ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 0840/3691/18
адміністративне провадження № К/9901/33904/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І., -
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - ГУ Держпраці) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Панченко О.М., суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до ГУ Держпраці про визнання протиправними та скасування припису та постанов, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:
- припис про усунення виявлених порушень від 06 серпня 2018 року № ЗП 1491/582/АВ/П;
- постанову від 28 серпня 2018 року № ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1 ФС про накладення на підприємця штрафу в розмірі 3723,00 грн та № ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-2 ФС про накладення на підприємця штрафу в розмірі 223 380,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 30 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці від 28 серпня 2018 року №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС щодо накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі 111 690,00 грн за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 та задовольнити позов у цій частині.
Визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці від 28 серпня 2018 року №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС в частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі 111 690,00 грн за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
У частині в якій оскаржується рішення суду апеляційної інстанції (щодо правомірності накладення штрафу за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 ), суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу, зазначив, що жодним пунктом договорів про надання послуг від 12 червня 2018 року №1 та №2 не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні відображатися в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Разом з тим, незважаючи на показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про те, що вони у червні 2018 року працювали лише кілька днів, не дотримуючись при цьому графіка роботи та не проходячи інструктажу з охорони праці, матеріали справи не містять доказів того, що зазначені особи організовували самостійно свою роботу, виконували її на власний ризик та розсуд, та не були підпорядковані відповідній посадовій особі, у даному випадку, позивачу.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи у цій частині рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у цій частині, зазначив, що колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у спірних договорах відсутні положення, які підтверджують цивільно-правовий характер цих договорів, оскільки чинним цивільним законодавством України вказані положення не визначені як обов`язкові для договорів про надання послуг, а їх відсутність не може бути єдиним доказом відсутності цивільно-правового характеру таких договорів.
На думку колегії суддів, спірні договори мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами, зокрема поясненнями, наданими особисто громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Отже, враховуючи пояснення ОСОБА_2 , а також відсутність доказів наявності у її відносинах з ОСОБА_1 , у межах договору про надання послуг № 1 від 12 червня 2018 року, ознак трудових, колегія суддів дійшла висновку про протиправність застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій у сумі 111 690 грн, що становить тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати станом на час виникнення спірних правовідносин (3723 грн) відповідно до постанови від 28 серпня 2018 року №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 грудня 2019 року ГУ Держпраці звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, як видно з її змісту, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що жодним пунктом договорів про надання послуг від 12 червня 2018 року не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні відображатися в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
Крім того, судом не враховано вимоги частини четвертої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які визначають форми організації ведення бухгалтерського обліку.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І., скаргу передано судді-доповідачу.
Верховний Суд ухвалою від 24 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
На підставі наказу ГУ Держпраці від 01 серпня 2018 року № 1214 «Про проведення інспекційного відвідування», направлення від 02 серпня 2018 року № 584, службовими особами відповідача у період часу з 03 по 06 серпня 2018 року проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_4 за адресою здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_1 , готель « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за результатами якого складено акт від 06 серпня 2018 року № ЗП1491/582/АВ.
Інспекційне відвідування проведено в присутності уповноваженої особи ОСОБА_5 .
У ході перевірки встановлено наступні порушення:
- частин першої, другої статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), Закону України «Про оплату праці», а саме здійснення виплати заробітної плати один раз на місяць, зокрема: працівникам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 за липень 2018 року здійснено виплату заробітної плати 30 липня 2018 року без нарахування та виплати авансу; працівнику ОСОБА_8 при звільненні за період роботи з 13 червня по 10 липня 2018 року не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані нею дні щорічної відпустки;
- частини першої статті 24 КЗпП, а саме в цивільно-правових договорах від 12 червня 2018 року, укладених між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як виконавцями та ФОП ОСОБА_1 як замовником вбачаються ознаки трудових договорів. Предметом договорів є надання послуг «бухгалтера» та «бармена». Зазначені дії є процесом праці, а не його результатом, при цьому у договорах відсутні обсяги робіт. Відповідно до пояснень ОСОБА_3 вона підпорядковується режиму роботи готелю. Працівники пройшли вступний інструктаж з охорони праці, що притаманно трудовим відносинам. З огляду на викладене, встановлено допуск до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без укладення трудового договору.
06 серпня 2018 року відповідачем винесено припис №ЗП1491/582/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_4 зобов`язано усунути виявлені в ході проведення інспекційного відвідування порушення до 31 серпня 2018 року.
За наслідками перевірки складено протоколи про адміністративні правопорушення від 06 серпня 2018 року №ЗП1491/582/АВ/П/ПТ1 та №ЗП1491/582/АВ/П/ПТ2 відносно ФОП ОСОБА_1 , які оскаржено ним до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
Постановою від 11 жовтня 2018 року у справі №310/6530/18 судом повернуто на доопрацювання справу про притягнення ФОП ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частинами першою, третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На обґрунтування постанови зазначено, що до відповідальності притягнуто особу, яка згідно з наданими письмовими поясненнями на момент складення протоколів була відсутня та перебувала за межами України.
Постановами від 28 серпня 2018 року на позивача накладено штрафи, а саме:
- №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ІП-1ФС за порушення вимог частин першої, другої статті 115 КЗпП, Закону України «Про оплату праці» - у розмірі 3723,00 грн;
- №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС за порушення вимог частини першої статті 24 КЗпП у розмірі 223 380,00 грн.
Позивач не погодився із приписом та постановами і звернувся до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
У касаційній скарзі оскаржується рішення суду апеляційної інстанції в частині правомірності винесення припису та накладення штрафу за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 .
Як встановлено судами, підставою для винесення постанови від 28 серпня 2018 року № ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС став висновок відповідача про допущення до роботи без укладання трудового договору працівників, зокрема ОСОБА_2 , чим порушено вимоги частини третьої статті 24 КЗпП.
За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП).
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 червня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір надання послуг №1, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги, вказані в п. 1.2 даного договору, а замовник зобов`язується сплатити замовлені послуги (п. 1.1 Договору). Виконавець зобов`язується надати наступні послуги: бухгалтер (п. 1.2 Договору).
До договору надано акти приймання-передачі виконаних робіт відповідно до яких виконавцю сплачено кошти за послуги «нарахування з/плати, подання звітності» за чотири дні 15, 19, 22, 28 червня 2018 року.
У подальшому, за заявою ОСОБА_2 від 17 липня 2018 року про прийняття на сезонну роботу бухгалтером в готель «Рута», наказом від 18 липня 2018 року №4 останню прийнято на сезонну роботу бухгалтером та укладено трудовий договір від 19 липня 2018 року № 01. У трудовому договорі зазначено, що працівник приймається на роботу на посаду адміністратора готелю (п. 2.1 Договору).
Отже, суд першої інстанції дослідив цивільно-правовий договір від 12 червня 2018 року № 1, укладені між позивачем та ОСОБА_2 про надання послуги бухгалтера та дійшов висновку, що жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні відображатися в акті їх приймання. Не містяться у ньому і відомостей щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
Апеляційний суд, не погодившись із таким висновком суду першої інстанції, не звернув увагу на те, що оцінка договору на предмет наявності ознак трудової чи цивільно-правової угоди має бути здійснена з урахуванням специфіки діяльності з ведення бухгалтерського обліку.
Так, згідно з частиною четвертою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації:
- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;
- користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;
- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або підприємством, суб`єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, що провадять діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності;
- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.
Вимоги цієї статті, з урахуванням того, що договір надання послуг бухгалтера укладено з ОСОБА_2 як з фізичною особою, додаткового свідчать про те, що за цим договором фактично наявні трудові відносини, а не цивільно-правові.
Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
З огляду на викладене, постанова ГУ Держпраці від 28 серпня 2018 року №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС щодо накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі 111 690,00 грн за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 прийнята законно та обґрунтовано.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці від 28 серпня 2018 року №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС щодо накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі 111 690,00 грн за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 , яке відповідає закону, постанову суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню у цій частині в силі.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 242 341 345 349 354 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у частині визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 28 серпня 2018 року №ЗП 1491/582/АВ/П/ПТ/ТД-2ФС в частині накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в сумі 111 690,00 грн за неоформлення трудових відносин з ОСОБА_2 , скасувати та залишити у цій частині в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук