонентом ОСОБА_4 у приміщенні НСК «Олімпійський» напередодні виборів був висвітлений виданий Президентом України Указ.
23. Згідно з відомостями Офіційного інтернет-представництва Президента України Указ був розміщений на вебсайті 15 квітня 2019 року о 20 годині 45 хвилин 05 секунд і з цього часу доступний для перегляду.
24. У період з 08 по 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним та проходив лікування в амбулаторному режимі.
25. Уважаючи Указ протиправним, позивач 23 травня 2019 року оскаржив його до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
26. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
27. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
28. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів Українивизначено у статті 266 КАС України.
29. На підставі частин першої третьої та п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
30. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
31. Відповідно до частин першої і другої статті 123 цього Кодексу у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
32. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
33. За правилами частини четвертої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
34. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
35. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
36. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт41).
37. Як зазначив суд першої інстанції, реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства, зокрема в спорах, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об`єктивні причини.
38. Отже, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
39. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
40. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
41. Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
42. За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що процесуальна поведінка позивача з часу розміщення Указу на офіційному сайті Президента України (15 квітня 2019 року) та з часу доведення СЗР Указу до відома ОСОБА_1 (23 квітня 2019 року припинення амбулаторного лікування) свідчить про відсутність зацікавленості позивача в реалізації права на захист у найкоротший термін. При цьому суд першої інстанції зазначив, що перебування позивача на амбулаторному лікуванні з 08 по 22квітня 2019 року не могло завадити останньому звернутися до суду у встановлений законом строк. Відтак ця обставина не є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.
43. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
44. Як убачається з матеріалів справи та не ставиться під сумнів її учасниками, 12квітня 2019 року Президент України видав Указ, яким звільнив ОСОБА_1 із займаної посади (а.с.47, т.1).
45. Згідно з відомостями Офіційного інтернет-представництва Президента України Указ був розміщений на вебсайті 15 квітня 2019 року о 20 годині 45 хвилин 05 секунд та з цього часу доступний для перегляду (а.с.136, 137, т.1).
46. Відповідно до довідки, складеної 06 грудня 2019 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника управління кадрів СЗР, Указ надійшов на адресу СЗР 16 квітня 2019 року, а в подальшому після доповіді керівництву СЗР був отриманий управлінням кадрів СЗР 18 квітня 2019 року (а.с.159, т.1).
47. Тимчасово виконуючий обов`язки Голови СЗР наказом від 19 квітня 2019 року №425-ОС оголосив Указ та зарахував у розпорядження Голови СЗР за підпунктом «а» пункту 44-1 Положення генерал-майора ОСОБА_1 за посадою першого заступника Голови СЗР із збереженням встановленого законодавством України грошового забезпечення з 12 квітня 2019 року (а.с.158, т.1).
48. Відповідно до ксерокопії листка непрацездатності від 08 квітня 2019 року серії АДХ №045995 ОСОБА_1 у період з 08 по 22 квітня 2019 року був тимчасово непрацездатним у зв`язку із загальним захворюванням та проходив лікування в амбулаторному режимі, 23 квітня 2019 року позивач вийшов на службу (а.с.7, т.1).
49. 23 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
50. У подальшому наказом тимчасово виконуючого обов`язки Голови СЗР від 30серпня 2019 року № 936-ОС генерал-майора ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні Голови СЗР за посадою першого заступника Голови СЗР, звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас СЗР із правом носіння військової форми одягу та виключено його зі списків особового складу з 03 вересня 2019 року (а.с.131, т.1).
51. З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою посилання позивача на підтверджені доказами обставини, які, на його думку, свідчать про поважність причин звернення до суду з пропущенням установленого законом строку, а саме на його тимчасову непрацездатність у період з 08 по 22 квітня 2019 року, на період якої припадала видача Президентом України оскаржуваного Указу та тимчасово виконуючим обов`язки Голови СЗР наказу про оголошення Указу.
52. Суд першої інстанції не спростував доводи ОСОБА_1 про те, що про факт видання оскаржуваного Указу він дізнався лише в день виходу на службу після припинення амбулаторного лікування й звернувся до суду за захистом порушеного права в межах місячного строку з дня ознайомлення з Указом. При цьому чинне законодавство не містить обов`язку особи під час знаходження на лікуванні, підтвердженому офіційними документами, вчиняти дії щодо збору інформації, пов`язаної з проходженням цією особою публічної служби.
53. Отже, з огляду на встановлені в цій справі фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначені ОСОБА_1 причини пропуску місячного строку звернення до суду не містять підстав для визнання їх поважними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
54. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
55. Оскільки суд першої інстанції, залишивши без розгляду позов ОСОБА_1 з підстави пропуску місячного строку звернення до суду, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, то оскаржувана ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 266 308 311 320 322 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року скасувати.
3. Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа Служба зовнішньої розвідки України, про визнання протиправним і скасування Указу Президента України від 12 квітня 2019 року №143/2019 року, поновлення на посаді направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.С.Золотніков
Судді: Н.О.Антонюк В.С.Князєв
Т.О.Анцупова Л.М.Лобойко
С.В.Бакуліна Н.П.Лященко
В.В.Британчук О.Б.Прокопенко
Ю.Л.Власов В.В.Пророк
М.І.Гриців Л.І.Рогач
Д.А.Гудима О.М.Ситнік
В.І.Данішевська О.С.Ткачук
Ж.М.Єленіна В.Ю.Уркевич
О.Р.Кібенко О.Г.Яновська