Постанова

Іменем України

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 0308/21175/12

провадження № 61-3693св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідач - Луцька міська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , на постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в складі колегії судді: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що після смерті батька ОСОБА_6 , на підставі заповіту, позивач отримав в спадок житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок), що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за заповітом від 28 січня 1998 року. Згідно з договором дарування від 25 березня 1998 року позивач подарував своїй сестрі ОСОБА_4 46/100 частини спірного житлового будинку.

ОСОБА_4 в 1998 році виїхала на заробітки в Італію. З 2004 року про неї не було жодних звісток. З цього часу нічого про себе не повідомляла, не телефонувала. Всі спроби віднайти її були марними. В 2009 році позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду із заявою про визнання ОСОБА_4 безвісно відсутньою. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 грудня 2009 року, яке набрало законної сили 14 грудня 2009 року, постановлено визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку і жительку м. Луцька безвісно відсутньою. 30 травня 2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду в справі № 0308/5107/2012, яке набрало законної сили, ОСОБА_4 оголошено померлою. 18 липня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції видано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 .

Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з 46/100 частини спірного житлового будинку.

Позивач з померлою ОСОБА_4 є рідними сестрою та братом.

Посилаючись на те, що позивач прийняв спадщину за законом, шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріуса, інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, котрі прийняли б спадщину після смерті спадкодавця, немає, просив суд: визнати за ним право власності на спадкове майно, після смерті сестри ОСОБА_4 на 46/100 частини спірного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: на 46/100 частини спірного житлового будинку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину за законом, шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріуса, інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, які б прийняли б спадщину після смерті спадкодавця немає, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивачам про визнання за ним право власності на спадкове майно є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначала, що влітку 2021 року їй стало відомо, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2009 року її визнано безвісно відсутньою, а рішенням цього ж суду від 30 травня 2012 року - визнано померлою. Також дізналась, що оскаржуваним рішенням у цій справі її позбавлено належного їй майна.

Також зазначала, що з 1998 року до вересня 2021 року вона весь час знаходилася в Італії. У 2012 році у неї діагностовано онкозахворювання та вона перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні. На період перебування у лікарні спілкування із родичами в Україні тимчасово припинилися, однак у подальшому вона неодноразово з ними спілкувалася, тому вони достовірно знали, що вона жива.

Вказувала, що суд при розгляді цієї справи здійснив формальний підхід до її вирішення, суд не з`ясував належним чином всіх обставин справи, а також не залучив її сина до участі у справі. Тому просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Також просила вирішити питання про поворот виконання рішення у цій справі шляхом визнання за нею права власності на 46/100 частин спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як правонаступників ОСОБА_1 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Оскаржуване рішення стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_4 , право власності на майно якої визнано цим рішенням за ОСОБА_1 у порядку спадкування.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_4 про поворот виконання рішення шляхом визнання за нею права власності на спірне майно, апеляційний суд виходив з того, що внаслідок скасування оскаржуваного рішення суду, на підставі якого у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на 46/100 частин спірного будинку за ОСОБА_1 , державний реєстратор має право провести дію щодо державної реєстрації припинення речових прав ОСОБА_1 на вказане майно.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітня 2022 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявники зазначають неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, зокрема зазначають, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15, а також відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 48 387 388 ЦК України) у подібних правовідносинах. Крім того, зазначає, що справу розглянуто за відсутності правонаступника позивача - ОСОБА_3 , належним чином не повідомленою про час, дату і місце судового засідання (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно поновив ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки остання не навела жодних непереборних обставин об`єктивного характеру, які б перешкоджали чи унеможливлювали їй дізнатися про стан своєї власності та, відповідно, про рішення місцевого суду у цій справі раніше, упродовж семи років.

Крім того, зазначають, що доводи ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції при вирішенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно не встановив коло всіх спадкоємців, які мають право на спадкування і, що право на спадщину мав її син ОСОБА_8 як спадкоємець першої черги, є безпідставними, оскільки син ОСОБА_4 - ОСОБА_8 не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, у спірному будинку не проживав і не був там зареєстрований. Також він не подавав в установлений строк заяву до нотаріуса про прийняття спадщини. На час відкриття спадщини ОСОБА_8 не перебував на території України, оскільки виїхав до Італії разом з матір`ю, і будь яких звісток про себе сім`ї ОСОБА_9 , як і його мати, не подавав.

Також заявники не погоджуються з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення місцевого суду стосується прав, свобод і інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_4 . Зазначає, що на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення ОСОБА_4 була оголошено померлою, а тому вона не могла бути учасником правовідносин, та не є особою, прав та обов`язків якої безпосередньо стосується оскаржуване рішення на час його прийняття.

Також заявники вважають, що поновлення майнових прав особи, яка була оголошена судом померлою і пізніше з`явилася, має здійснюватися не шляхом скасування в апеляційному порядку законного і обґрунтованого рішення суду, а шляхом пред`явлення нею віндикаційного позову до фактичного володільця майна.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу.

Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2022 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору дарування від 25 травня 1998 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , остання стала власницею 46/100 частин спірного будинку (а. с. 7).

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_4 безвісно відсутньою, а згодом - про оголошення померлою.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2009 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана безвісно відсутньою .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2012 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено померлою (а. с. 8).

У вересні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про скасування рішення суду про оголошення її померлою (а. с. 100, 101).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2021 року скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2012 року у справі № 0308/5107/2012 (провадження № 2-о/0308/160/12) про оголошення померлою громадянки України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки як встановлено судом, ця особа з`явилася, що підтверджується наявними у справі доказами, та подала заяву про скасування рішення про оголошення її померлою (а. с. 231, 232).

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у вказаній справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2021 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_4 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції у Волинській області, про скасування рішення про оголошення особи померлою закрито (а. с. 238, 239).

Зі змісту зазначеного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2021 року встановлено, що після 1998 року і до 2021 року ОСОБА_4 перебувала за межами України на заробітках і повернулася в Україну у вересні 2021 року, про що свідчать її документи - закордонний паспорт серії НОМЕР_2 та посвідчення особи на повернення в Україну НОМЕР_3, видане 07 вересня 2021 року на її ім`я, термін дії якого - до 04 жовтня 2021 року.

Вказані документи також були пред`явлені ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду при розгляді цієї справи.

Крім того, у наведеному судовому рішенні також вказується, що допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 підтвердив той факт, що ОСОБА_4 є його матір`ю - тривалий час проживала в Італії, а у вересні 2021 року вона повернулася і дізналася про оголошення її померлою.

Позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 145).

На підставі оскаржуваного рішення право власності на 46/100 частин спірного будинку, що належало ОСОБА_4 , було визнано в порядку спадкування за її братом ОСОБА_1 та 01 квітня 2015 року внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про це відповідний запис (а. с.105).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка є предметом перегляду, позивач звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно, яке залишилося після ОСОБА_4 , яку рішенням суду оголошено померлою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріуса, інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, які б прийняли б спадщину після смерті спадкодавця немає.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на те, що вона є живою, а рішення суду про оголошення її померлою - скасовано. Також посилалася на те, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи здійснив формальний підхід до її вирішення, суд не з`ясував належним чином всіх обставин справи, а також не залучив її сина до участі у справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване рішення стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_4 , право власності на майно якої визнано цим рішенням за ОСОБА_1 у порядку спадкування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначені норми права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16 (провадження № 61-47768св18) вказано, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Відповідно до статті 41 Конституції України, частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦК України встановлено, що незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою.

Як встановив суд апеляційної інстанції ОСОБА_4 є власником спірного нерухомого майна, на яке оскаржуваним рішенням суду першої інстанції визнано право власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування.

Підставою для задоволення позову було рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2012 року, яким оголошено ОСОБА_4 померлою.

Оскільки рішення суду про оголошення ОСОБА_4 померлою скасовано, то оскаржуване рішення суду першої інстанції про визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_1 у порядку спадкування є неправомірним та таким, яке безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_4 .

Виходячи з вищевикладеного, висновки апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції є правильними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Виходячи з того, що рішення суду про оголошення особи померлою засновується не на чітко встановленому юридичному факті смерті особи, а лише на його презумпції, тому правові наслідки оголошення особи померлою, слід розглядати як нестійкі, а такі, що в будь-який момент можуть бути змінені або скасовані у разі з`явлення особи.

Зважаючи на те, що на час ухвалення рішення про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_4 за ОСОБА_10 , ОСОБА_4 фактично була жива, колегія суддів, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про незаконність оскаржуваного рішення суду першої інстанції та необхідність його скасування, як такого, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_4 .

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15 є безпідставними, оскільки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, різні правовідносини, різні фактичні обставини та застосовані до них норми права.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Пророк