ПОСТАНОВА

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 0909/2232/2012

провадження № 51-2721ск22

Суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду Ковтунович М. І., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2022 року,

встановив:

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій порушується питання про перевірку вказаних судових рішень у касаційному порядку.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 цього Кодексу.

Проте засуджений указаних норм кримінально-процесуального закону при поданні касаційної скарги не дотримався та подав скаргу, яка не відповідає приписам ст. 350 КПК 1960 року.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі повинно бути зазначено в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування з огляду на положення ч. 1 ст. 398 цього Кодексу, якою передбачено, що підставами для скасування або зміни вироку та ухвали касаційним судом є істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 цього Кодексу), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 цього Кодексу).

Однак усупереч наведеним положенням процесуального закону ОСОБА_1 у вимогах до суду касаційної інстанції просить, зокрема, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, проте в мотивувальній частині скарги вказує про незаконність лише вироку суду першої інстанції водночас не наводить обґрунтувань щодо ухвали апеляційного суду.

Крім того, засуджений у касаційній скарзі узагальнено зазначає про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, але не вказує в чому саме полягають ці порушення, що відповідно до ст. 398 КПК 1960 року були б підставою для скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій із закриттям кримінального провадження, ураховуючи положення статей 323, 370, 371, 377 КПК 1960 року у їх взаємозв`язку.

До того ж, ОСОБА_1 , порушуючи питання про закриття кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, не наводить жодних обґрунтувань у цій частині щодо кожного з обвинувачень, за яким його вироком суду визнано винуватим.

Також Верховний Суд зауважує, що в касаційній скарзі наявні узагальнені посилання на те, що судом не було допитано значну кількість свідків, не досліджено докази згідно із заявленими клопотаннями, та твердження про насильницькі дії стосовно ОСОБА_2 під час досудового слідства, однак відсутні доводи на спростування висновків апеляційного суду з цих питань.

Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу засудженого, що однобічність, неповнота дізнання, досудового чи судового слідства та невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи є підставами для скасування або зміни вироку при перегляді справи судом апеляційної інстанції, однак згідно зі ст. 398 КПК 1960 року не є підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі зазначається прохання особи, яка подає касаційну скаргу.

Таке прохання має узгоджуватися із приписами ст. 396 КПК 1960 року, згідно з якими в результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень: 1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги - без задоволення; 2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд; 3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу; 4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

На виконання цих положень закону засуджений просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції Івано-Франківської області, однак ОСОБА_1 не вказав відомостей про оскаржувані судові рішення, а саме назви судів, рішення яких просить скасувати, та дати їх ухвалення, які б співвідносилися із долученими до касаційної скарги копіями судових рішень. Отже, всупереч п. 5 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року касаційна скарга засудженого не містить чітких вимог до суду касаційної інстанції.

Крім того, Суд звертає увагу ОСОБА_1 , що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року касаційна скарга повинна містити назву суду, якому адресується скарга. Проте, зі змісту скарги убачається, що вона подається до «Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ», в той час, коли розгляд кримінальних справ у касаційній інстанції з огляду на положення пунктів 11, 15 розділу XI Перехідних положень Кримінального процесуального Кодексу України 2012 року (далі - КПК 2012 року), ч. 3 ст. 33 КПК здійснює Верховний Суд.

Таким чином, зміст касаційної скарги не відповідає положенням ст. 350 КПК 1960 року.

Частиною 2 ст. 388 КПК 1960 року, передбачено, окрім іншого, що справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог ст. 350, ч. 2 ст. 383, ст. 384, ч. 2 ст. 386, ч. 1 ст. 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Відмова у витребовуванні справи не перешкоджає витребовуванню справи при повторному надходженні скарги за умови усунення зазначених у постанові суду недоліків і, якщо вона надійшла в межах строку, визначеного ст. 386 цього Кодексу, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребовуванні справи.

Оскільки касаційний суд відповідно до правил ст. 395 КПК 1960 року перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно було оскаржене, недотримання вимог ст. 350 цього Кодексу при поданні касаційної скарги перешкоджає витребовуванню справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 388 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК 2012 року, суддя

постановив:

Відмовити засудженому ОСОБА_1 у витребовуванні кримінальної справи для перевірки її в касаційному порядку.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя М. І. Ковтунович