Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 0907/2-153/2011
провадження № 61-19872св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник суб`єкт оскарження - - - СОСОБА_1 , державний виконавець Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Керніцький Андрій Васильович,заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року ОСОБА_3 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Івано-Франківського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Керніцького А. В., заінтересовані особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»), публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2011 року у справі № 0907/2-153/2011 про стягнення солідарно з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № МL-0АК/276/2007 суд видав виконавчі листи № 2-153/2011, за якими відкриті виконавчі провадження № 31083267 та № 31082840 відповідно.
22 червня 2012 року у цих виконавчих провадженнях було замінено стягувача з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» в лютому 2020 року та у січні 2021 року зверталося до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-153/2011 з ПАТ «ОТП Банк» (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», оскільки до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором згідно з договором факторингу. Однак суд відмовив у задоволенні цих заяв.
У липні 2021 року він звернувся до виконавчої служби із заявою про надання йому відомостей щодо виконавчого провадження № 31083267, а саме, чи проводиться стягнення та на чию користь. Однак відповіді не отримав. У подальшому він звертався з цим питанням до головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Йому було надано довідку, із зазначенням у ній, що в рамках виконавчого провадження № 31083267 на підставі постанови державного виконавця Івано-Франківського міського відділу ДВС із ОСОБА_1. проводиться стягнення на рахунки виконавчої служби щомісяця в розмірі 440 грн на користь стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна», який втратив такий статус. Згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень, стороною у виконавчому провадженні № 31083267 є вибувший кредитор ТОВ «ОТП Факторинг Україна». За таких обставин стягнення на користь зазначеного стягувача відбуватися не може.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Керніцького А. В. у виконавчому провадженні № 31083267 в частині стягнення боргу на користь первинного кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та зобов`язати державного виконавця припинити стягнення за виконавчим провадженням № 31083267 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 07 жовтня 2021 року - без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що скаржником не доведено порушення його прав при здійсненні виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 31083267 державним виконавцем Керніцьким А. В. в частині стягнення боргу на користь первинного стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Враховуючи зміст статей 1, 5, 15, 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вважав, що дії державного виконавця Керніцького А. В. є правомірними, тому немає підстав для його зобов`язання припинити стягнення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не врахували наявність договору факторингу від 31 січня 2018 року, за яким від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № МL-0АК/276/2007. Внаслідок цього відбулося вибуття первісного кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а тому стягнення на його користь з ОСОБА_1 грошових коштів у рамках виконавчого провадження № 31083267 є неправомірним. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц.
Позиція інших учасників справ
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2011 року у справі № 0907/2-153/2011 стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № ML-0АК/276/2007 у сумі 164 808,59 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 09 червня 2010 року становило 1 303 751,31 грн та пеню у сумі 98 186,54 грн, витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн і судовий збір - 1 700 грн.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2011 року змінено рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2011 року в частині стягнення пені та зменшено її розмір з 98 176,54 грн до 6 000 грн; у решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.
На виконання цих судових рішень 02 листопада 2011 року суд видав виконавчі листи № 2-153/2011.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Коцана П. Б. від 08 лютого 2012 року відкрито виконавче провадження № 31083267 з примусового виконанню виконавчого листа від 02 листопада 2011 року № 2-153/2011, виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ОТП Банк» коштів у сумі 1 309 751,59 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 червня 2012 року замінено стягувача ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у виконавчому провадженні № 31083267 з виконання виконавчого листа, виданого 02 листопада 2011 року Івано-Франківським міським судом в справі № 2-153/2011 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості у розмірі 1 309 751,59 грн.
27 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Керніцьким А. В. винесено постанову про звернення стягнення на пенсію боржника та постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу 1 309 751,59 грн на р/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528.
06 листопада 2018 року старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Керніцьким А. В. винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 31083267 згідно з ухвалою суду від 22 червня 2012 року у справі № 0907/9230/2012, з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
За інформацією з автоматизованої системи виконавчого провадження від 19 липня 2019 року в Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження № 31083267 щодо боржника ОСОБА_1 , стягувачем зазначено ПАТ «ОТП Факторинг Україна».
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2020 року задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Замінено сторону у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів у справі № 0907/2-153/2011 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, виданих Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 02 листопада 2011 року, а саме: стягувача ПАТ «ОТП Банк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 19 лютого 2020 року скасовано та відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
За відомостями із автоматизованої системи виконавчого провадження від 21 січня 2021 року в Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження № 31083267 щодо боржника ОСОБА_1 , стягувачем зазначено ПАТ «ОТП Факторинг Україна».
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 08 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони у виконавчих провадженнях № 31082840 та № 31083267, відкритих на підставі виконавчих листів № 2-153/2011.
Згідно із довідкою головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 19 серпня 2021 року з пенсії ОСОБА_1 проводяться відрахування стягнення боргу з 01 квітня 2018 року згідно з постановою державного виконавця Івано-Франківського міського відділу ДВС від 27 лютого 2018 року у виконавчому провадженні № 31083267.
Відповідно до інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження від 27 серпня 2021 року в Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження № 31083267 щодо боржника ОСОБА_1 , стягувачем зазначено ПАТ «ОТП Факторинг Україна».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
За статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон України № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 5 Закону України № 1404-VIII зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону України № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України № 1404-VIII).
У пункті 1 частини другої статті 18 Закону України № 1404-VIII зазначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п`ята статті 15 Закону України № 1404-VIII).
Пунктом 12 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5) встановлено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (частина друга статті 442 ЦПК України).
Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення у цивільній справі, її правонаступником здійснюється виключно судом та на підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 червня 2012 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 31083267 з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з наступним винесенням державним виконавцем постанови про заміну сторони виконавчого провадження.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що за відсутності відповідної ухвали суду про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні № 31083267 з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на іншу особу (зокрема, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»), у державного виконавця відсутній обов`язок щодо винесення постанови про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні № 31083267, боржником у якому є ОСОБА_1 .
Дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Керніцького А. В. щодо стягнення коштів з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є правомірними, а тому немає підстав для зобов`язання державного виконавця припинити стягнення коштів із боржника на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Ураховуючи наведе, правильними є висновки судів, що ОСОБА_1 не довів порушення його прав при здійсненні виконавчих дій державним виконавцем Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Керніцьким А. В. у виконавчому провадженні № 31083267.
Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).
Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині першій статті 13 ЦПК України вказано, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Встановивши, що ОСОБА_1 не довів визначених ним підстав для визнання дій державного виконавця неправомірними та зобов`язання вчинити дії, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неврахування висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі № 638/22396/14-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети спору, зокрема, у наведеній справі - визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та скасування запису про зміну іпотекодержателя.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами постановлено оскаржувані рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній ухвалі, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріальному та процесуальному сенсах.
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми процесуального права та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Суди повно встановили відповідні обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук