Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 0417/9300/2012

провадження № 61-16291св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пушок Сергій Володимирович, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Каратаєвої Л. О., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2012 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

На обґрунтування позову посилалося таке. Відповідно до кредитного договору від 05 липня 2007 року № K3R0AU22786356 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 23 145,66 дол. США зі сплатою за користування ним 12 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 липня 2014 року. Кредит надано на придбання відповідачкою автомобіля марки «Opel Astra», 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий хетчбек, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договір застави від 05 липня 2007 року, згідно з яким у заставу банку було передано вищевказаний автомобіль. Крім того, вимоги до ОСОБА_1 , що випливають зі згаданого кредитного договору, були забезпечені і шляхом укладання з ПАТ «Акцент-Банк» договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, у зв`язку з чим зазначений банк є солідарним відповідачем за пред`явленим до стягнення боргом. Проте на порушення умов договору відповідачка своїх зобов`язань належним чином не виконувала, що стало підставою для звернення до суду.

Позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 липня 2007 року у розмірі 36 830,34 дол. США (19 943,48 дол. США - заборгованість за кредитом, 9 172,72 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 036,80 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 6 677,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором) здійснити вилучення предмета застави, що належить на праві власності ОСОБА_1 , та передати його у заклад (володіння) АТ КБ «ПриватБанк»; звернути стягнення на автомобіль марки «Opel Astra» шляхом його продажу АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідачів солідарно на користь АТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року, позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 липня 2007 року № КЗR0FU22786356 у розмірі 29 116,20 дол. США звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки «Opel Astra», рік випуск - 2007, тип транспортного засобу: легковий хетчбек, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в ДАІ України, а також надання АТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що зобов`язання, яке було забезпечене заставою майна, не виконано, кредит не погашений. Умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку, а тому суд не врахував заборгованість з комісії за користування кредитом та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором закінчився 05 липня 2014 року, а з цим позовом банк звернувся до суду в липні 2012 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Встановивши, що позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника, суд вважав за необхідне стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пушок С. В., звернулася до Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що останній платіж позичальник здійснила 18 травня 2009 року, а тому права банку вважаються порушені з 10 червня 2009 року і саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише в липні 2012 року, тобто зі спливом позовної давності. Відповідно до положень частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що строк має відраховуватися саме з дати одержання, а не відправлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Проте ОСОБА_1 повідомлень від позивача у порядку, передбаченому законодавством, не надходило щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, тому на момент подання позову права позивача не були порушені. У матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 будь-яких письмових вимог про дострокове повернення кредиту. З розрахунку заборгованості, який додано банком до позову, випливає, що банк з 01 листопада 2008 року збільшив розмір відсотків до 14,04 %. Проте пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено порядок повідомлення позичальника про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом. Зокрема, цим пунктом встановлено обов`язок банку надіслати позичальнику письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Однак жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки до 14,04 % позичальнику не було надіслано. Суди не встановили дійсний розмір кредитної заборгованості. Поданий банком розрахунок не є належним та допустимим доказом. Суди не взяли до уваги аналіз розрахунків за кредитним договором, складений спеціалістом-аудитором Брагаром С. В. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала клопотання про призначення судово-економічної експертизи, проте суд у порушення принципу змагальності сторін безпідставно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-2062/10, від 27 серпня 2020 року у справі № 607/3439/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 335/5731/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/15-ц, недослідження зібраних у справі доказів; відхилення клопотання про призначення експертизи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пушок С. В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», а пізніше - АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір від 05 липня 2007 року № K3R0AU22786356, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 23 145,65 дол. США зі сплатою за користування ним 12 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05 липня 2014 року.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору позивач зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 05 липня 2007 року до 05 липня 2014 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на такі цілі: 23 145,66 дол. США - на купівлю автомобіля; 34,00 грн - для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2; 9 078,49 дол. США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, сплаті винагороди за наданням фінансового інструменту у розмірі 1 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної комісії в період сплати у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, а також відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 05 до 09 числа кожного місяця. Щомісячний платіж 317,95 дол. США (т. 1, а. с. 10-11).

При кредитуванні нових та б/в автомобілів позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: в сумі 109 158 грн на поточний рахунок автосалону «Автоцентр на Столичному» та 6 549,48 грн на сплату страхових платежів на поточний рахунок Страхової компанії «ІНГОССТРАХ».

Згідно з пунктом 7.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає застава автомобіля «Opel».

19 червня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до кредитного договору від 05 липня 2007 року № K3R0AU22786356, пункт 7.1 кредитного договору викладено у такій редакції: «банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк з 05.07.2007 р. до 05.07.2014 р. включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на наступні цілі: у розмірі 23 145,66 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 34 грн для сплати за реєстрацію предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2 та у розмірі 9 078,49 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, сплаті винагороди за наданням фінансового інструменту у розмірі 1 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної комісії в період сплати у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, а також відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 6.2 даного договору. Період сплати вважати період з 5 до 9 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 443,05 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії» (т. 1, а. с. 213).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 липня 2007 року № K3R0AU22786356 між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу від 05 липня 2007 року (т. 1, а. с. 12-13).

Згідно з пунктом 34.4 договору застави на забезпечення виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором заставодавець надає в заставу майно: автомобіль марки «Opel Astra». Вартість предмета застави складає 109 158,00 грн (пункт 34.7 договору застави).

Відповідно до пункту 23 договору звернення стягнення на предмет застави здійснюється у випадках, передбачених пунктами 15.7.1, 15.7.2, 15.7.3, 15.8 цього договору згідно з чинним законодавством України та цим договором.

Вимоги до ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ПАТ «Акцент-Банк»договору поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, відповідно до якого ПАТ «Акцент-Банк» зобов`язалося солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 липня 2007 року № K3R0AU22786356, розмір відповідальності - 10 000,00грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору від 05 липня 2007 року № K3R0AU22786356 заборгованість за розрахунком АТ КБ «ПриватБанк» станом на 08 травня 2012 року склала 36 830,34 дол. США, що за курсом Національного банку України на 08 травня 2012 року - 7,98 грн за 1 дол. США - складає 294 090,26 грн, з яких: 19 943,48 дол. США - заборгованість за кредитом; 9 172,72 дол. США - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом; 1 036,80 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 6 677,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 572 ЦК України (у редакції, чинній на час подання позову) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (статті 19 Закону України «Про заставу»).

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору та додаткової угоди до кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Спростовуючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 зазначала, що у матеріалах справи відсутній належний та обґрунтований розрахунок суми боргу, в суді апеляційної інстанції просила призначити у справі економічну експертизу.

Зазначене клопотання було обґрунтовано посиланням на помилки у розрахунку банку. Відповідачка зазначала про невідповідність такого розрахунку умовам, укладених між сторонами правочинів.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суди попередніх інстанцій перевіряли доводи ОСОБА_1 щодо правильності розрахунку заборгованості та оцінили наданий банком розрахунок разом з іншими доказами у справі, надали їм належну правову оцінку.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пушок С. В., про недослідження наявних у справі доказів, оскільки вони зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про безпідставність та необґрунтованість відхилення апеляційним судом клопотанння ОСОБА_1 про призначення судової економічної експертизи з метою визначення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд зазначає, що висновок експерта є письмовим доказом у справі, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами у справі. Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Суди оцінили наданий банком розрахунок, як і наданий відповідачкою висновок спеціаліста-експерта.

Водночас, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 в суді першої інстанції не ініціювала проведення судової економічної експертизи з метою визначення розміру заборгованості за кредитним договором, то відмова апеляційного суду у клопотанні про призначенні такої експертизи є по суті правильною, відповідає положенню частини третьої статті 367 ЦПК України.

У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, від 12 серпня 2020 року у справі № 2-2062/10, від 27 серпня 2020 року у справі № 607/3439/16-ц, на які посилається заявниця.

Аналіз змісту позовної заяви, в якій банк як на підставу позову посилається на положення статті 1050 ЦК України, наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також кредитного договору, укладеного до липня 2014 року, свідчить, що предметом позову в справі, що переглядається, є дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості.

Водночас у цій справі відповідачка ОСОБА_1 визнавала, що з 2009 року не виконувала умов кредитного договору та мала заборгованість за простроченими платежами, а тому стягнення такої, в тому числі простроченої заборгованості, не є порушенням прав відповідачки, передбачених частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року.

Верховний Суд також констатує, що на час ухвалення оскаржуваних судових рішень строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором закінчився (05 липня 2014 року), проте відповідачка ОСОБА_1 обов`язку сплатити борг за кредитним договором не виконала.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц, оскільки у зазначеній справі суди відмовили у задоволенні позову, застосувавши позовну давність, проте у справі, яка переглядається, суди встановили, що останній платіж ОСОБА_1 здійснила у вересні 2009 року, строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором закінчився 05 липня 2014 року, а з цим позовом банк звернувся до суду у липні 2012 року, тобто в межах трирічної позовної давності.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 335/5731/16-ц (провадження № 61-28562св18) у якій зазначено, що «боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку» є безпідставними, оскільки суди встановили, що банк направив на адресу позичальника повідомлення про підвищення відсоткової ставки від 03 жовтня 2008 року за вих. № 20.1.3.2/6-9440 (т. 2, а. с. 82).

Крім того, ОСОБА_1 після зміни відсоткової ставки продовжувала здійснювати платежі за новою ставкою, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі № 6-149цс12 та Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 515/276/16-ц (провадження № 61-4436св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пушок Сергій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко